Всесвітлішим, Всечеснішим і Преподобним Отцям,
Преподобним Монахам і Монахиням,
Дорогим у Христі Сестрам і Братам,
Мирянам Вроцлавсько-Кошалінської єпархії УГКЦ у Польщі
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Рішенням Святішого Отця Франциска, починаючи з 24 грудня 2024 р., у всій Католицькій Церкві триває Ювілейний Рік Милосердя. У нашій єпархії визначено храми, у яких, при нагоді кожного відвідування, можна отримати повний відпуст за звичайними умовами, тобто: сповідь (якщо є така потреба), Святе Причастя та молитва в наміренні Святішого Отця («Отче наш…», «Богородице Діво…» і «Слава… І нині…»). Заохочую скористатися такою можливістю, відвідуючи один із наступних храмів нашої єпархії: єпархіальний собор у Вроцлаві, конкатедральний собор у Кошаліні, парафіяльні храми в Лігниці, Зеленій Горі, Познані чи санктуарій у Білому Борі.
Повний відпуст, тобто прощення всіх кар за наші гріхи, можна отримати для себе, а також можна жертвувати його на користь усопших: наших близьких, знайомих чи українських воїнів, які загинули, захищаючи Україну від московського агресора.
Одночасно нагадую, що в Душпастирському порядку нашої єпархії на 2025 рік визначено окремі дні для відзначення ювілеїв окремих груп наших вірних. Неділя, 2 лютого, тобто Неділя про Закхея, яка цього року збігається з Празником Стрітення Господнього, є першим із таких ювілеїв. Це ювілей Богові посвячених осіб, тобто ювілей монашества.
Заохочую зупинитися на хвилинку та замислитися над значенням монашества в житті нашої Церкви.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Фрагмент Євангелія від святого Луки розповідає про події, пов’язані з сьогоднішнім празником Стрітення Господнього. Щоб виконати Господній Закон, який наказував на 40-й день після народження дитини викупити кожного первородного сина, святий Йосиф і Пресвята Богородиця принесли Боже Дитя до Єрусалимської Святині.
Цей закон був пов’язаний із виходом Ізраїлю з єгипетської неволі. Щоб змусити фараона остаточно відпустити ізраїльтян, Бог послав на Єгипет найжорстокішу з десяти кар — смерть первородних синів у всіх єгипетських сім’ях, включно з домом фараона. Першонароджені сини в ізраїльських сім’ях зберегли життя завдяки крові ягнят, якою були позначені двері їхніх домів.
Однак Бог постановив, що кожен первородний син, який народиться в ізраїльській сім’ї, належатиме Йому. Тому згідно з цим законом кожна сім’я мала обов’язок викупити свого первородного сина, складаючи жертву в Єрусалимській Святині.
При нагоді сьогоднішнього свята можемо роздумувати над різними темами, до яких звертається євангелист Лука, але першочерговою видається тема приналежності дітей до Бога.
У Старому Завіті закон про обов’язок викупу первородних синів суворо дотримувався. Інакше батьки не могли б залишити й виховувати своїх первородних синів, які у світлі Божого Закону належали Богові.
Також у ближчі до нас часи, за днів наших бабусь і дідусів, була глибока свідомість того, що дитина належить не лише своїм батькам, а й Богові, Церкві та своєму народові. Ще кілька десятків років тому батьки часто молилися за монаше або священниче покликання для своїх дітей. Тепер це трапляється значно рідше.
Коли йдеться про монаші чи священничі покликання, батьки частіше звертають увагу на чужих дітей, аніж на власних. Колись великою честю для родини було, коли син приймав рішення вступити до Духовної семінарії чи до монашої спільноти, або ж коли донька обирала одну з жіночих монаших спільнот.
Сьогодні монаші спільноти, як чоловічі, так і жіночі, дедалі частіше відчувають нестачу нових покликань. Також духовні семінарії починають зазнавати браку кандидатів до священничого стану.
У цьому світлі особливо актуальними стають Христові слова: „Жнива великі, а робітників мало” (Лк. 10, 2).
Справді, жнива великі, бо численні жертви війни в Україні потребують душевної підтримки і потіхи, а також матеріальної допомоги. Нерідко вони також потребують обмивання своїх фізичних, психічних і духовних ран, спричинених війною. Жнива великі, бо багато воєнних втікачів з України опинилися в чужині, де шукають свою Церкву, свою парафію, рідну школу для своїх дітей та спільноту своїх людей, з якими можна було б говорити рідною мовою, підтримувати свої традиції та брати участь у різних суспільних і громадських організаціях. Жнива великі, бо в Польщі є багато дітей з України, які потребують навчання катехизму згідно зі своєю церковною приналежністю та можливості вивчати рідну мову. Годі уявити собі успіх у всіх цих ділянках без залучення парафії та власного священника, без відданого служіння монахів та монахинь. Духовенство і монашество часто є ініціатором та першим реалізатором усіх цих викликів.
На жаль, в нашій Церкві в Польщі немає багатьох монаших спільнот. З чоловічих спільнот є лише Василіяни, яких, однак, немає в нашій єпархії. Василіянські монахи працюють передусім у парафіяльному душпастирстві, а також займаються видавничою роботою та духовним проводом. З жіночих монаших спільнот маємо в Польщі три монаші родини, а саме: Сестри Василіянки, Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії та Сестри Згромадження святого Йосифа Обручника. В нашій єпархії працюють дві монаші спільноти: на півночі, в Кошаліні та Білому Борі — Сестри Служебниці, а у Вроцлаві — Сестри святого Йосифа Обручника. Сестри навчають катехизму дітей та молодь, допомагають священникам при парафіях, ведуть єпископський дім, відвідують хворих і потребуючих, а передусім моляться. Найчастіше своє служіння вони виконують без зайвого розголосу, в тиші, але з дуже великою відданістю. Сьогодні хочемо всі дуже сердечно подякувати нашим Сестрам за це служіння, яке найчастіше не дає їм жодних зовнішніх гонорів та похвал, але яке приносить користь багатьом потребуючим. З плодів їхніх молитов користаємо всі, не завжди усвідомлюючи навіть, скільки їм, нашим монахам і монахиням, завдячуємо. Монашество завжди було одним із найбільших скарбів Церкви. Дорогі Сестри, дорогі Отці і Брати, дуже дякуємо вам за вашу молитву та за ваше віддане служіння! Нехай Господь щедро вас благословить!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Ми бачимо і усвідомлюємо служіння, яке виконує в Церкві наше монашество. Але потрібно також застановитись над тим, яка відповідальність і які зобов’язання спочивають на нас, на духовенстві та мирянах, щодо монашества. Передовсім ми повинні пам’ятати про монахів і монахинь у своїх щоденних молитвах. Усі ми маємо свої клопоти, проблеми і потреби. Має їх також монашество. Пробуймо підтримати наших сестер та наших монахів своєю молитвою, але також добрим словом, щоб вони вистояли в важкіші хвилини. Якщо можливо, підтримаймо їх іноді також матеріально, адже жодне з наших монаших згромаджень не є багатим. Іноді трапляються навіть проблеми з оплатою рахунків за поточне утримання монастиря.
У своїх молитвах пам’ятаймо також за нові покликання до наших монаших спільнот, які болюче відчувають брак нових кандидатів і кандидаток до своїх новіціятів. Брак нових покликань в’яжеться часто з конечністю замикати монастирі та ведені у них діла милосердя. Заохочую теж, щоб не боятись молитви за покликання до монашого життя для своїх дітей та для своїх онуків. Не будьмо перешкодою у виборі монашого життя своїми дітьми. Монаше покликання в родині буде для неї завжди знаком Божого благословення. До такої молитви заохочує нас сам Христос, коли каже: Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива (Лк. 10, 2).
Ще одне прохання до молодих осіб, до наших хлопців і дівчат, які застановляються над вибором життєвої дороги. Покликання до монашого життя завжди було Божим даром. Не кожний його отримує. Але також сьогодні Бог не перестає кликати собі молодих осіб, щоб віддали Йому своє життя на дорозі монашого подвигу. Кожний хто отримав таке покликання зможе без проблем його розпізнати. Очевидно, цей дар можна прийняти або відкинути. Але відкинений дар монашого життя буде завжди невикористаною можливістю особливого служіння Богові, Церкві і Божому народові. Заохочую, щоб особи, які відчувають, що Бог їх кличе до монашества, серйозно, найкраще у молитві та тишині, застановились, як відповісти Богові на цей дар. Також ми будьмо для них добрими і мудрими дорадниками.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Ювілейний 2025 Рік є Роком Надії. Нехай буде він Роком Надії також для монашества в нашій Церкві. Нехай принесе він оновлення та оживлення життя і служіння жіночих та чоловічих монаших спільнот в нашій Церкві. Нехай протягом цього Ювілейного Року особи, яких Бог кличе до монашества, будуть відважними та нехай дадуть позитивну відповідь на Його дар покликання.
Всім наших монахам і монахиням бажаю глибокої віри, сильної надії та гарячої любові. Бажаю витривалості у покликанні та вдоволення з вибраної дороги монашого життя. Нехай Господь благословить Вам кожного дня.
Благословення Господнє на Вас!
+ Володимир Ющак
Владика Вроцлавсько-Кошалінський
Вроцлав, дня 31 січня 2025 р. Б.
