Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Пройшовши передпостя ми станули на порозі Великого Посту. Завтра відчуємо атмосферу цього святого часу та духовний його настрій, коли будемо співати Канон св. Андрія Критського з доземними поклонами та коли, з хвилюванням, будемо дотримуватись строгих посних норм. Дійти до цього часу допомагали нам євангельські постаті змальовані Христом, такі як Закхей митар, другий митар та фарисей, милосердний батько зі своїми двома синами: блудним та немилосердним. Тиждень тому Церква поставила перед наші картину Страшного Суду щоб ми могли ще глибше задуматись над собою. Сьогодні маємо можливість уважно прислухатись дуже сильним Христовим словам про обов’язок прощення ближньому, про справжній піст, про багатство, головно в контексті скарбу та серця. Ці Христові слова записав Євангелист Матей у шостому розділі свого Євангелія.
Остання неділя перед початком Великого Посту це Неділя Сиропусна, або, як деколи кажемо, Неділя прощення. Називаємо її Сиропусною, бо разом з нею відпускаємо, тобто перестаємо вживати молочні страви. Колись повзержність від набілу обов’язувала протягом цілого першого тижня Великого Посту. Тепер ми зобов’язані до строгого посту у перший день Чотиродесятниці. Сьогоднішню неділю називаємо також днем прощення, бо, як ми перед хвилиною чули, Христос виразно вимагає цього від нас: Коли ви прощатимете людям їхні провини, і Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, і Отець ваш небесний не простить вам провин ваших (Мт. 6, 14-15).
За давньою традицією, у Сиропусну Неділю, народ збирався в церквах на Вечірні, після якої наступав обряд взаємного прощення провин. Сьогодні, з огляду на трудність зібрати поновно всіх вірних в церкві, взаємне прощення уділюємо собі на закінчення Божественної Літургії.
Безпосередньо перед початком Великого Посту Церква дає нам ще останні вказівки та напоумлення. Поміж ними є Христове повчання про те, як повинен виглядати справжній піст: Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє лице, щоб було видно людям, що вони постять. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє лице, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить у тайні, воздасть тобі (Мт. 6, 16-18). Ізраїльський народ мав свої посні приписи. Піст був практикований для умертвлення, для ритуального очищення, для перепрошення Бога за гріхи, для випрошення потрібних ласк, з причини жалоби та щоб показати перед Богом свою покору і відданість. Постити означало упокоритись перед Богом та показати свою залежність від Нього. Посту не можна було використовувати для розголосу та слави, чи щоб звернути на себе увагу інших. Також в нашому християнському житті піст не можу бути формальністю. Постимо, щоб подобатись Богові та щоб виявити перед Ним свою покору і підданість. Богові не буде до вподоби наш піст, коли будемо виконувати його з примусу, чи задля традиції та коли, в його центрі поставимо себе, замість Бога.
В сьогоднішню неділю Христос звертає також нашу увагу на матеріальні добра: Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть (Мт. 6, 19-20). Христові слова варто відчитати як повчання про належне місце матеріальних дібр у людському житті. Буває, що вони становлять центр і причину всяких людських старань. Людина хотіла б мати як найбільше та те, що найкраще. Щоб намічену ціль осягнути, вона готова працювати, незважаючи на змучення і понесені втрати на здоров’ї та у родинному житті. Тим часом Христос пояснює, що найціннішими добрами не є ті, які ми назбирали тут, на землі, але згромаджені у Царстві Небесному. Вони підуть з нами у вічність. Всі інші залишаться. Поділяться ними інші. У вічності не будуть вони становити для нас жодної вартості. Минулої неділі ми чули що для людини становить справжню вартість, яка залишиться з нею на вічність: Ходіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене (Мт. 25, 34-35).
Проблемою яка виникає з посідання матеріальних дібр є те, що вони прив’язують та зневолюють людину. Дуже сильним є останнє речення сьогоднішньої Євангелії: Бо де твій скарб, там і твоє серце буде (Мт. 6, 21). Людське серце дуже швидко та сильно прив’язується до цього, що уважає цінним. Воно готове віддати все інше, щоб тільки здобути вибрану цінність. Добре, коли цією цінністю є родина, її вічне і дочасне добро. Добре, коли цією цінністю є інші, близькі нам, але також незнані нам, але потребуючі, люди. Добре коли цією цінністю є здоров’я, власне та інших осіб. Добре коли цією цінністю є Церква, якої завданням є вести нас до життя вічного у Бозі. Добре, коли цією цінністю є народ, мова, звичаї та успадковані по батьках і дідах, традиці. Вони збагачують особисто, становлять важний вклад у життя спільноти та не дозволяють пропасти духовним надбанням минулих поколінь. Гірше, коли скарбом людини стаються тільки і виключно матеріальні добра, без жодного пов’язання з духовною та родинною сферами, без віднесення до цього що рідне, власне. В такому випадку людське серце застрягне у дочасності та не зможе достерегти ні себе, ні інших.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Великий Піст можемо прожити по різному. Можемо зберігати обов’язуючу посну дисципліну, можемо ходити до церкви на великопосні богослужіння, можемо взяти участь у великопосних реколекціях та висповідатись і запричащатись. Можемо перемучитись протягом шести тижнів Великого Посту та Страсного Тижня, щоб опісля з радістю заспівати Христос Воскрес та засісти при святочній трапезі. Все це добре і потрібне. Але можемо теж так запланувати своє переживання Великого Посту, щоб якнайбільше з нього скористати. Можемо пробувати врешті наладнати наші відносини з ближніми, з якими може довгими роками ніби не гніваємось, але й не говоримо. Можемо пробувати наладнати наші відносини зі своїми близькими в родині, коли вони напружені до меж можливостей і може загрожують тривалості подружжя. Міжлюдські реляції широкі і напевно кожний з нас має до чого приглянутись.
Розпочинаючи Великий Піст варто застановитись також де є наш скарб, що його становить та де є наше серце? Чи тим скарбом є родина, її добро, поодинокі члени родини, чи може тільки голову і час займає нам журба про піднесення матеріального статусу родини? Чи поміж дорогими нашими скарбами є ще Церква та зберігання рідної мови і наших традицій? Про Церкву та рідні традиції варто серйозно себе запитати головно тепер, коли не приходимо до церкви на Службу Божу, виправдовуючи себе страхом перед можливим зараженням та звільненням уділеним особам хворим, старшим та найбільш загроженим, коли одночасно не боїмось ходити цілою родиною до магазинів та в місця де перебуває багато людей. Можливостей запланувати своє особисте переживання Великого Посту є дуже багато. Скористаймо з цього, щоб Великий Піст приніс нам, нашим близьким та цілій нашій Церкві якнайбільше тривалої користі.
Сьогоднішня неділя з обрядом взаємного прощення нехай буде першим кроком у цьогорічному великопосному змаганні за наше зростання у Христі. На цей шлях духовної мандрівки великопосними стежками, просячи також у вас для себе прощення, всім з цілого серця прощаю і благословлю.
Слава Ісусу Христу!
