Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх в нашому Вроцлавському соборі в Неділю Отців І Нікейського Собору, який проходив у 325 р.
Знаходимось в особливому літургійному часі. В середу минулого тижня ми повністю розпрощались з Пасхальним посвяттям. Останній раз в цьому році ми співали Пасхальний тропар: Христос Воскрес! Ми також перестали вітатись цим великоднім поздоровленням. Минулої середи була перенесена з престола на запрестольну стіну Плащаниця, ікона мертвого Христового тіла покладеного у гробі. ЇЇ присутність на престолі протягом сорока днів пригадувала нам, що Воскреслий Спаситель залишається з нами, зі своєю Церквою, так, як дві тисячі років тому, після свого воскресіння, Він перебував з апостолами та з членами першої християнської спільноти.
Вечірнею, в середу вечером, ми розпочали святкування пам’ятки Христового Вознесіння. В сам день цього Празника ми мали нагоду почути розповіді Христових апостолів та Євангелистів про цю подію. В часі Утрені був це фрагмент Євангелія записаний св. Марком. В часі Божественної Літургії ми слухали Євангельський переказ св. Луки. Дещо скоріше, в першому читанні, ми почули переказ про Христове Вознесіння, який зберігся в Апостольських Діяннях.
Згаданий Євангелист Марко розповідає про події, які стались після Христового Воскресіння, тобто про появи Христа християнській спільноті. Христос залишає апостолам свої доручення та возноситься на небо. Євангелист Марко наводить Христові слова: Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всякому сотворінню. Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. (…) Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога. А вони пішли й проповідували всюди, і Господь помагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили. (Мр. 16, 9-20).
Євангелист Лука у свою чергу звертає увагу на дещо інший аспект. Вказує, що коли Воскреслий Христос станув перед апостолами, вони спершу не хотіли повірити, ще це справді Він, що живе. Христос мусить переконувати їх, що Він не дух, що має справжнє тіло, що живе. Показує їм свої рани, каже доторкнути їх, переконатись. Сідає з ними до стола та просить дати собі їсти. Пізніше переконує їх, що все, що з Ним сталось, мусіло збутись, щоб виповнилось все те, що про Нього говорить Святе Писання. Євангелист Лука так це описує: Потім до них промовив: – Це слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: треба щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея в пророків та у псалмах. Тоді він відкрив їм розум, щоб розуміли Писання, і до них мовив: – Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння та відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того ( Лк. 24, 44-48).
За словами Євангелиста Луки Христос повідомляє також апостолів, що відходить, але зішле їм Силу з висот, якою вони одягнуться. Ця Сила з висот, це Святий Дух. Апостольські Діяннях говорять: Він відповів їм: (…) Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж по край землі (Ді. 1, 7-8).
Від самого початку апостоли були свідомі свого вибрання, своєї відповідальності та дорученої їм місії нести у світ Добру Новину про спасіння у Христі. Для апостолів та цілої первісної невеличкої ще спільноти, час від Христового Вознесіння, це час молитви і душевного очікування на прихід Святого Духа, якого обіцяв післати їм Христос. Ми будемо святкувати цю подію за тиждень, в День П’ятидесятниці. Отримавши Святого Духа апостол Петро а з ним всі інші апостоли та Христові учні з відданям та силою почали звіщати у світі Євангельське передання. Вони справді почувались відповідальними за Добру Новину про спасіння, яку залишив їм Христом.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні згадуємо пам’ять наступників Христових апостолів – єпископів первісної Церкви, яка у 313 р., після трьох століть переслідувань, отримала врешті свободу у Римській Імперії. В Нікеї, у 325 році, зібралось біля 250 єпископів, які прийняли перше, так зване Нікейське визнання віри. Тоді також прийнято та уточнено вчення Церкви про Бога Отця та про Сина Божого. Засуджено Арія, який заперечував Христовому Божеству. Вчора, на Вечірні, так про це розповідала одна зі стихир: Прославмо нині богоносних Отців* таїнственні сурми Духа,* що виконали в Церкві гармонійну богословську пісню:* про Тройцю єдину і незмінну природою і Божеством.* Вони – переможці Арія і захисники православ’я* – моляться завжди до Господа,* щоб помилував душі наші. В Нікеї прийнято також рішення святкувати Христове Воскресіння в першу неділю після першої весняної повні місяця.
До сьогоднішнього дня, єпископи, як наступники апостолів, але також священники, монашество і вірні, почуваються відповідальними за проповідування у світі Христового вчення – Доброї Новини про спасіння. Завдяки проповідуванню родиться в людському серці віра, яка веде до спасіння. Якщо не було б проповідування Доброї Новини, не було б сьогодні Церкви та пам’яті про Христове Воскресіння. Всі ми зобов’язані бути відповідальними за Церкву та за проповідування Доброї Новини про спасіння.
Про цей обов’язок особливо пригадує нам Церква власне в цьому часі, в якому знаходимось, тобто від Христового Вознесіння до Зіслання Святого Духа. У 2013 р. Синод Єпископів нашої Церкви прийняв рішення проводити кожного року так звану Декаду місійності. Декада місійності, це десять днів, від Воснесіння Господнього до Зелених Свят, в часі яких Церква звертається з усильним проханням до своїх вірних бути місійними. Блаженніший Святослав у цьогорічному зверненні до єпископів просить, щоб в цьому особливому часі молитви звернути увагу всіх вірних на спільне покликання «бути місійними», тобто бути спільнотою, яка готова ділитись Божим Словом про спасіння з іншими людьми. В практиці це повинно проявлятись у молитві, у розважанні Божого Слова, у конкретних діях, які мають причинятись до голошення Божо Слова у нашому щоденному середовищі та у матеріальній підтримці місійних діл Церкви.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Що Декада місійності є справді потрібною, вказує нам дійсність, яка нас оточує. Легко достерегти, що також вірних нашої Церкви, так старшого, як і молодшого покоління, так місцевих, як і прибулих з України, приваблює сьогодні більш вигідне і достатнє та вільне від зобов’язань, життя. Вірність Божим і церковним заповідям, недільна і святочна Служба Божа, щоденна молитва, тим більш молитва з найближчими у родині, пошанування, без конечної праці, святочного дня, в цьому змаганні часто програвають. Достерігаємо також, що християнська моральність настільки є доброю і акцептованою, наскільки не перечить нашим виборам і стилеві життя, який нам відповідає та який преферуємо. Буває також, що члени нашої церковної спільноти приймають стиль життя і секуляризоване ставлення до голошеного Церквою вчення, подібно, як робить це більшість місцевого середовища. Буває, що в нашому житті віддаляємось від Євангельських ідеалів, що живемо так, як би Бога не було. Вистарчив рік пандемії, введені санітарні норми та уділена єпископами диспенса від участі у недільній Службі Божій, щоб важко було нам повернути до церков. Не мала чатина наших вірних майже рік часу не відвідує вже храмів та не користає зі Святих Таїнств. Одночасно без проблем всі ходимо до праці, до шкіл, відвідуємо магазини, користаємо з громадської комунікації, виїжджаємо на відпочинок. Якщо навіть бунтуємось, коли хтось заперечує нашому християнству, то насправді буває й так, що деколи релігійність частини вірних нашої Церкви зводиться до посвячення пасок на Великдень та ще може до святкування першого дня Христового Різдва і може Йордану, бо ж потрібно набрати свяченої води, яка може пригодитись. Наслідком такого ставлення до Церкви та до голошеного нею вчення, є між іншими те, в церквах дуже мало маємо представників молодого і середнього покоління, що бракує дев’ятдесяти відсотків наших вірних, які приїхали до Польщі з України. Наші душпастирі в єпархії звертають увагу, що проблемою є те, що в церквах дуже мало батьків з їхніми дітьми. Батьки приводять щоправда своїх наймолодших до Першої Сповіді і Урочистого Святого Причастя, але приведення дітей до Святих Таїнств не має пізніше часто продовження у щоденному християнському житті. Ми не повинні пізніше дивуватись, що ми, як народ втрачаємо віру, що ляіцизуємось, поганіємо, що бракує нам кандидатів до священства, що старіються і порожніють чоловічі та жіночі монастирі.
Декада місійності є на те, щоб ми відновили у собі місійного духа та старались бути ревними у проповідуванні Божого Слова, так, як апостоли та перші християни. Від наступної неділі перестає обов’язувати уділена дипенза – звільнення від обов’язку участі у недільній та святочній Службах Божих. Участь у недільній Службі Божій знов стає обов’язком, який зобов’язує під гріхом. Це для нас одночасно добра нагода і можливість стати місіонерами у своєму середовищі – в родинах, в місці праці, у школі, в місці свого проживання, в часі розважальних і товариських зустрічей. Запросім інших до церкви, пригадаймо їм про цей важний християнський обов’язок. Візьмім у руки Святе Письмо. Варто читати Апостольські Діяння, щоб побачити якою була ревність громади перших християн. Сьогоднішня Церква виросла власне з цієї спільноти. Але варто подивитись на ревність, відданість а навіть готовість на жертву та смерть членів цієї громади. Тих, хто може, запрошую в часі Декади місійності до нашого собору на щоденну Службу Божу о годині восьмій рано та на молебен о годині 18.00. Не має нас багато у тижні на Службі Божій. Прийдім, щоб помолитись за священничі і монаші покликання, за розвиток і поширення Церкви та навернення до Христа і Церкви її членів, які деколи може й призабули про своє християнство.
Декада місійності це також нагода підтримати місійну діяльність Церкви складаючи свої пожертви до скриньки що на тетраподі. Можемо таким способом підтримати місійну акцію цілої нашої Церкви а також нашої єпархії. Посислаючи священників, відкриваючи нові парафіяльні громади, стараємось дійти до тих вірних нашої Церкви, які прибули до Польщі з України та які перебувають у місцевостях в яких досі не було наших парафій.
Дивлячись на приклад першої християнської громади а також Отців Нікейського Синоду, нехай кожний з нас постарається також почути особисту відповідальним за нашу Церкву в Україні, у Польщі та у всьому світі та за голошення у світі Доброї Новини про спасіння у Христі.
Слава Ісусу Христу!
