Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Сьогодні в нашому церковному календарі неділя, яка, від змісту вислуханої перед хвилиною Христової євангельської притчі, є названа Неділею про блудного сина. Головним, негативним, героєм є сьогодні молода людина, один з двох синів багатого господаря, який вирішив передчасно зажадати від свого батька належної собі частини родинного маєтку і «піти на своє». Повівся як типовий бунтівник. Нарушив традиційний порядок усталеної здавна ієрархії. Не чекав аж батько сам вирішить поділити маєток поміж своїх синів. Не оглядався на старшого брата, який був первородним і якому належалось першенство, так у майнових справах, як і в тому, щоб першим отримати батьківське благословення. Спротивився традиційному порядкові, вважаючи у своїй гордості, що зможе краще і корисніше як його батько та його брат, господарити та використати родинний маєток.
Життя дуже швидко зверифікувало його зарозумілу поставу. Не маючи життєвого досвіду та належної второпності і життєвої мудрості, не вміючи відмовити собі життєвих утіх та розкошей, дуже скоро тратить все, цілий отриманий від батька маєток, та опиняється на марґінесі людської суспільності. Втрачає також фальшивих приятелів, які не залишали його доти, доки у нього були ще будь-які гроші. Остаточно затрачує також свою людську гідність. Ще так недавно дуже багатий, син багатого батька, спадкоємець частини родинного маєтку а тепер жебрак позбавлейний засобів до життя. Щоб не вмерти з голоду наймається до праці, як пастух свиней, тобто нечистих для ізраїльтян звірят, що мусіло бути для нього особливо прикрим та принизливим. В короткому часі, з одного із двох спадкоємців і наслідників багатого господаря, стається жебраком, який не має за що жити та який примирає голодом.
Одиноке що залишилось в ньому позитивного то свідомість, що посупив зле і готовість повернути до батька та до родинного дому, але вже не в якості сина, спадкоємця, але слуги, робітника. Виконувана на чужині праця не давала йому майже нічого, крім скромних харчів, які однак не вистарчали навіть, щоб наїстись до сита. Він пам’ятав однак, що в його батька слугам ніколи не бракувало хліба. Вони не були голодні. Їхня доля була без порівняння кращою як стан в якому він опинився тепер. Тому, не рахуючи навіть на батьківське прощення, тільки маючи надію що у батька, як наємний робітник, не буде голодувати, приймає рішення повернути до рідного дому.
Так виглядала доля цього молодшого сина, знаного нам, як блудний син. З сьогоднішньої притчі, в тому також з її назви, могло б виникати, що тільки один, власне молодший син, є негативним героєм Христової розповіді. В дальшій частині притчі дізнаємось однак, що проблема є також зі старшим його братом, який мав би бути цим порядним сином. Старший син не збунтувався, не зажадав від батька своєї частини маєтку, не залишив батьківської хати та самого батька, не прогуляв нічого у злому товаристві, тільки послушно і з відданням виконував свої обов’язки, вкючно з важкою працею на полі. Він звичайно повертав до хати пізним вечером, змучений та не жадав від батька для себе жодної за це винагороди. Під цим оглядом справді годі було йому щонебудь закинути. Проблема починається коли одного дня, повертаючи з поля, дізнається, що батько справив велику вечерю – гостину його братові, який з порожніми руками, як жебрак, повернув до рідної хати. Він відчуває, що це противиться справедливості. І це закидає своєму батькові, та викидає зі свого нутра жаль, що батько винагороджує його брата, який прогайнував увесь запрацьований ними спільно маєток та приймає його з почестями. Не може цього зрозуміти та пережити. Не може собі цього дарувати. Має внутрішній жаль, що батько ніколи його так не вшанував, хоча він справді стрався чесно і віддано працювати. Просто, він уважає, що його батько повівся нечесно і несправедливо. Не покарав його брата, якому покарання слушно належалось, тільки приймає його з почестями, як героя, як би нічого не сталось. В цій ситуації також доходить до нього, що батько супроти нього є несправедливим, бо не показує, що доцінює його працю, його відданість та відповідальність за спільне родинне добро. Годі заперечити слушності його логіки. Мабуть більшість, якщо не всі з нас, мали б подібні відчуття, якщо би прийшлось нам опинити в такій ситуації.
Не знаємо як остаточно завершилась ціла справа. Не знаємо, чи батькові вдалось переконати старшого сина, щоб пішов привітатись зі своїм молодшим братом. Не знаємо, чи був він спосібний, щоб піти до світлиці в якій відбувалась вечеря і чи він спромігся на те, щоб радіти поверненням свого брата. Для Христа, як автора цієї притчі, питання як закінчилась зустріч батька зі старшим сином, не було найважливішим. Христос мабуть свідомо не хотів давати закінчення своїй притчі, але хотів, щоб ми його дописали. З нашої перспективи закінчення притчі може виглядати по різному. Може бути оптимістичним або песимістичним. Дописуючи дальшу частину долі головних героїв сьогоднішньої притчі потрібно було б брати до уваги кілька можливих розв’язок. Старший брат може остаточно дати переконатись своєму батькові і піти привітатись зі своїм братом та радіти разом з іншими його поверненням. Потрібно брати до уваги також іншу можливість, що старший брат не дасться переконати своєму батькові але піде до своєї кімнати, щоб там переживати в самоті свій біль та почуття несправедливості і кривди. Потрібно також допустити можливість повторення поведінки молодшого брата, тобто що старший брат зажадає від свого батька своєї частини маєтку, як попередньо зробив це його молодший брат. Може він залишити родинний дім та вирушити у світ, «на своє». Можлива також розв’язка, що молодший брат, довідавшись про повернення з праці свого старшого брата, прийде до нього і буде просити у нього вибачення і запросить його до спільної вечері. Варто подумати, яке закінчення цієї притчі, з сильним внутрішнім переконанням, дописав би кожний з нас.
В останньому перекладі Святого Письма на польську мову ця частина 15. розділу Євангелії від св. Луки, є названа Притчею про милосердного батька. Справді, з усіх учасників сьогоднішньої євангельської розповіді, тільки батько є позитивним героєм. Його поведінка, його постійне виглядання в напрямі дороги, чи не повертається нею його син, його милосердя, яке готове без жодних умовин простити все своєму блудному синові, є справді гідні подиву. Також тільки він достеріг повернення з поля свого старшого сина і прибіг до нього, щоб його привітати та старатись пояснити цілу справу та свою поведінку. Він пробує пояснити старшому синові, що найважнішим є те, що його брат віднайшовся живий-здоровий. Маєток є другорядним. Не може він прислонювати людини, яка в Божих очах становить найбільшу вартість.
Котрий з земських батьків був би готовий так повестись супроти своїх синів? Може дехто так, але напевно не була б це більшість сьогоднішніх батьків. Цього євангельського батька так розмальовує сьогодні Ісус Христос, бо він є образом, типом, нашого Небесного Отця, Бога, та його ставлення до людини. Тільки Бог любить беззастережно кожну людину з огляду на її людську гідність, з огляду на її сотворення на Божий образ та з огляду на ціну Христової крові пролитої на хресті задля спасіння кожної людини, незалежно від її обтяження гріхами. Потрібно тільки, щоб людина спостерегля свою грішність та щоб прийняла рішення повернути до батьківського дому.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
До початку цьогорічного Великого Посту, який розпічнеться за два тижні, залишається щораз менше часу. Підготовляючись до Святої Сорокаденнийці, варто приглянутись нашим реляціям з ближніми, в тому також з нашими рідними, з найближчою родиною. Не рідко реляції поміж нами і другими людьми є напружені з причини маєткових справ, або з причини нашого відчуття отриманої кривди, чи почуття несправедливості. Дели людина потрафить носити у своєми серці такі жалі протягом довгих років а буває навіть, що забирає їх зі собою до гробу. Варто застановитись, чи чогось такого не трапляється в нашому житті? Чи ми не є загнівані тому, що наш батько зробив гостину в честь нашого брата а не нашу? Це серіозна справа, над якою, на порозі Великого Посту, варто глибоко застановитись. Варто також застановитись яке закінчення ми би дописали до сьогоднішньої притчі. Попробуймо над тим застановитись протягом сьогоднішнього дня. Слухачи в церкві цієї євангельської притчі видається нам, що батько поступив благородно і чесно приймаючи з почестями свого молодшого сина. Але, коли б то ми були в ситуації старшого сина, як би ми тоді повелись повертаючи з поля до дому та чуючи музику і забави? Чи ми були б спроможні та готові заапробувати рішення батька?
Може вдасться нам знайти вільну хвилину протягом сьогоднішнього недільного дня. Попробуймо використати її на це, щоб застановитись, яке закінчення я би дописав до сьогоднішньої притчі та як би я повівся, коли б знайшовся на місці представленого в притчі старшого брата?
Слава Ісусу Христу!
