Як не втратити себе, біжучи кар’єрними сходами життя? Як вміти сповільнитися, щоб дивитися на світ очима серця, а не розуму? Що робити, аби наші стосунки, почуття не були «гібридними», але стали справжніми? На ці та інші питання, які стосуються сучасного життя, відповів куріальний єпископ Києво-Галицького Верховного Архиєпископа із титулярним осідком Зиґріса владика Степан Сус.
Владико, одного разу у бесіді зі студентами Ви сказали: «Ми повинні в житті вміти помічати те, що нас вчить, що спонукає рухатися далі». Як вміти відчитати такі знаки?
Взагалі, у житті все так побудовано, що окрім розуму ми повинні використовувати ще і серце. Це місце, де відчувається, що є справжнє, а що підроблене, де є ми, а де нас взагалі не має бути. Ми можемо просидіти годинами в Інтернеті, багато всього дізнатись про інших, але ніколи не знати правди про себе самих. Повз нас може пройти багато цікавих подій, життєво важливих, пройти частину чогось необхідного, що ми ніколи не переживемо у житті, а ми і надалі залишимось усім нам відомою «диванною сотнею». Я не перестаю повторяти молодим людям, щоб окрім розуму, оцього «я розумію і знаю», теж використовували «я відчуваю», «я переживаю», «мені серце підказує» ті фрази, які говорять, що ми з великою увагою ставимось до життя. Сучасна людина не повинна приймати рішення на ходу, біжучи за життям, але мати час на зупинку. Не лише для старших, яких часто життя само вже зупиняє, але й для молодих, важливо є вміти зупинятись. Той, хто вміє зупинятись, той вміє правильно розділяти своє минуле, майбутнє і дружити з теперішнім. Часто багато помилок ми допустили тільки через те, що не вміли зупинитись, сісти, подумати над минулим, оглянутись довкола себе та й спланувати майбутнє. Вважаю, що тоді, коли ми зупиняємось, коли ми не лише думаємо, але й перепускаємо ці думки через серце, у нас з’являється вміння помічати важливі речі, людей, світ та обставини.
Читати дальше: Синод УГКЦ.
