Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Традиційно, дуже сердечно вітаю всіх присутніх в нашому Вроцлавському соборі на Божественній Літургії у ХІІ Неділю після Зіслання Святого Духа. Передаю також привітання та радію духовною єдністю з нами всіх хто молиться з нами, залишаючись, з серйозної причини, перед телевізором у своїй хаті. Нехай Господь всім щедро благословить в цей недільний день.
Ze słowami powitania chcę dzisiaj zwrócić się również do naszych braci obrządku łacińskiego. Otrzymuję różne sygnały, że wiele osób obrządku rzymskokatolickiego także modli się z nami i słucha kazań w czasie naszej niedzielnej Boskiej Liturgii św. Jana Chryzostoma. Cieszę się, że w czasie tej modlitwie jesteśmy razem. Jako katolicy tradycji łacińskiej i bizantyjskiej, tworzymy jeden święty, powszechny i apostolski Kościół. Kościół Katolicki to wspólnota chrześcijan nie tylko tradycji łacińskiej, ale także ponad dwudziestu mniejszych katolickich Kościołów wschodnich. Wszyscy ubogacamy się wzajemnie bogactwem liturgicznej tradycji, formą sprawowania Boskiej Liturgii i udzielania Sakramentów Świętych, muzyczną oprawą Liturgii, wystrojem naszych świątyń a także głębią duchowego nauczania. Dziękuję za Waszą obecność. Dziękuję za życzliwość i hojne wsparcie wojennych uciekinierów z Ukrainy. Niech Bóg szczodrze wynagrodzi. Wszystkim życzę błogosławionej niedzieli.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Перед хвилиною ми чули фрагмент Євангелія від св. Матея. Це знана всім розповідь. До Ісуса Христа приступає молодий чоловік і просить поради щодо духовного життя. Питає, що має робити, щоб осягнути життя вічне. Христос відповідає йому, щоб зберігав Божі Заповіді та наводить їх: – Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого (Мт. 19, 18). Коли виявляється, що молодий чоловік зберігає всі ці заповіді, Спаситель дає йому наступну пораду: – Якщо хочеш бути досконалий, – (…) – піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною (Мт. 19, 21). Однак молодому чоловікові було важко це прийняти. Євангелист Матей зауважує, що молодець відійшов засмучений. Додає також, що він був дуже багатий. Євангельська розповідь закінчується Христовим повчанням: – Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже (Мт. 19, 23-24). На запитання апостолів хто ж тоді може бути спасенний, Христос відповідає: – У людей це неможливо, Богові – все можливо (Мт. 19, 26).
Богослови звичайно пояснюють цю Євангельську розповідь у двох контекстах. Перший контекст стосується матеріального багатства як потенційної загрози для справді християнського життя та до осягнення спасіння. Друге пояснення стосується покликання до монашого життя, як до чогось кращого, як звичайне християнське життя.
Метафора, яку навів Христос, що легше верблюдові пройти через вушко в голці ніж спастися багатому, може викликати запитання, чи багата людина може взагалі спастися? Якщо брати дослівно Христові слова, то можна дійти до висновку, що багатому майже неможливо осягнути спасіння, так, як неможливо пройти верблюдові через вушко в голці. Однак практика Церкви показує, що вона офіційно виносить на престоли навіть дуже багатих людей. Згадаю тільки про св. Василія Великого, який був багатою людиною. Подібно було теж у випадку Слуга Божого митрополита Андрея. Протягом цілої історії Церкви було багато заможних людей, які вміли ділитись своїм маєтком з потребуючими. Ми могли це бачити також в наші часи, коли почалась війна в Україні та коли потрібно було допомагати багатьом особам примушеним втікати з України, залишаючи свої доми та доробок цілого життя. Підтримували їх всі: багаті і бідні. Видається, що проблемою в дорозі до спасіння не є само багатство: гроші, банківські рахунки, чи численні нерухомості, тільки прив’язання до них. Якщо ці матеріальні цінності заслонюють нам світ і другу людину з її потребами, коли поза багатством ми неспосібні достерегти нічого та нікого, то справді маємо проблему, яка може стосуватись також вічного життя. Христос хотів перестерегти нас не так перед матеріальними добрами, як радше перед прив’язанням і узалежненням від них. Коли вони починають заслонювати нам цілий світ і другу людину та стаються ціллю самою в собі то повинно нам засвітитись червоне остерігаюче світло.
Вушко в голці, про яке говорить Христос, не мусить теж означати дослівно і виключно вушка в голці до шиття. В Єрусалимі «вушком в голці» називано теж невеликий перехід в мурі біля одної міської брами. Браму закривали на ніч, а нічні подорожні могли самі цим переходом пройти в місто а навіть пропхати через нього верблюда. Потрібно було однак передше зняти з нього цілий тягар. Якщо хтось не стягнув з верблюда тягару то неможливо було пропхати його через вузьку щілину. Христос хотів сказати своїм слухачам а також і нам сьогодні, що потрібно зняти з себе та добре використати тягар матеріального обтяження, щоб не був він перешкодою у переході на другий бік.
Духівники та проповідники пов’язані з монашим життям вказують на ще один можливий аспект розуміння сьогоднішньої Євангельської розповіді. Молодий чоловік, який прийшов до Христа, був праведний. У своєму житті зберігав Божі заповіді. Шукав для себе чогось ще кращого. Хотів поглибити своє духовне життя. Євангелист Марко, який також розповідає про цю подію, додає, що почувши від молодця, що він ревно зберігає Божі заповіді – Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому: „Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною” (Мк. 10, 21). В розумінні вчителів духовного життя мало це бути Христове запрошення молодця, щоб він залишив все, що в’яже його з цим світом та пішов за Ним, як Його учень, або сьогодні, як монах. На такий жест Молодець однак не спромігся з причини прив’язання до багатства та всього, що з цього випливає.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Не позбудемось мабуть повністю нашого узалежнення від матеріальних дібр. Мало цього, сьогодні важко було б нам жити без них. Без них ми не мали б також нагоди і можливості послужити потребуючим. Тому, Христові не ішлось про це, щоб ми всі повністю зреклись всього, що матеріальне. Матеріальні блага не можуть бути ціллю самою в собі. Вони повинні служити всім людям а не тільки нам. Второпність, мудрість, милосердя, вразливість на потреби інших та готовість ділитись тим, що маємо, повинні допомагати нам приймати конкретні рішення як господарювати добрами, які знаходяться в наших руках.
Ще другий висновок: коли Христос спрямовує до когось з нас своє окреме запрошення залишити все і піти за ним, чи то на дорозі монашого, чи священничого життя, не лякаймось зробити цього рішення, бо напевно не втратимо, тільки скористаємо на цьому та ще зможемо послужити іншим.
Слава Ісусу Христу!
