«Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить.
Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить,
і я того полюблю, і йому об’явлю себе» (Ів. 14,21)
Преосвященний владико Володимире – дорогий наш Ювіляре!
Преосвященні владики Аркадіє та Петре,
Високо преподобний отче Протоігумене – отче Ігорю,
Всечесні та преподобні отці, Преподобні сестри,
Шановні гості, Дорога родина нашого владики Володимира,
Дорогі в Христі браття і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Ми зібралися сьогодні у вроцлавському соборі Воздвиження Чесного Хреста, щоб подякувати за дар віри та 25 літ єпископського служіння Вашого пастиря – владики Володимира.
Цей знаменний ювілей вписується золотими буквами в життя Вселенської та нашої Помісної Церкви. Цей ювілей в першій мірі є святом Вашої Вроцлавсько – Кошалінської єпархії, бо сьогодні ми зібралися тут щоб молитовно подякувати Всевишньому за довголітнє служіння Вашого Пастиря – Преосвященного владики Володимира.
Він як юнак, отримавши духовну формацію в родинному домі та рідній парафії від свого пароха та вчителя релігії – теперішнього митрополита емерита Преосвященного Івана Мартиняка, відповів Господеві на заклик «Їди за мною», тож і залишив свою родину, друзів та все що мав й пішов за Ісусом. Вступив до Чину Святого Василія Великого, щоб там під проводом досвідчених у монашому житті старших отців, зокрема отця Йосафата Романика, іти дорогою повного віддання Господеві та Його святій Церкві. В монастирі дозріває духовно та складає довічну монашу професію. Пізніше мають місце ієрейські свячення та віддана праця на різних постах, включно з урядом Провінційного настоятеля, в Чині Отців Василіан в Польщі.
Дорогі в Христі!
Не раз питаємо себе, чому Господь кличе цю, а не іншу людину до монашого або священного життя? Відповідь є проста – Господь дивиться на серце людини та на її віру. Іншого визначника в Господа не має ! Коли дивимося на покликання перших учнів та апостолів, та відтак на ріст Христової Церкви, описаний в Діяннях Святих Апостолів, то бачимо, що ні велике знання, ні особисті заслуги, але щира віра була одиноким визначником кожного покликання.
Святий Августин в трактаті «Місто Боже проти язичників» (De civitate Dei contra paganos), пише, що «єпископом може бути обраний той, хто в Церкві навчає та передає здорову науку (doctrina sana), яка скріплює вірних та переконує тих, хто сумнівається.»
Хто формує серце людини, хто защіплює в цьому серці завдаток святої віри? Очевидно, що цією особою є мама, ця що прийняла дар життя та виносила його під своїм серцем, та відтак віддала Його Богові. Бачимо це в історіях різних покликань описаних в Біблії та житті Божих угодників – стовпів Східної Церкви, таких як святий Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий.
Тому відзначаючи сьогодні так знаменитий ювілей Владики Володимира, дякуємо Його мамі – пані Іванні, яка з нами переживає ювілей 25 ліття єпископського служіння свого сина, за дар віри та постійну молитву, якою супроводжує свого сина у щоденних Його змаганнях за ріст Божого Царства в нашому українському народі та Вселенській Церкві.
Дорогі браття і сестри!
Коли по передчасній смерті першого єпископа, тодішньої Вроцлавсько – Ґданської єпархії владики Теодора Майковича, вроцлавський престол став вакантним, Синод наших Владик обрав на цей пост ієромонаха Володимира з Варшави, а рішення це поблагословив Вселенський Архиєрей, святий Іван Павло II – приєднуючи владику Володимири до єпископської колегії Католицької Церкви. В папській буллі – документі найвищого рангу Апостольського Престолу, яким призначено ієромонаха Володимира єпископом, читаємо:
„Тому, що католицька Церква охоплює безчисленну скількість народів, вона завжди берегла їхні гідні уваги, звичаї й обичаї, звідси видно її різнорідну досконалість і красу. А ми, маючи на увазі ті рації й розваживши ті справи, думаємо тепер про спільноту Вроцлавсько-Ґданської Єпархії Візантійсько-українського обряду, для якої спішимося призначити второпного пастиря, після того, як з життя відійшов Всечесний брат Теодор Майкович, її останній зверхник і пастир. З довір’ям звертаємося до тебе, дорогий сину, який відзначаєшся солідним знанням, передусім у юридичних справах, а також і в душпастирстві вже маєш непересічний досвід. Тому спираючись на нашій Апостольській владі, проголошуємо й установляємо тебе Вроцлавсько – Ґданським Єпископом-Єпархом Візантійсько-українського обряду, надаючи тобі рівночасно всі права й обов’язки зв’язані з твоєю гідністю і твоїм призначенням, згідно з приписами Канонів Східних Церков, які треба і в інших справах докладно заховати.”
Єпископська хіротонія новопризначеного єпарха тодішньої Вроцлавсько – Гданської єпархії мала місце 19 червня 1999 року. Єпископські свячення Владика Володимир приймає з рук митрополита перемишльський Кир Івана Мартиняка та спів святителів владик Василя Медвідя та Михайла Гринчишина.
Кожний ново призначений єпископ має право обрати собі герб та клич свого єпископського служіння. Владика Володимир, занурений в багатство нашої Літургії, на клич свого пастирського служіння обирає слова з Божественної Літургії : «Горі іміїм сердця – Вгору піднесім серця», які служитель промовляє на Службі Божій після ви говорення Символу Віри, щоб підкреслити, що це все, в що віримо, веде нас до Небесної Батьківщини.
Тому з першого дня після своєї хіротонії владика Володимир забирається – дослівно – до відданого служіння, щоб повірені Його пастирській опіці душі, вести до неба, про яке нам нещодавно пригадав сам Божественний Спаситель у своєму Вознесінні до Дому Отця Небесного.
25 років тому, єпархія, у проводі якої Церква поставила молодого пастиря, ще не мала належних структур, сама в собі не була ще укріпленою, вірні та священники після смерті владики Теодора були розгублені. Тому знаючи реалії, в яких треба служити, владика Володимир не закрив себе в палаті, але пішов в Божий народ, щоб разом з вірними та своїм духовенством творити Божі діла у довіреній Йому єпархії та Христовій Церкві.
Бо така була воля Церкви, яку у буллі призначення накреслив наступник Апостола Петра – Папа Іван Павло II, а наука ця спирається на еклезіології Католицької Церкви, про що пригадує нам догматична Конституція про Церкву II Ватиканського Собору Lumen Gentium:
«Окремі єпископи поставлені на чолі партикулярних Церков здійснюють своє пастирське правління, кожен над довіреною йому частиною Божого народу, а не над іншими Церквами чи над цілою Вселенською Церквою. Однак, як члени єпископської колегії та як законні спадкоємці апостолів, окремі єпископи зобов’язані Христовою установою та наказом дбати про всю Церкву (…)» (Lumen gentium № 23).
Сьогодні, по двадцяти п’яти роках єпископського служіння владики Володимира, можемо сказати: Дякуємо тобі Господи за цього пастиря, який знає своїх і свої його знають, який всі свої таланти та сили щоденно віддає своїй Церкві, дякуємо за пастиря який любить Ісуса Христа, та Якого, Ісус любить та обдаровує своїми ласками.
Сьогодні, в нашому літургійному календарі святкуємо попразденство Господнього Вознесіння та готуємося до празника Зіслання Святого Духа – події, яка дала початок Христовій Церкві. За декілька днів Літургія Церкви відкриє нам картину, в якій побачимо, як Після П’ятдесятниці, із заляканих учнів, виростають мужі віри, які в ім’я Господа Нашого Ісуса Христа підуть на цілий світ голосити Добру Новину та Євангеліє спасіння.
Цей самий Святий Дух, якого дари отримав владика Володимир в часі хрещення та миропомазання, оця Божественна Благодать, яка зійшла на серце владики Володимира в часі єпископської хіротонії, також повела Його в Божий український народ з проповіддю Євангелії спасіння та надії, про яку так широко сьогодні говорить папа Франциск в буллі «Spes non confundit – Надія не засоромить», якою проголосив звичайний Ювілей 2025 рік.
Вистарчить подивитися на розвиток релігійного життя Вроцлавсько – Кошалінської єпархії, та перерахувати діла вчинені за роки пастирського служіння Владики, щоб увірено сказати, що Він стався справжнім знаряддям Святого Духа в Христовій Церкві.
Подивімся ще раз, на усе, що за роки свого пастирського служіння, вчинив Ваш і Наш Владика Володимир:
– створив, майже від основ всі єпархіальні структури, з єпископською Консисторією включно;
– придбав приміщення на потреби єпископської Консисторії, резиденцію єпископа, єпархіальну домівку, помешкання для священників, які працюють у Консисторії;
– розвинув душпастирство дітей і молоді (фестивалі сакральної творчості, різного роду конкурси, курси, сплив на байдарках, вакаційні та формаційні виїзди, душпастирство вівтарної прислуги);
– утворив нові парафії зі священними осідками в надійних місцевостях, в яких досі не було нашого священника, таким чином зараз Вроцлавсько – Кошалінська єпархія нараховує майже дев’яносто парафій та душпастирських пунктів, в яких служить понад сорок священників;
– обняв духовною опікою вірних з України, які вперше тут поселю – валися в пошуках праці, а зараз в часі війни шукають захисту перед російським загарбником;
– владика систематично проводить єпископські візитації у всіх парафіях єпархії.
– владика проводить щорічні священничі формаційні курси;
– владика при підтримці катедральних отців провів ремонти собору, каплиці Гохберґа, єпархіального дому;
– владика спричинився до побудови нових церков в єпархії (Лігниця, Любін, Старґард, Кошалін, Зам’єніце, Патока, М’єндзибуж, Б’єліца, Щецінек, Слупськ, Зелена Гора) та ремонтів і пристосування до літургійних вимог старих храмів, та помешкань для священників.
Це тільки фрагмент, з того що Ви Преосвященний владико вчинили для розвитку структур та пасторального життя довіреної Вам єпархії. До того всього треба ще зарахувати Ваш духовий провід та постійне голошення Божого Слова, яке годувало душі наших вірних, спраглих автентичного свідоцтва віри, в цьому модерному та ліберальному світі.
Часи в яких живемо не є простими й не кожний покликаний, совісно здійснює своє служіння, не раз чуємо нарікання вірних на послугу тих чи інших пастирів. Вже Оріген у коментарі до Книги Чисел, уболівав над невторованою поведінкою деяких священнослужителів, пишучи:
«Ті, хто мають звання священників, не завжди дотримуються заповідей і чинять те, що не личить їхньому станові? Часто ми чуємо, як люди скаржаться і кажуть: «Погляньте на цього єпископа, цього священника чи цього диякона…»? А кажуть так тому, що цей диякон, священник чи єпископ не виконує своїх обов’язків, згідно з покликанням (…)»
Навів ці слова вчителя Церкви Орігена, щоб підкреслити, що Ви Преосвященний Владико, ніколи не сталися причиною нарікання чи уболівання вірних з приводу поганих, чи невторопних дів свого пастиря, але що Ви, у важких часах в яких прийшлося Вам служити, ніколи не зневірилися, але як «Добрий Пастир» з Євангелії від святого Івана триваєте, чи це в горю, чи в радостях, разом зі своєю отарою.
Дорогі браття і сестри!
Окрім заангажування в життя своєї єпархії, Преосвященний владика Володимир є активним членом Синоду єпископів УГКЦ, де також втішається авторитетом та довірою єпископів. Доказом цієї довіри, було обрання владики Володимира на Синоді єпископів у 2022 році, що проходив в Перемишлі, членом Постійного Синоду єпископів УГКЦ.
Також на рівні нашої Митрополії, Преосвященний владика робить неоцінений внесок в розвиток наших митрополичих структур та росту авторитету нашої Церкви, а польському суспільстві. Нагадаю тільки, що владика активно причинився до утворення третьої єпархії в Польщі, до покликання митрополичого трибуналу та реформи літургійного календаря.
Голос владики Володимира також можна почути на форумі Конференції Єпископів Польщі, та Його заангажування в роботі комісії до справ культури.
Також треба підкреслити любов владики Володимира до рідної Лемківської Землі та народних традиції, які виростила лемківська культура. Дякую Вам Владико Володимире, за Ваше щорічне паломництво на Святу Гору Явір, та активну участь в Лемківській ватрі.
Владико Володимире, дякуємо Вам за Вашу віру і любов до нашої Української Греко-Католицької Церкви, дякуємо Вам за Ваш щоденний труд і змагання за Божу правду в нашому народі, дякуємо Вам за мудре управління єпархією та відкритість до наших братів і сестер з України, які сьогодні тут в Польщі шукають кращого життя та захисту перед війною.
Дорогі в Христі!
На завершення наведу слова Інструкції Конгрегації у справах єпископів «Eccclesiae imago», яка подає резюмує пастирської місії єпископа сьогодні: «для єпископа займати перше місце означає зустрічати потребуючих, головувати означає служити, правити означає любити. .. (…) Єпископський сан уже не є основою земних почестей, але є тягарем, який обтяжує плечі єпископа, очищаючи єпископську гідність від усього бруду зовнішньої марноти та світського панування».
Але у несені цього тягару єпископ не є сам, бо як читаємо в Директорії Святого Престолу про душпастирське служіння єпископів Apostolorum successores: «Господь Ісус постійно супроводжує Свою Церкву та її служителів, особливо єпископів, яким Він довірив управління Церквою: покликуючи на цей уряд, Він дає свою благодать та силу нести цей тягар.»
Дорогий Владико Володимире, дякуючи сьогодні за Ваше ревне та бездоганне пастирське служіння впродовж двадцяти п’ятьох років на пості єпархіального єпископа Вроцлавсько – Кошалінської єпархії, одночасно просимо Господа Нашого Ісуса Христа, щоб Його благодать була все у Вашому серці, та щоб Ви, у здорові та повні сил, та при підтримці Ваших священників й вірян, могли ще довго служити для Христової Церкви та нашого українського народу. На многая та благая літа Преосвященний владико Володимире!
Амінь.
Вроцлав, 15 червня 2024 року.
