«Ми сьогодні молимося, щоби святий Йосафат був нашим помічником, нашим заступником, щоб наша Церква завжди була на висоті тих завдань, які перед нею ставить у сучасних історичних обставинах Господь Бог».
Такими словами Блаженніший Святослав Шевчук звернувся до духовенства і вірних під час Божественної Літургії, яку він очолив 12 листопада, у день пам’яті святого священномученика Йосафата за григоріанським календарем, на гробі цього святого у Базиліці Святого Петра у Римі.
У Літургії також взяли участь: Апостольський екзарх в Італії преосвященний владика Діонісій Ляхович, канонік базиліки Санта Марія Маджоре преосвященний владика Іриней Білик, працівники Курії Апостольського екзархату: протосинкел о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ, канцлер о. д-р Петро Голіней, судовий вікарій о. д-р Анібал Соутус, протоархимандрит Василіанського Чину о. Ґенезій Віомар, ЧСВВ, священники українських громад Риму, працівники Конгрегації для Східних Церков, представники чернечих інституцій, учасники наукової конференції про Замойський Синод, настоятелі і студенти Папської Української Колегії святого Йосафата та численні вірні.
Роздумуючи над євангельським уривком про Доброго Пастиря, Блаженніший Святослав запропонував розглянути три виміри образу Доброго Пастиря з Євангелія від Івана та пророцтв Старого Завіту.
«Ми сьогодні чуємо опис Доброго Пастиря як месіанський знак. Зокрема пророк Єремія у 23 главі і пророк Єзекиїл у 34 главі описують месіанські часи як момент, коли Господь Бог нікому іншому не довірить душпастирську опіку над своїм народом, ніяких інших пастирів не буде хотіти, але тільки сам особисто буде дбати про свій народ».
Другим виміром месіанського знаку Доброго Пастиря, на думку архиєрея, є слово про ворота, якими є сам Христос: «Я є ворота. Хто ввійде через Мене, той спасеться. Він увійде, вийде і знайде пашу». «Ворота — це є щось, що є неначе відкритим простором спілкування, богоспілкування, спілкування між Богом і людиною». Зміст цього богоспілкування відкривається у словах Спасителя:
«Я знаю моїх, а мої знають Мене. Вони чують мій голос, вони знають не про Мене, вони Мене знають. Серед тих різних голосів, які до них лунають, вони знають мій голос і йдуть за мною так як овечки знають голос свого пастиря», — додає Предстоятель.
Третім виміром цього месіанського знаку — це є певне завдання, певна місія довгоочікуваного Месії, яка полягатиме в тому, щоби збирати. «Збирати розсіяних, збирати поневолених, збирати біженців, які опинилися далеко від рідної землі».
«Ті месіанські знаки, та благовість про майбутнього Месію, Бога і Пастиря, Христос сповняє на собі. Він є Богом, який став людиною. Особисто прийшов, щоби заопікуватися своїм народом. І ця особиста опіка є Доброю Новиною. Незважаючи на те, в яких обставинах, в яких історичних моментах би жила Христова Церква, Господь Бог нікому її не віддасть, нікому не передасть, але сам особисто своїм народом, своєю Церквою опікується».
Очільник УГКЦ пояснив, що Христос приходить як Добрий Пастир не для того, щоби когось скартати за його віддалення від Бога, але його знайти. Більше того, взяти його на свої плечі.
«Образ Доброго Пастиря — це є завжди образ пастиря, який на своїх плечах тримає овечку; не вона своїми ногами іде назад до кошари, а він на своїх ногах і плечах несе її сам, загублену, немічну, упавшу, і тішиться, коли ті вівці є зібрані разом. Саме він є той, який серед наших обставин розпорошення завжди є силою, яка збирає, єднає, і таким чином творить повсякчасно з переляканого, закритого, розпорошеного людства один єдиний Божий народ. Він є фундаментом і запорукою єдності Церкви, народу, людства».
Блаженніший Святослав наголосив, що ці слова про божественне душпастирство, про Бога, який дбає про нас сьогодні, є словами особливої потіхи і заохоти для усіх розпорошених, розсіяних, які знаходяться часто поза межами своєї рідної Батьківщини. «Але особливо звучать вони у наших вухах тут, на гробі святого священномученика Йосафата, пам’ять якого за григоріанським календарем сьогодні урочисто святкуємо в Базиліці Святого Петра у Римі», — переконаний архипастир.
Проповідник також зазначив, що Господь Бог, ведучи історію нашої Церкви і народу, через різні події начебто виявляє, що ми не є покинуті і забуті Богом. «Цього року ми святкували дві дати — одна сумна, а друга радісна. Весь цей рік пройшов під світлом певного ювілею — 425 років Берестейської Унії». Блаженніший також пригадав, як 25 років тому під проводом нині святого папи Івана Павла ІІ наша Церква урочисто святкувала своє воскресіння.
«Друга дата є сумною, яку ми згадували на початку цього року — 75-річчя Львівського псевдособору, який собою ознаменував систематичне нищення нашої Церкви, ту реальну смерть, яка хотіла поглинути кожного, хто наважиться чути голос Пастиря, який збирає, і молитися за одне стадо і Єдиного Пастиря для всієї Христової Церкви».
Також Глава УГКЦ пригадав спомин 300-ліття Замойського синоду 1720 року, який був виявом соборності, синодальності Київської Унійної Церкви, і над яким 9–10 листопада роздумували науковці з різних країн світу у рамках міжнародної наукової конференції у Папському Східному Інституті у Римі.
Очільник УГКЦ зазначив, що ці три історичні події вимальовують перед нами певну перспективу, яку ми бачимо як певне світло надії для сьогоднішньої місії Церкви, для сучасного душпастирства, для душпастирського планування та усвідомлення, як нам далі жити як Церкві, як народу, як частині зболеного і розгубленого сучасного людства.
«Сьогодні у стіп Йосафата ми справді відчуваємо великий момент потіхи. Ми відчуваємо, що святий Йосафат, який своєю кров’ю запечатав ту єдність Церкви, про яку сьогодні чуємо у Євангелії, з одного боку був плодом, найвищим проявом Берестейського єднання і показав своїм життям і своєю смертю того Доброго Пастиря, який душу віддає за своїх овець, що справа єдності, собирання розсіяних — це справа Божа. Це не є справа якоїсь земної людської політики, це є справа єдності між християн, за яку вартує віддати навіть своє життя».
Водночас предстоятель наголосив про певний поклик та завдання до душпастирського навернення, яке відчуваємо у стіп святого Йосафата, та про яке говорить Синод наших Єпископів, зокрема у постсинодальному душпастирському листі, який він мав нагоду вчора особисто передати в руки Святішого Отця.
Його Блаженство підкреслив, що це душпастирське навернення не полягає у плануванні грандіозних подій на наступних 10 років, але у ньому ідеться про відкриті ворота, про будування міжособових людських стосунків, які найбільш зранені в умовах сучасної пандемії. За словами Блаженнішого, «ми сьогодні вміємо все, але не вміємо бути людьми». Ми сьогодні можемо бути в контакті з цілим світом, але не бути здатними творити справжні, повноцінні, життєдайні стосунки між людьми. Я вже не кажу бути здатними до живого, відкритого богоспілкування».
На думку архиєрея, звідси випливає велике завдання для нашої Церкви і для тих, кого Бог покликав бути образом Доброго Пастиря, щоб продовжувати цю справу єдності. «Наша Церква продовжує збирати у розсіянні сущих. Наша Церква є єдиним простором серед усіх гілок Київського християнства, яка сьогодні працює над єдністю нашого народу, де б він не був». При цій нагоді предстоятель пригадав гасло майбутнього Патріаршого собору, Київського синодального шляху: «Твоя Церква є завжди і всюди з тобою».
«Ми сьогодні молимося, щоби святий Йосафат був нашим помічником, нашим заступником, щоб наша Церква завжди була на висоті тих завдань, які перед нею ставить у сучасних історичних обставинах Господь Бог» — підсумував архиєрей.
Фото: Андрій Волянюк
За матеріалами Апостольського екзархату в Італії
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1304203883358138
о. Петро Фостик
