В суботу 13 серпня прочани з Вроцлава, Кемпна та місцеві парафіяни молились в Калішу перед Чудотворною Іконою св. Йосифа Обручник та на Українському військовому цвинтарі.
Божественну Літургію в каплиці Ікони св. Йосифа очолив владика Володимир. Разом з правлячим Вроцлавсько-Кошалінським архієреєм при престолі станули священники: Катовіцький декан о. Шимон Янковський, Вроцлавський декан о. Андрій Михалишин та місцевий адміністратор о. Роман Возняк. У слові до вірних владика підкреслив, що св. Йосиф був людиною слухання а не говорення. Євангелисти не наводять ані одного слова св. Йосифа. За це кілька разів чуємо, як св. Йосиф виконує без вагання Божі доручення переказані йому ангелом у сні. Такий досконалий послух міг бути наслідком тільки повного завірення Богові та глибокого духовного і молитовного життя св. Йосифа.
Після Божественної Літургії та почастунку підготовленого міцевою парафіяльною громадою присутні удалися на Український військовий цвинтар в Калішу – Щипйорні, на якому похоронено біля сімсот українських військових Української Народної Республіки. Після інтерновання у 1921 р. 25-ти тисяч українських військових на території Польщі частина з них була приміщена в таборі інтернованих в Калішу – Щипйорні. Тут відвідав їх Юзеф Пілсудскі, який мав сказати: Ja was przepraszam Panowie, ja was bardzo przepraszam, tak nie miało być.
При пам’ятнику присвяченому похороненим на цвинтарі українським військовим Семена Петлюри владика Володимир відслужив разом з присутніми священниками Панахиду. Владика звернувся теж до присутніх з коротким словом. Проповідник зауважив, що історія може нас також сьогодні багато дечого навчити. Потрібно пам’ятати, що незалежність та воля не є дані нам раз на завжди. Подібно як сто років тому також і сьогодні волю України потрібно захищати навіть ціною крові. І сьогодні, і на початку ХХ століття, ворог є цей самий. З війною теж в’яжеться часто еміграція та конечність покинути свій дім та свою батьківщину. Воєнні втікачі наражені є на багато різних небезпек, в цьому числі також й на асиміляцію та на затрату своєї ідентичності. Нажаль, по сто роках, в Каліші не залишилось сьогодні практично нічого з сильної колись української громади.
На завершення молитовної зустрічі висловлено спільне бажання, щоб кожного року зустрічатись на спільній молитві на Українському військовому цвинтарі в Калішу – Щипйорні, включаючи в це більше число нашої громади а також Представників Української Держави.
Редакція www.cerkiew.net.pl
