Число: 2024/197
ЗВЕРНЕННЯ ВЛАДИКИ ВРОЦЛАВСЬКО-КОШАЛІНСЬКОГО
ВОЛОДИМИРА (ЮЩАКА)
ДО СВЯЩЕННИКІВ НА ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР 2024 Р.
Дорогі Отці, Співбрати у Христовому священстві!
Незважаючи на те, що в цьому році дуже пізно наближаємось до Христового Воскресіння та що Великий Четвер випадає аж на початку травня, наша радість з Пасхи Господньої є і так дуже великою. Однак ми всі усвідомлюємо, що цьогорічні Великодні Свята будуть вже третіми в часі кривавої війни, яка ведеться на українській землі та яка постійно відбирає життя найкращим синам і донькам нашого народу. Радіємо Пасхою, яка наближається, бо, як співаємо в часі Пасхальної Утрені: Нині спасіння світові, бо воскрес Христос, як всемогутній, але одночасно запитуємо себе, чи можемо і чи маємо право радіти, перебуваючи у безпечному місці, коли наші сестри і брати терплять, страждають, втрачають доми і дочасне майно а передовсім втрачають своїх найближчих – синів і дочок, братів і сестер, чоловіків і жінок, які гинуть і отримують поранення, щоб ми могли спокійно жити і святкувати.
Великий Четвер є безпосереднім вступом до Страсної П’ятниці і до переживання Христових Страстей. Ввечері, в часі Утрені Страстей, будемо читати дванадцять Страсних Євангелій. В тишині будемо слухати слів чотирьох Євангелистів, які будуть розповідати, що діялось зі Спасителем, почавши від його ув’язнення в Оливному Городі. Пізніше будемо разом з Ісусом Христом присутні на суді перед Пилатом, будемо свідками його бичування, одягання у червоний плащ, коронування терновим вінцем. Будемо іти з ним на Голгофу в часі хресної дороги, щоб на кінець бачити його розп’яття та бути свідками його смерті на хресті. Перед нами в цьому тижні ще багато переживань та роздумів про сенс Христового терпіння та про те, що нашими гріхами спричинюємось до того, що його хрест стає ще важчим.
В цьому контексті хочу сьогодні нав’язати до події, про яку згадує Євангелист Матей в 16 розділі: З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвященників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: “Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!” Він обернувся і сказав Петрові: “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське.” Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде (Мт. 16, 21-25). Дивуємось св. Петрові, коли чуємо ці слова, що він, бувши безпосереднім свідком, не розумів всього, що говорив Христос про себе та про свою місію. Дивуємось, що він не розумів, що згідно зі старозавітними пророцтвами, спасіння людства мусить довершитись через Голгофу і смерть на хресті Божого Агнця. Дивуємось, що він був так боязливим, що залишив самого Спасителя, коли прийшли спіймати його на Оливній Горі.
Більшість наших вірних приналежить до покоління, яке мало щастя виховуватись та зростати у спокійних та мирних часах. Навіть часи комуністичного режиму не були для нас надто страшними. Хоча наша Церква у Польщі не мала основних прав, хоча ми були під постійним наглядом тайної міліції, то все ж таки ми, як священники, могли вільно служити вірним, уділяти Святі Таїнства, навчати катехизму, проповідувати. Більші страждання переносили наші брати і сестри в Україні, яким приходилось неодноразово важко страждати за Христа, за Його Церкву та за вірність Петрові.
Сьогодні часи різко помінялись. Терпіння приходить до нас в людях, які з причини війни були примушені залишити Україну та іти в чужі і незнані собі краї. Страждання прийшло до нас в людях, які терплять з причини втрати своїх близьких, військових і мирян, яким війна, викликана московським агресором, відібрала несподівано молоде життя. Сьогодні терпіння приходить до нас в очах дітей, які не можуть позбутись страху, коли чують звуки, які нагадують їм нічні тривоги і попередження перед ворожими бомбардуваннями.
Сьогодні викликом стає для всіх, особливо для нас, священників, вразливість на терпіння інших та готовність на те, що терпіння може прийти і до нас. Сьогоднішній воєнний для України час пригадує нам, що не можемо бути байдужими супроти терпіння інших. В першій черзі не можемо бути байдужими супроти фізичного, душевного і матеріального терпіння осіб, яким війна відібрала все, або дуже велику частину їхнього життєвого надбання. Ці люди є сьогодні поміж нами. Не можемо бути байдужими на їхні життєві потреби. В першій черзі, так старші, як і молодші, потребують доброго слова, потіхи, підтримки та лікування своїх психічних травм. Владики, члени Синоду Єпископів УГКЦ, пригадують нам і заохочують, щоб допомагати у зцілюванні душевних ран людям, які досвідчили жахіття війни. Тому ми, священники, крім цього, що маємо бути носіями Христових Таїнств та проповідати Добру Новину про спасіння, мусимо бути також носіями ласки оздоровлення та потіхи і підтримки для жертв війни.
Поміж нами маємо також ряди осіб, які потребують людської зичливості і конкретної підтримки, хоча вони самі не досвідчили війни. Будуть це передовсім особи похилого віку, самотні, вбогі, яким пенсія не вистарчає, щоб на гідному рівні заспокоїти свої життєві потреби. Вони часто також терплять, хоча їхнє терпіння найчастіше проходить у самоті, без свідків, з очима повними сліз. На цього роду людське терпіння потрібно бути нам, священникам, дуже вразливими та уважними. Не можна залишити нікого на самоті з його фізичними і душевними стражданнями. Душпастирські парафіяльні ради, парафіяльні гуртки КАРІТАС, повинні разом з місцевим парохом спостерігати за потребуючими і бути готовими в кожній хвилині нести реальну підтримку і допомогу.
Врешті ми, священники, повинні бути свідомі, що реальне терпіння може прийти також до кожного з нас. Може це бути терпіння, яке пов’язане зі щораз більшим числом прожитих років, може це бути терпіння, яке виникає з несподіваної і важкої недуги, може це бути терпіння, якого причиною можуть бути інші люди, деколи свої парафіяни, або навіть співтовариші у священстві. Причиною терпіння у житті священника може бути також самота, або лихі і неопановані схильності. Врешті його причиною може бути душевне терпіння зв’язане з війною, про яку так багато сьогодні говориться в медіа і попереджається, що вона може прийти також до нас та повністю перевернути світ, який знаємо. Передсмак цього терпіння бачимо на прикладі наших співбратів священників з України, які, залишаючись на місцях свого служіння, бачать і переживають виїзд своїх вірних з парафії, розпад парафіяльної спільноти та руйнування побудованих великим трудом храмів і парафіяльних приміщень. Досі нічого не знаємо про долю двох ієромонахів, які були в Україні ув’язнені агресором. Подивляємо цих владик і священників, які, незважаючи на небезпеку, залишаються у своїх єпархіях і парафіях та служать вірним, незважаючи на воєнні обставини, зменшення кількісті парафіян та просто без огляду на загрозу для свого життя.
Дорогі Брати у Христовому винограднику!
Щоб бути вразливим на чуже терпіння та готовим служити і нести підтримку тим, хто є у більшій, як ми, потребі, потрібно самому розуміти чим є терпіння, який воно має сенс та як собі з ним радити. Потрібно цього всього вчитись, щоб не опинитись в такому положенні, як св. Петро, котрий заперечив потребу і сенс Христового страждання, за що був гостро скартаний. Мусимо пам’ятати про глибокий сенс християнського терпіння, яке у світлі віри, стається даром Божим, хоча з самої природи являється чимось злим. Людина, якої доторкає терпіння може прийняти його та духовно єднатись з Христовим хрестом. Святий апостол Павло не сумнівається, що терпіння християнина є стражданнями самого Спасителя. Християнин приналежить до Христа, як член його тіла а переживання терпіння з вірою уподібнює його до Христа і єднає з ним (пор. Флп. 3, 9-10).
У Великий Четвер, який є для нас, священників, особливим днем, бажаю подякувати всім Вам, Дорогі Отці, за віддане священниче служіння, перш за все при престолі та при розділюванні Святих Таїнств та за постійну молитву за Церкву, за Україну та за наш народ, який переживає лихоліття жахливої війни, за наших вірних та за мене особисто. Нехай Господь всім Вам щедро винагородить! Дякую також за Ваше віддане і щоденне служіння всім потребуючим та терплячим, в першій черзі постраждалим з причини війни в Україні. Терпіння, якого досвідчуємо та яке бачимо в інших, нехай нікого не доводить до розпуки чи зневіри, тільки нехай вчиняє нас ще сильнішими у вірі та нехай спричинюється до ще більшого нашого з’єднання з Христом.
Всім Вам, дорученим Вашій духовній опіці вірним, Вашим родинам, бажаю радісних і благословенних свят Христового воскресіння.
+ Благословення Господнє на Вас!
Єпископ Володимир Р. Ющак
Владика Вроцлавсько-Кошалінський
Дано у Вроцлаві, при єпархіальному соборі, у Великий вівторок, 30 квітня 2024 р.
