Пропонуємо пригадати основні віхи біографії Блаженнішого Любомира.
- Любомир Гузар прожив в США 20 років, в Італії — 24 роки. Після 46 років еміграції у 1993 році повернувся в Україну та оселився біля Львова. «Мені стали сльози в очах. Я був на рідній землі», — так описував свої враження від повернення Блаженніший Любомир. Утім, отримати українське громадянство йому вдалося вже будучи Главою УГКЦ у 2001 році.
- Він спілкувався українською, польською, німецькою, англійською та італійською мовами, хоча скромно зізнавався, що знає більше.
- Був пластуном, належав до куреня з назвою «Червона калина», де його називали братчик Любко. На честь висвячення друзі-пластуни подарували йому чашку, яку попросили освятити нью-йоркського римо-католицького єпископа.
- У 1977 році таємно без згоди Папи Йосиф Сліпий висвятив Любомира Гузара на єпископа. Протягом 19 років він чекав підтвердження своєї єпископської хіротонії.
- Після смерті папи Івана Павла II у 2005 році Любомир Гузар став одним з кандидатів на Ватиканський престол (з-поміж 16 інших кандидатів).
- Любомир Гузар очолював Українську Греко-Католицьку Церкву десять років (2001–2011). За цей час йому вдалося чи не найважливіше — перенести престол УГКЦ до Києва, фактично зробивши церкву всеукраїнською, поступово стираючи асоціації виключно із західною Україною, а також просуваючи її на схід. Він також став першим в історії УГКЦ Патріархом, який зрікся престолу.
- До останніх днів Любомир Гузар мешкав у семінарії в селі Княжичі, біля Києва. Туди щодня приїздили різні люди, щоб порадитись або просто послухати його.
- Втративши зір, він не міг писати власноруч, але надиктовував тексти, які виходили як колонки в різних українських виданнях. Він також є автором чотирьох книг.
- Якось під час інтерв’ю, коли Любомир Гузар уже був незрячим, один з журналістів запитав Блаженнішого: «Для чого вам годинник, ви ж не бачите?» — «А той дзиґарок (годинник — ред.) говорить», — відповів він.
- Щодня о 20:00 Любомир Гузар вмикав «Радіо Свобода», щоб послухати підсумки дня та дізнатись останні новини.
Дитинство та родина
Народився Любомир Гузар 26 лютого 1933 року в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Прадідом Любомира був о. Дмитро Гузар — священик УГКЦ, парох у містечку Завалів, батько Лева Гузара і тесть письменника, нотаріуса Володимира Левицького (більше відомий за псевдонімом Василь Лукич).
У 1944 році сім’я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбург продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 в США, закінчив середню освіту в Малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в м. Стемфорді (штат Коннектикут, США). Був членом «Пласту». Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) у м. Елленвілі (штат Нью Йорк, США). Студіював філософію в Колегії св. Василія та в 1954 році здобув ступінь бакалавра.
Священиче служіння
Богословські студії здобув у Вашингтонському католицькому університеті в Америці.
У 1958 році, як вихованець Великої духовної семінарії святого Йосафата, одержав ліцензіат богослов’я. 30 березня того ж року владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для служіння в Стемфордській єпархії.
У 1958–1959 роках працював вчителем і префектом у Стемфордській духовній семінарії святого Василія, а також служив у м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США) як душпастир оселі «Союзівка» Українського народного союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в м. Елленвілі (штат Нью-Йорк, США).
З 1965 року — настоятель парафії Пресвятої Трійці в м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США).
У Фордгамському університеті Нью-Йорка продовжував навчання, вивчаючи філософію. У 1967 році здобув ступінь магістра.
В 1969 році переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив ступенем доктора богослов’я в 1972 році.
У 1972 році вступив до монастиря Святого Теодора (монахів Студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія).
У 1973–1984 роках викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосифа Сліпого.
Єпископська діяльність
2 квітня 1977 року в монастирі Студійського уставу в м. Кастель-Гандольфо, поблизу Рима, був висвячений Патріархом Йосифом Сліпим та співсвятителями — владикою Іваном Прашком, титулярним єпископом Зигрісу, та владикою Ісидором Борецьким, єпархом Торонтським, на єпископа.
У 1978 році Патріарх Йосиф призначив єпископа Любомира Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі Студійського уставу за межами України.
З 1984 до 1991 року — протосинкел Львівської архиєпархії в Римі (Італія).
У 1993 році разом зі всією спільнотою з м. Гроттаферрата (Італія) повернувся на рідну землю.
Владика Любомир Гузар, після повернення з довготривалої еміграції зі США, мешкав у передмісті Львова — селі Зимна Вода на вул. Сірка.
У 1993–1994 роках служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа.
У 1995 році спільнота осіла у своєму монастирі Святого Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині.
14 жовтня 1996 року, у зв’язку з поганим станом здоров’я Кардинала Мирослава-Івана Любачівського, Синод Єпископів УГКЦ обрав Блаженнішого Любомира єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви з делегованими правами.
З 14 грудня 2000 (день смерті блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського) виконував обов’язки Апостольського адміністратора УГКЦ.
26 січня 2001 року на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ вибраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви. 26 січня 2001 року Папа Римський Іван Павло II затвердив цей вибір. 21 лютого того ж року Любомир Гузар став Кардиналом Католицької церкви з титулом Святої Софії на Віа Боччеа у м. Рим (Італія).
21 серпня 2005 року проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва, а титул Блаженнішого Любомира змінився на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький».
10 лютого 2011 року на прес-конференції в Києві Блаженніший Любомир повідомив про те, що цього дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа УГКЦ. Відповідне прохання до Святішого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років. «Я не повинен бути провідником — настає час, коли потрібно передати важелі людям, у яких більше сили. Навіть фізичної. Вони повинні далі бачити», — заявив Блаженніший Любомир Гузар на прес-конференції у Києві, пояснивши свій крок станом здоров’я.
Однак, і після свого зречення продовжив займатися активною громадською діяльністю, зокрема був учасником Ініціативної групи «Першого грудня».
Блаженніший Любомир Гузар нагороджений чотирьма державними вищими нагородами: Орденом князя Ярослава Мудрого III ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та Орденом «За заслуги» III ступеня.
Помер Блаженніший Любомир Гузар, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, 31 травня 2017 року у с. Княжичі, поблизу м. Києва. Похований у м. Києві в крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового. У заупокійній Архиєрейській літургії взяли участь понад 600 священнослужителів з різних єпархій України, а також з-за кордону.
За матеріалами інтернет-ресурсу «hromadske»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
https://synod.ugcc.ua/data/blazhennishyy-lyubomyr-guzar-430/
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1130664694045392
о. Петро Фостик
