Для Covid-19 не було важливим те, що я — єпископ, що маю плани, що не дійшов ще віку емеритури, що маю ще чимало справ. Нічні безсоння я, між іншим, пробував використовувати для збирання в один список незавершених справ для свого наступника. Такими думками, а також вражаючим досвідом смирення і витривалості у хворобі поділився владика Володимир Ющак, єпископ Вроцлавсько-Ґданський, у своєму зверненні до вірних.
1. В одну мить я став одним з мільйонів людей у цілому світі, для яких вірус з медій, здавалось би, далекий і теоретичний, став конкретним, зі своїми важкими проявами та наслідками.
«Почавши від понеділка, 19 жовтня, цього року на понад три тижні цілий мій світ, разом з моїми обов’язками, зайняттями, задуманими планами і проєктами, несподівано повністю забрав SARS-CoV-2, принісши зі собою високу температуру, недоспані ночі, чорні думки, питання про незавершені справи, уяву про закінчення моєї земної мандрівки та про осуд, який прийдеться мені почути від нашого Спасителя», — зазначає владика Володимир.
2. Наприкінці першого тижня моєї недуги відголоси, які почали доходити з-за моїх вікон, у поєднанні з картинами, представленими у медіях, вказували на апокаліптичний час.
«Напливала думка, що надходить край світу та установленому Богом порядкові, в якому кожному Богом даному житті належить пошана, почавши від зачаття аж до природної смерті. Період моєї недуги був, водночас, часом порожніх вулиць, які я міг оглядати зі своїх вікон. Для багатьох, якщо не для всіх, це також боязнь зараження від іншої особи», — додає він.
3. Склалося враження, що смерть втрачає людську і християнську гідність.
«Складалось враження, також через встановлену форму поховання людей, померлих на Covid-19, що смерть людини тратить свою людську і християнську гідність. Все, разом з моєю недугою, справляло дуже гнітюче враження та наводило болючі внутрішні відчуття», — зауважує архиєрей.
4. Дуже швидко однак виявилось, що це не є, принаймні поки що, остаточні дні цього світу.
«За молитву та телефонні дзвінки зі словами священничої та людської солідарності і підтримки дякую Блаженнішому Святославові, нашому митрополитові Євгенові, архиєпископові-сеньйорові Іванові, владиці Василеві Медвіту, який на самому початку моєї недуги запевнив мене про свою молитву. Пам’ятали про мене ще інші наші владики з цілого світу, які телефонували, та яким дуже дякую за братерську пам’ять, любов і солідарність. Поміж людьми, яким в цьому місці дуже сердечно хочу подякувати, є лікарі та медичний персонал з цілої Польщі, які консультували мене та робили все, щоб допомогти мені зберегти життя і здоров’я. Без вас, дорогі, якщо не була б такою Божа воля, провід нашої Церкви у Польщі міг би сьогодні виглядати зовсім по-інакшому. Дуже дякую за вашу службу і християнську любов. Залишаюсь вашим боржником!» — мовить у зверненні єпископ.
5. Наш світ і наша Церква завдячує своє існування доброті людей, які, забувши про себе, пам’ятали творити перед Богом добро іншим.
«Це ви, які у своїх хатах кожного дня творите добро. Будоване досі добро не пропало, але, зазвичай, воно є мовчазне і не напрошується на перші сторінки медіальних переказів», — переконаний він.
6. За час моєї недуги найбільше вразила мене подія з Євхаристією.
»Отець Андрій, декан і вроцлавський парох, залишив мені вранці Святе Причастя, щоб я запричащався. Я відкрив посудину, в якій був маленький окраєць Божественного Хліба — Тіло нашого Спасителя. Цим разом однак для мене як священника не на престолі, не на дискосі, а просто в посудині для хворих. З такої перспективи я вже дуже давно не дивився, бо ще за часів мого парафіяльного душпастирства дивився на Найбільшу Таємницю Церкви і світу. Бог добровільно, з власної волі, прийшов у людському тілі на світ, навчав про Боже Царство, прийняв терпіння і смерть на хресті, подолав смерть своїм воскресінням та залишився поміж нами, прийнявши вигляд звичайного хліба», — ділиться пережиттям владика.
7. Весь сенс будови храму знаходиться на престолі, у Службі Божій та у кивоті, в якому залишається Він, наш Спаситель, щоб, в разі потреби, прийти до нас та нас скріпити на життя.
«В цей момент, наче стрілою, дійшло до мене, як великим є самоприниження Бога, щоб можливим було Йому залишитись з нами. Будуємо чудові церкви, пам’ятаємо про їхню східну архітектуру, розписуємо іконами стіни, встановлюємо чудові вітражі, а тим часом весь сенс будови храму знаходиться на престолі, у Службі Божій та у кивоті, в якому залишається Він, наш Спаситель, щоб, в разі потреби, прийти до нас та нас скріпити на життя, але також на важкі його моменти, включно, чи особливо, на момент нашого відходу з цього життя. Без Нього все інше — це тільки прикраси, які є гарні, але які самі в собі нічого не означають і не мають жодної сили», — наголошує владика Володимир Ющак.
8. Чими ідемо до спасіння у Христі?
«В остаточному розрахунку найважливішим є не те, чи ми здорові, вільні від недуги, чи добре почуваємось. Найважливішим є те, чи ми ідемо до спасіння у Христі. На те Христос прийшов на світ і залишився під Євхаристійними видами, щоб ми, кожен з нас, могли спастися», — застерігає Вроцлавсько-Гданський єпископ.
9. Не уставайте в молитві.
«Бо потребуючих хворих не меншає, а з кожним днем стає їх щораз більше у Польщі, в Україні та всюди, куди тільки звернути погляд. Пам’ятайте про них, про своїх рідних, знайомих, сусідів, членів парафіяльної спільноти, щоб ніхто потребуючий не залишився без опіки», — закликає він.
10. Пам’ятайте про своїх отців душпастирів, бо вони перебувають на «першій лінії фронту» небезпеки зараження, а є лише звичайними слабкими людьми.
»Пам’ятайте про них у своїй молитві, але також, в разі потреби, якщо буде це можливим з вашого боку, підтримайте їх фінансово, особливо тепер, коли наші церкви стали майже порожніми, з огляду на введені санітарні обмеження. Незалежно, що би однак не сталось, пам’ятайте, всі ми є в руках Бога, який чекає на нас під видом дрібного кусника Божественного Хліба», — додав на завершення владика Володимир.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ За матеріалами Вроцлавсько-Ґданської єпархії УГКЦ
Єпарх Вроцлавсько-Ґданський
