В неділю Святих Отців, вроцлавська парафія мала нагоду приготуватися до переживання Різдвяних Свят. 05.01.2020 – Неділя перед Різдвом Христовим була днем духовної віднови у Вроцлаві та Сьроді Сльонській. Вірні мали нагоду в часі Богослужінь приступити до Тайни Покаяння та вислухати духовну науку багатолітнього пароха грекокатолицької парафії в Ополю, професора, знаного бібліста, отця мітрата Януша Черського, котрий в своєму слові склонив нас до рефлексії над питанням:
„Хто для мене Ісус Христос?”
I. Неділя перед Різдвом Ісуса Христа присвячена пам’яті Святих Отців, тобто тих постаті Старого Завіту, з яких виводиться поп плоті наш Спаситель.
Після родоводу слідує коротка історія народження Ісуса, яку кінчать слова пророка про Ім’я Ісуса: «і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог». У Христі Ісусі є з нами Бог, який поділяє з нами своє життя.
І тут вириняє питання: чи такого Ісуса прийняв Ізраїль, прийняв світ?
II. Одного разу Ісус запитав своїх учнів: «За кого народ уважає Сина Людського?» (Мт 16,13). В відповіді на це питання учні представили Господеві різні думки людей відносно Його Особи. Тоді Ісус поставив їм особисте питання:
А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповідаючи сказав: «Ти Христос, Син Бога Живого» (Мт 16,15-16).
Для Петра і для всіх апостолів Ісус Христос, це не тільки Месія, що перевищає всіх пророків Старого Завіту, але передусім Син Бога, правдивий Бога. Тому Ісус похвалив Петра і сказав йому:
Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець (Мт 16,17).
III. Апостол Петро щасливий, бо просвітила його ласка Небесного Отця, і він пізнав, хто справді є Ісус. А що це означає практично для його життя, виявляє нам його визнання у синагозі в Капернаумі, після проповіді Господа про Євхаристію. Прийшло там багато Юдеїв захоплених Ісусом, але коли він почав говорити про Євхаристію, стали ремствувати на Нього; також багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли і відпали, і не ходили вже з Ісусом Христом. Залишилося тільки дванадцять апостолів.
І сказав Ісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти? Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного (Йн 6,67-68).
В цих словах він висловив своє, та всіх апостолів переконання, що для них Ісус Христос є фундаментом, основою і метою їхнього життя.
Пізніше чітко висловить апостол Павло хто для нього Ісус Христос; в Посланню до Филип’ян він пише:
Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше (Флп 1,21-23).
IV. Дорогі сестри і брати! Питання Господа хто я для вас; за кого Мене маєте, ці питання до його учнів актуальні і сьогодні, зараз, напередодні Христового Різдва. Цей день є вершиною святкового приготування до Різдва. Це день молитви й посту.
Чи ми справді зосереджуємось на очікуванні зустрічі з Ісусом, чи важливіше підготувати Різдвяний стіл та відвідати супермаркети замість церкви? На кого ми чекаємо, хто для нас, для мене, для тебе Ісус Христос? Чи Господь дійсно є фундаментом, основою і метою нашого життя, як Петра, Павла та інших апостолів? Чи Він в загалі нам потрібний; нам, що живемо в двадцять першому столітті? Чи не вистачають нам супермаркети, наповнені різними товарами, чи до щастя не вистачає нам сучасна техніка: смартфони, різні машини, та багато інших винаходів? Чи Ісус Христос є ще сучасної людині потрібний?
V. В Норимберзі в костелі св. Себалда знаходиться саркофаг того святого. Цей саркофаг виконав з дерева в п’ятнадцятому століттю один норимберський ремісник. Саркофаг оздоблює багато біблійних постаті однакового розміру. На його вершині є тільки одна постать, маленька як пачка сірників. Це Божа Дитина в лежачий позиції. Від тої маленької постаті йде до середини саркофагу гвинт, який якимсь способом єднає всі фігури. Якщо відкрутити цей гвинт з Ісусом, то всі фігури розпадаються.
Чи діло того норимберського ремісника не ілюструє нам цю правду, що виключити Ісуса Христа з нашого життя означає цілковиту катастрофу і тоді все у нашому житті розпадається.
VI. Одної неділі в німецької релігійної радіопрограмі Rias Berlin промовляв євангельський пастор. Він розказував про свою дорогу до Ісуса Христа. Коли йому було десь чотирнадцять років кінчилася друга світова війна. В тому часі Німці брали вже всіх хлопців до армії. Для нього війна тривала тільки один тиждень і попав він в американський полон.
Обставини в полоні були дуже важкі. Бракувало харчів і ліків. А він якраз захворів на тиф. Здавалося йому, що вже вмирає. Один раз відвідав його товариш – ровесник. Подивився на хворого, простягнув руку до кишені, витягнув кусок шоколади і каже до нього:
– Цей кусок шоколади залишив я собі на чорну години, візьми, може тобі поможе.
А хворий відповів йому:
– Я вмираю, мені вже ніщо не поможе, а ти здоровий, тримай собі той кусок шоколади на чорну години.
Тоді хворий відказав йому:
– Я не боюсь, бо Ісус Христос ще ніколи мене не обманив.
Слова хворого товариша, що Ісус Христос ще ніколи його не обманив, зробили на ним велике враження. Він офіційно був християнином, протестантом, проте, його відношення до Бога не було глибоке. Зараз, в хворобі у нього було багато часу, щоб подумати про своє християнство.
Бог дав, що він видужав. В короткому часі Американці звільнили юнаків з полону. Скінчив школу і богословське студія і визнає тепер, як колись його товариш: «Ісус Христос ще ніколи мене не обманив».
VII. Якщо Христос є основою нашого життя, то консеквентно треба нам змінити шкал наших цінностей, як пише апостол Павло в Посланню до Филип’ян:
Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа (Флп 3,8-9).
Стараймося і ми без застережень довірити Господеві і на Його фундаменті будувати наше життя і перевірити шкал наших цінностей. Тоді і наше святкування Христового Різдва матиме сенс. Амінь.
о. проф. мітрат Януш Черський, Вроцлав, 6 січня 2020 р.
