Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Не трудно достерегли, що у проповідях стараюсь звертати вашу увагу на літургійний порядок, який визначає нам церковний календар. Поодинокі неділі та свята, які відзначаємо протягом цілого року, не виникають з принагідно читаних фрагментів Святого Євангелія. В літургійному році ідемо за двома порядками: рухомих і нерухомих свят. Центром нерухомих празників, тобто цих, які кожного року святкуємо цього самого дня, є Христове Різдво. Цей цикль розпочинаємо 1. (14.) вересня, тобто від початку Нового церковного Року. Опісля, міжі іншими, святкуємо Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, Празник Покрову Пресвятої Богородиці. Пізніше підготовляємось до Христового Різдва Пилиповим постом – Пилипівкою. Після Христового Різдва святкуємо наступні празники: Обрізання Господнє, яке відзначаємо разом зі святом св. Василія Великого і Новим цивільним Роком. Пізніше приходить Йордан, тобто Богоявлення Господнє, Стрітення Господа нашого Ісуса Христа, Різдво св. Івана Хрестителя, святих Апостолів Петра і Павла, Успення Пресвятої Богородиці і знов, першого вересня розпочинаємо початок Нового церковного Року.
Другий цикль це рухомі, чи як інакше кажемо – подвижні празники. Центром цього циклю є Пасха Господня – Христове Воскресіння. Пасха Господня та інші свята цього циклю, тобто Вознесіння Господнє, Зіслання Святого Духа, початок і поодинокі неділі Великого посту, не мають своєї сталої дати. Вони випадають в різні дні, чи в різні неділі. Два тижні тому, в Неділю про Закхея, ми розпочали безпосередню підготовку до Великого посту та до Пасхи Господньої. Сьогодні Неділя про блудного сина. Перед нами ще дві неділі підготовки: М’ясопусна та Сиропусна і в понеділок 7 березня будемо розпочинати цьогорічний Великий піст.
Сьогоднішня Неділя про блудного сина, це чергова нагода для всіх нас, щоб увійти в постний час з усвідомленням свого духовного стану. Христове повчання, яке ми вислухали перед хвилиною, дає нам дуже ясний переказ: Бог є милосердним Батьком, який з відкритими раменами виглядає і чекає кожного грішника, тобто кожного з нас. Це дуже оптимістична картина. Можемо однак відчитати її фальшиво, тобто, в такому сенсі, що людина може грішити, марнувати батьківське добро, робити всвякого роду дурниці і мати надію, що Небесний Отець і так прийме її, простить все, справить гостину і буде радіти її поверненням. Так справді може бути, але не так зовсім до кінця. Батько блудного сина очікував його, виходив кожного вечора на дорогу і виглядав, чи не видно там його сина. Однак батько не шукав свого сина по чужих краях до яких цей подався. Не розшукував його, не висилав за ним своїх слуг, не витягав його з корчм, з шинків, чи з різних місць розпусти. Батько тільки виглядав від свого дому, чи не повертає його син, який загубився у цьому світі.
Блудний син зміг досвідчити батьківського милосердя не тому що прогайнував родинний маєток живши невторопоно і розпусно, але тому, що в ньому самому наступила цілковита переміна. Коли уважно повернемо ще раз до почутого сьогодні Євангельського читання, нашу увагу повинні звернути слова блудного сина, які визначають поодинокі моменти життя цього молодого чоловіка.
Перші слова падають на початку і є спрямовані до його батька: – Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає (Лк. 15, 11). Без слова спротиву, без докорів та моральних наук, батько сповняє волю свого сина та дає йому частину родинного маєтку. Знаємо як закінчилась ця його пригода з дорослістю, з доказуванням батькові, як інакше можна господарювати та користати з життя. Втратив все, голодував і не міг навіть наїстись тим, що споживали свині.
Тоді блудний син виповідає другі слова. Так записав їх Євангелист Лука: Опам’ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають під достатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану, піду до батька мого (…) (Лк. 15, 17-18). Думаю, що найважнішим словом є тут одне, яким описує його Христос: опам’ятавшись! Не було б батьківського милосердя, коли б скоріше не було синівського опам’ятання. Також і ми мусимо пам’ятати, що без нашого опам’ятання не можемо досвідчити Божого милоседя у Святій Сповіді. Не досвідчимо Божого милосердя, коли не опам’ятаємось в наших гріхах, у нашій ненависті до другої людини. Тому мабуть найважнішим Божим закликом до нас в цю неділю є те, щоб ми опам’ятались!
Треті слова сьогоднішнього героя пояснюють нам ближче, що значить опам’ятатись. Блудний сина каже сам до себе: Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів (Лк. 15, 18-20). Так, як задумав, так і зробив. Впав перед батьком на коліна і почав просити про милосердя. Щойно тоді спочив в батьківських обіймах.
Мабуть кожному з нас, або вже траплялось, або ще може трапиться у житті скоштувати долі блудного сина. Подібно як і він також і ми можемо досвідчити долі пастуха свиней, тобто зазнати повного людського приниження та навіть втратити людську гідність. Пам’ятаймо, що незалежно від цього що нас може стрінути, завжди маємо можливість опам’ятатись та повернути у відкриті обійми нашого Небесного Отця.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Крім згаданих мною на початку двох циклів – подвижних і неподвижних празників, на протязі нашого церковного року може часами трапитись ще щось додаткового, що накладається на згадані два циклі. Звичайно має це віднесення до актуальних церковних, суспільних, історичних чи громадських подій чи роковин. Так є і сьогодні. Ми на дорозі підготовки до Великого посту а одночасно наша Церква розпочинає сьогодні так званий Соціальний тижень. Соціальний тиждень означає, що ми повинні не тільки прислуховуватись чудовим Євангельським розповіддям, але ми повинні також в практиці нашої християнської дійсності вводити їх у життя. Можна по студентському сказати, що досі ми мали виклади а тепер прийшов час на варштати, тобто на практичне втілення почутого в часі викладів, у наше практичне життя. Мовивши про Соціальний тиждень наша Церква підказує бодай деякі практичні вказівки, які можна пробувати здійснити у практиці. Ці думки є наступні: 1. в неділю Блудного сина – День особливої опіки над в’язнями; 2. в М’ясопусну неділю – День соціального служіння та благодійності; 3. дні між вказаними вище неділями проголосити Соціальними днями і проводити в той час у парафіях відповідні просвітницькі й благодійні заходи; 4. проводити збори пожертв на соціальні ініціативи парафії та єпархії; 5. організувати інформаційний супровід подій.
Якщо ми не скоїли якогось злочину, то не приймуть нас в’язницю. Але, бодай тут, у Вроцлаві, якщо є така потреба, то в’язнів у в’язниці відвідує о. парох Андрій. Принайменше відвідував їх до часу спалаху пандемії. Але часами до Консисторії приходять прохання від в’язнів прислати їм якусь допомогу – пачку. Потребуючих, яких стрінуло нещастя, яких скривдили інші люди, ніколи не бракувало. Є кому допомагати. Може варто, звертаюсь тут до о. Пароха, примістити в соборі ще одну скриньочку, скарбоню, підписану, що там можна кидати нашу милостиню для потребуючих? З одного боку була б можливість поділитись своїм надміром з іншими а з другої знов сторони можна було б полегшити долю когось, хто знайшовся у важкому положенні. Може варто було б також покликати в парафії гурт кількох, чи кільканадцяти осіб, які би займались благодійною діяльністю – парафіяльну Карітас. Цього не мусить робити священник, це можуть, може навіть ще краще, робити миряни. А потреба, без сумніву є і буде.
Нещодавно я мав розмову з Воєводою Долішньої Сілезії. Не дай Боже війни в Україні, але нажаль виглядає, що все до цього іде. Якщо до цього дійде, то у Польщі напевно буде багато втікачів з України, також і тут у Вроцлаві. Влада до цього підготовляється. Ми, як східня, греко-католицька громада, також повинні бути готові на таку ситуацію і на конечність нести допомогу людям, які тут можуть знайтись.
На сьогоднішній день, крім літургійного і соціального аспекту, накладається ще один. Сьогодні є День пам’яті Героїв Небесної Сотні. До цієї Сотні приєдналось ще біля шіснадцяти тисяч тих, які згинули в Донбасі, від початку війни, тобто від 2014 р. Про них варто і потрібно пам’ятати. Сьогодні, після Служби Божої о годині 17.00, будемо служити Панахиду за всіх сучасних Героїв України та покладемо свічки під хрестом біля нашого собору. Скоріше, о годині 15.45, з під нашого собору буде вихід на Площу Нови Тарґ, де буде мітинг з нагоди сьогоднішнього Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні. До участі у святі всіх запрошує Генеральний Консул України у Вроцлаві Пан Юрій Токар.
Я запрошую до нашого собору у найближчу суботу, 26 лютого, о годині 18.00. Разом з латинським Архієпископом Вроцлава, з представниками інших Церков, з представниками місцевої Влади, з участю поляків, яких також запрошуємо, будемо служити Молебен та молитись про мир в Україні. Також всіх нас не повинно забракнути цього дня на молитві. Сердечно запрошую і прошу переказати це повідомлення іншим – найближча субота, година 18.00.
Нехай Господь всім вам, вашим рідним, тим, які в Україні і там, на місці, переживають ці важкі часи, щедро благословить. Нехай також захороняє всіх нас то від війни і від цього що вона несе, тобто від знищення та від смерті.
Слава Ісусу Христу!
