Любов’ю відвічною полюбив я тебе”. – (Єрем. 31, 3).
„Християнська побожність” — каже наш Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький ЧСВВ — „працювала від віків над тим, щоб Христові Спасителеві, як Богові і як чоловікові, віддати якнайповнішу честь. Церква установляла празник по празнику, щоб відповісти тій побожності християн, та, щоб вести їх до якнайбільшої любови Христа. Природно, що й любов Христа-Чоловіка супроти людей мусіла ставатись щораз виразнішим предметом християнського культу. Вдумуючися у любов Христа, християнські душі, Церква, під проводом Св. Духа, що в ній живе й веде людські душі до пізнання і любови Бога, щораз більше усвідомлювала собі, що любов є причиною всього того, що Христос зробив для людей. Любов є товчком цілого його поступування. А що абстрактні, відірвані предмети, коли представлені образом, що підпадає під змисли, стаються для людей доступнішими, конкретнішими, реальнішими, а через те й ліпше зрозумілими, то почитання людської любови до Христа, а з нею і цілого внутрішнього, духового життя Христа прибрало у вселенській Церкві вид почитання Христового Серця, як символу любови”. (З декретів Львівського Архиєпарх. Собору, 1940 р.).
Культ Христової Любови. у формі почитання Христового Серця зродився і розвинувся у лоні Західньої Церкви в кількох останніх сторіччях. Цей культ дав спонуку до різних набожностей і практик та до установи празника в честь Христового Серця. Цей культ знайшов добрий ґрунт і в нашій Українській Католицькій Церкві. — Тож на закінчення серії начерків про рухомі празники скажемо ще і про празник Христового Серця.
КУЛЬТ ХРИСТОВОГО СЕРЦЯ НА ЗАХОДІ
Від 13-го століття під впливом великих містиків, як св. Вернард, св. Бонавентура, св. Гертруда й інші, починає розвиватися у латинському обряді осібне почитання Христових Ран. Культ рани Христового боку отворив дорогу до культу Христового Серця.
Великою апостолкою цього культу стає монахиня Сестер Візиток у манастирі Паре-лє-Моніяль у Франції, Св. Маргарита Марія Алякок (1647-1690), канонізована 12-го травня 1920 р. Цій побожній монахині в роках 1673-1675 більше разів появлявся Ісус Христос, показував їй Своє зранене Серце та поручав ширити набожність до Нього. І так, починає поволі розвиватися в Церкві культ Христового Серця. Папа Климент ХІІІ-ий у 1675 р. позволив деяким церквам і братствам святкувати празник Христового Серця, а Пій ІХ-ий у 1856 р. поширив цей празник на цілу Католицьку Церкву. Днем празника стала п’ятниця, що наступає по другій неділі від Зшестя Св. Духа. Папа Лев ХІІІ-ий 25 травня 1899 р. посвятив цілий світ Христовому Серцю. Св. Пій Х-ий відтак поручив ту посвяту відновляти кожного року.
Папа Лев ХІІІ-ий назвав почитання Христового Серця найкращим виявом релігії. Пій ХІ-ий в енцикліці з 8 травня 1928 р. про це почитання каже: „В тому вияві побожности міститься цілий зміст релігії, тому й у цьому почитанні міститься теж правило досконалого життя”.
Папа Пій ХІІ-ий в енцикліці з 15 травня 1956 р„ у столітню річницю установи празника Христового Серця, дає догматичну основу цьому культові, опираючи його на Св. Письмі, науці Св. Отців та літургійних джерелах. Він уважає почитання Христового Серця найкращим ліком на недуги серця і душі модерного світу. „Де ж шукати за ліком, — каже папа — на вид стільки лиха, що нині більше як у минулому так дуже мучить і поодиноких людей і родини і народи, а то й увесь світ? Чи можна знайти краще набоженство від почитання Пресв. Христового Серця…? Що може успішніше спонукати вірних-християн до дійсного виконування євангельських заповідей у житті, як не любов Христа, що її щодня збільшує і підсилює почитання Пресв. Христового Серця?”
В одній зі своїх появ Св. Маргариті Алякок Ісус Христос показуючи своє зранене Серце, сказав: „Ось, Серце, що так дуже полюбило людей і нічого не щадило, а навіть себе вичерпало й винищило, щоб тільки показати їм свою любов. А як відплату за те дізнаю від них тільки невдячність через їх брак пошани і їхні святокрадства, через холод і погорду, що їх вони оказують мені у Пресв. Тайні Любови”. Тож по бажанні самого Христа ціллю культу Його Пресв. Серця є відплачувати Йому любов’ю за любов та надолужувати за зневаги у Пресв. Євхаристії. До особливих форм культу Христового Серця належать: Святкування празника Христового Серця, перші п’ятниці в місяці з винагородним Св. Причастям і Св. годинами, щорічна віднова акту посвяти, посвята родини Христовому Серцю, інтронізація образу Христового Серця в родинах та нічні винагородні адорації Св. Тайн.
КУЛЬТ ХРИСТОВОГО СЕРЦЯ В НАШІЙ ЦЕРКВІ
Богослуження нашої Східньої Церкви відзначаються глибоким культом Божої Любови і Милосердя. Відправи середи й п’ятниці повні сердечного почитання і пієтизму до хресного дерева, Христових мук, ран та його пробитого боку. Тут величаються і знаряддя Христових страждань. Тут часто згадуються муки й болі серця Пресв. Богородиці на вид її розп’ятого Сина. На стихирах вечірні вівтірка 4-го гласа читаємо: „Оспівуємо Твої страждання, Владико Христе, хрест, копіє і тростину, губку і цвяхи, бичування, багряницю і вінець з терня, оплювання і насмішки, що їх Ти добровільно перетерпів”. „Ти на хресті пригвоздився — каже стихира вечірні вівтірка 8-го гласа — проколений на руках і ногах та пробитий у святе ребро, істочаєш мені каплі божественного спасіння, Преблагий…”
Наш Слуга Божий митрополит Андрій, великий знавець і любитель східнього обряду, у своїх пастирських листах часто говорить про Божу любов. Він так був перенятий тією любов’ю, що не уважав, щоб почитання Божої Любови у виді Пресв. Христового Серця було незгідне з духом і практикою нашого обряду, тому його ревно поручав. В часі Львівського Архиєпархіяльного Собору в 1940 р. він предложив осібний декрет про Культ Христової Любови.
Тут на основі Св. Письма він змальовує безконечну любов Ісуса Христа до нас людей. „Постать Христа, — каже він — начеркнена Євангелистами та Апостолами, така світла, така висока, що й змагання довгих століть та цілого людства не вичерпають пізнання Того, що в Ньому „мешкає повнота Божества тілесного” (Колос. 2, 9)… <i > І хрест і жертва і пресв. рани в руках, ногах і з боку й рани тернового вінця і Пресв. Кров, що так обильно проливається на цілий світ, .— все те предмети Богопочитання”
Митрополит Андрій бере у ширшому значенні культ Христового Серця і під ним розуміє радше цілу особу Христа-Богочоловіка.
„Властивим предметом культу Христового Серця — говорить він у згаданому декреті — є все те, що в людській природі Христа може бути і підтягнене під той символ, хоч навіть і не походить з внутрішнього афекту любови, як нпр. ціла його наука, його мудрість, всі його чесноти, всі молитви, всі справи, установи, зарядження тощо. Уживаючи терміну „Христове Серце” як символу цілого, такого багатого внутрішнього життя в Христі, приписуємо все те його любові. Усьому тому поклоняємося, в тому символі маємо знамениту синтезу та конкретний знак безконечних скарбів Христової душі й безконечної скарбниці безцінних дарів для нас”.
В культі Христового Серця бачить наш Слуга Божий Андрій великі користі для духовного життя нашого народу, і тому поручає його плекати. „В парафії, — каже він — в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом, ціле релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсв. Євхаристії, поволі зникають пороки поміж людьми, в родинах настає згода й любов; родичі пізнають, яким для них скарбом діти, діти вчаться поважати й любити родичів. З настанням культу Христового Серця усе в парафії зміняється — так, як з настанням весни ціла природа будиться до нового життя. Тому є це безсумнівним обов’язком кожного душпастиря плекати той культ у своїй родині, в християнських родинах і цілій парафії”.
Говорячи про святкування празника Христового Серця в нашій Церкві, митр. Андрій зазначує, що „ні єпархіяльна Влада, ні Архиєпархіяльний Собор не є компетентні впроваджувати таких звичаїв… Коли, за ласкою Божою, збереться Собор нашої церковної провінції, прийдеться йому може одобрити і практику обходити празник Пресв. Серця у другу неділю після Зшестя Св. Духа. Наш Архиєпархіяльний Собор може тільки мовчанкою одобрити дотеперішню практику манастирів Чина Св. Василія Великого й багатьох парафіяльних церков, цебто тій практиці не противитися”.
Службу празникові Христового Серця уложив наш найкращий літургіст о. Ісидор Дольницький. „Служба написана о. прал. Дольницьким, — каже митрополит Андрій — не тільки відповідає усім обрядовим приписам, але й щодо змісту є дуже добрим представленням культу безконечної Христової любови під символом його Серця”. О. Іс. Дольницький уложив також акафист Христовому Серцю, його можна б назвати найкращим звеличним гимном у честь Христової Любови.
Львівський Архиєпархіяльний Собор у своїх рішеннях щодо культу Христової Любови з дня 20 грудня 1940 р. поручає священикам щороку в третю неділю після Зшестя Св. Духа по Св. Літургії відчитувати акт посвяти Христовому Серцю та подає формулку посвяти. Собор одобрює практики почитання Христового Серця в братствах Апостольства Молитви, дуже поручає священикам заохочувати вірних до винагородного Св. Причастя та заводити всюди Апостольство Молитви. Собор посвячує цілу Львівську Архиєпархію Христовому Серцю і приписує священикам посвятити Христовому Серцю себе, свої родини, свою парафію і цілу Україну. (§63-69).
Празник Христового Серця приняли Східні Католицькі Церкви сирійців, маронітів, халдейців ,вірменів, мелхітів та італо-греків. Реформа наших богослужбових книг переведена Апостольською Столицею у 1940-их роках оставила в нашому часослові празник Христового Серця під назвою „Празник Найсолодшого Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Чоловіколюбця”.
У своїх обітницях даних Св. Маргариті Алякок Ісус Христос обіцює почитателям свого Пресв. Серця обильні станові ласки, зріст у святості й чеснотах, щедре благословення за життя та ласку щасливої смерти. Мільйони і мільйони душ по цілому світі в почитанні Христового Серця знайшли спокій і радість душі, зросли в любові Бога і ближнього та в практиці християнських чеснот.
Знаменна черта любови це любити й жертвувати себе для любленого та бажати взаємної любови. Такою є і любов нашого Спасителя. „Ми любимо Бога, бо Він перший нас полюбив” — каже у своєму першому листі св. евангелист Іван (4,19).
Папа Лев ХIII-ий в енцикліці з 28 червня 1889 р. — заохочуючи до культу Христового Серця, пише:
„Найгарячішим бажанням нашого Спасителя є бачити, що в душах вірних родиться і росте вогонь любови, яким горить його Серце. Тому йдімо до Нього, бо Він не жадає від нас нічого іншого, як тільки взаємної відплати за його любов”.
ЧЕРВЕНЬ – МІСЯЦЬ БОЖОЇ ЛЮБОВІ.
Як у травні вся Церква – духовенство і вірні – молиться особливим способом до Пресвятої Богородиці через так звані „маївки” , так у місяці червні Церква присвячує велику увагу молитвам до Христа Чоловік”юбця, молячись молебні до Серця Христового. В травні вся Церква співала „Пресвятая Богородице, спаси нас!” , а в червні наші храми наповнені співом „О Пресвятеє Серце Ісуса, помилуй нас!” . Цьогоріч, навіть у червні припадають два великі празники, які найбільшим способом виявляють і показують Божу любов до людини: це в четвер після І Неділі по Зісланні Святого Духа – 7 червня – Празник Торжественного поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, або, як ми називаємо „Пресвятої Євхаристії” чи „Божого Тіла” , а також у п’ятницю після ІІ Неділі по Зісланні Святого Духа – 15 червня – Празник Найсолодшого Господа нашого Ісуса Христа чи „Христа Чоловіколюбця” або „Серця Христового” . Тому і ми протягом цього часу будемо розважати про Божу любов.
Любов Бога Творця до людини-сотворіння – це основна ниточка всього об’явлення – Бог себе об’являє людині, щоб людина змогла зрозуміти найбільш важливу життєву істину – без Бога і Його любові нормально людина прожити життя неспроможна. Вже сам факт існування-сотворення людини є виявом Божої любові, але якщо людина своєю свобідною волею не вибере жити з Богом – у неї не буде ані доброго теперішнього життя, ані надії на щасливу вічність. І так, як дитина для свого нормального розвитку потребує знати і відчувати батьківську і материнську любов, подібно і кожна людина, щоби смакувати життя і тішитися ним, потребує знати і відчувати, що вона є люблена Господом Богом.
Апостол Йоан Богослов дуже гарно пояснює ці речі і в Євангелії і в посланні: „Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив” (Ів 1,18) „Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і його любов у нас досконала. Що ми перебуваємо в ньому, і він у нас, ми пізнаємо з того, що він дав нам від Духа свого. І ми бачили і свідчимо, що Отець послав Сина – Спаса світу. Хто визнає, що Ісус – Син Божий, Бог у тому перебуває, і він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому… Ми любимо, бо він перший полюбив нас” (І Ів 4, 12-19).
Оцю Божу любов або вияв Божої Любові в історії спасіння іконописці та художники зображали по-різному. Сьогодні хочу розказати Вам, дорогі вірні, про такий гарний Образ Христа Чоловіколюбця – Серця Христового, що своєю історією сягає ще 1878 року і дуже тісно пов’язаний з іменем Праведного Митрополита Андрея Шептицького. Віднедавна відомий вірним нашої Церкви, оскільки був відреставрований і знову виставлений для почитання.
Образ первісно знаходився у храмі Пресвятої Трійці, поряд з родинним селом Шептицьких – Прилбичі, у с. Брухналь (нині Тарновиця) Яворівського р-ну Львівської області, де у серпні 1865 року був охрещений Роман-Марія-Александр Шептицький — майбутній Митрополит Андрей. Цей образ намальований матір’ю Слуги Божого Митрополита Андрея – Софією Фредро, який вона подарувала Синові 17 січня 1901 року, коли він став Митрополитом.
Від початку на образі було зображено Найсвятіше Серце Христове. Однак після 1946 року, достеменно невідомо, з яких причин, художники замалювали серце, зображене на іконі і натомість намалювали на руках у Ісуса ягня. Таким чином образ отримав назву Христос Пастир. Після реставрації 2012 року ікону повернули до первісного вигляду і тепер назвали як образ Христа Чоловіколюбця.
Софія Фредро-Шептицька намалювала образ «Найсвятіше Серце Христове» у 1878 році, після народження її сьомого і останнього сина – Леона, наймолодшого брата митрополита Андрея. Ікону вона тоді подарувала у храм Пресвятої Трійці в селі Брухналь, що межувало із Прилбачами, де розташовувалась графська садиба Шептицьких. У цьому костелі хрестили всіх дітей Шептицьких, у тому числі і Романа, майбутнього митрополита Андрея. Ікону Митрополит Андрей тримав зі собою у митрополичих палатах на Святоюрській горі, де образ зберігався до 1946 року, до часу ліквідації Української Греко-Католицької Церкви.
Тому, дорогі брати і сестри у Христі. І ми, кожного разу, коли молимося, коли йдемо до храму, коли споглядаємо ікони і образи Ісуса Христа, Богородиці, святих, коли в нашому серці зароджуються святі і добрі думки і почуття, коли приступаємо до Святих таїнств і, зокрема, таїнства Пресвятої Євхаристії – пам’ятаймо – це все є плодом Божої любові, яка перебуває в нас, а не є нашою заслугою. Свято Божої любові чи почитання Серця Христового було встановлене у 1765 році Папою Климентієм ХІІІ на основі приватних об’явлень Ісуса Христа французькій монахині, нині святій, Маргареті Алякок. Ісус Христос, показуючи їй зранене Серце, до неї промовив: „Ось Серце, що так дуже полюбило людей і нічого не щадило, а навіть себе вичерпало й винищило, щоб тільки показати їм свою любов. А як відплату за те дізнаюся від них тільки невдячність через їх брак пошани і їхні святокрадства, через холод і погорду, що їх вони оказують мені у Пресвятій Тайні Любові” .
Сьогодні і Христос промовляє до кожної побожної української душі:
„Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!” (Ів 15,9-11).
о. Йосафат Бойко, ВС
о. Петро Фостик
