Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Хліб, який є нашим щоденним кормом, купуємо звичайно в магазині. Коли навіть знайдеться хтось, хто ще пече свій власний хліб, то і так муку переважно купує в магазині, де є великий її вибір, як і різного роду самого хліба. Мало хто теж знає сьогодні цілий процес пов’язаний з вирощуванням збіжжя, його збиранням з поля, молоченням, щоб отримати чисте зерно та опісля, щоб змолоти його на муку, яка послужить до печення хліба. Сьогодні цю працю виконують машини: підготовляють ріллю, засівають зерно, збирають та молотять збіжжя, опісля мелють його на муку, залишаючи висівки, тобто, по нашому, отруби. Думаю однак, що не кожен з тих, хто сьогодні проживає на селі, є обізнаний з цілим цим процесом.
Колись всі знали, що означає посіяти та зібрати збіжжя. Це вимагало великого зусилля та людського поту. Не було також певності, чи кожне зерно засіяне рукою сіяча, з плахти перевішеної через його рамено, попаде на добру ріллю та чи принесе урожай. Про це власне розповідає сьогодні, у вислуханій притчі, Христос. Ми почули, що не кожне кинуте сіячем зерно приносило плід. Частина з нього пропалa.
Сьогоднішня техніка дозволяє нам майже не марнувати зерна в часі засіву. Але розуміємо теж сенс Христової притчі з перед двох тисячів років, яка насправді говорить про сіяння Божого слова у людських душах. Христос сам дає її пояснення. Але варто звернути увагу на один факт. Звичайно, почуту сьогодні притчу, називається не притчею про засіяне зерно, тільки притчею про сіяча, тобто про людину, яка сіє зерно по ріллі. Таке переставлення наголосу дозволяє нам глибше подивитись на оповідання та достерегти нові думки.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
У притчі, сіяч, який сіє зерно, є образом самого Господа, який засіває зерно Божого Слова в людських душах. Він робить це постійно, також в наші часи, через своє Слово, залишене на сторінках чотрьох Євангелій списаних святими: Матеєм, Марком, Лукою та Йоаном. До цих Святих Книг Нового Завіту, ми священники, сягаємо постійно, щоб засівати віру в людських серцях, утверджувати та кріпити її а також ділитись нею з іншими.
Читання невеликого фрагменту тексту з Євангелія є невідємною частиною кожної Божественної Літургії, яка ділиться на Проскомидію, Літургію Слова, Євхаристійну частину та на Святе Причастя. Власне в часі Літургії Слова священник зобов’язаний пояснити вірним прочитаний фрагмент, вказуючи на Христове вчення, тобто керигмат, та на практичне застосування його у щоденному житті християнина. Таким способом, виконуючи Христове доручення, кожний священник несе у світ Боже Слово, засіваючи його у людських душах. Силою прийнятих ієрейських свячень ієрей зобов’язаний не тільки проповідувати Боже Слово в часі Божественної Літургії, але також через начання катехизму молодших і старших та через приклад власного життя. Цей приклад повинен заохочувати інших пізнавати Христове вчення, пізнавати Церкву та вступити на стежку, яка веде до Спасителя. Ніхто не може звільнити священника від обов’язку голошення Божого Слова. Якщо священник занедбав би це завдання, згрішив би, спроневірившись місії отриманій разом з наложенням єпископських рук в часі священничих свячень. Тому кожний з нас, священників, мусить голосити Боже Слово та зобов’язаний робити це з якнайбільшою старанністю, заангажуванням та після належної і старанної підготовки кожної проповіді.
Однак не тільки священник має обов’язок голосити Боже Слово. Першими вчителями в цій ділянці повинні бути батьки дитини, які від народження дитини зобов’язані формувати її не тільки в людській площині, але також, а може передовсім, як християнина. Вони просили у Церкви Святе Хрещення для своєї дитини та обіцяли виховати її у вірі. У випадку батьків сіяння Божого Слова в душі дитини повинно доконуватись через перше навчання катехизму, через вчення молитви і приклад власної, найкраще спільної, родинної, молитви а також через приклад щоденного, справді християнського життя. Дитина мусить бачити, що її батьки нащодень живуть тими самими вартостями, які пробують її защепити.
Поміччю батькам у християнському вихованні дитини повинні бути також інші люди. Найчастіше бувають ними бабусі та дідусі. Вони, якби природно, з огляду на вік та життєвий досвід, надаються до цієї функції і в багатьох випадках онуки власне їм завдячують свою практичну християнську формацію. Тому потрібно пам’ятати та доцінити цей вклад дідусів у християнську формацію молодого покоління вірних нашої Церкви. Але формальний обов’язок допомоги батькам у християнському вихованні дитини мають передовсім хресні батьки, чи, як кажемо – куми. Вони не є тільки на те, щоб тримати дитину в часі Святого Таїнства Хрещення та опісля обдаровувати її подарунками при різних нагодах чи роковинах. Хресні батьки мають допомагати батькам у християнському вихованні їхніх дітей. Щоб могли вони це якнайкраще виконати, самі повинні бути зразковими християнами. Тому не дивуйтеся, коли священники, виконуючи доручення Церкви, ставляють високі вимагання кандидатам на хресних батьків. Бути хресним батьком чи матірю це честь але одночасно й велике зобов’язання та відповідальність за християнське виховання молодої людини.
Врешті, кожний християнин, незалежно яку виконує професію, зобов’язаний бути сівачем Божого Слова. Якщо ми є охрещені, якщо ми прийняли Святе Таїнство Миропомазання, то ми маємо також уділ у вчительській місі Церкви і зобов’язані з радістю ділитись з іншими отриманим даром Доброї Новини про спасіння у Христі. Але, щоб голосити Боже Слово потрібно найперше його самому добре пізнати. Тут поміччю стає нам не тільки недільна проповідь священника але також катехитичне навчання для дорослих даступне в парафії або в інтернеті, читання Святого Письма, читання Катехизму та іншої церковної літератури. Джерел, для поглиблення свого релігійного знання, є дуже багато. Але голошення Божого Слова це також особистий приклад кожного з нас. Якщо ми будемо справжніми та радісними християнами то напевно зауважать це інші та захочуть іти нашими слідами.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Подумаймо, що би ми відповіли, коли б сьогодні прийшлось нам здати звіт перед Христом про наше сіяння Божого Слова у світі? Чи і якими ми були сіячами? Всі досерігаємо недоліки сьогоднішнього христянського і церковного життя. Неодноразово ми самі приєднюємось до критики Церкви, священників, єпископів, яка лунає з медіїв а навіть в часі наших родинних чи товариських зустрічей. Скористаймо сьогодні з нагоди, коли читається в церквах притчу про сіяча, щоб зробити собі іспит совісті, чи, та на скільки, я особисто виконую Христовий наказ голошення в родині та поза нею Доброї Новини про спасіння у Христі?
Слава Ісусу Христу!
