В неділю 16 червня 2024 р., в парафіях Вроцлавсько-Кошалінської єпархії було відчитане наступне слово владики Володимира при нагоді при нагоді Ювілею 25-ліття єпископської хіротонії:
Слава Ісусу Христу!
Всесвітліші та Всечесніші Отці,
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Вчора, в суботу 15 червня, в нашому Вроцлавському єпархіальному соборі, разом з владиками, духовенством і вірними, ми святкували Ювілей 25-ліття моєї єпископської хіротонії, яка мала місце 19 червня 1999 р. Хочу дуже сердечно подякувати нашим отцям, які майже в комплеті появилися на цих святкуваннях. За присутність і молитву дякую також нашим владикам, архієпископові і митрополитові Євгенові, який проповідував в часі Божественної Літургії, владиці Аркадієві та владиці Петрові. Дякую сестрам Згромадження Сестер Служебниць та Згромадження св. Йосифа Обручника а також нашим вірним за спільну молитву.
Двадцять п’ять років мого єпископського служіння це з одного боку моє особисте свято, але одночасно це також чверть століття нашого спільного мандрування і будування єпархіальних та парафіяльних структур нашої Церкви. Тому дуже дякую нашим владикам за співпрацю, за підтримку та за спільне шукання духовних шляхів у кращу майбутність нашої Церкви у Польщі. За співпрацю, за терпеливість і зрозуміння дякую також нашим священникам, особливо тим, яких я застав тут у 1999 р. Дякую за минулі роки спільного душпастирювання також всім молодшим нашим отцям а також тим, які приїхали до нас з України. Нехай Господь щедро всім вам благословить.
За молитву і жертвенне служіння дуже сердечно дякую нашому монашеству, головно нашим сестрам. Крім душпастирської активності Церква потребує духовної тишини та щоденного приставання з Богом на молитві, яку ви, дорогі Сестри, витривало практикуєте. Нехай дальше підтримує вас на цьому шляху Господь!
При нагоді мого Срібного ювілею єпископської хіротонії хочу також скласти сердечну подяку імостям – дружинам наших священників, за те, що підтримують своїх чоловіків, щоб вони могли ще краще служити Богові, Церкві і нашому народові. Хоча сім’я це дуже особиста спільнота чоловіка, дружини та їхніх дітей, то все ж таки священничі родини примушені бути постійно на свічнику у своїх парафіях та в цілій єпархії, що не є легким кавалком хліба у щоденному житті. Розумію це і тим більше доцінюю.
Вкінці хочу декілька слів спрямувати під адресою наших вірних – мирян. Без вас не було б парафії, не було б єпархії та Церкви. Ви молитесь, нащодень живете Євангелієм, підтримуєте матеріально Церкву. З ваших, чи краще сказати – з наших родин, виходили і виходять нові покликання до священничого і монашого життя. Як би не було вас, не були б потрібні священники, ні єпископи, ані монашество. Дякую що ви є нашою живою Церквою! Якщо може деколи трапилось з мого боку, або з боку наших душпастирів, що вирвалось якесь прикре слово, щиро перепрошую. Нашим єпархіянам, головно нашим жінкам, мамам, сестрам, дуже дякую за щоденну молитву, за мене, за наших священників, за монашество, за нашу Церкву, за мир в Україні. Без молитви, навіть найревніші наші зусилля не принесли б Церкві великих духовних успіхів.
Минулих двадцять п’ять років були для мене і для цілої нашої єпархіальної спільноти особливим часом. Я мусів вчитися бути єпископом. Ми всі вчились як бути священничою, єпархіальною та церковною спільнотою. По можності ми всі старались творити необхідні єпархіальні структури, забезпечувати матеріальну базу, брали на себе відповідальність за Церкву, єпархію, поодинокі парафії та передовсім за наших людей. Ми також мусіли піднімати важкі рішення в часі пандемії КОВІД-19 та коли вибухла війна в Україні. В різний час, по-різному нам ця наука виходила. Деколи було краще, деколи гірше. Траплялись теж помилки, але не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Тому зі свого боку хочу просити вибачення за всі мої недотягнення, помилки, чи занедбання. Хочу тільки сказати, що я мав завжди добру волю і хотів, щоб було якнайкраще. Але часами не вдавалось. Одночасно прошу про дальшу довіру та співпрацю, щоб вона була на користь цілої нашої єпархіальної церковної спільноти.
Чверть століття тому, нашу єпархіальну та наші парафіяльні спільноти творили у великій частині люди, яких сьогодні вже немає поміж живими. Немає також деяких наших священників і єпископів, які були з нами ще двадцять п’ять років тому. Охоплюю всіх своєю молитвою і всіх вас прошу пам’ятати про них у щоденній молитві.
Сьогодні наші парафії, головно у більших містах, творять вже не лише виселенці акції Вісла та їхні нащадки, але у великій мірі також новоприбулі до Польщі громадяни України. Радіємо, що ви є з нами, що на еміграції шукаєте своєї Церкви та що разом творимо одну церковну і національну спільноту. Мій заклик та прохання, щоб на чужині ніхто не втратив пам’яті, коли ідеться про своє походження, про свою Церкву, про рідну мову та рідну землю. Будьте радше ревними апостолами, які приводять зі собою до храму також інших людей.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже дякую за минулих 25 років, які ми в цілості, або в якійсь частині пройшли спільно. Нехай всім нам Господь щедро благословить на дальші роки служіння Богові, Церкві і нашому народові.
+ Благословення Господнє на Вас!
вл. Володимир
Дано у Вроцлаві, дня 15 червня 2024 р., при Єпархіальному соборі Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста.
