Під час Синоду Єпископів УГКЦ, який цими дня проходить у м. Римі (Італія), відбувся День духовної віднови. Провідником цього дня став о. Роберт Лисейко, Протоархимандрит Чину Святого Василія Великого та цьогорічний проповідник на Синоді.
Щорічне зібрання Синоду Єпископів завжди позначене Днем духовної віднови, коли владики мають нагоду призупинитися та більше часу виділити для молитви. «Завжди потребуємо моменту, щоби зупинитися і вдатися до рефлексії. Наше теперішнє життя є дноволі інтенсивним, існує великий потік інформації та подій, які пов’язані із нашими емоціями. Ми стаємо значно менш рефлексивними. Часто наші емоції штовхають нас до прийняття не достатньо обдуманих рішень тому важливі моменти призадуми та зосередження коли можемо глибше розпізнати суть справи та прийняти відповідне рішення. Зокрема для нас християн важливо, щоби те, що ми робимо, діялося у світлі нашої віри, згідно науки Ісуса Христа. Ми покликані керуватися не тільки людськими раціями, але приймати рішення та діяти у Божій правді. Тому ця практика зупинки, під час якої ми маємо змогу обдумати, порівняти з Євангеліє, щоби діяти по-євангельськи, є дуже важливою», — підкреслює о. Роберт Лисейко у коментарі пресслужбі Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ.
«Я думаю, що єпископи мають доволі багато обов’язків і не мають забагато часу. Сам Синод Єпископів чи інші збори, де вони можуть між собою обмінюватись своїми думками, їхня особиста та спільна молитва впродовж дня, особливо цього Дня духовної віднови, це завжди нагода більше і ще ближче зблизитися з Богом і спробувати відчути, що через них хоче Господь Бог сказати усій Церкві», — зазначає Протоархимандрит Василіянського Чину.
Стати сильнішими у вірі
Далі отець-проповідник зазначає, що ця практика зупинки також потрібна християнам у вирі війни. Адже це час коли ми переповнені різних емоцій. Ми бачимо з одного боку людей, які справді відкривають для себе Бога, але також деколи ми зустрічаємося із певними негативними відчуттями, бажанням помсти чи ненавистю. Це нас дуже провокує. Тому ми як християни також у цьому часу маємо знайти момент для зупинки і роздумати над тим, як у той чи інший момент діяти по-християнськи.
«У часі Синоду в наших роздумах під час проповідей чи цього Дня духовної віднови є важливими теми, які стосуються гріха. Ми бачимо, яку руїну і зло приносить гріх. Війна — це насамперед трагедія, але водночас вона є нагодою поглибити та задуматись над певними запитаннями, які під час звичного життя не надто нас торкаються. Треба також збагнути для себе, чому Бог допускає такі трагічні події та випробування у життя людини. Бо ми завжди сподіваємося на Божу любов, і тому не розуміємо, як таке терпіння можна поєднати із тим, що люблячий Бог у якийсь чудесний спосіб не діє для того, щоб припинити це кровопролиття. Роздумуючи над цим, ми стаємо сильнішими в нашій вірі, очищаємо її від вірувань та наших фантазій, пізнаємо правдивого Бога», — ділиться своїми думками священник.
Діяти по-євангельському
Крім того, за його словами, великою темою, яка по-різному сьогодні сприймається, є тема прощення. «Для мене особисто дуже промовистим прикладом цього є поведінка наших воїнів із російськими полоненими. Ми говоримо у цьому випадку про гідне людське ставлення, дбання про їхнє здоров’я і життя, надання медичної допомоги та задоволення потреб у їжі та воді. Це також показує глибоке християнське коріння нашого народу, який діє саме у такий спосіб. У той же час ми бачимо знущання і приниження полонених зі сторони росіян. Тому для нас це нагода побачити те, що ми маємо, як народ, який виріс у християнській вірі і сформував справжню християнську культуру, а також донести до тих людей, які сьогодні є зраненими війною, Божі правди, щоб вони діяли не на основі якогось людського інстинкту, де могло б панувати бажання помсти, але вчиняти як християни навіть супроти свого ворога», — мовив о. Роберт Лисейко.
Зцілення ран війни через Євангеліє
Наприкінці розмови отець Роберт Лисейко поділився своїми думками щодо цьогорічної головної теми Синоду Єпископів УГКЦ «Духовний супровід постраждалих від війни», а саме про аспект зцілення ран війни. «Я вважаю, що у науці Ісуса Христа є все для того, щоби бачити яким є справжній шлях зцілення людини. Це є любов до Бога і до ближнього. Ми інколи дуже поверхово заторкуємо ці теми, мало говоримо про них. Але якщо ми подивимося чи то з наукової психологічної точки зору, чи з людського досвіду, то помітимо, що для того, щоби людина жила життям любові, поваги до свого ближнього, вона повинна у першу чергу відчувати себе у безпеці. Це озгачає, що вона також повинна відчувати себе любленою і такою, що має завжди на кого опертися. Навіть у ті хвилини, коли вона відчуває брак необхідного чи почувається покривдженою, вона знає, що є ті люди, які її підтримають і допоможуть. І зцілення ран, на мою думку, саме у цьому полягає — дати відчути усім тим людям, які перетерпіли різні випробування, звірства, що вони не є покинути, вони не є самі, а Церква, суспільство, держава памятають про них створючи для них відчуття захищеності у середовищі сповненого любові та турботи», — сказав духівник.
Продовжуючи, священник поділився, що він переживає щоб що після війни суспільство і держава не забула про воїнів які обороняли свою країну чи людей які потерпіли в наслідок війни. Бо нерідко зранена людина яка ще відчуває біль своїх духовних ран схильна у своєму болі діяти агресивно, ранячи інших. Саме так діє гріх. Коли людина стає жертвою гріха, вона спокушається відповісти злом на зло. Але якщо людина відчуває присутність Бога у своєму житті, присутність ближнього, їхнє дбання про себе тоді відповідь буде інша. Людина відповідатиме добром, тому сповнена добром яке отримала від інших. Існує дуже простий людський принцип: те, чого я маю достатньо і я не боюся, що його мені забракне, я цим щедро ділюся з іншими. Коли ми почуваємось люблені, ми радо ділимось нашою любовю з іншими», — ствердив отець Роберт.
Джерело: https://synod.ugcc.ua/data/pyskopy-ugkts-u-mezhah-synodu-provely-spilnyy-den-duhovnoy-vidnovy-12993/
