Христос Раждається!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх в нашому єпархіальному соборі, з Празником Різдва Христового – Христос Раждається! Після Пасхи Господньої Різдво Христове це найбільший празник в нашому церковному році. Може ще більше, як у випадку Пасхи,власне цей празник збагачений численними і багатими літургійними та народніми звичаями і традиціями, які дуже близькі нашому серцю та без яких годі уявити собі святкування Різдвяних Свят.
На передодні цьогорічних свят Різдва Христового звертались до нас різні телевізійні та радієві редакції, щоб на їхній антені скласти святочні побажання. Ішлось про побажання для західних християн, латинської традиції, які святкують за григоріанським календарем, як також і про вірних Східних Церков, для яких 25 грудня настає пізніше, бо щойно сьогодні, 7 січня, тобто тринадцять днів пізніше від латинських святкувань. Редактори просили звичайно також розповісти дещо про наші святочні звичаї і традиції.
Потрібно було говорити, що традиційно, перед святами бажаємо собі взаємно радості, здоров’я, людської зичливості, доброго насторою, достатку матеріальних дібр, присутності при святочному столі всіх членів родини та всякого іншого дочасного і духовного добра. В цьому році додатково бажаємо Україні перемоги у війні викликаній Росією та справедливого миру, який заґарантує Україні безпеку та цілісність і інтегральність її території. Ми хотіли б також, щоб живими та здоровими повернули до своїх домів всі, хто тепер примушений, на фронті, на передовій, захищати свою батьківщину перед наступом ворога.
Такими та подібними побажання обдаровуємо себе кожного року перед Різдвяними Святами і в часі свят. Висилаємо до себе карточки, а тепер щораз частіше робимо це за посередництвом електронної пошти, есм-есок та телефонічних розмов. Якщо є тільки така можливість то передаємо їх також особисто, бо це наймиліше. Різдвяні Свята тішать нас, вносять в наше особисте, родинне, громадське і церковне життя, радість і дозволяють, бодай на хвилину, забути про нашу щоденну біганину, про наші клопоти, турботи та про війну. Прибрані і присторєні ялинками наші хати, гарно накриті і заставлені всякими смачними стравами столи, святочна, різдвяна ялинка та взаємна, бодай цього дня, зичливість всіх членів родини, дають нам вражіння, що знаходимось у якомусь іншому, нереальному, але приємному світі. Якщо ще під ялинкою знайдемо якийсь подарунок то ми справді щасливі. Коли закінчуються святкові дні, ми повертаємо до нашої щоденної, сірої, часто сумної реальності. Свята, разом з трьома святковими днями відходять в історію. Будемо знова очікувати на них за рік. Дай Боже, щоб був це добрий, кращий, як минулий, мирний рік. Дай Боже, щоб забрав зі собою війну з української землі та все те горе, яке вона несе.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Все те, про що я говорив перед хвилиною, правда, це наш звичай, це наша традиція, які стараємось зберігати та повторювати кожного року. Приємно складати іншим побажання, але також приємно почути, коли інші нам їх складають. Ми повинні однак пам’ятати, що істотою – суттю Різдвяних Свят не є побажання, які собі взаємно складаємо. Суттю цих чудових свят не є святково пристроєна ялинка в нашій хаті, не є святковий стіл, ані подарунки, якими взаємно себе обдаровуємо. Суттю Різдвяних Свят не є теж колядки, які звучать в наших церквах, в наших домах, в медіах а навіть в торгових центрах. Істотою Христового Різдва не є навіть також Святвечір та спільна, родинна, святочна, зустріч. Все це тільки прикмети, приємні, гарні, наші, рідні, на які очікуємо цілий рік. Але це тільки прикмети.
Істоту Свят Христового Різдва становить прихід на світ, у людському тілі, Спасителя, Божого Сина. Його прихід та увільнення від неволі злого обіцяв людині Бог ще в раю, на початку людської історії. Про це розповідає перша Книга Святого Письма Старого Завіту – Книга Буття. Після вчиненого людиною, за намовою змія, гріха, Бог сказав до змія: „За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту” (Бут. 3, 14-15).
Протягом довгих століть Народ Вибраний очікував та жив надією на прихід Жінки, якої потомство розчавить голову змієві. Ізраїльтяни не втрачали надії, що Спаситель справді прийде на світ. Кожна ізраїльська сім’я мала тиху надію, що може власне з неї прийде на світ Спаситель світу. Тому так важним було потомство, були діти в родині. Вони були надією Ізраїля на спасіння. Надія на прихід Спасителя була живою протягом чергових століть та тисячоліть.
Однак, коли врешті цей очікуваний день настав, майже ніхто його не запримітив. Розпізнали його лише пастирі, котрі отримали радісну звістку від небеснного ангела. По новій зорі на небі розпізнали Його прихід також чужинці, мудреці з далекого краю, чи як теж їх називаємо, три царі. Не розпізнали його ті, хто повинен це зробити – вчені в Письмі, священники з Єрусалимської Святині, звичайні мешканці Єрусалиму та Святої Землі. Також цар Ірод, який отримав вістку від мудреців зі Сходу про народження Месії, яку підтвердили вчені в Письмі, замість привітати Спасителя, перелякався та вмовив собі, що новонароджене Диття може бути його конкурентом до влади. Тому, для певності, вислав своїх посіпак, щоб повбивали всіх хлопчиків, які могли бути приблизно у віці Божого Дитяти. Потрібно було ще багато часу, щоб це, народжене у Вифлиємі, Дитя, люди почати спостерігати як обіцяного Богом та заповіданого пророками Месію, Спасителя.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Звичайно, на великі річні свята, наші храми заповнюються народом. Найбільше людей приходить на Пасху, щоб освятити кошик з паскою і ковбасою, щоб можна було опісля поставити його на нашому столі у Великодній ранок. Наші храми заповнюються теж на Різдвяні Свята, бо потрібно співати колядок в часі Святвечора та Різдвяної відправи. І коли б запитати нас з чим асоціююється нам Різдво Христове то ми напевно вичислили б всі скоріше вже згадані звичаї, традиції, ми вказали б на спільну з родиною вечерю, на спільне співання колядок.
Але мабуть теж знайшлобся багато осіб, які не згадали б про те, що Різдво Христове це передовсім пам’ятка приходу на світ, у людському тілі, Божого Сина, Спасителя світу. Може і на думку не прийшло б також декому, щоб сказати, що це одна з головних подій історії спасіння людини. Могло б теж виявитись, що святкуючи щорічно Різдвяні Свята ми не виходимо поза те, що дочасне, зовнішнє, що в’яжеться з народніми звичаями, фольклором а навіть з гуслами, повірям та поганськими звичаями. Нажаль, могло б і виявитись, що підготовляючи наш дім до святочних вихідних днів, ми забуваємо про того, хто повинен до нього завітати, Спасителя, Божого Сина. Моголо б й трапитись таке, що переживаючи час Різдв’яних Свят, можемо зовсім не стрінути щойно народженого Божого Дитяти. Існує небезпека стати подібними до мешканців Вифлеєму та цілої Палестини, які зовсім не зауважили події, на яку всі очікували протягом довгих поколінь. Це своєрідний, але дуже болючий та трагічний парадокс.
Тому, святкуючи в наших церквах і в наших домах цьогорічний Празник Христового Різдва, постараймось знайти бодай хвилинку часу виключно для себе, на свою особисту зустріч з новонародженими Спасителем. Залишім стіл, гостей, прибирання хат та привітаймо в серці сьогодні народжене Боже Дитя нашою особистою молитвою.
Задумаймось також, чим насправді є для нас Різдвяні Свята. Чи вони випливають з глибокої потреби нашого серця і з нашої глибокої віри, чи є тільки елементом традиції та звичаїв, які від поколінь повторяються в наших родинах. Допомогти відповісти нам на це питання може короткий, але щирий іспит совісті – як часто ми приходимо до храму? Чи стараємось бути тут кожної неділі і в кожне більше свято, чи теж буваємо тут тільки тоді, коли в ньому колядують, або коли співають Христос Воскрес? Рівень нашого практичного, щоденного, духовного і релігійного життя, буде вказувати на те, яке місце займає в нашому житті Спаситель і чи його народження є для нас справді центральною духовною подією, чи тільки традицією, яку повторяємо у щорічному круглому циклі.
Більшість з Вас, тут присутніх, приїхала до Польщі з України. Частину з Вас примусила до виїзду війна, яка ведеться на українській землі. Багато, видавалось, досі упорядкованих справ, потрібно було осмислити наново. Одні справи вдалось укласти краще, інші – гірше. Але ми примушені підійти до всіх по-новому. При нагоді цьогорічних Свят Христового Різдва звертаюсь з закликом і проханням, переосмислити своє духовне, релігійне і церковне життя. З одного боку еміграція це примусова зміна обставин життя а знов з другого боку, це нагода, щоб подивитись по-новому на своє життя та дещо в ньому виправити, поуставляти на нових місцях. Так нехай станеться з принципами, які стосуються Вашого релігійного, духовного, церковного та національного життя. Парадоксально, еміграція, також ця примусова, це також шанс на нове відкриття.
Дорогу у Христі Сестри і Брати!
Всім бажаю радісних, благословенних, здорових та гарних, під кожним оглядом, свят Христового Різдва. Перш за все бажаю, щоб Ви не тільки з радістю співали колядки, але передовсім, щоб цьогорічні святкування були нагодою зустріти особисто новонароджене Боже Дитя. Тому, нехай не тільки спільне, родинне, переживання Різдвяних Свят буде прикметою наших святкувань, але передовсім релігійне, глибоке, духовне. Христос, Князь миру, як співаємо про нього в часі Великого Повечір’я, нехай обдаровує всіх нас справжнім духовним миром. Нехай, разом з Різдвом Христовим запанує він в наших серцях, в наших родинах, в наших парафіях а також на всій українській землі. Благословенних свят Христового Різдва.
Христос Раждається!
