Ікона Різдва Господнього нам представляє таїнственний факт воплочення Бога Слова, який можемо підсумувати дев’ятою піснею ірмосу канону празника Різдва Господнього: «Таїнство дивне і преславне бачу: небом стає вертеп, престол херувимський – Діва, ясла – вмістилищем, в яких лежить невмістимий Христос Бог. Його оспівуючи, величаємо!»
Українське Різдво забарвлене фольклором: живе вертепне дійство, колядки, ялинка. Однак не варто забувати, що в нашому східному візантійському обряді почитання ікони Різдва ГНІХ займає своє особливе місце.
«Коли споглядаємо ікону Різдва ГНІХ, то бачимо, що вона представлена в образі гори. Це образ зі сну царя Навуходоносора, який вдається пояснити лише пророку істинного Бога – Даниїлу (пор. Дан. 2). Від гори без будь-якого дотику людських рук відривається камінь, який цілить в найслабше місце металевого боввана-ідола – у його глиняні ноги. І цей бовван, що символізував чотири великих царства світу, їхню пиху, багатство і марнославство, тобто всі світські спокуси і розкоші, знищується. А камінь, який вдарив у боввана, стане великою горою й заповнить усю землю (Дан. 2, 35). Саме в іконі Різдва Христового можна побачити сповнення цього пророцтва», – так пояснює богословський зміст ікони Різдва ГНІХ о. Іван Гобела, доктор літургійних наук. За його словами, саме Богородиця є тією горою, з якої виросте паросток із пня Єссея – сам Христос. У четвертій пісні ірмосу канону Різдва є такі слова: «Паростком з Єссеєвого кореня і квітом від нього став Єси, Христе, коли від Діви, хвальний народився: від гори, гаєм покритої, прийшов Єси, безплотний і Бог, тіло прийнявши від тієї, що мужа не знала».
На іконі найбільше представлена Богородиця, яка є тієї «найбільшою горою, від якої відколовся камінь нерукосічний – Христос». Дуже цікаво представлена Богородиця, неначе сидячи: «Це свідчить про те, що пологи були легкими, безболісними, що символізує перемогу праведності, святості над гріхом і смертю для людини, бо ж сам Бог заради цього воплотився».
Літургійні тексти Різдва Господнього оспівують Богородицю так: «Сидить Діва до херувимів подібна у славі своїй і тримає Бога Слово, що стало тілом». Тому Богородиця не дивиться на Христа. Вона сама з усім людським родом, як його представниця, споглядає таїнство воплочення Господнього, бо на Його славу ні херувими, ні серафими не можуть споглядати, закриваючи обличчя свої крильми. Тут відкривається святоотцівське пояснення про незбагненність живого Бога. «Бога людям неможливо видіти, на нього й чини ангельські не сміють дивитись, через Тебе ж, Всечистая, Слово Воплочене з’явилося людям», – оспівує дев’ята пісня ірмосу воскресного 6-го гласу.
Цікаво, що постать Христа є найменшою з усіх персонажів на іконі, які зображені. «Але саме з Христа виросте гірчичне зерно, яке впаде у землю, і проросте, і дасть плід всотеро (пор. Мт. 13.31-32; Мр. 4.30-32; Лк. 13.18-19)», – пояснює далі експерт. Христос повитий у пелени, і це, на думку священника, уже є прообразом Його смерті, поховання в пеленах (плащаниці) у печері (гробі) і славного Воскресіння, тобто перемоги гріха над неправдою, Воскресіння, що є життям над смертю. «Христос у пеленах, подібно, як побачимо Його завжди живого у Великій суботі, – є прообразом сходження до печери, «аду преісподнього», глибин підземних, щоб воскресити праотця Адама із праматір’ю Євою, а відтак усіх праведників та весь людський рід і привести їх Отця за своїм бажанням. Бог сходить до людини в найтемніші зашморги, щоб віднайти оцю овечку і взяти її на рамена, спасти. Ось тут відкривається весь промисел Божий воплочення Христа-Боголюдини, щоб спасти людину від гріха, відшукати і віднайти її», – каже він далі. А це стало можливим завдяки тому, що Бог став людиною, зрозумів людину і ввійшов у її становище, в історію її спасіння.
На цій же іконі бачимо також Йосифа, пастухів, мудреців, звірят, зорю, яка сповіщала народження Христа. Усе це нам відкриває таїнство спасительного воплочення Христа. «Це прообраз єднання небесного із земним, святого з грішним, але святе перемагає і знищує грішне. Бог входить у людську історію своєю появою і хоче преобразити весь людський рід», – веде він далі. Церква так співає в цей празник: «Небо і земля сьогодні хай з пророками радіють, ангели і люди нехай духовно торжествують, Бог бо в тілі з’явився тим, що сиділи в темряві й тіні смертній»; «Нині Бог зійшов на землю, людина ж на небо вийшла, нині задля чоловіколюб’я, з природи невидимий, став видимий тілом».
Як підсумовує о. Іван, уся ікона Різдва Господнього наповнена ще багатьма іншими символами, яких є багато. Однак на загал вона нам представляє таїнственний факт воплочення Бога Слова, який можемо підсумувати дев’ятою піснею ірмосу канону празника Різдва Господнього: «Таїнство дивне і преславне бачу: небом стає вертеп, престол херувимський – Діва, ясла – вмістилищем, в яких лежить невмістимий Христос Бог. Його оспівуючи, величаємо!»
Руслана Ткаченко
для Департаменту інформації УГКЦ
