Помер 23 лютого 1989 року на 62-ому році священства та 31-ому році єпископського служіння. Похований у крипті катедри святого Івана Хрестителя в Куритибі.
Дитинство та освіта
Роман Мартинець народився 7 лютого 1903 року у Львові, в сім’ї Йосифа Мартинця і Аделії, з дому Доскоч.
У 1912 році малий Роман разом з батьками приїхав до Бразилії. Сім’я Мартинців поселилась у м. Прудентополісі (Бразилія). Роман закінчив свої гімназійні, гуманістичні й філософські студії в латинській дієцезіальній семінарії в м. Куритибі.
3 січня 1922 року, разом зі своїм товаришем Йосафатом Роґою, від’їхав у Закарпатську Україну, де 13 січня 1923 року вступив до василіянського новіціату в м. Мукачеві. Отримав чернече ім’я Йосиф. Перші чернечі обіти склав 24 серпня 1924 року.
Священниче служіння
У жовтні 1925 року був направлений у Рим, де вивчав богослов’я в Папському Григоріанському університеті, здобувши докторський ступінь з догматичного богослов’я. 9 жовтня 1927 року у Римі склав довічні монаші обіти у Василіянському Чині. Також у Римі 1 січня 1928 року він отримав священиче рукоположення з рук грецького єпископа Ісаї Пападополуса.
Повернувшись на Закарпаття, о. Йосиф Мартинець був директором василіянських студій у Малому Березному, префектом студентів в Малій семінарії отців Василіян в Ужгороді. Працював у редакції часопису «Благовісник», виконував різні душпастирські праці, був радником Провінції й редактором часопису «Місіонар».
У 1935 році о. Йосиф Мартинець повернувся до Бразилії й отримав бразильське громадянство. У тому ж році в м. Прудентополісі почав редагувати часопис «Праця» (1935–1940). Був учителем у Малій семінарії святого Йосифа, співзасновником якої був разом з о. Йосафатом Роґою. Маючи на меті виховання і навчання молоді, заснував організацію «Самоосвіта» та видавав часопис «Самоосвітник». Викладав богослов’я для василіянських студентів в м. Ірасемі. Після смерті о. Маркіяна Шкірпана, ЧСВВ, у 1939 році був обраний на уряд протоігумена Провінції отців Василіян у Бразилії. Віддавався всіма силами душпастирській праці, виявляючи велику душпастирську ревність, завжди був готовий служити й іти на поміч у всіх потребах, з якими вірні до нього зверталися. Скромний, але дуже працьовитий чернець, надзвичайної ревності, свідомий, великий любитель Василіянського Чину Св. Йосафата був надзвичайно люблений і шанований усіма.
У 1953 році о. Мартинець повернувся до Рима, де виконував уряд протоконсультора Василіянського Чину й був ректором Української папської колегії святого Йосафата на Джаніколо (1953–1955). Був членом біблійної комісії, яка переклала ціле Святе Письмо на українську мову.
Ситуація Української Католицької Церкви в Бразилії мала наступну історію: від початків українські вірні були приналежні до розлогої Куритибської католицької дієцезії й були під юрисдикцією куритибського єпископа. 10 травня 1926 року була створена дієцезія в Понта Ґроса й першим її єпископом став владика Антоніо Мазарротто, який перейняв урядування 3 травня 1930 року. Таким чином, більшість українців пішли під його юрисдикцію. Він перший створив три перші парафії українського візантійського обряду: в Прудентополісі, Маллеті і Іваї. Це був ревний єпископ, великий апостол, добрий пастир, чутливий до всіх потреб Української Церкви. Був один з найбільших добродіїв нашого обряду. Час від часу відвідував українські парафії й надавав їм заохоти та духовного розвитку.
Аж до 1952 року вірні візантійського обряду були під юрисдикцією єпископів з Куритиби й Понта Ґроси, а також єпископів у Палмас, Фоз до Іґуасу в Парані і Жоінвіле в Санта Катарині. 22 лютого 1952 року буллою «Коли вірних» Папа Пій ХІІ створив Ординаріат для католиків східного обряду в Бразилії, призначаючи кардинала Жайме де Барос Камару ординарієм. Кардинал Жайме перебрав уряд 11 квітня 1952 року й створив генеральний вікаріат для католиків українців, призначивши генеральним вікарієм отця Климента Прийму. Так Українська Католицька Церква в Бразилії набрала нового розвитку завдяки підтримці кардинала Камари, який був великим її любителем, відвідував парафії і різні осередки, а навіть і проповідував три серії реколекцій для Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в грудні 1953, 1956 та 1970 роках, в м. Прудентополісі.
Єпископська діяльність
10 травня 1958 року буллою «Коли Божій волі» Папа Римський Пій XII призначив ієромонаха Йосифа Мартинця титулярним єпископом Солдаї (теперішній Судак) і помічником кардинала Жайме Камара, римо-католицького архієпископа Ріо-де-Жанейро, який одночасно був ординарієм для всіх католиків східних обрядів у Бразилії. Єпископська хіротонія відбулася 15 серпня 1958 року в Римі, в церкві святих Сергія і Вакха. Головним святителем був єпископ Амвросій Сенишин, ЧСВВ, майбутній митрополит Філадельфійський, а співсвятителями — владика Стефан Кочіско, титулярний єпископ Тевесте та майбутній єпископ Піттсбургу, та владика Йосиф Шмондюк, титулярний єпископ Зеуґми (Сирія) та майбутній єпископ Стемфорду. Свій осідок владика Йосиф Мартинець встановив у м. Куритибі. Як єпископ, правдивий і добрий пастир віддавався тілом і душею для свого стада, відвідував парафії й колонії, проповідував місії, реколекції.
30 травня 1962 року папа Іван ХХІІ буллою «Коли за Божим натхненням» встановив апостольський екзархат, призначаючи владику Йосифа першим екзархом. Єпархію Св. Івана Хрестителя з осідком в Куритибі (штат Парана, Бразилія) створив вже папа Павло VI 29 листопада 1971 року буллою «Його вікарій». Знову ж таки, буллою «Коли Ісус Христос» той самий Папа призначив її єпархом владику Йосифа Р. Мартинця, ЧСВВ, а ієромонаха Єфрема Кривого, ЧСВВ, призначив єпископом-коад’ютором. З моменту творення єпархії всі католики українського обряду, які знаходилися в латинських архидієцезіях Куритиби, Марінґа, Лондріна, Каскавел в штаті Парана і дієцезій Жоінівле й Касадор в штаті Санта Катарина, перейшли під юрисдикцію єпарха та його помічника. 29 липня 1972 року в катедрі Св. Івана Хрестителя в Куритибі, в присутності Апостольського Нунція в Бразилії Гумберто Манзоні, архиєпископа Куритиби Педро Федалто та інших єпископів з Парани й Санта Катаріни, владика Йосиф Мартинець став на цей уряд як єпарх для українців католиків у Бразилії. 29 листопада 1971 року Папа Павло VI буллою «Щоб старання всіх» призначив ієрм. Єфрема Василя Кривого, ЧСВВ, єпископом помічником з правом наслідства, який у тому часі займав уряд Протоігумена Василіянської Провінції Св. Йосифа в Бразилії.
10 березня 1978 року владика Йосиф Мартинець, вже немічний і хворий, подав своє зречення Папі Павлу VI і отримав від нього звільнення з єпископського служіння. Куритибський престол успадкував єпископ-коад’ютор Єфрем Кривий. Владика Йосиф пішов проживати в семінарію отців Василіян у м. Куритибі, де був сповідником студентів, викладав українську мову й літературу. Завжди був прикладом глибокого духовного життя, людиною постійної молитви. Його убозтво, простота, скромність й покора були подиву гідні, а його повний любові усміх чарував усіх.
У жовтні 1981 року владика Йосиф Мартинець переніс інсульт, внаслідок якого втратив мову і був частково спаралізованим протягом семи років і чотирьох місяців, аж до своєї смерті. З подивугідною покорою і терпеливістю переносив ту слабість довгі роки аж до дня, коли Господь взяв його до Себе по заслужену нагороду. У семінарії отримував допомогу і підтримку від отців і братів студентів протягом всього часу цієї недуги. Приймав слабість з цілковитим відданням себе Божій волі, ніколи не опускав своїх щоденних молитов: Літургії, розважання, духовного читання, вервиці. Увесь той час пильнували його під час недуги василіянські студенти, для яких у ліжку він завсіди був прикладом монаха, людини молитви, людини з’єднаної з Богом. Молитва завжди була головним кормом його благородної душі. Кир Йосиф Мартинець завжди був простий, покірний і добрий. Годі словами висказати багатство того великого життя. Перед простотою покірних і перед покорою великих найкраще становище це мовчанка. В мовчанці він приготовився до смерті, залишаючись безмовним протягом довгих років. В мовчанці він залишився і надалі між своєю василіянською братією, подаючи приклад правдивого ченця, приятеля і доброго пастиря.
Помер 23 лютого 1989 року на 62-ому році священства та 31-ому році єпископського служіння. Похований у крипті катедри святого Івана Хрестителя в Куритибі.
Преосвященний владика Йосиф Мартинець, ЧСВВ, залишив по собі великий приклад для усіх і в усьому: людському, інтелектуальному, культурному, богословському, пасторальному й чернечому вимірах. Був це священик, чернець та єпископ, цілковито відданий справі Христової Євангелії. По собі залишив приклад великої любові, гідного наслідування.
https://synod.ugcc.ua/data/vladyka-yosyf-martynets-3392/
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1128455444266317
о. Петро Фостик
