Христос Воскрес!
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
За нами Світлий Тиждень, тобто безпосереднє посвяття Христової Пасхи. Сьогодні Томина Неділя, чи, як інакше її називаємо – Неділя Антипасхи, або Провідна. Цього дня до наших храмів приходить звичайно більше вірних. Після закінчення Божественної Літургії, будемо благословити вірних посвяченою олією. Кожний теж зможе взяти кусник Артоса, тобто солодкого хліба посвяченого в день Пасхи, який протягом цілого Світлого Тижня зберігався в храмі, на престолі. Цей хліб символізує Воскреслого Христа та є ознакою нашої віри у Христа Воскреслого та у наше з Ним воскресіяння.
Парадоксально, в сам день Христової Пасхи, подібно як й у другий день свят Христового Воскресіння, Євангеліє читане в часі Божественної Літургії нічого не говорить про події зв’язані з Воскресінням. Тиждень тому ми слухали Пролог св. Йоана Євангелиста, тобто початок його Євангелія. Пролог це гімн в честь Христа, як втілене Споконвічне Боже Слово. Сьогодні Церква ставляє перед нами інший текст, також авторства св. Йоана Євангелиста, в якому однак є вже безпосереднє нав’язання до Христового Воскресіння. Воскреслий Христос з’являється переляканим апостолам, показує їм свої рани на руках і ногах та проколений бік. Уділяє їм також Святого Духа, щоб відпускали людям гріхи та розсилає їх по світі голосити Добру Новину про спасіння. Євангелист Йоан так про це говорить: Коли настав вечір, того самого дня, першого в тижні, і двері були замкнені там, де були учні, зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: Мир вам! Сказавши це, показав їм руки й бік. І зраділи учні, побачивши Господа. І знову Ісус їм каже: Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас. Сказавши це, дихнув на них і каже їм: Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться (Йо. 20, 19-23).
В часі цієї зустрічі бракувало одного з апостолів – Томи. Коли опісля апостоли розповідали йому про свою зустріч з Воскреслим, він не повірив їм. Зарікався, що доки не побачить ран на Христовому тілі та доки не вкладе у них своєї руки, не повірить що Христос воскрес. При наступній зустрічі з апостолами Христос вже безпосередньо звертається до присутнього тоді Томи. Каже: Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій. І не будь невіруючий, але віруючий! (Йо. 20, 27). Ця зустріч робить на Томі потрясаюче вражіння. Він не хоче вже вкладати в Христові рани своїх пальців, хоча має таку можливість. Дає прилюдне свідоцтво своєї віри. Євангелист Йоан так говорить про цю зустріч Томи з Воскреслим Христом: Тома відповів і сказав до нього: Господь мій і Бог мій! Каже йому Ісус: Тому що ти бачив мене, віруєш. Щасливі ті, які не бачили й увірували! (Йо. 20, 28-29).
Сьогоднішній Євангельський текст дає нам можливість провести різні роздуми та застанови. Можемо застановлятись звідки походив страх апостолів, можемо роздумувати про несподівані відвідини Воскреслого Христа, які без сумніву приносять їм потіху та відвагу, можемо затриматись над уділенням апостолам Святого Духа і влади відпускати гріхи а можемо також розважати над тим, що Христос каже своїм учням іти у світ, щоб проповідували Добру Новину про спасіння, яке Він приніс через своє воплочення, через смерть на хресті та через воскресіння з мертвих. Текст є справді багатий та дає нам можливість затриматись над різними аспектами нашого християнського життя і покликання.
Я хотів би однак затриматись над запитання, від чого залежить наша віра у Христове Воскресіння? Чи від проповідування і слухання Божого Слова, чи від безпосереднього, фізичного оглядання Христа Воскреслого та Його ран, як цього хотів св. Тома апостол, чи може ще від чогось іншого?
Без сумніву, щоб повірити, потрібно слухати. Говорить про це св. апостол Павло в листі до Римлян: Тож віра із слухання, а слухання через слово Христове (Рим. 10, 17). Тобто, віра родиться із слухання Божого Слова. Зразком проповідування є сам Ісусу Христос. Він послуговується словом у своїх контактах з народом. Він навчає, вживаючи різні реторичні форми, щоб його проповідування було зрозуміле і прийняте слухачами. Улюбленою формою, яку стосував Христос, була притча, тобто оповідання, в якому нав’язував Він до конкретних осіб, подій, щоб слухач міг швидко зрозуміти властивий сенс та витягнути корисні для себе висновки і прийняти рішення. Христос послуговується словом також у відношенні до апостолів. Пояснює їм незрозумілі справи, попереджає, заповідає, між іншими що прийдеться Йому страждати а навіть віддати своє життя. Самі апостоли також проповідували. Голошення Божого Слова було їхньою основною формою євангелизації після Христового Вознесіння. Варто пригадати, що після Зіслання Святого Духа апостол Петро почав відкрито навчати. Під впливом його першої науки приєдналось до молодої ще тоді християнської спільноти біля трьох тисяч людей. Віра зродилась у них через проповідування Божого Слова, яке голосив св. Петро та інші апостоли. Також і сьогодні Церква проповідує Боже Слово. Воно є невідємною частиною кожної Служби Божої. В часі Літургії читаємо уривки Євангелія та апостольських листів. У неділі та свята священники зобов’язані пояснювати Боже Слово, проповідувати. Катехити навчають дітей і молодь катехизму. Батьки є першими вчителями для своїх дітей. Всі голосять Боже Слово, яке породжує віру.
Однак не всі з тих, які слухали Боже Слово, повірили. Так було за Христових часів, коли проповідував сам Спаситель та пізніше, коли проповідували апостоли та їхні учні. Подібно є і сьогодні. Не до кожного дотирає Боже Слово. Є особи, які не читають Святого Письма, не слухають Божого Слова, не цікавляться нам, не є зацікавлені його змістом.
Дехто говорить, що повірив би, коли б був свідком якогось чуда, тобто, відносячись до прикладу апостола Томи, коли б міг фізично вкласти свою руку у Христові рани. Людина очікує чуда та шукає нагоди, щоб його побачити. Може хтось пригадує, як кілька років тому, день і ніч, люди стояли в черзі до собору св. Юра у Львові, бо там привезли реліквію Нерукотворної Ікони Ісуса Христа. Маса людей ішла до ікони, вистоюючи довгими годинами в черзі. Але чи в багатьох учасників цієї специфічної прощі щось опісля насправді помінялось у душі? Можна пригадати також Грушів, на Львівщині, де у 1987 році постать Пресвятої Богородиці на місцевій церкві бачили тисячі людей. Тоді до Грушева почали приїжджати віруючі та атеїсти з усіх закутин Радянського Союзу, про що широко повідомляли медіа. Маємо також інші чуда та надприродні знаки, які сьогодні збуваються. Варто згадати бодай про Євхаристійне чудо у недалекій Лігниці, в костелі св. Яцка, в якому колись служились наші Служби Божі. Однак показується, що давні і сьогоднішні чуда не мали і не мають радикального впливу на нашу віру та на сприйняття Божого Слова. Про це також говорить Христос у своєму навчанні. Мабуть пригадуємо притчу про багача і вбогого Лазаря. Після смерті, коли багач знайшовся у пеклі, почав просити Авраама, щоб післав у світ Лазаря, щоб цей попередив його братів, щоб вони також не опинились у цьому місці терпіння. Багач переконував Авраама, що коли його брати побачать померлого, то напевно повірять. Євангелист Лука так записав цей діалог: Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його (Лазаря) в дім батька мого; я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять (Лк. 16, 27-31).
Щоб повірити, потрібно слухати Боже Слово, читати його. Зі слухання Божого Слова родиться віра. Без слухання Божого Слова немає віри. Чуда є потрібні людині, але вони не є конечні до спасіння та щоб вона могла повірити. Крім цього чуда можуть бути різні. Бувають великі знаки, які походять від Бога, але бувають теж невеликі знаки, які чудами є тільки для нас. Промовляють особисто до нас та тільки ми маємо можливість їх спостерегти і відчитати.
Однак, щоб ми могли справді повірити, потрібна нам безпосередня зустріч з Богом. Апостол Тома не повірив в те, що говорили йому інші апостоли про свою зустріч з Воскреслим Христом. Остаточно він також не скористав з нагоди, щоб вкласти свою руку у Христові рани. Вистарчило йому однак, що станув перед Спасителем. З його уст проривається тоді: Господь мій і Бог мій! (Йо. 20, 28).
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Протягом Свят Христового Воскресіння Церква ставляє перед нами Євангельські тексти, яких завданням є скріпити нас у вірі, що Воскреслий Ісус є справді Бог. Ми закінчили святкування Господньої Пасхи. Однак наша віра у Воскреслого Христа, як Божого Сина, повинна ставати з кожним днем щораз сильнішою. Не станеться це автоматично. Ми повинні цьому постійному зростанню у вірі, допомагати. Потрібно нам слухати Боже Слово та прочитувати його. Батьки зобов’язані під гріхом старатись, щоб їхні діти навчались катехизму та пізнавали Боже Слово. Без цього не зможемо стати віруючими людьми. Потрібно нам достерігати також різні знаки, які для нас можуть бути чудами, що їх творить Господь. Але передовсім ми повинні ставати безпосередньо перед нашим Спасителем. Це ставання повинно збуватись у молитві, цій особистій, як теж у спільній, недільній і святочній, тут, у храмі. В особливий спосіб ми повинні ставати перед Євхаристійним Христом, приймаючи Його в часі Божественної Літургії у Святому Причастю. Тоді справді будемо зростати у вірі.
Всім бажаю, щоб після Господньої Пасхи ми не послабли у нашій вірі у Воскреслого Христа. Противно, нехай ці святкування допоможуть нам скріпити нашу віру та зміцнитись у ній, щоб подібно, як апостол Тома, ми вміли сказати Спасителеві: Господь мій і Бог мій! (Йо. 20, 28).
Христос Воскрес!
