Христос Воскрес!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Рік тому, в Неділю Самарянки, я говорив в часі проповіді в нашому Вроцлавському соборі, як історичні обставини склались на те, що народ жидівський та самаряни, стали для себе чужими. Оба ці народи мали первісно спільне коріння, однак з причини виселення одних та залишення на місці других, їхні дороги розійшлись. У восьмому столітті перед Христом асирійці виселили більшість жидів з їхніх земель, залишили тільки частину ізраїльтян з покоління Єфраїма та Манасії, які перемішались з поганськими народами спровадженими туди асирійцями. Внаслідок цього ізраїльтяни, які не були виселені, прийняли поганські звичаї та вірування. Побудували також власну, окрему від Єрусалимської, святиню на горі Гарізім. Установили власного архисвященника та почали власний культ. Коли остаточно жиди повернули з неволі і почали відбудовувати Єрусалимьску Святиню не хотіли до цього діла включити самарян. Оба народи почали відноситись до себе щораз більш ворожо. Хоча від цього часу минуло вже панад дві з половиною тисячів років, у взаємних відносинах цих двох народів майже нічого не помінялось по сьогоднішній день.
Христос, якого бачимо сьогодні біля криниці Якова, на самарянській землі, веде розмову з одною з місцевих жінок, яка прийшла набрати води. Вже це є чимось незвичайним, бо праведний єврей ніколи не входив би в реляції з самарянами, тим більше не починав би розмови з жінкою самарянкою. Мало того, власне цій самарянській жінці Христос виявляє, що Він є Спасителем, тобто Христом, який згідно з Божою обітницею прийшов на світ, щоб спасти людство. Тим, що почула від дивного Подорожнього жінка, чим скоріше ділиться з іншими мешканями самарянського міста Сихар. Вони прийши зразу, щоб побачити та почути цього дивного Незнайомого. Все закінчується тим, що самаряни запрошують Христа разом з апостолами до свого міста, гостять їх у себе, слухають Христового навчання та остаточно приймають Його, як справжнього Спасителя, який прийшов спасти світ. Противно до дотеперішньої жидівсько-самарянської традиції зустріч не закінчується гострою полемікою, сварнею чи навіть конфліктом з можливим кровопролиттям, що часто траплялось у взаємних відносинах євреїв та самарян.
Христос показує не тільки самарянам, але також своїм апостолам і нам, що Спаситель приходить на світ щоб спасти всіх, незалежно від кольору шкіри та від національної чи релігійної приналежності. Самаряни також можуть тішитись з цього, що Спаситель приходить на світ для їхнього спасіння. Для Христа кожна людина є так само важною. Числиться те, чи людина приймає Ісуса як Спасителя, чи не приймає. Не менше важним є також те, хто якою є людиною. В Христовій притчі про милосердного самарянина (Лк. 10, 25-41) то власне самарянин, а не жидівський священик та левіт, показався справді людиною. То він зразу на місці зайнявся ранами побитого чоловіка, обмив їх, завіз його до кзаїзду та дав гроші власникові, щоб цей допильнував цього чоловіка коли він сам буде мусів іти дальше в дорогу. Священник та левіт не допомогли потребуючому чоловікові. Обминули його та пішли дальше в дорогу.
Христос знає, що ми є різними. Акцептує це та не робить різниці поміж людьми, які приналежать до різних народів та релігійних спільнот. Всім проповідує Добру Новину про спасіння. За всіх готовий віддати своє життя. В Його присутності витишуються та завмирають давні свари бо Він не відноситься до історії, не пробує переконати своїх співрозмовників, що тільки і виключно євреї мають рацію. Не пробує Він також принизити свох співрозмовників, тільки голосить їм правду про відкуплення всіх від гріхів. Жінці самарянці та іншим мешканцям міста Сихар представляється не як Месія, тобто післанець з небес, який мав до сповнення також політичну роль в ізраїльському народі. Який за перекоканням євреїв мав визвотити цїхній народ з римської неволі. Він предсталяє себе як Спасителя, Христа, якого завданням є увільнити всіх людей з неволі гріха і смерті.
Хоча живемо у зовсім відмінних часах, хоча від Христової зустрічі з жінкою самарянкою проминуло вже майже дві тисячі років, ситуація в наших часах властиво багато не помінялась. Ми сьогодні також є різними. З одного боку, як чуємо, світ щораз більше стається одним великим селом, але люди не вміють мирно, спокійно, без воєн і конфліктів жити в цьому селі. Увесь час чуємо про конфлікти та війни, про жертви, про вбитих, помордованих. Сім років ведться вже війна на Сході України. А вистарчило б прочитати зі зрозумінням та духовною рефлексією сьогоднішній євангельський текст, щоб зрозуміти як потрібно відноситись до другої людини, як не розпочинати і не продовжувати конфліктів. Для цього однак потрібно доброї волі та бажання вслухатись у голос та в рації другої людини.
Дорогі у Христі Сестриі Брати!
В понеділок 31 травня виповниться 25 років від утворення Вроцлавсько-Ґданської єпархії, яка в листопаді минулого року була переіменована на Вроцлавсько-Кошалінську. Одним словом у минулий понеділок проминуло 25 років від утворення нашої єпархії, яка є спільною для всіх нас. Офіційні святкування будуть проходити в нашому Вроцлавському соборі у найближчу неділю, 6 червня, в часі Божественної Літургії о годині десятій. На ці торжества вже сьогодні всіх дуже сердечно запрошую.
Відносячись до сьогоднішнього Євангельського переказу, можемо сказати, що також наша єпархіяльна спільнота також є різноманітною. Сьогодні творять її різні люди. Початок дали їй виселенці акції Вісла, вигнані у 1947 році з рідних земель, тобто з південно-східних земель сучасної Польщі. Південну частину нашої сьогоднішньої єпархії творили передовсім висленці з Лемківщини. Північні деканати нашої єпархії це виселенці з Перемищини, Надсяння, Ярославщини, Любачівщини, Грубешівщини. Всі, яких не вивезено у роках 1944-46 роках в Радянську Україну, знайшлись на Заході і Півночі післявоєнної Польщі, привезені тут товаровами, худоб’ячими вагонами. Цей змішаний народ, вивезений з різних регіонів, який говорив різними місцевими говірками, став основою нашої Церкви та нашого Народу на виселенні.
Недавно, бо з початком цього століття а в більшій кількості щойно після 2013 р., тобто після Революції Гідності, почали приїздити до Польщі за роботою, наукою чи просто в пошуках кращого життя, численні громадяни України. Сьогодні їх кількість, головно у більших містах, перевищує число місцевого нашого населення. Прикладом такої ситуації є між іншими Вроцлав. Сьогодні, на цій Божественній Літургії є без сумніву більше новоприбулих громадян України, як місцевих, виселенців та нащадків виселенців акції Вісла. Новоприбулі є також різними. Одні приїхали зі Заходу України, інші прибули тут зі Сходу. Одні говорять українською, інші російською. Одні ходять до Греко-католицької, інші до Православної Церкви. Ще інші не ходять до жодної.
Останніми роками спостерігаємо, що наша Церква є ще більш різноманітною. Мішані подружжя, тобто польсько-українські, греко-католицько – римо-католицькі, яких є значна більшість останніми роками, спричинюють те, що в наших церквах маємо також немале число вірних польської національності. Деякі приходять молитись разом з нами з симпатії, або тому, що подобається їм східня традиція нашої Церкви з цілим її духовним багатством. Інші офіційно приймають греко-католицький обряд. Маємо сьогодні також молоде покоління нащадків акції Вісла, яке у великій мірі, також в особистому житті, послуговується тільки польською мовою.
Так практично виглядає наша щоденність. Одним це напевно подобається, іншим може дещо менше. Однак сьогодні наша єпархія, якій минає 25 років існування, зєднює нас усіх в одну церковну спільноту. Немає великого значення, чи хтось є у цій спільноті від самого початку, тобто від 1996 р., чи ще скоріше, бо від 1947 р., чи хтось приєднався до неї останніми роками. Не має значення чи хтось має своє коріння в акції Вісла, чи приїхав сюди зі Сходу України. Всіх нас єднає Христос, який приходить щоб нам сказати, що для всіх нас Він є Спасителем, який прийшов, щоб спасти кожного/кожну з нас. Він стає понад наші людські поділи і хоче, щоб також ми вчились від Нього такої постави.
Після розмови з Христом самарянка пішла до мешканців містечка Сихар, щоб поділитись з ними тим, чого сама досвідчила. Заохочені її словом мешканці містечка прийшли швидко, щоб провірити, чи є правдою те, що почули від неї. Опісля, коли всі почали слухати Христових наук, тоді вже самі, з повною свідомістю і переконанням прийняли Христове навчання: Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель.» (Йо.4, 42). Жінка самарянка допомогла їм тільки віднайти дорогу до Христа. Також ми всі, які молимось в цьому храмі, повинні бути для інших, які ще не знайшли тут дороги, поміччю та підтримкою. Ми не повинні дивитись на себе тільки через призмат національної чи релігійної приналежності, мови, або інших різниць, які відрізняють нас від інших.
Коли будемо пробувати дивитись взаємно на себе тільки в контексті історії, історичних подій, відмінностей мови, місця нашого походження або взаємних кривд і несправедливостей, ніколи не зможемо дійти до справжнього поєднання. Наші відносини будуть подібні до жидівсько – самарянських. Тим, який вміє пройти понад болючими досвідами є тільки Христос. Він дивиться тільки на людину та хоче для неї добра.
Наше переювілейне завдання повинно полягати на тому, щоб дати собі відповідь на кілька запитань:
- чи вміємо прощати нашим ближнім, чи вміємо у взаємних відносинах, піднестись понад те, що нас ділить?
- чи вміємо ділитись тим, що отримали і почули від іншими, з нашими братами і сестрами?
- чи вміємо зацікавити ішних правдою про Христа Воскреслого і привести їх до Спасителя, як зрбила це самарянка?
Ювілей можна святкувати по-різному. Можна підготовувати богослужіння, можна робити гостини, спрошувати гостей. Ми однак повинні передовсім молитовно дякувати Богові за чверть століття нашої єпарїі. Докладім також трудів та зусиль, щоб привести до Христа інших людей, які не трафили ще до Спасителя та до нашого храму. Тоді зможемо сказати, що ми справді стрінули Христа та прийняли Його навчання щодо ставлення до інших осіб.
Тоді без сумніву, і світ довкола нас стане привітнішим, спокійнішим, мирним, без конфліктів і воєн та радіснішим, чого всім нам бажаю.
Христос Воскрес!
