Moim zdaniem brak jednoznacznej decyzji Synodu co do zmiany kalendarza to błąd i ucieczka przed wzięciem odpowiedzialności na siebie. Podjęta decyzja to – moim zdaniem – przeniesienie problemu na parafie i proboszczów. Które to już będą konsultacje na ten sam temat w ciągu ostatnich lat?
Podobno w Kościele nie powinno być demokracji, ale biskupi swoją decyzją opowiedzieli się za demokracją w podwójnym wydaniu: wierni mają głosować na poziomie parafii, a parafie niejako swoimi decyzjami będą demokratycznie kształtować sytuację na poziomie diecezji.
I zupełnie niezrozumiałe jest wskazanie, że parafie obsługiwane przez jednego proboszcza muszą utrzymywać ten sam kalendarz.
Pytań jest więcej: w ankiecie wśród wiernych kilka lat temu nie był brany pod uwagę wariant tzw. neojuliański (święta nieruchome po nowemu, Pascha – po staremu), podczas soboru też takiego wariantu nie było, a tymczasem biskupi takie rozwiązanie dopuszczają. Co najmniej dziwne.
Argumenty „z Kijowa” nie mają w tej sprawie nic do rzeczy i niepotrzebnie są przywoływane.
Dla porównania przywołać można przykład egzarchatu we Włoszech, gdzie Bp Dionizy wziął na siebie i misję uświadamiania wiernych o sensie i potrzebie zmiany, i pełną odpowiedzialność za ową zmianę:
Пастирський лист
преосвященного владики Діонісія Ляховича, ЧСВВ,
апостольського екзарха
для українців-католиків візантійського обряду в Італії
в справі зміни літургійного календаря
Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні брати й сестри в монашестві!
Дорогі браття й сестри в Христі!
Зі створенням церковної структури Української Греко-Католицької Церкви в Італії, яка об’єднує тепер усі українські громади в одну церковну одиницю, що має назву «Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду, що проживають у Італії», перед нами постало також питання синхронізації богослужбового життя всіх наших парафій відповідно до умов, у яких ми живемо, та відповідно до вимог часу. Багато вірних нашої Церкви в Італії, як також і в Україні в останні роки все частіше піднімають питання про можливість святкування Різдва Господа нашого Ісуса Христа разом із більшістю християн цілого світу – 25 грудня.
У середовищі наших вірних у Італії назрів запит про зміну літургійного календаря на григоріанський, так званий «новий стиль», яким ми користуємося в повсякденному «світському» житті.
З огляду на ситуацію, яка склалася, вважаю за необхідне подати чіткі роз’яснення з цього приводу:
1. Що таке «старий» (юліанський) календар та чому українські церкви використовують його досі?
Юліанський календар запровадив ще в 46 році до Різдва Христового Римський імператор Гай Юлій Цезар за рекомендацією астронома Созігена. Саме відтоді рік стали поділяти на 365 або 366 днів та 12 місяців.
Проте в 1582 році астрономи помітили, що юліанський календар відстає від сонячного циклу. Це пояснили тим, що астрономічний рік триває не рівно 365 днів, а 365 діб 5 годин 48 хвилин і 6 секунд. І якщо 5 годин враховували під час високосного року, то про 48 хвилин і 6 секунд «юліанці» взагалі забули. А вони за понад півтора тисячоліття набігли на цілих 10 діб.
Саме тому григоріанський календар був впроваджений папою Григорієм XIII, щоб виправити неточності юліанського. Більшість країн світу прийняли його та користуються григоріанським календар у світському та церковному житті.
Від XVI до XX століття минуло ще 400 років. Тому зараз різниця між календарями (юліанським та григоріанським) становить 13 діб. Саме тому понад 75% християн світу, серед яких і католики, і православні, відзначають Різдво 25 грудня, й лише 25% людей святкують його з тринадцятиденним запізненням. У повсякденному житті християн східної літургійної традиції, до яких належимо й ми, українці, зміни відбулись у 1918 році, коли в Україні ввели григоріанське літочислення, але Церква так і не сприйняла цієї календарної реформи та продовжує користуватися юліанським календарем у той час, як усі її вірні вже давно звикли жити за григоріанським у цивільному житті. До 1918 року в Україні святкували Різдво 25 грудня, Преображення – 6 серпня й так далі, адже держава жила за «старим»/юліанським календарем. Коли в нас наступало 1 січня, Новий рік, коли теж святкуємо Обрізання Господнє та пам’ять святителя Василія Великого, то у світі, який користувався «новим»/григоріанським календарем вже було 14 січня. Перейшовши у світському житті на григоріанський календар, ми почали думати, що Різдво – 7 січня, а Покрови – 14 жовтня, адже живемо й думаємо за новим календарем, а в церкві все є за юліанським.
2. Чи справді ми святкуємо Різдво Господа нашого Ісуса Христа 7 січня, Хрещення Господа нашого Ісуса Христа – 19 січня, Благовіщення Пречистої Діви Марії – 7 квітня й т. д.?
Заглянувши в церковний календар чи богослужбові книги українських Церков, не зважаючи на конфесію, побачимо, що Різдво Христове завжди є 25 грудня, Богоявлення – 6 січня, Благовіщення – 25 березня. Просто 25 грудня за церковним («старим»/юліанським) календарем припадає на 7 січня за світським («новим»/григоріанським), у випадку з усіма іншими святами – аналогічно, завжди календар, за яким живе на даний момент Церква «запізнюється» на 13 днів. Таким чином допоки ми в Церкві дійдемо до дня святкування Різдва Христового, тобто 25 грудня, то у своєму світському житті вже будемо мати 7 січня.
3. Який календар нам обрати?
Виходячи з астрономічних даних, григоріанський календар є точніший за юліанський. Його ми дотримуємося у своєму повсякденному житті. Це зрозуміли також 75% християн у світі, серед яких католики, протестанти та православні. Показово, що більшість православних християн, а саме віряни Антіохійської (Сирія), Олександрійської (Африка), Кіпрської, Румунської, Елладської (Греція), Болгарської церкви, Константинопольського Патріархату перейшли ще в 20-их роках минулого століття на «новий» календар. І лише ті церкви, на яких віддавна впливала Москва, користуються «старим» календарем. Це стосується вірян Російської, Єрусалимської, Сербської та Грузинської церков, афонських монастирів, а також православних України й Білорусі.
Постає закономірне питання: який календар буде правильно обрати нам? Правильно є жити позбувшись роздвоєності, мовляв, у церкві ми поводимося по-одному, живемо за одним ритмом, а у світському житті – по-іншому, адже наше духовне життя тісно переплетене з нашим повсякденним життям. Святкувати Новий рік перед Різдвом не є нормально. А з огляду на те, що ми маємо Різдвяний піст, який готує нас до великого празника Різдва Христового, гучні святкування Нового року, який ми звикли, до речі, святкувати за григоріанським календарем, створює своєрідний дисонанс у духовному житті.
4. Вимоги часу та середовища.
Найперше потрібно чітко усвідомити, що календарі – це просто інструмент відліку часу, що в них немає нічого священного, незмінного. У контексті нашого життя тут, у Італії, коли 25 та 26 грудня є вихідними днями, 6 січня (день празника Богоявлення за григоріанським календарем) є теж вихідним, як і 15 серпня в день Успення Пресвятої Богородиці, а 7 січня, наприклад, потрібно ставати до праці, бо ж у Італії це звичайний робочий день, не святкуючи одне Різдво 25 грудня, бо воно «не наше», ми змушені пропустити й інше – «наше». Тому перейти на григоріанський календар – це вимога часу, середовища та здорового глузду. Це допоможе українському християнину позбутися відчуття окремішності, відірваності від світового християнства, зробити крок уперед, продемонструє нашу відкритість, уміння йти в ногу з часом, зберігаючи нашу ідентичність.
5. Чи ми втратимо свою ідентичність та традиції?
Тут відповідь є чіткою та лаконічною: ні, ми нічого не втратимо. Ми збережемо традиції святвечора, коляди, посвячень і благословень пасхальних кошиків, вербових галузок та всі наші культурні надбання. Адже вони не прив’язані до дати, а до події, яку святкуємо.
Отож, звертаюся до всіх наших душпастирів і вірних належно приготувати наші громади до переходу на використання Григоріанського календаря в нашій літургійній практиці.
+ ДІОНІСІЙ
Дано в Римі
при катедральному храмі святих мучеників Сергія та Вакха
в день святого преподобного й богоносного Сави Освященного
Nowa matematyka: 20% > 80%. Mnie uczyli dokładnie odwrotnie ale jak widzę nasi Biskupi uczyli się innej matematyki. Ile to już lat jest mydlenie oczu o zmianie kalendarza. Zapytamy wiernych, za małe poparcie musimy jeszcze poczekać, można by wprowadzić w jednej eparchii ale nie, nie można bo jak to(?), trzeba w całej Polsce, dekret na próbę, no to jeszcze raz konsultacje, 70% „za” to za mało, dajmy sobie czas, no to teraz jest 80% „ZA” do 20% „przeciw” i… dalej mało???
PO CO BYŁO PYTAĆ???? PO CO???
§ 2. Biorąc jednak pod uwagę wielkie pragnienie wiernych, wyrażone w sondażach i potwierdzone głosem delegatów soborowych, Synod zezwala parafiom, w których większość wiernych tak pragnie obchodzić nieruchome święta według kalendarza gregoriańskiego.
Ad.§ 2. Czyli np. w mojej parafii „po nowemu” a u moich rodziców „po staremu”. To jak mamy świętować razem???
§ 3. Synod zobowiązuje wszystkich proboszczów do przeprowadzenia stosownych konsultacji z wiernymi w ciągu najbliższych sześciu miesięcy od dnia ogłoszenia decyzji synodalnych – oraz do powiadomienia biskupów diecezjalnych ich diecezji o decyzji tej wspólnoty parafialnej.
Ad.3. Konsultacje??? Kolejne??? Które to już konsultacje będą? Czyż konsultacje nie są prowadzone z wiernymi od wielu, wielu lat czego wynikiem jest 80% „ZA ZMIANĄ”??? Przecież wszystko już zostało przedyskutowane i powiedziane(!).
„Decyzja wspólnoty parafialnej”? Jak? Głosowanie (tajne czy jawne)? Kto? Zapisani jako członkowie parafii czy Ci, którzy w dana niedzielę będą na mszy i zostaną po mszy na „konsultacje”? Ostatecznie „konsultacje” czy jednak decyzja zależeć będzie od proboszcza czy jednak może ostatecznie (jak teraz) od naszych Biskupów???
§ 8. Obchodzenie świąt ruchomych według kalendarza juliańskiego, którego centrum stanowi Wielkanoc, będzie nadal wspólne dla całego Kościoła w Polsce. Podkreśli to duchową jedność UKGK w Polsce z Macierzystym Kościołem Kijowskim i innymi Kościołami tradycji wschodniej.
Ad. 8. Duchowa jedność z „innymi Kościołami tradycji wschodniej”? Cerkiew Prawosławna Ukrainy (przytłaczająca większość Ukraińców w Ukrainie) już w tym roku wprowadziła możliwość świętowania wg kalendarza gregoriańskiego. W takim razie o jakich innych Kościołach tradycji wschodniej mowa???
Przypomnę, że zgodnie z konsultacjami i głosowaniem (głosowanie przeprowadzone na życzenie Biskupów):
80% CHCE ZMIANY KALENDARZA (CAŁEGO, A NIE JEGO CZĘŚCI)
80% CHCE WSPÓLNEGO ŚWIĘTOWANIA A NIE W KAŻDEJ PARAFII INACZEJ.
ODCZUWAM OGROMNY BÓL, ŻAL I ROZCZAROWANIE decyzją Biskupów mojej cerkwi.
Domyślam się, że chodzi o politykę a nie o dobro i oczekiwania wiernych.
Ten brak szacunku dla wiernych, w perspektywie, do niczego dobrego nie doprowadzi.
P.S.
1-2 lata temu na kilka dni przed 25 grudnia w sklepiku osiedlowym sprzedawczynie (Panie z Ukrainy) życzyły mi „wesołych świąt”, odpowiedziałem po ukraińsku, że nasze święta za 2 tygodnie i ja dopiero wówczas będę świętował, na co one, że przecież teraz mieszkają w Polsce więc święta będą obchodzić teraz 25 grudnia.
tak, zróbmy cyrk, zamieszajmy jak najwięcej, a potem zastanawiajcie się, czemu ludziom się nie chce uczęszczać… 🙂 tylko tak dalej to za parę lat nie będzie dla kogo odprawiać, niezależnie w jakim kalendarzu
1) Biskupi formalnie nie są zobowiązani rezultatami głosowania zgromadzenia i mogli podjąć decyzję inną.
2) Zdrowy rozsądek wskazuje jednak, że nie powinna być ona w sposób wyzywający/ostentacyjny przeciwna rekomendacji zgromadzenia, że winna ewentualnie rekomendację tę nieco korygować dla słusznych względów, jeśliby takie były.
3) Wariant „neojuliański” czyli „stałe po nowemu, ruchome po staremu”, acz nie poddany w swoim czasie pod konsultacje (błąd!), mógłby być IMHO ogłoszony jako kompromisowy, biorąc pod uwagę
a) stanowisko „starokalendarzowców”,
b) jedność z „Ukrainą” w aspekcie przyszłościowym – WB Światosław mówił, że Pascha tak czy inaczej ma zostać „po staremu”
c) względy ekumeniczne – jest to rozwiązanie powszechnie uznane w prawosławiu za „koszerne” i stosowane przez m.in. Patriarchat Ekumeniczny.
Wariant ten w warunkach polskich oznacza otrzymanie większości z możliwych dni wolnych.
4) Jeśli biskupi uznali, że imigranci/uchodźcy są bardzo przywiązani do kal. juliańskiego i nie można ich zrażać, należało stworzyć możliwość poszczególnym parafiom pozostania przy kal. juliańskim – po konsultacjach proboszczów z wiernymi. W warunkach tak dużego poparcia dla zmiany to pozostanie przy kal. juliańskim winno być dopuszczonym wyjątkiem, a nie jego zmiana!
REASUMUJĄC: W mojej opinii sensownym rozwiązaniem mogłoby być
a) przyjęcie zmiany kalendarza jako rozwiązania generalnego,
b) zmiana mogłaby być – na te 5 eksperymentalnych lat do 2028 r. – skorygowana z kal. gregoriańskiego na „nowojuliański”
c) pozostanie przy juliańskim winno być ewentualnie dopuszczone na wniosek konkretnej parafii (lub kilku parafii obsługiwanych przez 1 kapłana) – i oczywiście też na okres do 2028 r.
Przyjęty na Synodzie Metropolitalnym wariant decyzji jest IMHO zbyt radykalnie niezgodny z rekomendacją zgromadzenia w Porszewicach, że o wynikach wcześniejszych badań opinii nie wspomnę.
Strona korzysta z plików cookie w celu realizacji usług zgodnie z Polityką prywatności. Dalsze korzystanie ze strony oznacza, że zgadzasz się na ich użycie.Zgoda
Наша церква вже зовсім відірвалася від людей 🙁
Moim zdaniem brak jednoznacznej decyzji Synodu co do zmiany kalendarza to błąd i ucieczka przed wzięciem odpowiedzialności na siebie. Podjęta decyzja to – moim zdaniem – przeniesienie problemu na parafie i proboszczów. Które to już będą konsultacje na ten sam temat w ciągu ostatnich lat?
Podobno w Kościele nie powinno być demokracji, ale biskupi swoją decyzją opowiedzieli się za demokracją w podwójnym wydaniu: wierni mają głosować na poziomie parafii, a parafie niejako swoimi decyzjami będą demokratycznie kształtować sytuację na poziomie diecezji.
I zupełnie niezrozumiałe jest wskazanie, że parafie obsługiwane przez jednego proboszcza muszą utrzymywać ten sam kalendarz.
Pytań jest więcej: w ankiecie wśród wiernych kilka lat temu nie był brany pod uwagę wariant tzw. neojuliański (święta nieruchome po nowemu, Pascha – po staremu), podczas soboru też takiego wariantu nie było, a tymczasem biskupi takie rozwiązanie dopuszczają. Co najmniej dziwne.
Argumenty „z Kijowa” nie mają w tej sprawie nic do rzeczy i niepotrzebnie są przywoływane.
Dla porównania przywołać można przykład egzarchatu we Włoszech, gdzie Bp Dionizy wziął na siebie i misję uświadamiania wiernych o sensie i potrzebie zmiany, i pełną odpowiedzialność za ową zmianę:
Пастирський лист
преосвященного владики Діонісія Ляховича, ЧСВВ,
апостольського екзарха
для українців-католиків візантійського обряду в Італії
в справі зміни літургійного календаря
Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні брати й сестри в монашестві!
Дорогі браття й сестри в Христі!
Зі створенням церковної структури Української Греко-Католицької Церкви в Італії, яка об’єднує тепер усі українські громади в одну церковну одиницю, що має назву «Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду, що проживають у Італії», перед нами постало також питання синхронізації богослужбового життя всіх наших парафій відповідно до умов, у яких ми живемо, та відповідно до вимог часу. Багато вірних нашої Церкви в Італії, як також і в Україні в останні роки все частіше піднімають питання про можливість святкування Різдва Господа нашого Ісуса Христа разом із більшістю християн цілого світу – 25 грудня.
У середовищі наших вірних у Італії назрів запит про зміну літургійного календаря на григоріанський, так званий «новий стиль», яким ми користуємося в повсякденному «світському» житті.
З огляду на ситуацію, яка склалася, вважаю за необхідне подати чіткі роз’яснення з цього приводу:
1. Що таке «старий» (юліанський) календар та чому українські церкви використовують його досі?
Юліанський календар запровадив ще в 46 році до Різдва Христового Римський імператор Гай Юлій Цезар за рекомендацією астронома Созігена. Саме відтоді рік стали поділяти на 365 або 366 днів та 12 місяців.
Проте в 1582 році астрономи помітили, що юліанський календар відстає від сонячного циклу. Це пояснили тим, що астрономічний рік триває не рівно 365 днів, а 365 діб 5 годин 48 хвилин і 6 секунд. І якщо 5 годин враховували під час високосного року, то про 48 хвилин і 6 секунд «юліанці» взагалі забули. А вони за понад півтора тисячоліття набігли на цілих 10 діб.
Саме тому григоріанський календар був впроваджений папою Григорієм XIII, щоб виправити неточності юліанського. Більшість країн світу прийняли його та користуються григоріанським календар у світському та церковному житті.
Від XVI до XX століття минуло ще 400 років. Тому зараз різниця між календарями (юліанським та григоріанським) становить 13 діб. Саме тому понад 75% християн світу, серед яких і католики, і православні, відзначають Різдво 25 грудня, й лише 25% людей святкують його з тринадцятиденним запізненням. У повсякденному житті християн східної літургійної традиції, до яких належимо й ми, українці, зміни відбулись у 1918 році, коли в Україні ввели григоріанське літочислення, але Церква так і не сприйняла цієї календарної реформи та продовжує користуватися юліанським календарем у той час, як усі її вірні вже давно звикли жити за григоріанським у цивільному житті. До 1918 року в Україні святкували Різдво 25 грудня, Преображення – 6 серпня й так далі, адже держава жила за «старим»/юліанським календарем. Коли в нас наступало 1 січня, Новий рік, коли теж святкуємо Обрізання Господнє та пам’ять святителя Василія Великого, то у світі, який користувався «новим»/григоріанським календарем вже було 14 січня. Перейшовши у світському житті на григоріанський календар, ми почали думати, що Різдво – 7 січня, а Покрови – 14 жовтня, адже живемо й думаємо за новим календарем, а в церкві все є за юліанським.
2. Чи справді ми святкуємо Різдво Господа нашого Ісуса Христа 7 січня, Хрещення Господа нашого Ісуса Христа – 19 січня, Благовіщення Пречистої Діви Марії – 7 квітня й т. д.?
Заглянувши в церковний календар чи богослужбові книги українських Церков, не зважаючи на конфесію, побачимо, що Різдво Христове завжди є 25 грудня, Богоявлення – 6 січня, Благовіщення – 25 березня. Просто 25 грудня за церковним («старим»/юліанським) календарем припадає на 7 січня за світським («новим»/григоріанським), у випадку з усіма іншими святами – аналогічно, завжди календар, за яким живе на даний момент Церква «запізнюється» на 13 днів. Таким чином допоки ми в Церкві дійдемо до дня святкування Різдва Христового, тобто 25 грудня, то у своєму світському житті вже будемо мати 7 січня.
3. Який календар нам обрати?
Виходячи з астрономічних даних, григоріанський календар є точніший за юліанський. Його ми дотримуємося у своєму повсякденному житті. Це зрозуміли також 75% християн у світі, серед яких католики, протестанти та православні. Показово, що більшість православних християн, а саме віряни Антіохійської (Сирія), Олександрійської (Африка), Кіпрської, Румунської, Елладської (Греція), Болгарської церкви, Константинопольського Патріархату перейшли ще в 20-их роках минулого століття на «новий» календар. І лише ті церкви, на яких віддавна впливала Москва, користуються «старим» календарем. Це стосується вірян Російської, Єрусалимської, Сербської та Грузинської церков, афонських монастирів, а також православних України й Білорусі.
Постає закономірне питання: який календар буде правильно обрати нам? Правильно є жити позбувшись роздвоєності, мовляв, у церкві ми поводимося по-одному, живемо за одним ритмом, а у світському житті – по-іншому, адже наше духовне життя тісно переплетене з нашим повсякденним життям. Святкувати Новий рік перед Різдвом не є нормально. А з огляду на те, що ми маємо Різдвяний піст, який готує нас до великого празника Різдва Христового, гучні святкування Нового року, який ми звикли, до речі, святкувати за григоріанським календарем, створює своєрідний дисонанс у духовному житті.
4. Вимоги часу та середовища.
Найперше потрібно чітко усвідомити, що календарі – це просто інструмент відліку часу, що в них немає нічого священного, незмінного. У контексті нашого життя тут, у Італії, коли 25 та 26 грудня є вихідними днями, 6 січня (день празника Богоявлення за григоріанським календарем) є теж вихідним, як і 15 серпня в день Успення Пресвятої Богородиці, а 7 січня, наприклад, потрібно ставати до праці, бо ж у Італії це звичайний робочий день, не святкуючи одне Різдво 25 грудня, бо воно «не наше», ми змушені пропустити й інше – «наше». Тому перейти на григоріанський календар – це вимога часу, середовища та здорового глузду. Це допоможе українському християнину позбутися відчуття окремішності, відірваності від світового християнства, зробити крок уперед, продемонструє нашу відкритість, уміння йти в ногу з часом, зберігаючи нашу ідентичність.
5. Чи ми втратимо свою ідентичність та традиції?
Тут відповідь є чіткою та лаконічною: ні, ми нічого не втратимо. Ми збережемо традиції святвечора, коляди, посвячень і благословень пасхальних кошиків, вербових галузок та всі наші культурні надбання. Адже вони не прив’язані до дати, а до події, яку святкуємо.
Отож, звертаюся до всіх наших душпастирів і вірних належно приготувати наші громади до переходу на використання Григоріанського календаря в нашій літургійній практиці.
+ ДІОНІСІЙ
Дано в Римі
при катедральному храмі святих мучеників Сергія та Вакха
в день святого преподобного й богоносного Сави Освященного
18 грудня 2020 р. Б.
http://www.esarcato-apostolico-ucraino.it/uk/%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8/%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F/2578-%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82-%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%B2-%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%96-%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B8-%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%8F.html
Nowa matematyka: 20% > 80%. Mnie uczyli dokładnie odwrotnie ale jak widzę nasi Biskupi uczyli się innej matematyki. Ile to już lat jest mydlenie oczu o zmianie kalendarza. Zapytamy wiernych, za małe poparcie musimy jeszcze poczekać, można by wprowadzić w jednej eparchii ale nie, nie można bo jak to(?), trzeba w całej Polsce, dekret na próbę, no to jeszcze raz konsultacje, 70% „za” to za mało, dajmy sobie czas, no to teraz jest 80% „ZA” do 20% „przeciw” i… dalej mało???
PO CO BYŁO PYTAĆ???? PO CO???
§ 2. Biorąc jednak pod uwagę wielkie pragnienie wiernych, wyrażone w sondażach i potwierdzone głosem delegatów soborowych, Synod zezwala parafiom, w których większość wiernych tak pragnie obchodzić nieruchome święta według kalendarza gregoriańskiego.
Ad.§ 2. Czyli np. w mojej parafii „po nowemu” a u moich rodziców „po staremu”. To jak mamy świętować razem???
§ 3. Synod zobowiązuje wszystkich proboszczów do przeprowadzenia stosownych konsultacji z wiernymi w ciągu najbliższych sześciu miesięcy od dnia ogłoszenia decyzji synodalnych – oraz do powiadomienia biskupów diecezjalnych ich diecezji o decyzji tej wspólnoty parafialnej.
Ad.3. Konsultacje??? Kolejne??? Które to już konsultacje będą? Czyż konsultacje nie są prowadzone z wiernymi od wielu, wielu lat czego wynikiem jest 80% „ZA ZMIANĄ”??? Przecież wszystko już zostało przedyskutowane i powiedziane(!).
„Decyzja wspólnoty parafialnej”? Jak? Głosowanie (tajne czy jawne)? Kto? Zapisani jako członkowie parafii czy Ci, którzy w dana niedzielę będą na mszy i zostaną po mszy na „konsultacje”? Ostatecznie „konsultacje” czy jednak decyzja zależeć będzie od proboszcza czy jednak może ostatecznie (jak teraz) od naszych Biskupów???
§ 8. Obchodzenie świąt ruchomych według kalendarza juliańskiego, którego centrum stanowi Wielkanoc, będzie nadal wspólne dla całego Kościoła w Polsce. Podkreśli to duchową jedność UKGK w Polsce z Macierzystym Kościołem Kijowskim i innymi Kościołami tradycji wschodniej.
Ad. 8. Duchowa jedność z „innymi Kościołami tradycji wschodniej”? Cerkiew Prawosławna Ukrainy (przytłaczająca większość Ukraińców w Ukrainie) już w tym roku wprowadziła możliwość świętowania wg kalendarza gregoriańskiego. W takim razie o jakich innych Kościołach tradycji wschodniej mowa???
Przypomnę, że zgodnie z konsultacjami i głosowaniem (głosowanie przeprowadzone na życzenie Biskupów):
80% CHCE ZMIANY KALENDARZA (CAŁEGO, A NIE JEGO CZĘŚCI)
80% CHCE WSPÓLNEGO ŚWIĘTOWANIA A NIE W KAŻDEJ PARAFII INACZEJ.
ODCZUWAM OGROMNY BÓL, ŻAL I ROZCZAROWANIE decyzją Biskupów mojej cerkwi.
Domyślam się, że chodzi o politykę a nie o dobro i oczekiwania wiernych.
Ten brak szacunku dla wiernych, w perspektywie, do niczego dobrego nie doprowadzi.
P.S.
1-2 lata temu na kilka dni przed 25 grudnia w sklepiku osiedlowym sprzedawczynie (Panie z Ukrainy) życzyły mi „wesołych świąt”, odpowiedziałem po ukraińsku, że nasze święta za 2 tygodnie i ja dopiero wówczas będę świętował, na co one, że przecież teraz mieszkają w Polsce więc święta będą obchodzić teraz 25 grudnia.
tak, zróbmy cyrk, zamieszajmy jak najwięcej, a potem zastanawiajcie się, czemu ludziom się nie chce uczęszczać… 🙂 tylko tak dalej to za parę lat nie będzie dla kogo odprawiać, niezależnie w jakim kalendarzu
Mój komentarz jest taki:
1) Biskupi formalnie nie są zobowiązani rezultatami głosowania zgromadzenia i mogli podjąć decyzję inną.
2) Zdrowy rozsądek wskazuje jednak, że nie powinna być ona w sposób wyzywający/ostentacyjny przeciwna rekomendacji zgromadzenia, że winna ewentualnie rekomendację tę nieco korygować dla słusznych względów, jeśliby takie były.
3) Wariant „neojuliański” czyli „stałe po nowemu, ruchome po staremu”, acz nie poddany w swoim czasie pod konsultacje (błąd!), mógłby być IMHO ogłoszony jako kompromisowy, biorąc pod uwagę
a) stanowisko „starokalendarzowców”,
b) jedność z „Ukrainą” w aspekcie przyszłościowym – WB Światosław mówił, że Pascha tak czy inaczej ma zostać „po staremu”
c) względy ekumeniczne – jest to rozwiązanie powszechnie uznane w prawosławiu za „koszerne” i stosowane przez m.in. Patriarchat Ekumeniczny.
Wariant ten w warunkach polskich oznacza otrzymanie większości z możliwych dni wolnych.
4) Jeśli biskupi uznali, że imigranci/uchodźcy są bardzo przywiązani do kal. juliańskiego i nie można ich zrażać, należało stworzyć możliwość poszczególnym parafiom pozostania przy kal. juliańskim – po konsultacjach proboszczów z wiernymi. W warunkach tak dużego poparcia dla zmiany to pozostanie przy kal. juliańskim winno być dopuszczonym wyjątkiem, a nie jego zmiana!
REASUMUJĄC: W mojej opinii sensownym rozwiązaniem mogłoby być
a) przyjęcie zmiany kalendarza jako rozwiązania generalnego,
b) zmiana mogłaby być – na te 5 eksperymentalnych lat do 2028 r. – skorygowana z kal. gregoriańskiego na „nowojuliański”
c) pozostanie przy juliańskim winno być ewentualnie dopuszczone na wniosek konkretnej parafii (lub kilku parafii obsługiwanych przez 1 kapłana) – i oczywiście też na okres do 2028 r.
Przyjęty na Synodzie Metropolitalnym wariant decyzji jest IMHO zbyt radykalnie niezgodny z rekomendacją zgromadzenia w Porszewicach, że o wynikach wcześniejszych badań opinii nie wspomnę.