Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Мабуть ніхто з нас не є досконалим знавцем Святого Письма. Напевно є поміж нами особи, які бодай раз прочитали ціле Святе Письмо а є певно і такі, які, головно Новий Завіт, прочитали навіть кілька разів. Більшість мабуть однак ніколи не прочитала в цілості Нового Завіту, а тим більше Старого. Більшість наших вірних знає біблійні розповіді ще з часу, коли вони самі, або їхні діти, навчались катехизму. Новий Завіт, головно Євангелії, найбільше знаємо з читань, які чуємо в часі недільних Служб Божих. Христові страсті мабуть відомі нам з Великого Четверга, коли в часі Утрені Стастей читається дванадцять Євангелій про Христові стаждання і смерть на хресті. Деякі з євангельських розповідей сильно записались в нашій пам’яті і мабуть більшість з нас могла б щось сказати про милосердного самарянина, про блудного сина, про оздоровлення паралітика, якого чотирьох товаришів стелею спустило перед Ісуса, чи про гостей запрошених на весілля. До цих більше знаних нам євангельських притч належить напевно також і читана сьогодні розповідь про митаря і фарисея, яку записав Євангелист Лука.
Щоб краще зрозуміти сенс цієї притчі, варто дочитати ще один стишок, приміщений безпосередньо перед почутим перед хвилиною текстом. Текст пояснює контекст сказання притчі та вказує до кого вона спрямована. Читаємо там: Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі і ні за що мали інших, він (Ісус) сказав цю притчу (Лк. 18, 9). Отож, притча спрямована головно до тих, які мали високе поняття про себе, про свою праведність, а які одночасно легковажили іншими і погорджували ними. Не без причини негативним героєм стає сьогодні фарисей, представник групи жидівських вчених, свого роду членів релігійної касти, які були справжніми знавцями Святого Письма і жидівського Закону, які теж старались досконало зберігати у своєму житті ритуальну чистоту. В практиці вони однак відкрито погорджували тими, які не знали так, як вони, Святого Письма і Закону та тими, які не зберігали приписаної ритуальної чистоти. Одним словом, для цієї групи людей зберігання ритуальних приписів було важливішим і ціннішим як друга людина. Люди бачили це і відносились до фарисеїв з дистансом. До сьогоднішнього дня поняття фарисей це синонім когось, хто є лицемірним та фальшивим. Одночасно самі фарисеї не бачили проблеми у своїй поведінці та уважали себе за кращих від усіх інших. Вони були переконані про свою праведність і підкреслювали це на кожному кроці. Як виникає зі змісту молитви головного героя притчі, такий образ фарисеї пробували накинути не тільки іншим, але також Богові. Разючим є, що це відбувається в часі молитви. Виносячи себе перед Богом та вичислюючи свої мнимі заслуги, фарисей пробує принизити митаря, який також прийшов до святині, щоб помолитись.
Головною проблемою фарисея, про якого розповідає сьогодні у притчі Христос, є його нерозуміння молитви. Хоча він є вченим у Письмі та знає закони, які обов’язують ізраїльський народ, він не вміє молитись.
У Старому Завіті молитва це передовсім прослава Бога. Згадуваний колись мною старозавітній Товит такими словами розпочинає свою молитву: Ти – справедливий, Господи, й усі твої діла – справедливі! Усі твої путі – милость і правда; ти суддя світу! Отож і нині, Господи, згадай мене й споглянь на мене! (Тов. 3, 2-3). В цьому ж самому часі, Сара, яка мала згодом стати дружиною Товії, сина Товита, молиться такими словами: Благословен єси, о Боже милосердний! Благословенне ім’я твоє повіки! Нехай усі діла твої благословлять тебе повіки! І сьогодні моє обличчя звернене до тебе, і очі мої дивляться на тебе (Тов. 3, 11-12). Всі теж знаємо слова молитви, Отче наш, якої Христос навчив апостолів. Перша частина цієї нашої щоденної молитви, це також прослава Бога: Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі … . Приступаючи до молитви ми повинні прославляти Бога. Тим часом фарисей забув про прославу Бога, тільки пригадує Богові, що він є одиноким праведним і справедливим. Прославляє себе: Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину (Лк. 18, 12).
Черговою прикметою молитви є її покаянний характер. У молитві людина кається перед Богом за свої гріх та просить прощення. Мабуть багато з нас знає, може навіть на пам’ять, 50-ий покаянний псалом: Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоїй, і по множеству щедрот Твоїх очисти беззаконня моє. Обмий мене повнотою з беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю і гріх мій є завжди передо мною… (Пс. 50, 1-3). Цар Давид, який є автором цього псалма, кається перед Богом і людьми за свій гріх. Його словами молимось також і ми сьогодні, благаючи у Бога прощення та відпущення гріхів. Подібно теж молиться митар з сьогоднішньої притчі: А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: – Боже, змилуйся надо мною грішним! (Лк. 18, 13). Тільки фарисеєві видається, що не потребує прощення: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар (Лк. 18, 11).
Молитва не повинна ніколи служити до засуджування інших. В часі Божественної Літургії молимось тільки за добрі прохання вірних. Ніколи не просимо Бога, щоб комусь сталось щось злого. Молитва повинна допомагати людині станути у правді перед Богом та перед ближніми. Фарисей однак зайнявся не собою, тільки іншими, засуджуючи їх, як ми чули перед хвилиною. Особливо пробує він принизити перед Богом митаря, який також прийшов до храму щоб молитись. Різниця поміж ними однак така, що митар не заперечує своїй гріховності, тільки в правді та в покорі молиться Богові, благаючи прощення. Фарисей натомість не бачить своєї гріховності та не очікує від Бога прощення. Виглядає, що він прийшов до святині тільки тому, щоб похвалитись Богові своєю праведністю та щоб отримати похвалу. Насправді однак він закрився на діяння Божої благодаті та відійшов, не отримавши виправдання. Оправданим став грішний митар бо він справді прийшов до храму, щоб станути у правді перед Богом та щоб просити оправдання.
Сьогоднішня євангельська розповідь повинна нас дечого навчити. Передовсім ми повинні пам’ятати, що ми повинні молитись. Ми повинні молитись щоденно у своїх хатах та у храмі, щоб тут, головно у святкові дні, станути перед Богом. Щоб не відчужитись від молитви, добре визначити собі конкретний час протягом дня, який буде тільки для нас, на особисту молитву та на читання Святого Письма. Коли б вдалось знайти пів години денно, було б дуже добре. Коли вдасться знайти тільки десять хвилин, також добре. Але нехай буде це час лише для нас, на нашу зустріч з Богом. Коли молимось, ми повинні пам’ятати, щоб передовсім прославляти Бога. Наша молитва не повинна складатись тільки і виключно з прохань і вимагань. Бог знає що нам потрібно і похилиться над нами і нашими потребами, навіть тоді, коли не будемо їх йому пригадувати. Ми повинні ставати перед Богом на молитві у правді, з цілою нашою гріховністю і слабістю. Ми не повинні у молитві засуджувати інших, пригадуючи їхні гріхи. Бог також це знає. Одиноке що можемо зробити то заступатись перед Богом у нашій молитві за інших, випрошуючи для них, та для себе, помилування. Ще одне. Ми повинні бути відкриті на діяння Божої благодаті. Тоді відійдемо збагачені. Якщо закриємось на Боже діяння то тільки втратимо час і відійдемо до домів, як фарисей, без оправдання.
Нехай нашим завданням на найближчий тиждень буде проба впорядкувати наше молитовне життя. Пробуймо знайти в нашому щоденному порядку сталий час на молитву. Пробуймо так молитись, щоб наша молитва була прославою Бога, покаянням за наші гріхи та заступництвом за других. Стараймось також бути відкритими на діяння Божої Благодаті, щоб вона наповнювала всіх нас і давала нам оправдання.
Слава Ісусу Христу!
Foto: Jan Sułkowski
