Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, дорогі у Христі Сестри і Брати,
Хочу дуже сердечно привітати в нашому Вроцлавському соборі всіх присутніх на цій Божественній Літургії та всіх, хто єднається з нами у молитві за посередництвом телевізійної прямої трансляції. Особливо вітаю старших та хворих осіб, які через свої проблеми зі здоров’ям неспроможні прийти до храму. Пам’ятаю про Вас у цій Євхаристійній Жертві. Радію, що бодай таким способом можемо дальше творити одну церковну родину та що маємо можливість молитись спільно з цілою церковною спільнотою. Хочу сказати, що робимо старання, щоб збільшити кількість телевізійних трансляцій нашої Божественної Літургії в Польському Телебаченні. Одночасно заохочую молоде покоління, щоб своїм дідусям та бабусям, які не можуть прийти до церкви, допомогли включити пряму інтернетову трансляцію недільної Служби Божої, чи то з нашого Вроцлавського собору, чи з Перемишля, або з Ольштина. Увійти на відповідній панель можна через наші єпархіальні сайти, в цьому числі також через сайт Вроцлавсько-Кошалінської єпархії: www.cerkiew.net.pl . Найближча телевізійна трансляція з нашого собору відбудеться через місяць, в неділю 3-го листопада.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні, в нашому церковному календарі ХУ неділя після Зіслання Святого Духа та одночасно полиєлейне свято, тобто більший літургійний спогад про св. апостола Тому. Знаємо цього апостола, як того, який не хотів повірити іншим апостолам, що вони бачили Воскреслого Христа. Як умовину, щоб повірити, він вимагав можливості вкладення своїх пальців у Христові рани. Остаточно повірив що Христос воскрес, без дотикання Його ран, але залишився з кличкою – Невірний Тома. У нашому щоденному житті деколи використовуємо приклад цього апостола, говорячи про інших, що хтось є невірний, як Тома.
Затримаймось однак над Євангельським текстом з сьогоднішньої неділі. В часі Божественної Літургії ми чули текст з 22-го розділу Євангелії св. Матея. Євангелист наводить запит поставлений Христові якимось анонімним законовчителем, який питає Його: Учителю, котра найбільша заповідь у законі (Мт. 22, 36)? Зараз отримує відповідь від Спасителя: Він сказав до нього: – Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і усією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого. На цих двох заповідях стоять ввесь закон і пророки (Мт. 22, 37-40).
Христову відповідь законовчителеві знаємо з Катехизму, як Дві головні Заповіді любові. Наведу їх ще раз, але в записі св. Євангелиста Марка: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша! А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці! (Мр 12:30-31).
Задумаймось над наведеними Христовими словами. У відповіді даній законовчителеві Христос нав’язує до першої з десяти Божих заповідей, які Бог переказав Ізраїлеві на Горі Синай, через Мойсея: Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі єгипетської, з дому неволі. 1. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене. Розуміння Заповіді любові Бога не дуже помінялось від часів Старого Завіту. Християнин повинен знати і пам’ятати, що є тільки один – Єдиний Бог і не можна поміняти Його на жодного іншого бога, бо іншого немає. Немає такого, який мав би бути в небесах, ані такого, який був би зроблений людськими руками. Але деколи бачимо, як християни, або зовсім забувають про Бога та свою віру, або міняють її на іншу, вигіднішу, легшу, коли ідеться про обов’язки і щоденну дисципліну. А якщо навіть формально не приймають іншого вірування то часто вибирають собі з Божих і Церковних заповідей такі, які їм до вподоби, а інші відкидають. Творять своє християнство. Буває і таке, що богами для християн стають дочасні вартості, які прислонюють їм Бога, другу людину і все надприродне. Насправді однак немає іншого Бога, окрім Єдиного Бога, який об’явився людині.
Коли ідеться про відповідь на запитання, що означає бути справжнім християнином, то мабуть більшість з нас би відповіла, що для цього потрібно ходити у неділі та свята до церкви, що християнин повинен приступати до Святих Таїнств, що повинен молитись, постити, зберігати Божі і Церковні заповіді, читати Святе Письмо, остерігатись гріха, жертвувати на Церкву. Передовсім однак християнин повинен бути людиною віруючою. Все це правда, але виповнювання цього всього не завжди вистарчає, щоб можна було назвати когось справжнім християнином. Для цього потрібно передовсім ціле своє життя підпорядкувати Євангельському вченню. Ми повинні бути християнами не лише в церкві, але теж в сім’ї, в праці, в школі, на студіях. Наша віра повинна мати віддзеркалення в наших суспільних, громадських а навіть політичних поглядах. Про нашу віру повинно свідчити ціле наше життя, не тільки в неділі і свята, але також кожного дня і кожної години.
Залишилась ще друга Божа заповідь, яка вимагає від нас любові ближнього на такому рівні, як любов самих себе. З цією заповіддю можемо мати більше проблем, як з першою. Бога не бачимо, але без більших проблем можемо говорити, що любимо його. Ближнього бачимо. І часами справді важко полюбити когось, хто в людських категоріях ніяк на це не заслуговує. Також для інших людей кожний з нас є ближнім. Може трапитись, що комусь буде важко нас полюбити з причини наших недоліків, наших гріхів а деколи може з причини нашого важкого характеру, чи просто задля інших наших негативних прикмет. А Христос вимагає, щоб ми любили інших, такими, якими вони є. Вимагає також щоб інші любили нас, такими, якими ми є. Щоб переконатись, чи любимо когось з наших ближніх, найкраще запитати себе, чи бажаємо йому добра, чи прощаємо йому та чи молимось за нього?
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогоднішній Євангельський текст ставляє перед нами ще одне важке вимагання. Кожний з нас має любити ближнього так, як самого себе. Християнин повинен отже любити не лише Бога і ближнього, але також самого себе. Що в практиці буде означати, що ми любимо себе? Передовсім ми повинні бажати собі добра. Але на щодень може виявитись, що деколи поступаємо проти власного добра. Коли грішимо то діємо на шкоду власного спасіння. Коли надуживаємо алкоголь, наркотики, коли ломимо правила дорожнього руху, коли не зберігаємо обмеження швидкості, коли не дбаємо про власне здоров’я, свідчимо, що не любимо себе. Коли з нашої причини в сім’ї є сварня, гнів, неспокій, чи не дай Боже фізичне або психічне насилля, чи зрада, буде це означати, що не любимо ані себе, ні своїх близьких.
Євангеліє читане в часі сьогоднішньої Божественної Літургії каже нам застановитись над дуже серйозними справами, якими є любов Бога, любов ближнього та любов самого себе. Приступаючи до Святої Сповіді маємо деколи проблему з підготовкою до цього Таїнства. Шукаємо в пам’яті, чи ми когось не обдурили, чи когось не прокляли, чи чогось не вкрали, чи зберігали в п’ятниці піст і тому подібне. А може варто було б поставити собі запитання, чи ми любимо Бога, чи любимо ближнього та чи любимо самих себе. Заповідь любові це найбільша заповідь. Якщо її збережемо то збережемо також всі інші заповіді. Якщо не збережемо її то напевно також і не збережемо інших заповідей. Молитовна застанова допоможе нам усвідомити як, та яким способом переступаємо інші заповіді. Коли християнський фундамент буде сильний то і ціле християнське життя буде сильним. Якщо не буде любові то і ціле наше духовне життя може піти у розвал. Гляньмо уважно та з вірою на фундамент нашої віри, тобто на місце любові в нашому житті. Всім бажаю гарної неділі та скріплення у любові Бога, ближнього і самих себе.
Слава Ісусу Христу!
