Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
У Східних Церквах, ІІІ Неділя Великого посту це Неділя, яку популярно називаємо Хрестопоклонною. В суботу перед цією неділею, на закінчення Вечірні, священник виносить на престіл святочно прибраний хрест. На завершення Утрені, у саму неділю, хрест урочисто переноситься з престола на тетрапод, який стоїть перед іконостасом. Тут священник обкаджує хрест і опісля вшановується його доземними поклонами та співом: Хресту твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння твоє славим.
Без сумніву всі знаємо цей обряд та наведений скоріше спів. Радіємо цією неділею, бо вона пригадує нам, що за нами вже три тижні, тобто половина Великого посту. Перед нами ще тільки три тижні до Квітної Неділі та Стасний тиждень і будемо відзначати Свято над Святами і Торжество всіх Торжеств, тобто Пасху Господню – Великодні Свята. Все було б гарно і радісно, коли б не те, що в Україні ведеться справжня жорстока війна, яка забирає життя тисячам невинних людей, старших і молодших віком, які, подібно як ми, ще недавно сподівались дожити цьогорічної Христової Пасхи та переживати її у душевній радості. Все було б гарно і радісно, якби не те, що над Україною та в якійсь мірі над Європою і цілим нашим світом, зависло страждання та терпіння, які несе людям війна викликана російською військовою агресією. Хрестом виставленим сьогодні на нашому тетраподі радіємо. Припадаючи перед ним з поклонами до самої землі відчуваємо у душі радість якою надихають нас виспівувані сьогодні слова: і святеє воскресіння твоє славим.
Первісно хрест означав тільки терпіння і смерть. У давнині, ще перед римськими часами, на хресті гинули, або найбільші злочинці, або захоплені у полон вороги. Римляни перебрали від інших народів цю жорстоку форму завдавання другій людині терпіння і смерті. Кажуть історики, що у 71 році після Христа римляни розіп’яли на хрестах понад шість тисяч недільників, які брали участь у повстанні Спартакуса. Знов за цісаря Нерона християн прибивано до хрестів і підпалювано в цісарських городах, щоб горіли як смолоскипи.
Нічого дивного, що апостоли, маючи у свідомості такий образ смерті на хресті, не сприймали цього, що говорив Христос про свій хрест, про своє ув’язнення, про те, що будуть над ним знущатись та що Він помре розіп’ятий на хресті. Євангелист Марко розповідає як апостоли реагували на Христові слова про Христову смерть: І він (Ісус) узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященники та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне. А говорив про це відкрито. Тоді Петро, взявши його набік, заходився йому докоряти. Він же, обернувшись і глянувши на своїх учнів, скартав Петра і сказав: „Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське” (Мр. 8, 31-33). Також два інші учні, які після Христової смерті втікали з Єрусалиму до Емаусу, не були спроможні сприйняти цієї таємниці та зрозуміти сенсу Христової смерті на хресті. Так вони розповідали про причину свого смутку: Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім – ділом та словом перед Богом і всім народом, – та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. (Лк. 24, 19-21).
Всі вони не були в силі зауважити, що Христос, завжди, коли говорив про свою смерть, говорив одночасно також і про своє воскресіння. Вони не були спроможні сприйняти Христових слів про Його смерть а ще більше слів про Його воскресіння.Тривога і страх перед тим, що являв собою хрест, як знаряддя смерті, не дозволяло їм навіть думкою сягати до Христових слів про подолання смерті та про Його воскресіння.
Сьогодні, коли дивимось на медіальні перекази з жахливого театру війни, яка ведеться на українській землі, ми також почуваємось безсильними та спаралізованими. Бачимо тільки жахливі картини воєнного знищення та смерті, яку несе війна. Найважче ціле горе війни відчувають і переживають ці, кому вдалось втекти перед її жахом та ці, які на власні очі бачили і особисто досвідчули воєнної трагедії. Коли бачимо руїну міст, житлових кварталів, коли бачимо непотрібну і безсенсовну людську смерть, тоді справді важко про позитивне думання, про радість у житті та про усвідомлення правди про воскресіння. У таких важких хвилинах це все видається далеким і недосяжним. У таких хвилинах думається передовсім про біль і трагедію, які достерігаємо нашими очима та про які чуємо нашими вухами.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
У літургійному порядку цьогорічного Великого посту залишились ще перед нами душевні переживання жахіття Христової смерті на хресті. Ці картини стануть перед нашими очима протягом Страсного тижня. Вечером, у Великий Четвер, будемо служити Утреню Христових Страстей та будемо слухати і розважати описи дванадцяти Страсних Євангелій. Але все ж таки, вже сьогодні, в половині Великого посту, ми чуємо радісну вістку про Христове Воскресіння, тобто про це, що незалежно від перенесеного страждання, остаточно і так Христос переможе смерть, гріх та злобу, які походять від злого.
Сьогоднішнє радісне сповіщання про остаточну перемогу світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю у Христі, повинно всім нам давати також промінь надії на перемогу в Україні над ворогом, який вторгнув на її територію, несучи з собою знищення та смерть. Зло не зможе перемогти! Остаточним переможцем мусить бути правда, справедливість, життя та світло, а не темрява. Нажаль, також і ця перемога вимагає болючої жертви. Сьогодні, в половині Великого посту, коли радісно співаємо: Хресту твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння твоє славим, ми повинні пам’ятати, щоб ці слова відносити не тільки до Христової перемоги над гріхом і смертю, але також до перемоги у війні, яку на своїй землі веде з агресором наш народ. Надію на цю перемогу дає нам також щораз ближчий вже празник Христового Воскресіння, празник Його перемоги над смертю та над світом темряви.
На завершення хочу дуже сердечно привітати в нашому соборі членів Чоловічого Хору Журавлі, який є Репрезентаційним Хором Об’єднання Українців у Польщі. Журавлі вчора вечером дали концерт у нашому соборі, з якого пожертви, за рішенням членів хору, є призначені на підтримку України у її війні з російською військовою агресією. Хто спроможний може також і сьогодні підтримати своєю пожертвою вказану Журавлями ціль. Всіх Журавлів дуже сердечно вітаю та дякую за Вашу прославу Бога та за підтримку України своїм співом. Члени хору, який від п’ятдесяти років виступає не тільки на європейських сценах, але також і за океаном, походять з різних кінців Польщі. З’їжджаються тільки на спільні проби та на концерти, такі, як вчора і сьогодні у Вроцлаві. Ще раз дуже сердечно дякую за спів та за сьогоднішню спільну молитву. Нехай Господь благословить вам та Україні у її змаганні за право вільно жити на своїй землі. Всім хористам бажаю щасливо повернути до своїх домів.
Слава Ісусу Христу!
