Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх на цій Божественній Літургії у нашому Вроцлавському соборі. Ми в середині вакаційного часу. Тому тим більше вітаю всіх, хто в ці відпочинкові та гарячі дні не забуває про святкування неділі, як Дня Господнього.
Почувши перед хвилиною сьогоднішнє Євангеліє з УІ Неділі після Зіслання Святого Духа, можемо сказати, що розповідає воно про чергове чудо, яке вчинив Ісусу Христос. Однак коли б запитати кожного з тут присутніх, яке було це чудо, відповіді могли б бути різні. Мабуть більшість відповіла б, що Христос оздоровив розслабленого, тобто спаралізованого, або повністю ослабленого, внаслідок недуги, чоловіка, якого принесли перед Нього інші люди – його рідні, або знайомі. Цього точно не знаємо. Справді, Христос сказав цій нещасній людині: – встань, візьми твої ноші і йди до свого дому (Мт. 9, 6). І як говорить Євангелист Матей: Встав той і пішов до свого дому. Народ же, бачивши це, налякався і славив Бога, що дав таку владу людям (Мт. 9, 7-8).
Однак, коли уважніше прочитати сьогоднішній Євангельський текст то виявиться, що головним чудом, яке вчинив Христос, не було оздоровлення тіла цієї нещасної людини, тільки оздоровлення її душі. Зразу, коли ноші з хворим поставлено перед Спасителем, Він, з огляду на віру тих, які принесли розслабленого, сказав до хворого: – Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються (Мт, 9, 2). Отже першим чудом, яке вчинив Ісус Христос було відпущення гріхів розслабленому. Це, у свою чергу, викликало згіршення та недовіру у деяких свідків цієї події, головно у книжників, які знали і слушно твердили, що гріхи може відпускати тільки Бог. Не здобулись вони однак на те, щоб признати, що Христос є справді Божим Сином. Знаючи це Христос щойно тоді оздоровляє розслабленого, щоб доказати недовіркам, що Він справді має владу відпускати гріхи. Одним словом, перешим чудом про яке розповідає сьогоднішнє Євангеліє, є чудо відпущення гріхів. Щойно другим чудом, яке моє на меті доказати Христову владу відпускати гріхи, є чудо оздоровлення тіла розслабленого чоловіка.
Звичайно, коли говоримо про чуда то думаємо про надзвичайні явища, яких сама людина неспроможна вчинити. Таким чудом буде найчастіше оздоровлення людини з недуги, якої сьогоднішня медицина неспроможна подолати. Ідеться також і про нагле видужання, яке у звичайному лікуванні вимагало б довгого часу. А вистарчає одне слово Спасителя, щоб людина могла піднестись з недуги і повернути здоровою до свого дому. Коли зустрічаємось з такими явищами то і сьогодні ми готові повірити, що дійсно мають місце надзвичайні явища, які мають прикмети чудес.
Більшість з нас правдоподібно не сприймає відпущення гріхів, яке наступає у сповіді, тобто у Святому Таїнстві Покаяння, як чуда. Противно, буває, що до сповіді підходимо як до важкого обов’язку, який ми зобов’язані виповнити бодай раз у рік, щоб не було ще більшого гріха. За час пандемії коронавіруса, з причини санітарних обмежень, важко було приступити до святої сповіді. Єпископам, прийшлось продовжувати час, в якому можна було виповнити обов’язок Великодньої сповіді. В парафіях були визначені конкретні дні коли можна було прийти до храму щоб висповідатись. Нажаль значна частина наших вірних не скористала з такої можливості. Означає це, що якась частина наших вірних втікає від чуда, яким є відпущення гріхів у святій сповіді.
Затримаймося однак на хвилинку над темою відпущення гріхів. Певність про це, що у святій сповіді можемо справді отримати відпущення гріхів, черпаєм з Христових слів. Євангелист Йоан каже, що коли Христос, після своєї смерті і воскресіння, з’явився апостолам над Тиверіядським озером, дихнув на них і промовив: Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються (Йо. 20, 22-23).
Історія Церкви від самих початків знає практику відпущення гріхів. Первісно була вона дуже строгою. Прощення гріхів можна було отримати тільки один раз у житті. Воно стосувалось найважчих гріхів і було попереджене довгою, навіть кількалітньою, строгою та прилюдною покутою. Каянник, заки отримав прощення гріхів, не мав права брати участі у Божественній Літургії та не мав можливості приступати до Господнього Стола. Щойно пізніше увійшла в життя практика індивідуальної, тихої сповіді, яку знаємо сьогодні в Церкві.
Потреба відпущення гріхів виникає з цього, що тяжкий гріх, тобто свідоме і добровільне зламання котроїсь з Божих або Церковних заповідей, спричинює справжню катастрофу у духовному житті людини. Важкий гріх вчинений людиною під намовою злого духа, спричинює в ній духовну смерть та відкинення Бога. Щоб привернути первісний стан духовного життя в людській душі потрібно діяння самого Бога. Тільки сповідь є способом на привернення первісного стану ласки в душі людини. Тут діє не священник але сам Христос. Священник є тільки знаряддям в Його руках. Уділяючи розгрішення сповідник виповідає слова: Господь і Бог наш Ісус Христос, благодаттю і щедротами свого чоловіколюбія, нехай простить тобі, чадо ім’ярек, всі прогрішення твої; і я, недостойний ієрей, властю Його, мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. В цей момент збувається справжнє чудо, подібно як на початку сьогоднішнього Євангельського читання – людина отримує прощення всіх вчинених нею гріхів та відновляється у ній внутрішнє духовне життя. Святе Таїнство Покаяння є видимим знаком невидимої присутності нашого Спасителя, який з любов’ю очікує на повернення своїх блудних синів та дочок. Святий Августин, який помер у 430 р., писав, що відпущення гріхів є навіть більшим чудом як сотворення світу.
Однак, для здійснення цього чуда, не вистарчить тільки приступити до святої сповіді та отримати священниче розгрішення. Каянник зобов’язаний виповнити так звані умови доброї сповіді. Ми всі повинні їх знати напам’ять та виповнити за кожним разом, коли приступаємо до Святого Таїнства Покаяння. Ці умови доброї сповіді, яких є п’ять, є наступні: – Іспит совісті, – Жаль за гріхи, – Непохитне рішення виправитись, – Щире визнання своїх гріхів у сповіді, – Виповнення отриманої покути.
Це означає, що ми повинні підготовитись до сповіді. Ми зобов’язані пригадати собі коли останній раз сповідались, чи не визнали тоді всі гріхи, які тяжкі гріхи ми вчинили від останньої сповіді та скільки їх було, або принайменше, як часто вони повторялись. Пригадуємо собі гріхи вчинені ділом, словом та занедбанням. Пригадуємо також гріхи вчинені проти любові Бога та ближнього. Поміччю в проведенні іспиту совісті можуть бути готові зразки, які знайдемо в молитовниках, або тексти Божих та Церковних заповідей.
Після іспиту совісті потрібно в душі розбудити жаль за гріхи, тобто жаль, що нашими свідомими гріхами ми образили Єдиного Милосердного Бога. Без жалю за гріхи немає важної сповіді, тобто немає відпущення гріхів. З жалем в’яжеться невід’ємно непохитне рішення виправитись, тобто зірвати з гріхом, який досі ми чинили. Так, як без жалю за гріхи, також без рішення поправи, тобто без рішення зірвати з гріхом, який ми досі чинили, немає важної сповіді та відпущення гріхів.
На кінець залишається відбути сповідь, тобто визнати перед священником всі свої важкі гріхи. До сповіді ми повинні приступити підготовленими, а не чекати аж священник буде нас випитувати про наші гріхи. Не вільно затаювати жодного важкого гріха бо сповідь буде святотатською, тобто буде образою Бога а не Таїнством Покаяння. На закінчення сповіді отримаємо до виповнення покуту, тобто символічну кару, яка повинна бути формою надолуження Богові і людям за вчинене зло. Тому покута повинна бути обов’язково виповнена.
Трапляється, що дехто, з причини своєї особистої, найчастіше родинної ситуації, не може приступити до святої сповіді та не може отримати розгрішення. В такій ситуації потрібно пам’ятати про дві дуже важні речі. Перше, в небезпеці смерті людини уступають всі перешкоди, так по стороні каянника, як і по стороні сповідника. Тобто, коли людина знаходиться в небезпеці смерті, то з огляду на духовне добро цієї людини, священник має право і обов’язок висповідати її, незалежно від цього, які вона мала б перешкоди. Висповідати може і повинен в такій ситуації кожен священник, навіть такий, який є суспендований та звільнений зі священства. Бо добро людини, яке стосується її дочасного і вічного життя, є на першому місці. Друге, про що ми повинні пам’ятати це те, що найважнішим у тому, щоб отримати прощення гріхів є досконалий жаль за гріхи, тобто жаль, який випливає з почуття, що ми своїми гріхами образили Бога. Деколи такий жаль вистарчить перед Богом, щоб Бог дарував нам всі наші гріхи, навіть без формальної сповіді. Це однак форма надзвичайна, для надзвичайних обставин. Про неї особливо повинні пам’ятати особи, які з формальних причин не можуть приступити до святої сповіді.
Остаточним Суддею та одночасно Милосердним Батьком є наш Господь, який знає наші серця і наші гріхи і може їх прощати кожній людині. Варто пригадати собі Христову притчу про Блудного сина, чи радше про Милосердного батька, який з надією та з відкритими серцем очікував на свого блудного сина, який розтратив отриманий маєток. Батька прийняв його бо він був його сином, якого любив.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Мабуть більшість з нас знаходилась може навіть й не один раз в ситуації, коли у гарячій молитві ми зверталась до Бога випрошуючи чудо оздоровлення для когось зі своїх близьких, або для себе самого. Мабуть теж по-різному були вислухані наші моління. Не один з нас мабуть і досвідчив Божого діяння та почув слова з сьогоднішнього Євангелія: – встань, візьми твої ноші і йди до свого дому (Мт. 9, 6). Але могло і бути так, що коли ми просили про фізичне оздоровлення, Христос сказав: – Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються (Мт, 9, 2).
Незалежно від цього, яку відповідь почуємо від Бога, потрібно дальше звертатись до Спасителя у молитві в наших потребах, які стосуються нашого тіла та наших духовних і дочасних потреб. Мусимо однак пам’ятати, що чудо, яке завжди здійсниться то чудо оздоровлення нашої душі – відпущення вчинених нами гріхів та повернення до єдності з Богом. Якщо тільки виповнимо потрібні до цього умови, Бог простить нам всі наші гріхи. І як каже старозавітній пророк Ісая: Коли б гріхи ваші були, як як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна (Іс. 1, 18).
Тому не занедбуймо Святого Таїнства Покаяння, тобто святої сповіді. Користаймо з цього чуда, яке дав нам наш Спаситель, не тільки тоді коли примушує нас до цього порядок літургійного року. Приступаймо до сповіді тоді, коли в нашому житті є така потреба, тобто тоді, коли наші відносини з Богом починаються псувати. Бог ніколи не відмовить свого милосердя і прийме нас, каянників, з відкритими руками, як зробив це Милосердний батько супроти свого Блудного сина. Не забуваймо, що це одне з небагатьох чудес, якого здійснення залежить повністю від нас самих.
