Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Мабуть всі стежимо кожного дня за повідомленнями, які передають нам медіа: телебачення, радіо, інтернет чи всякого роду ґазети і часописи. Велика частина з цих повідомлень це вістки про різного роду нещастя, які доторкають людей в різних частинах світу. Бо, нажаль, в медіальному переказі найкраще продається людське горе і нещастя. Без сумніву теж ми всі співчуваємо нещасним людям, які досвідчили повені, трясення землі, вогню, трагедії війни, різного роду інших природних чи комунікаційних катастроф та аварій. Найчастіше однак наша солідарність з цими людьми закінчується на співчутті перед скляним екраном телефізора, компютера чм смартфона. Звичайно зараз повертаємо до своїх зайнять і життєвих потреб. По хвилині вже не переймаємось тим, що ми бачили і чули. Така постава випливає не так з нашої байдужності на людське горе, але радше з відчуття нашої безсильності і неспроможності допомогти всім людям в їхньому горю, особливо тим з другого кінця світу. Коли маємо можливість то принайменше пускаємо за посередництвом нашого телефону смс-ку – поданий код, щоб з нашого банківського рахунку передати хоча б кілька золотих в користь якоїсь харитативної організації, яка допомагає нещасним людям в їхньому горю.
Коли горе доторкає когось з наших близьких, нашого народу, чи людей, яких знаємо, або з якими в’яжуть нас ближчі відносини то почуваємось в обов’яку більш заангажуватись у підтримку в їхньому нещасті. Так діється тепер, коли в Україні ведеться кривава війна викликана зройною агресією жорстокого російського сусіда. Ми старались і стараємось допомагати потерпілим внаслідок воєнних дій, головно людям позбавленим своїх домів, примушеним до втечі з рідного краю. Ми старались і дальше стараємось підтримати тих, які залишились в Україні, але є так званими внутршніми переселенцями і у великій мірі їхнє життя залежить від щедрості, милосердя і доброго серця інших людей. Велич людської щедрості цілого цивілізованого світу супроти України та потребуючих українців показалась в першій половині цього року неймовірною. Коли з одного боку бачимо звірську жорстокість агресора то з другого боку росте серце, коли спостерігаємо безліч людської доброти, людського милосердя, сердечності та готовості ділитись з потребуючими всім, не тільки грошем, харчами і одягом, але також своєю хатою, резигнуючи при цьому зі свого особистого спокою, домашнього миру і власної вигоди.
Може важко це зрозуміти, але думаю, що власне на наших очах сповнюються сьогодні Христові слова з Євангелія від св. Матея, які ми чули перед хвилиною. Наведу їх ще раз: Того часу, побачив Ісус силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Як же настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи. Ісус сказав їм: Не треба їм відходити: ви дайте їм їсти (Мт. 14, 14-16). Христос поблагословив п’ять хлібів та дві риби, які принесли йому апостоли і вони вистарчили, щоб нагодувати до сита п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. Залишилось ще повних дванадцять кошиків нез’їдженого хліба, тобто дуже більше, як було на початку.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Ми свідомі, що не в силі розмножувати хліб так, як робив це Христос. Однак Христові слова: ви дайте їм їсти (Мт. 14, 16) залишаються актуальними і в сьогоднішній час. Мало цього, ми тепер багатші як ще тридцять років тому. Маємо більше як колись і ми більше поінформовані про людське горе і нещастя, незалежно від цього в якому закутку світу воно має місце. Ми теж маємо більші практичні можливості передати конкретну допомогу потребуючим, навіть без виходження зі свого дому. Вистарчить витягнути з кишені наші смартфони, дати диспозицію переслання грошей, чи хоча б вислати смс-ку з кодом, щоб комусь полегшити життя у його горю.
Недарма кожний з чотирьох Євангелистів: Матей, Марко, Лука та Іван говорять про Христове чудо розмноження хліба. Свідомість обов’язку ділитись хлібом з потребуючими була дуже сильною у первісній християнській спільноті. Вистарчить глянути до другого розділу Апостольських Діянь, щоб зрозуміти яке важне місце займала в цій молодій християнській спільноті взаємна любов, пошана та взаємна відповідальність за другу людину, також в контексті її дочасних потреб. Наведу згаданий текст: Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили. Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися (Ді. 2, 42-47).
Досить глибоко впислось у нашу свідомість переконання, що бути християнином означає бути людиною віруючою, людиною, яка приймає у своєму житті Святі Таїнства, яка молиться рано і вечером, та яка ходить щонеділі до церкви. Так, це правда. Щоб бути християнином справді потрібно вірити, охрестити своїх дітей, молитись, сповідатись, приступати до Пресвятої Євхаристії. Але щоб бути справжнім християнином, потрібно бути теж людиною повною практичного милосердя, з якого остаточно прийдеться нам здавати звіт на остаточному суді. Потрібно: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого приодягнути, подорожнього в дім прийняти, недужого відвідати, невільника викупити, померлого поховати. Так, це сім діл милосердя щодо тіла про які ми повинні пам’ятати ще з катехизму та які повинні старатись здійснювати у своєму житті.
Але є ще сім діл миосердя щодо душі, про які ми повинні також пам’ятати і які повинні старатись втілювати у життя, тим більше, що вони не вимагають так званого фінансового влкаду. Пригадаю їх, хоча ми повинні їх знати напам’ять: грішника направити, невіжу навчити, сумніваючомуся добру раду дати, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і вмерлих молитися.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Не намовляю нікого з Вас пробувати розмножувати хліб і рибу, коли вистарчає нам грошей, щоб їх купити в магазині та ще й поділитись ними з потребуючими. Але намовляю всіх, щоб не бути байдужим супроти людської біди і горя. Стрінути можете його в різних місцях: на вулиці, при великих магазинах, у формі витягненої чужої руки, або виставленої коробки з написом – для потребуючих. Дізнатись про людську нужду маємо теж можливість з різних медіальних переказів. Не залишаймось байдужими. Пам’ятаймо, що Христові слова висказані давно тому: ви дайте їм їсти (Мт. 14, 16) залишаються актуальними і сьогодні у відношенні до кожного з нас. Ніхто з нас особисто неспроможний накормити всіх голодних. Але якщо всі поділимось своїм добром з потребуючими то напевно ніхто не буде голодним а правдоподібно ще залишиться згаданих Євангелистом Матеєм, дванадцять повних кошиків хліба.
Слава Ісусу Христу!
