Ювілей молоді у Римі 2025: момент надії, єдності та духовного відродження
Липень та серпень 2025 року стали незабутніми місяцями, що залишать слід в історії не тільки для нас, але й для всього християнського світу. Понад мільйон молодих людей з різних куточків планети зібралися в Римі, щоб разом відсвяткувати Ювілей молоді — подію, що стала величним святом віри та моментом єдності серед різних народів, культур і традицій. Серед цього величезного потоку енергійної молоді були й паломники з України, і для нас ця подорож стала не просто фізичним шляхом до святих місць, а глибоким духовним досвідом, що змінив кожного з нас.
Молодь, що прибула з різних частин Польщі та України до Риму, під керівництвом групи Вроцлавсько-Кошалінської єпархії, стала частиною великого Ювілейного року. Ми не лише молилися разом із християнами з усього світу, але й переживали невимовну єдність, що пронизувала наші серця, нагадуючи – справжня християнська віра ґрунтується на любові, надії та глибокій спільності. Це паломництво стало святом не лише для нашої душі, а й для нашої спільноти, де кожен крок, кожна молитва та кожен погляд став важливим кроком на шляху до духовного відродження та єдності з Богом і ближніми. Рік присвячений Надії. Перемоги світла над темрявою.
Флоренція: перший етап паломництва
Наша паломницька подорож розпочалася з Флоренції, міста, де кожен камінь і кожен куточок дихає історією, духовністю і мистецтвом. Святкова Літургія в храмі святого архистратига Михаїла стала справжнім подарунком для української громади, запалила в наших серцях вогонь віри і молитви. Ця чудова церква, розташована в самому серці Флоренції, стала місцем, де ми відчули глибину єдності з Богом і одне з одним.
Прекрасна атмосфера міста, з його витворами мистецтва періоду Відродження і Класицизму, занурила нас у світ, де кожна деталь нагадувала про важливість духовної спадщини, яку ми несемо через віки. Екскурсія містом дозволила нам не лише захопитися красою архітектури, а й глибше усвідомити важливість цієї подорожі для нашої віри та духовного розвитку.
Це був лише перший крок на шляху до Риму, але вже тут, серед величі Флоренції, ми відчули, як цей паломницький досвід єднає нас з іншими. Ми мали змогу пережити спільний момент молитви, що додало нам сили і благословення для подальшого шляху до святих місць.
Спільне життя паломників: єдність у різноманітті
Протягом всього паломництва ми мали унікальну можливість перебувати в тісному контакті з паломниками з різних країн, це стало справжнім благословенням. Ми не лише молилися разом, але й ділилися своїми переживаннями, історіями, вірою та надією. Це була не просто фізична близькість, а духовна єдність, яка дала нам сили пройти цей шлях разом. Різноманіття культур і традицій, з якими ми зустрілися, не стало перешкодою, а, навпаки, стало джерелом натхнення. У кожній людині ми бачили братів і сестер у Христі, і кожен з нас приносив часточку своєї душі в загальну молитву.
Молитви, які ми виголошували разом, стали для нас справжнім мостом через кордони, що з’єднував наші серця. Спільні моменти тиші і роздумів допомогли нам не лише краще зрозуміти один одного, але й пізнати глибші виміри власної віри. Кожен крок на цьому шляху був не тільки фізичним подоланням відстані, а й духовним просвітленням, що єднає нас у Христі.
Рим: святе місто, що наповнює душу
Коли ми ступили на святу землю Риму, наші серця буквально наповнилися благодаттю, а душі — світлом. Рим став для нас не просто містом з архітектурними чудесами, а святим місцем, де кожен куточок дихає історією християнської віри. Велич Собору святого Петра вразила нас не лише своєю архітектурною красою, але й духовною силою, яку ми відчули при вході в цей храм. Тут ми змогли пережити моменти тиші та молитви, коли кожен з нас по-особливому зустрічав Бога.
Відвідання гробу святого Йосафата стало для нас глибоким духовним переживанням. Це було місце, де кожен з нас зупинявся, щоб віддати пошану святому, котрий став символом відданості та служіння Богові. Ми молилися тут за себе, за наших рідних, за Україну та весь світ, щоб Божа благодать зійшла на кожного з нас. Це було не просто паломництво, а справжнє очищення душі, коли ми відчували, як наша віра набуває нових глибин.
Вечірня літургія на площі Святого Петра та сюрприз від Папи Лева XIV
Одним із найбільш незабутніх моментів нашого паломництва стала вечірня Меса, що відбулася на площі Святого Петра. Сотні тисяч молодих людей з усіх куточків світу зібралися разом для молитви, спільно переживаючи цей святий момент єдності та віри. Ми всі молилися разом, відчуваючи глибоке злиття душ і сердець у молитві до Бога.
Але найбільший сюрприз чекав на нас після Літургії. Папа Лев XIV, який завжди знаходить способи здивувати та надихнути, вирішив проїхатися по площі у своєму автомобілі неочікувано для нас усіх. У той момент ми мали можливість побачити Святійшого Отця зблизька, коли він рухався через площу, і це стало справжнім благословенням. Ми відчули, що в цьому простому, але величному жесті, Бог присутній серед нас, а Папа став для нас не лише духовним керівником, але й символом Божої любові, що охоплює кожного.
Дні української молоді в Римі
Патріаршою молодіжною комісією було визначено два особливі дні, присвячені українській молоді в рамках Ювілею. Це був час, коли ми могли зосередитися на спільній молитві, духовному збагаченні та підтримці одне одного у вірі.
Особливим моментом стало 12-годинне молитовне чування у храмі святих мучеників Сергія і Вакха. Тут, у тиші та світлі лампад, ми читали молитви, співали духовні пісні та роздумували над Божим словом. Години молитви проминали непомітно, адже кожна хвилина була наповнена присутністю Бога, який торкався наших сердець, даруючи мир, силу та впевненість у вірі.
Ввечері ми зібралися на Божественну Літургію у базиліці Санта Марія дей Монті. Старовинний храм з його величною архітектурою і теплою атмосферою став місцем нашої єдності у молитві. Ми дякували Богові за можливість бути разом у ці святкові дні, за благодать, яку Він нам дарує, і за те, що веде нас дорогою любові та надії.
Світовий День Української Молоді в Римі
Це був дуже особливий день нашого паломництва — день, коли в українському Прокатедральному Патріаршому соборі Святої Софії (Via di Boccea, 478) зібралося близько двох тисяч українців з різних міст і громад. Атмосфера була наповнена радістю зустрічі та відчуттям єдності — ми були однією великою родиною, об’єднаною вірою, культурою та любов’ю до України.
Програма цього дня поєднала патріотичний та християнський аспекти, щоб допомогти молоді зростати не лише у вірі, але й в усвідомленні своєї національної ідентичності. Ми доєдналися до нетворкінгу в малих групах, слухали лекції та брали участь у воркшопах, панельних дискусіях, майстер-класах і навіть у флешмобах, які додали святкової динаміки. Особливе враження справили фотовиставки від Libkos та “Війна в обличчях”, які нагадали нам про біль і мужність нашого народу.
Кульмінацією дня стала Служба Божа, яку очолив владика Браєн Байда, голова Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді. У храмі панувала неймовірна Божа атмосфера, а хоровий спів розчулив до сліз багатьох присутніх, зворушуючи наші серця і нагадуючи про силу молитви, піднесеної єдиним голосом.
Владика Браєн Байда у своїй проповіді наголосив на важливості життя з Богом, любові до ближнього та вірності своїм духовним і національним кореням. Його слова стали духовною дорогою картою, яка вказує шлях у сучасному світі.
Завершенням цього надихаючого дня стала вечірня концертна програма за участю владики Браєна Байди, Анастасії Войтюк, гуртів “МетаНоя” та “ПоприВсе”. Це було справжнє свято єдності, віри та української культури.
Цей день залишився у наших серцях як свідчення того, що українська молодь — це покоління, яке готове нести світові світло Євангелія і будувати майбутнє, сповнене віри, надії та любові.
П’ятниця: час особистої молитви та відкриттів
У п’ятницю наш шлях привів нас до Латеранської базиліки — однієї з найвеличніших святинь Риму, яка є кафедральним храмом Папи. Тут ми отримали благодатну можливість пройти через Святі Двері — символічний жест, що нагадує про духовне оновлення, відпущення гріхів і заклик розпочати нову сторінку життя у Божій благодаті.
Цей день був особливим і тим, що кожен із нас мав час для приватного паломництва — відвідати ті храми, які давно мріяв побачити. Одні вирушили до величних базилік, інші — до невеликих каплиць, сповнених тиші та молитовної зосередженості. Це були хвилини глибокої особистої зустрічі з Богом, коли у тиші серця ми відкривали Йому свої радості, переживання й прохання.
Після цього ми змогли глибше ознайомитися з історією Древнього Риму. Прогулянки серед античних руїн, амфітеатрів та Римського форуму занурили нас у атмосферу минулих тисячоліть. Ці місця мовчки свідчать про те, що християнська віра пройшла крізь століття випробувань і перемог, зберігаючи свою силу й живу присутність у світі.
Субота. Тор Вергата — місце, де зібралося близько мільйона паломників з усього світу. Ввечері тут відбулися молитовні чування з Папою Левом XIV, які стали справжньою кульмінацією нашого паломництва. Ми молилися разом із сотнями тисяч молодих людей, і кожне слово Святішого Отця проникало в наші серця, нагадуючи про важливість служіння Богові та любові до ближнього. Це була не просто молитва — це був момент, коли здавалося, що весь світ схиляє коліна перед Господом в єдиному дусі та вірі.
Після чувань ми вирушили на відпочинок і провели ніч у справжньому оливковому саду. Під відкритим небом, серед тихого шелесту листя і зоряного сяйва, ми відчували себе, наче у біблійних сторінках. Це була ніч миру і вдячності, де ділилися свідченнями про Господа і наше життя. Ми зморені, але щасливі, засинали з молитвою на устах.
Неділя розпочалася урочистою Літургією, яку на Тор Вергата очолив Папа Лев XIV. Для багатьох це була подія, яку неможливо забути: співи, що підносилися до неба, і сонячне світло, яке заливало площу, створювали відчуття, що ми вже стоїмо на порозі Царства Божого. У ці миті ми особливо гостро відчули, що Господь присутній серед свого народу, а Його благодать огортає кожного, хто з вірою звертається до Нього.
Падуя: святиня святих Юстини та Антонія
Після днів, наповнених молитвою та зустрічами, наш шлях проліг до стародавньої Падуї — міста, сповненого духовної величі. Тут ми відвідали храм святої Юстини, де зберігаються мощі багатьох святих, а також дізналися неймовірну історію життя цієї святої жінки. Наступним місцем стала велична базиліка святого Антонія, відому в усьому світі як місце численних чудес і відповідей на молитви.
Стоячи перед гробом святого Антонія, ми відчували особливу близькість до Неба. Кожен у тиші серця довіряв святому свої найпотаємніші прохання, свої радості і тривоги. Атмосфера храмів Падуї була пронизана миром і благодаттю — саме тут ми відчули, що паломництво дарує не лише фізичну мандрівку, але й глибоку духовну подорож у глибини власної душі.
Венеція: заключний, романтичний і світлий акорд нашого паломництва
Саме такою вона й стала для нас — містом, де краса торкається душі, а час ніби сповільнює свій хід. Ми прибули сюди, щоб провести останні години паломництва в атмосфері миру, вдячності й особливого світла, яке дарує Господь у миті радості.
Ми пливли на кораблі крізь мереживо каналів до самого серця Венеції, милуючись її неповторними видами. Вода віддзеркалювала старовинні фасади, мовби зберігаючи у собі тисячі історій. Перед нами відкрився її головний духовний скарб — Собор Святого Марка, величний і урочистий, а поруч — площа Сан-Марко, де кожен крок дихає історією та мистецтвом.
Неймовірною окрасою цього дня стала екскурсія від української гідки, яка вже багато років живе у Венеції. Її теплі слова та знання про місто додали нашій подорожі особливого затишку і гордості за українців, що несуть свою культуру світові. Ми також дозволили собі хвилини спокою на березі моря, вдихаючи солоний бриз і відчуваючи, як серце наповнюється тишею та вдячністю.
У Венеції ми пережили миті, які можна назвати маленькими чудесами — щасливі, ніжні й романтичні. Це досвід, який так потрібен молодим людям: дивитися на красу, обіймати друзів, сміятися від душі та дякувати Богові за кожну мить життя, подаровану Ним.
Коли сонце почало ховатися за обрій, ми знову зібралися на кораблі. Золоті промені заходу ніжно торкалися води, розфарбовуючи її в кольори тепла і любові. Ми співали пісні прослави, і здавалося, що наші голоси зливаються з шумом хвиль і легким подихом вітру. У цю мить Бог був так близько, що Його можна було відчути в кожному подиху, кожному акорді й кожному серці. Це був фінал нашої подорожі, але не фінал шляху віри, який триває у кожному з нас.
Свідчення учасників
Їдучи назад автобусом, наприкінці шляху до Вроцлава, ми поділилися своїми враженнями та духовними переживаннями. У серцях ще жила радість від усього, що ми побачили й пережили, а слова ставали щирим свідченням Божої дії в нашому житті.
Вероніка Осадчук
На початку нашого паломницького шляху, перебуваючи у Флоренції, отець Руслан сказав важливі слова під час проповіді:
«Багато молоді їде до Риму. Але не всі зустрінуть там Бога».
Для мене вони стали великим прагненням цього паломництва — зустріти Бога, Ісуса Христа, серед тисяч і тисяч інших. Це було запрошення «Виплисти на глибину і закинути сіті» (Лк 5,4).
Як і в кожному паломництві, умови були спартанські: нічліг у великому ангарі, де разом ночували близько 2000 паломників. Таких ангарів було приблизно 15, і загалом на території перебувало близько 23 000 прочан. Для нас усіх були встановлені біотуалети та душові просто неба — звісно ж, із холодною водою та прозорими шторками.
Дні були дуже насичені, активностей — безліч, а двогодинна дорога від центру Риму до місця нічлігу забирала багато часу, тож спали ми небагато. Прокидаючись, ми обмінювалися добрими словами, щоб із радістю починати новий день.
В один із ранків подруга, прокинувшись, жартома сказала:
«Як добре, що внутрішня краса важливіша за зовнішню!»
Ми довго сміялися, але ці слова спонукали нас ще більше шукати того «внутрішнього» у всьому, а не лише зовнішнього.
У суботу нас чекав виїзд на Тор Вергата. Це був, мабуть, один із найвимогливіших днів: довга дорога, чимало пішого шляху до поля — нашого місця нічлігу просто неба. Дорогою Бог дав мені ласку бодай на 1% відчути, що переживають наші військові: ноги — повністю чорні від бруду, відсутність не лише теплої води, а й будь-якої можливості помитися.
Ніч під відкритим небом — «готель» із мільярдами зірок, на карематику й у спальнику — несподівано перервалася дощем. Хмара тихо підкралася, і він падав лише 7 хвилин, але цього вистачило, щоб у голові промайнув цілий сценарій: немає від дощу жодного захисту — ні парасолі, ні дощовика… будемо геть мокрі. По-людськи — суцільна прикрість, а по-Божому — велика благодать!
Бог дав нам багато можливостей жертвувати наші маленькі «незручності» в намірі наших військових, щоб бодай частково зрозуміти їхній біль і щоденні випробування.
«Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя» (Ів 15,13).
Ми жертвували труднощі — і в радості, і у викликах, і під час сумних новин із Батьківщини. Молилися за наших військових, за Україну, випрошуючи у Бога благодаті для нас і нашої країни. Ми були свідками для молоді з інших країн, що Україна є, Україна молиться, Україна бореться!
Було зворушливо чути від молодих людей із різних куточків світу, вимовлене з різними акцентами: «Слава Україні!» — і відчувати, що Україна не забута. В останній день ми відвідали Венецію. Місто, яке постало з боліт, де колись майже ніхто не хотів жити, сьогодні є одним із найкрасивіших і найунікальніших у світі. Щиро вірю, що так само, як Венеція піднялася з боліт і стала прекрасною, — і наша Україна постане з руїн не менш прекрасною!
Ad maiorem Dei gloriam!
Ігор Шейко
На початку нашого знайомства я нагадав слова з Біблії:
«Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них».
Допомагайте один одному у всіх ситуаціях і підтримуйте один одного. А тепер, на завершення, скажу так: як люди вітаються, простягаючи один одному руку — чисту, без голки чи будь-якої шкоди для іншого, — так і ви несіть чистоту та добро у світ.
Пам’ятайте: Ісус завжди з вами. Ви можете поговорити з Ним, як із другом, у будь-який момент. Він любить вас і завжди підтримає, якою б важкою не була ситуація.
Робіть добро, адже воно має дивовижну властивість повертатися. Є така річ, як бумеранг: коли ви зробите добрий вчинок, він повернеться до вас сторицею.
Данута Вершиніна
Коли я їхала в це паломництво, я казала, що моє тіло потребує відпочинку, а моя душа — більше часу для Бога. І я отримала тут усе, про що просила, і навіть більше.
Деякі речі, які, як мені здавалося, у моїй голові були правильно розставлені й мали своє місце, виявилися розкиданими. Але добра рука Господня, через усі ті прекрасні події й чудових людей, яких я зустріла, допомогла мені зібрати їх докупи і поставити на правильне місце.
Не можу сказати, що я вже на 100% знайшла свою дорогу, бо, мабуть, шукатиму її все життя. Але можу сказати, що вже побачила маленьку стежку, яка до неї веде. І за цей час я хочу дуже подякувати кожному з вас.
Коли я думала, чи хочу сказати свідчення, то зрозуміла, що мушу — не лише хочу, але й мушу — щоб подякувати всім священикам, всім отцям за вашу підтримку, любов, добре слово, кожну щиру посмішку і жарт. За те, що, навіть коли було безліч справ, ви завжди знаходили час, щоб бути з нами морально й духовно.
Також хочу подякувати вам, дорога спільното. Формально я була «чужою», але жодного дня не почувалася такою. Ваша любов, підтримка, ваші відкриті й прекрасні серця дали мені відчуття, ніби ми знайомі вже сто років. Здавалось, що це наше десяте спільне паломництво, і навіть якби довелося йти пішки до Риму, з вами це було б не страшно.
Хочу процитувати слова отця Руслана: «Ми вже ніколи не повернемося такими самими, якими були». Це важливо для мене, і, можливо, для вас теж. Бо тепер перед нами новий виклик — впровадити цю «нову людину» у повсякденне життя.
Чи ця оновлена людина змінить старі обставини, чи просто увійде в них і житиме у тому самому ритмі? Це питання я ставлю собі і буду шукати на нього відповідь наступні дні й місяці. Чи ця зміна допоможе вийти з зони комфорту, чи ми знову звикнемо до старого? Це питання — до кожного з нас. Дуже важливо задуматися, що буде далі, коли ми повернемося додому, зустрінемо рідних: яку версію себе ми принесемо їм і яка версія нас залишиться з нами в реальному житті. Дякую Богові і кожному з вас.
(Кінець свідчень)
Ювілей молоді 2025 став не просто подорожжю до святинь, а дорогою до власного серця, де кожен із нас зустрів Бога. Ми повертаємося додому з новою Надією, зміцненою вірою та спільністю, яка залишиться з нами назавжди.
Ми повеземо додому не лише спогади про Рим, Флоренцію, Падую чи Венецію, але й світло, яке запалив у наших серцях Господь. І це світло ми прагнемо нести іншим, щоб ділитися любов’ю та добром, які отримали.
Бо Ювілей молоді у Римі 2025 — це не кінець історії, а початок нового шляху. Шляху, де кожен день може бути паломництвом, якщо ми будемо шукати Бога у нашому серці.
Автор – Віталій Войцеховський, Варшава.
