У церковній традиції Східної Церкви відзначення великих свят слід розрізняти на дні – Передпразденство свята – Cвята Церква готує нас до празника молитвами та піснеспівами до належної зустрічі свята, день самого свята, потім Попразденство свята – за складом молитов та піснеспівів складають продовження свята, і останній день Попразденства свята має назву – Віддання свята і відрізняється більшою урочистістю богослужіння, оскільки воно містить у собі велику частину молитов та піснеспівів самого свята, які в колі церковного року читаються востаннє.
Тропар (г. 1):
Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й ти, старче праведний,* ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.
Слава, і нині: Кондак (г. 1):
Утробу дівичу освятив Ти Різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче.
Святого мученика Никифора.
В Антіохії Сирійській жили у великій приязні два мужі-християни, священик Саприкій і мирянин Никифор (що значить “побідоносець”). Та злий дух став між ними, і вони порізнилися: стали гніватися один на одного і взаємно сторонитися. Однак, коли Никифор вичитав у святого Йоана, що той, хто ненавидить брата, є чоловіковбцею, то зворушилося серце його; він наперед послав до Саприкія просити в нього прощення, а потім і сам прийшов, припав до його ніг і благав його: “Прости мені, отче, Христа ради!” Та серце Саприкія кипіло ненавистю, він навіть глянути не хотів на Никифора.
Прийшов час страшного переслідування за імператора Валеріяна та його сина Ґаллієна і Саприкія одного з перших поставили перед судом. Він сміливо визнав святу віру і готовність прийняти смерть за Христа, переніс усі муки, кати розтягували його на колесі, а потім, після присуду, повели його на місце, де кати мали стяти йому голову. Аж раптом до ніг його припав Никифор: “Мучениче Христовий, прости мені провину мою!”
Удруге вже благав його Никифор про це. Однак Саприкій не простив. Диявол ненависти і гордости заволодів його серцем, і той, хто задля Ісуса терпів муки і смерть готовий був прийняти, задля Імени того ж Ісуса не хотів простити дрібної образи. На місці смерти Никифор знову припав до ніг Саприкія і з плачем молив його: “Прости мені, Христа ради, бо ж написано є: «Відпустіть, і відпуститься вам!»”
І цього разу Саприкій відвернувся від нього. Та тепер і Бог відвернув своє лице від закаменілого і поміч Божа покинула гордого. В останню мить, коли кат вже підніс меч, Саприкій закричав: “Стійте, я готовий принести божкам жертву, я зрікаюся Христа!” (А хоч би й не зрікся Спасителя, та, попри муки і мученицьку смерть, через закаменілість свого серця був би пішов до пекла, бо Святе Письмо так каже: “І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи” (1 Кор. 13, 3)).
Никифор, почувши, що Саприкій зрікся Христа, припав до ніг його і зі сльозами просив його: “Що робиш нещасний? Ось ще одна мить, і ти приймеш вінець нев’янучої слави!” А коли слова його були даремні, тоді святий Никифор став голосно кричати: “Я – християнин, накази імператора – ніщо для мене, ваші божки – одна гидота. Мене вбийте замість цього відступника!”
І так сталося: Саприкія відпустили на волю, а Никифора стяли мечем. Було це близько 260 р.
З цієї історії стає зрозуміло, звідки святі мученики брали силу терпіти такі нечувані страждання. Сила небесна, рука Божа їх скріпляла. А ще бачимо, що смирення і покора підносять до неба. Гордість, натомість, – це найбільший диявольський гріх, що передає душу дияволові; смиренний Никифор іде до неба, а гордий Саприкій стає відступником.
Тропар (г. 4):
Мученик Твій, Господи, Никифор,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак (г. 8):
Озброївшись, славний, і Його хрест на плечі взявши,* осоромив ти хитрощі диявольські.* Постраждав ти аж до смерті* і істинним переможцем явився,* воїном і таїнником благодаті.
Інший кондак (г. 1):
Любові сув’яззю зв’язавшись, Никифоре,* знищив ти явно злобу ненависті* і через усікновення голови мечем,* мучеником божественним воплоченого Спаса став ти.* Його ж моли за нас, оспівуючих славну пам’ять твою.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
