Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Високопреподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх на цьогорічному Храмовому Празнику Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, який відзначає наша катедральна парафія у Вроцлаві. Пригадую, що це не тільки празник нашої парафії але також і цілої Вроцлавсько-Кошалінської парафії, яка є також під покровом Возвиження Чесного і Животворящого Хреста та одночасно і під покровом св. священномученика Йосафата. Приємно мені бачити наших отців, які служать зі мною при престолі та які несуть священничу послугу у сповідальниці. Вітаю сестер та всіх присутніх наших парафіян та гостей, які з нагоди Храмового Празника – Кермешу, завітали до Вроцлава.
Вже другий рік святкування Храмового Празника відбуваються у Вроцлаві у незвичайних, назначених пандемією, обставинах. Також і сьогодні з неспокоєм спостерігаємо за офіційними статистиками щодо числа нових захворювань а також, нажаль, щодо числа тих, яким епідемія відбирає життя. Тому пригадую та звертаюсь з закликом придержуватись санітарних норм безпеки, головно коли ідеться про вживання захоронних масочок, про утримування відстані взаємно від себе та про належну дезинфекцію рук. З огляду на величину нашого собору ці вимагання не буде важко зберегти. Як ніколи досі правдивою видається пословиця: Береженого, Бог береже.
Від минулорічного нашого Храмового Празника, незважаючи на пандемію, все ж таки досить багато помінялось і в нашій єпархії. Майже рік тому, бо 25 листопада 2020 р., проголошено офіційний комунікат Апостольської Столиці про утворення нової, третої греко-католицької єпархії у Польщі з осідком єпископа в Ольштині. Проголошено також тоді ім’я нового єпископа, яким став священник нашої єпархії, колишній сотрудник тут у Вроцлаві, в цьому соборі, о. Аркадій Трохановський. Одночасно також від нашої, колись Вроцлавсько-Ґданської, тепер Вроцлавсько-Кошалінської єпархії, вилучено значну частину території та десятьох священників. Так, що ми стали дещо меншими територіально і персонально. Але сподіємось, що це не перешкодить нашому духовному розвиткові, якого елементом є також і сьогоднішні наші святкування тут у Вроцлавському соборі.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Кожний парафіяльний Празник – Кермеш, це радісне свято та радісна подія для цілої парафіяльної спільноти та для гостей з інших парафій. Підчас таких празників священники вживають переважно теж найбільш святочні, золоті, сині або білі ризи, в залежності від характеру Храмового Празника. Червоні ризи, які вживаємо сьогодні, також є святочними але одночасно означають вони, що хоча радісно відзначаємо сьогоднішній празник то однак він тематично пов’язаний з терпінням, з проливом крові та зі смертю. Бо червоні, чи як інакше кажемо, багряні ризи, пов’язані зі святами мучеників та з днем їхньої тілесної смерті та народженням для вічного життя у небі. Мабуть всі знаємо, що сьогоднішні багряні ризи відносяться до страждань Ісусу Христа та Його хресної смерті на хресті.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Цьогорічний Храмовий Празник тут у Вроцлаві відзначаємо в особивому періоді. Неповних два тижні тому, у вівторок 14 вересня, тобто в Празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста за григоріянським календарем, Святіший Отець Франциск відвідав Пряшів на Словаччині, де очолив Божественну Літургію Святого Йоана Золотоустого. В часі проповіді Папа дав пояснення сенсу та стратегії Христового хреста. Найперше нав’язав він до слів св. апостола Павла з Першого послання до Коринтян: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого – ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість (1 Кор 1, 23-24)». Думаю, що ми не повинні мати проблем зі зрозумінням цих слів. Бо не тільки в апостольські, але також і в наші часи, Христовий хрест, як Божа могутність і Божа мудрість, є одночасно для немалої частини людства «ганьбою та глупотою». Вони його не розуміють та не розуміють сенсу і вартості Христової смерті на хресті. У своєму повчанні Папа дає науку на тему сенсу Христового хреста: “Хрест був знаряддям смерті, але з нього вийшло життя. Він був чимось, на що ніхто не хотів дивитися, але він відкрив нам красу Божої любові.”
Одним із тих, які перші збагнули таємницю Христового хреста, був св. апостол і євангелист Іван, який стояв під хрестом разом з Пресвятою Богородицею та був свідком Христової смерті. Він так пише про себе: «І той, який бачив, свідчить те» (Ів 19, 35). Папа Франциск пояснює, що це власне євангелист, який стояв під хрестом і споглядав, тобто не тільки оглядав, але також роздумував і переживав смерть розп’ятого Христа Ісуса, допомагає і нам сьогодні увійти в цю таємницю.
Ідучи за думкою Папи на Христа та на Його смерть на хресті можемо дивитись з подвійної точки зору. Можемо достерігати тільки те, що достерігають наші очі, тобто чергову програну Добра. У такому розумінні зло затріумфувало над Добром, яке було розп’яте та прибите до хреста. В очах світу хрест може виглядати на невдачу-програну. За словами Папи існує спокуса приймати слабкого та розп’ятого Бога лише на словах, а насправді, мріяти про Бога сильного та тріумфуючого. Люди раді б бачити християнство тріумфальне, переможне, якому віддавано б славу і честь. «Але християнство без хреста є світським і стає безплідним», – наголосив проповідник.
Дальше Святіший Отець повчає, як християнин повинен бачити та розуміти Христову смерть на хресті. «Натомість, святий Іван, побачив у хресті Боже діяння. Він розпізнав у Христі розп’яту Божу славу. Побачив, що Він, всупереч тому, як це виглядало, не є програним, а Богом, Який вільно жертвує Себе за кожну людину. Чому він це зробив? Він міг би зберегти своє життя, міг би триматися подалі від нашої жалюгідної та жорстокої історії. Але Він захотів увійти, зануритися в неї. Тому він обрав найважчий шлях: хрест. Бо не повинно бути на землі такої зневіреної людини, яка б не змогла зустріти Його навіть у нещасті, темряві, покинутості, в роздратуванні від власної жалюгідності та власних помилок. Бог прийшов саме туди, де здається, що Його не може бути. Щоб спасти тих, хто у розпачі, Він хотів торкнутися відчаю; щоб вчинити своїм наш найгіркіший розпач, він вигукнув на хресті: “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?” (Мт 27, 46; Пс 22, 1). Це – волання, яке спасає. Спасає, тому що Бог вчинив своєю навіть нашу покинутість. І тепер ми з Ним більше не самотні, ніколи».
Тому, щоб зрозуміти хрест та сенс Христової смерті, не вистарчить носити хрестик на своїх грудях, або мати його на стіні у своїй хаті. Не допоможе також вішати його на стінах у школах чи підприємстах. Потрібно споглядали на Христа Розп’ятого, відкрити перед ним своє серце, потрібно перейнятись Христовими ранами та вчитись відчитувати Христове передання спрямовне до нас. «Якщо ми цього не зробимо, хрест залишиться непрочитаною книгою, назву та автора якої ми добре знаємо, але яка не впливає на наше життя», – підкреслив Папа, закликаючи вірних не зводити хрест до предмету поклоніння, і тим більше, до політичного символу, знаку релігійного чи суспільного престижу.
Папа пригадав теж, що знаємо з історії особи, які вміли не тільки споглядати Христовий хрест але вміли та хотіли також давати свідоцтво про Розп’ятого і то аж до крові. Варто згадати, що в Пряшові, тими, які давали свідоцтво Христові, незважаючи на своє життя, були між іншими винесені у 2001 р. на престоли греко-католицькі владики: блаженний священномученик Павло Ґойдич ЧСВВ та блаженний священномученик Василь Гопко.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Наша Церква та наш народ досвідчили у своїй історії що насправді означає споглядати хрест та що означає свідчити про нього. Сьогодні ніхто нас не переслідує, можемо вільно практикувати свої церковні та національні традиції і звичаї. Тільки від нас залежить чи захочемо це робити. Маємо також свої церкви побудовані в багатьох місцях нашого актуального поселення. Тут, у Вроцлаві, маємо свій собор в центрі міста, який двадцять років скоріше видавався надто великим та непотрібним. Тепер виявляється, що Бог знав, що робить. Знав, що він буде потрібний для нас, місцевих греко-католиків та для вас, новоприбулих громадян України, які з економічних причин знайшлись на Заході Польщі. Як я згадав на початку, у Польщі маємо тепер також свою митрополію з трьома єпархіями та з трьома правлячими єпархіяльними єпископами, про що, ще тридцять років тому, годі було навіть подумати. Точно, у 1991 р., після довгих заходів, тільки відновлено Перемиську єпархію.
Але завжди так не було. В кінці квітня наступного, 2022 року, виповниться 75 років від початку акції Вісла. А акція Вісла це насильна депортація нашого народу з рідних земель, це Явожно та ув’язнення кількох тисяч наших мирян і духовенства, це переселення наших людей на західні і північні понімецькі землі післявоєнної Польщі з метою їхньої швидкої та повної асиміляції, це заборона діяльності нашої Церкви, це ув’язнення владик і священників, це переслідування таємними комуністичними службами священників та громадських діячів, це вербування таємними службами наших людей до співпраці та до доношення на своїх.
Ці з вас, які приїхали з України, мали б також багато до сказання, коли ідеться про минулі десятиліття. Це знищення нашої Церкви, ув’язнення владик, священників та монашества, це переслідування, це підпілля в якому велось, сильно окроєне, але активне церковне і духовне життя. Як темні та важкі були це часи, могли б сказати тільки ці особи, які їх особисто пережили. Нажаль більшість з них вже закінчило свій життєвий шлях. Але є ще багато осіб у Польщі, які пам’ятають акцію Вісла та в Україні осіб, які пам’ятають підпілля і рядянські часи.
Могло б видаватись, що в ці темні роки, наш народ, чи то в Україні, чи в поселеннях, був залишений сам собі, без жодної підтримки, так від людей, які від Бога. Однак, за словами Папи Франциска, споглядання на хрест та на розп’ятого на ньому Спасителя, повинно усвідомити нам, що ми ніколи не є та не були самі. Завжди був з нами Христос, який прийняв на себе всяке людське горе. Він був з нашим народом, коли його виганяли з рідних хат та з рідних земель. Він був з нами, коли потрібно було залишати свої церкви, які опісля часто були безчещені, перемінювані на магазини, стайні та склади, або нищені, палені, розбирані. Розп’ятий Христос був з нашим народом, коли вивозили його у худоб’ячих вагонах, був в’язнем в Контаборі праці в Явожні, переносив переслідування і знущання з боку комуністичних служб, намовляли Його до співпраці та до доношення на своїх. Розп’ятий Христос був з нашим народом на Сибірі, був у підпіллі, разом з переслідуваними священниками та владиками. Йому, разом з нашими священниками заборонювали приносити Безкровну Жертву у побудованих нашими предками храмах. Споглядаючи з вірою на Розп’ятого Христа усвідомляємо, що Він завжди поділяв з нами нашу долю і недолю, незалежно від цього, якого горя ми досвідчали.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
На завершення своєї проповіді в Пряшеві Святіший Отець Франциск залишив нам важні повчання, які стосуються цього, що означає бути свідком хреста. Папа говорить таке: «Свідок хреста не пам’ятає минулих кривд і не скаржиться на сьогодення. Свідок хреста не використовує шляхів обману та влади світу: він не хоче нав’язувати себе чи своїх близьких, а віддати своє життя за інших. Він не шукає власних інтересів, вдаючи побожного: бо це була б релігія дволичності, а не свідчення розп’ятого Бога. Свідок хреста наполегливо втілює лише одну стратегію, стратегію Вчителя: покірну любов. Він не очікує тріумфів тут, на землі, бо знає, що любов Христа плідна у повсякденному житті і вчиняє усе новим зсередини, як зерно, що впало в землю і яке вмирає та плодоносить». Це важкий виклик та важке завдання, коли мається в пам’яті всі переслідування, кривди та отримані зневаги. Але така є логіка Христовго хреста.
Варто пригадати ще один заклик Святішого Отця, який пригадує нам, щоб ми зберігали пам’ять про покірних і простих людей, які передали нам віру та тих, які з любові віддали своє життя: «Вони – наші герої, – наголосив він, – герої повсякденного життя, і їхнє життя змінює історію. Свідки породжують інших свідків, тому що вони є донорами життя. Саме так поширюється віра: не завдяки могутності світу, а завдяки мудрості хреста; не через структури, а через свідчення. І сьогодні Господь у промовистій тиші хреста запитує також і тебе: “Чи ти хочеш бути моїм свідком?”».
Ми, як народ, як нащадки виселенці акції Вісла, як новоприбулі до Польщі громадяни України, мали добрих свідків Христового хреста. Завдяки ним ми сьогодні існуємо, як Церква та як народ. Якщо хочемо дальше існувати, ми повинні вчитись від наших свідків та самі ставати свідками для молодших поколінь, щоб вони мали від кого вчитись. Це великий виклик від якого залежить наша майбутність. Тому закликаю всіх вчитись споглядати на Христовий хрест та не забувати давати добре свідоцтво молодому поколінню.
З празником Возвиження Чесного і Животворящого Хреста в’яжеться у нашій Церкві особливий обряд поклоніння Христовому хрестові. Будемо його повторювати, також приватно, протягом цілого наступного тижня. Дехто може і тому приходить на Воздвиження до храму, щоб поклонитись хрестові. Пам’ятаймо однак, що сам поклін, без усвідомлення його значіння та без нашого щоденного свідоцтва, буде тільки порожнім обрядом без духовного значення. Тому не забуваймо бути всюди і завжди свідками Христового хреста.
Пам’ятаймо також, що всюди де б ми не знайшлись, всюди є з нами Христос. Пам’ятаймо, що незалежно від цього, яке горе стрінуло б нас у житті, Він, наш Розп’ятий Спаситель, завжди буде при нас, як той, який несе з нами наші болі, недуги, тягарі, переслідування та знущання. Тоді Христовий хрест стане нам справді ближчим та конкретним а не тільки абстрактним сиволом.
Бажаю всім вчитись розуміти та читати Христовий хрест, який відкриває нам догору до вічного життя.
Слава Ісусу Христу!
