Минає 120 років з моменту інтронізації Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького
17 січня 1901 року відбулась інтронізація глави церкви у Святоюрському соборі у Львові. Митрополит Шептицький був главою УГКЦ до дня смерті, 1 листопада 1944 року.
В кінці XIX, на поч. XX ст. український народ переживав важкі часи щодо загрози втрачення своєї національної ідентичності, відтак – унеможливлення збереження своєї держави. Різного роду поділи в суспільстві негативно впливали на процес державотворення.
В тому часі Провидіння Боже посилає нам одного з найдостойніших кандидатів, який згодом очолить УГКЦ – Андрея Шептицького. Варто відзначити, що граф Роман Марія Олександр, який вступив у монастир чину ЧСВВ і прийняв ім’я Андрей, не мав наміру осягати митрополичі престоли, всіляко відмовлявся тієї високої гідності, прагнучи смиренно у молитві служити Богу й відповідально кожного дня готуватися до місійної праці серед простих людей. Однак, на особисте прохання папи Лева ΧΙΙΙ погодився.
Тоді, Королівство Галичини і Володимирії було складною частиною Європи у соціально-економічному та політичному контексті. Слід наголосити також і про значні проблеми національної ідентичності, інтелектуального і морального рівня нашого духовенства та народу, виклики у питаннях релігійної ідентифікації. Ватикан про ці виклики добре знав і тому, папа Лев ΧΙΙΙ, перейнятий даною ситуацією, звернувся до отців єзуїтів апостольським листом Singulare Praesidium (1882 p.) з проханням реформувати Чин Василія Великого – мова про т.зв. Добромильську реформу (1882-1904рр). Найбільшою тодішньою проблемою були сильні москвофільські тенденції у суспільстві. Рівно ж немала кількість греко-католицького духовенства була схильною до єдності із Росією, а особливо ті, хто зазнавав утисків зі сторони польської влади. Це, очевидно, вело до ослаблення нашої Церкви і давало можливість необмеженим діям московщини. Ватикан спостерігав за таким феноменом на території західної України, яка традиційно (від ХVI ст.) була абсолютною більшістю католицькою.
У Ватикані також постають плани більш динамічного діалогу із Східною Церквою. Оскільки Російська Імперія оголосила себе свого часу спадкоємницею Візантії, логічним було вести діалог із представниками російської інтелігенції. Цю місію покладено на молодого ієромонаха Андрея, котрий вже вступив до ЧСВВ і двічі відвідував Росію, де познайомився із особистостями з аристократичних родин, котрі були зацікавлені з’єднанням із Римським престолом. Одним із таких визначних постатей був Володимир Соловйов. Слід відзначити, що ієромонах Андрeй дуже зацікавився місійною діяльністю для з’єднання церков у Болгарії, де вже працювали польські отці змартвихвстанці та французькі асумпцйоністи.
Андрей Шептицький був особисто знайомий із папою Левом ХІІІ завдяки двом аудієнціям, на яких мали честь побувати цілою родиною. Окрім того, Шептицький добре знаний у середовищах впливових людей у Ватикані, котрі працювали у різних декастеріях. Завдяки надзвичайно високій освіті (мав три докторати), володінням багатьма мовами, вдавалося йому налагоджувати приятельські конструктивні контакти із впливовими особами, щоб вирішити багато питань для поглиблення віри, побожності і жертовності народу.
Вплив на рішення папи Лева ХІІІ номінувати молодого єпископа, котрий посідав катедру у Станіславові на престол галицького митрополита у Львові, мали знані особисті погляди Шептицького на Церкву та церковну єдність, рівно ж, як це вже зазначалося, високі наукові ґрунтовні знання, формація і особисті моральні дані, а також пропозиції кардинала Мечислава Ледуховського, греко-католицького єпископа з Перемишля Константина Чеховича та нунція Відня монсеньйора Еміліо Таліані. Однак, зацікавлену сторону було повідомлено лише після факту.
Чернече, а згодом і єпископське покликання Шептицького, було базоване передовсім на спробі вирішення питання церковної єдності та покращенні соціального стану народу, якому служив, зрештою і на самому служінні народові, моральний, матеріальний і соціальний стан якого в ті часи був дуже низьким. Із архівних джерел також дізнаємося про прохання Митрополита до верховних правителів Ватикану Бенедикта XV, Пія XI та Пія XII (щонайменше чотири рази), отримати благословення на мучеництво з любові до Бога, яке б мало принести користь Церкві і народу. Це свідчить про його дуже глибокий духовний стан. Андрей Шептицький не вагається ні на мить задля прослави Бога і служінню ближнім віддати своє життя. Це є свідченням високого ідеалу християнства. Такі наміри Митрополита Андрея неоднозначно можуть бути потрактовані сучасною людиною, про те, вони стали пророчою живою іконою для церкви йому повіреної у другій пол. XX ст.
Шептицький глибоко перейнявся вивченням характеру проблем у нашому суспільстві та Церкві. На основі вчення Вселенської Церкви про соціальні питання збудував свій концепт душпастирської праці на кілька десятків років. Властиво, підґрунтям для цього стала енцикліка папи Лева ХІІІ Rerum Novarum (1891 р), а згодом послідували перші послання до духовенства та вірних.
Оригінальним у спадщині митрополита Андрея є вчення про соціальне питання, яке по-іншому потрактоване у Східній Церкві, про те стало для нього одним із пріоритетних. Він закликає всі прошарки суспільства і сам бере участь у солідарній, ревній та постійній співпраці, для спільного добра та відродження морального, яке є запорукою довготривалих успіхів.
Перше, що Митрополит робить у посланнях – це звертається до народу, як отець, пастир, батько, а не як домінатор, який владою хоче здобути підданство та послух. Із любов’ю переконує довірених йому Богом людей у тому, що він русин-українець з діда – прадіда та ідентифікується з українським народом, у якому загубився, й від тепер належить більше до нього на зле і добре, ніж до своєї родини чи монашої келії (Наша програма 1899).
Другим викликом для Митрополита була координація і єдність між духовенством, єпископом та вірними. Духовенство повинно було відігравати значну роль для народу, утвердження в національнальній свідомості та відродженні морального і релігійного життя, бути запорукою здорового суспільства, яке є спроможне будувати майбутнє своєї держави. Митрополит зазначає, що вже є наша інтелігенція, яка спроможна щораз більше брати у свої руки провід суспільно-національної ідеї та ставати державотворчим чинником.
Тому, у своїх перших посланнях закликає до християнської солідарності, постійності, праведності у всіх без винятку, для побудови Рідної Хати.
о. Августин Баб’як (Італія)
Минає 120 років з моменту інтронізації Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького
17 січня 2021 року минає 120 років з моменту інтронізації Андрея Шептицького на митрополичому троні Галицьких владик (17.01.1901). Він був митрополитом Галицьким до 1 листопада 1944 року.
До сьогоднішнього дня не завершено процес беатифікації, говорить Іван Матковський, літературознавець, дослідник історії родини Шептицьких:
„На жаль, до сьогоднішнього дня так і не переосмислена спадщина Шептицького, немає біографії, немає публічного доступу до писаної спадщини, не завершено процес беатифікації (в основному через невміння представити постать у належному світлі). Вшанування різних дат із життя Шептицького проводяться у радянському дусі і т. д. Нарікати немає сенсу, бо це нічого не дасть. У найближчі дні маю намір опублікувати низку матеріалів, які заперечать один із міфів про Шептицького, який говорить про негативне ставлення до Шептицького польським суспільством. У своєму архіві мені вдалося зібрати 300!!! позитивних польськомовних статей про Шептицького, опублікованих в часи його митрополичої діяльності. Без сумніву, такої кількості публіцистичних статей немає українською мовою. Нині коротко опишу день інтронізації, а пізніше буду публікувати те, що писали поляки про Шептицького”,
– написав Іван Матковський і додав:
„Митрополит Андрей Шептицький приїхав до Львова потягом на головний двірець о 13:45. Зранку він попрощався з вірними та духовенством у Станіславові — в дорозі його супроводжували два священики. При виході до міста Митрополита чекала капітула Греко-Католицької Церкви й хор семінаристів. Звідси Андрей Шептицький каретою приїхав до собору святого Юра, де зібралися духовенство, гості, більшість галицької аристократії та представники влади.
Опісля відбулись Свята Літургія та складання присяги духовенством. Після цього Митрополит увійшов до палацу і з балкону поблагословив вірних, які очікували у дворі Собору. Увесь наступний день 18-го січня до Митрополита йшли делегації та товариства з Галичини й Наддніпрянської України. Цього дня Митрополит Андрей дав урочистий обід з нагоди інтронізації”.
За матеріалами Релігійно-інформаційної служби України Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ – https://synod.ugcc.ua/data/myna-120-rokiv-z-momentu-intronizatsiy-mytropolyta-ugkts-andreya-sheptytskogo-4952/
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1105369726574889
о. Петро Фостик
