Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх на недільній Божественній Літургії в нашому Вроцлавському єпархіальному соборі. Традиційно вітаю також всіх, хто єднається з нами у молитві за посередництвом прямого телевізійного переказу на антені TVP Historia. Всіх вітаю радісним Пасхальним привітом: Христос Воскрес!
Сьогодні 5-та Неділя після Пасхи. Від змісту євангельського читання, яке ми почули перед хвилиною, називаємо її Неділею самарянки. На початку коротеньке пояснення. Самарія це частина північних земель Ізраїля. Жили там ізраїльтяни з покоління Єфраїма та Манасії, які уникнули виселення асирійцями у восьмому столітті перед Христом. Представники інших ізраїльських поколінь пішли в неволю та були примушені залишити Єрусалим, Єрусалимську святиню та рідний край. Хто залишився, був на рідній землі підданий тискові, та примусовій асиміляції. Ворог задумав теж вимішати ізраїльтян з поганськими народами, які були переселенні в місце ізраїльських виселенців. Ізраїльтяни мішалися з ними, заключали подружжя та приймали поганські звичаї, традиції і вірування. Тому, що Єрусалимська святиня була знищена, створили свій окремий релігійний центр на горі Гарізім, установили свого первосвященника та почали приносити жертви. Коли жиди повернули з неволі і почали відбудовувати Єрусалимську святиню, відкинули запропоновану допомогу з боку мешканців Самарії, уважаючи їх за нечистих та за відступників від справжнього культу. Поміж самарянами та жидами не було згоди, ані миру. Одні і другі стали для себе ворогами. Не утримували взаємних відносин та контактів. Для жидів самаряни були зрадниками та відступниками. Подібне ставлення до жидів мали теж самаряни. Триває воно по сьогоднішній день, вже трете тисячоліття. З цієї причини розмова Ісуса з самарянкою була для апостолів чимось незрозумілим. Ще недавно, коли самаряни одного села відмовили апостолам гостини, Яків та Йоан просили Ісуса, щоб дозволив їм «послати вогонь з неба», щоб вигубити всіх (Лк. 9, 54). Христос скартав їх за таке думання.
Сьогодні живемо у дуже різноманітному світі і то не тільки тоді, коли приходиться бути виселенцями, емігрантами чи воєнними втікачами у чужій країні. Також в рамках однієї держави та одного народу зустрічаємо людей різної релігійної приналежності, з відмінною культурою, мовою, політичними переконаннями та історичним досвідом. Зустрічаємо людей, з якими не завжди, та не у всіх справах, ми спроможні погодитись. Маємо різний підхід та різне розуміння основних життєвих питань. Зустрічаємось деколи з людьми, навіть в Україні, які підтримують російську агресію та не вкривають свого ворожого наставлення до всього, що українське. В контексті сьогоднішнього Євангелія відкритим стає питання, як ми повинні ставитись до людей, з якими так багато нас ділить? Всі маємо надію, що війна в Україні скоро закінчиться і знов настане мир. Але мабуть більшість з нас не уявляє собі ще сьогодні, як після війни мали б виглядати наші відносини з російським народом та з його офіційними установами. Чи за якийсь час зможемо стати з ними до розмови, так, як Христос розмовляв з самарянкою при криниці Якова? Чи будемо спроможні сказати: «прощаємо і просимо вибачення», як у 1965 р. сказали польські єпископи до німецьких? Мабуть, більшість з нас не уявляє собі сьогодні ще цього. Але усвідомлюємо, що таке питання стане колись перед нами та буде вимагати відповіді. Не зважаючи на довгу та важку історію жидів і самарян розмова Ісуса з самарянкою довела до навернення самої жінки і до прийняття нею Спасителя а також до навернення всіх мешканців самарійської громади. Сьогодні ми радше подібні ще до здивованих апостолів.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
В минулому тижні, у вівторок 9 травня, виповнилось 25 років від смерті владики Теодора Майковича, першого єпископа Вроцлавсько-Ґданської єпархії. Це мій попередник на престолі Вроцлавсько-Ґданських владик. Владику Теодора пам’ятають мабуть дещо старші наші парафіяни. Новоприбулі до Польщі громадяни України не знали його зовсім. Він прийняв архієрейську хіротонію у 1996 році в Перемишлі. На його руки, на завершення Євхаристійного Конгресу, який проходив у Вроцлаві у 1997 р., папа Іван Павло ІІ передав цей храм, в якому знаходимось. Владиці Теодору прийшлось класти підвалини під нову греко-католицьку єпархію, якої центром став Вроцлав. Понад чверть століття тому були тут зовсім інші обставини. Єпископ не мав де жити, не було місця для утворення Єпископської консисторії, храм вимагав ґрунтовних ремонтів. По двох роках управління єпархією владика Теодор відійшов до Господа після важкої недуги та складної операції. Спочив на рідній Лемківщині, в селі Репедь, біля Команьчі, де прийшов на світ у 1932 році.
Хто мав нагоду знати особисто владику Теодора може посвідчити, що був він людиною життєрадісною та усміхненою. Хоча пережив виселення з рідної землі та доростав в нелегких обставинах, далеко від рідної Лемківщини, то все ж таки завжди і до всіх відносився з зичливістю, пошаною, посилаючи кожному радісну усмішку. Таким пам’ятаю його ще з половини сімдесятих років минулого століття. Мабуть такого відношення до людей вчився він від Христа, особливо з його розмови з самарянкою. Сьогодні молимось за спокій душі покійного владики Теодора та просимо, щоб Господь поселив його «на місці світлому, на місці квітучому, на місці спокійному, звідки відійшов біль, печаль і зітхання».
Дорогу у Христі Сестри і Брати!
Всім бажаю вчитись від Христа бути справжньою людиною для інших, незалежно від цього, ким вони є, які мають переконання, до яких народів і партій належать, незалежно від цього чи вони нас люблять, чи ні. В анафорі Божественної Літургії св. Василія Великого, яку служимо в часі Великого Посту, священник читає тихо дуже вимовну молитву, якої слова хочу навести на закінчення:
«Пом’яни, Господи, тут присутніх і з оправданих причин неприсутніх людей, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утíш, розсíяних збери, заблуканих поверни і приєднай їх до святої твоєї католицької й апостольської церкви, навíжених нечистими духами звільни, з плаваючми плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сирíт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй, і всіх тих, що на судах, і тих, які на рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбí, і нуждí, і в утисках – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого твого милосердя, і тих, що люблять і ненавидять нас, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять на спасíння. А кого ми не пом’янули через невíдання, чи забуття, чи через безліч імен, ти сам пом’яни, Боже, бо ти знаєш вік та ім’я кожного, ти ж знаєш кожного від лона матері його. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надíя безнадíйним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лíкар, тож для всіх будь усíм, вíдаючи кожного і прохання його, дім, і потребу його. Вибав, Господи, мíсто це і кожне село, місто і країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужинців та міжусобиці».
Всім бажаю гарного дня та зичливості людей. Не жаліймо також своєї зичливості для інших, незалежно від цього, хто вони.
Христос Воскрес!
