Команда з футболу на милицях «Покрова АМП», створення якої ініціювали салезіяни, стала чимось більшим, ніж просто спортивним проєктом. В інтерв’ю для ватиканських медіа представники цього футбольного клубу розповідають про свою подорож до Італії та Ватикану. Це свідчення пошани та турботи до ветеранів, а з боку ветерана – свідчення мужності і зрілості, яка ламає стереотипи про Церкву та підтримує майбутнє України.
«До поранення я не знав, що існує футбол на милицях. У моєму світі, мабуть, взагалі не існувало спорту, якщо у тебе немає якоїсь кінцівки», – ділиться в інтерв’ю для ватиканських медіа Валентин Осовський, ветеран та гравець команди з футболу на милицях «Покрова АМП» (Львів), яку заснували отці Салезіянського Згромадження. Разом з іншими представниками цієї команди Валентин взяв участь в загальній аудієнції з Папою Левом XIV на площі Святого Петра у Ватикані в середу, 28 жовтня 2026 року. Перед тим вони змагалися у Лізі Чемпіонів з ампфутболу, що проходив від 23 до 25 жовтня у містечку Фано (регіон Марке).
Окрім Валентина до української редакції Радіо Ватикану завітали також провінційний настоятель отців салезіян в Україні отець Михайло Чабан та керівник футбольного клубу Богдан Мельник. В інтерв’ю вони розповіли про зародження їхньої команди з ампфутболу, про розвиток цього виду спорту в Україні та поділилися своїми враженнями від участі в загальній аудієнції з Папою.
Незабутні зустрічі в Італії
За словами отця Михайла Чабана, поїздка стала нагодою відвідати святі місця в Ассізі та Римі, духовно збагатитися та провести інші важливі зустрічі. Особливою подією для всієї команди стала участь у загальній аудієнції та зустріч зі Святішим Отцем. Організувати цей особливий момент вдалося завдяки сприянню Апостольського Нунція в Україні Вісвальдаса Кульбокаса та Посла України при Святому Престолі Андрія Юраша. Для більшості хлопців це була перша поїздка до Риму та перша зустріч із Папою, що залишила незабутні емоції та дозволила побути в особливій атмосфері. Богдан Мельник додає, що гравці почувалися тут «своїми», бо італійці за їхніми значками розуміли, що вони –представники салезіянського руху. «І, звичайно, для членів нашої команди, незалежно від конфесійної приналежності – чи це православні, чи греко-католики, чи римо-католики – це є те місце, куди кожна людина хоче приїхати хоча б один раз в житті, тому для нас це важливо», – додає він.
Своїми враженнями від зустрічі поділився і Валентин Осовський: «Було приємно зустрітись із особою такого високого рангу, і це, мабуть, трошки додає впевненості, тому що ти був на такій визначній події, зустрівся з такою визначною людиною, і ти розумієш, що речі досить прості та звичайні. Десь, можливо, ти робив Бога з Папи Римського, а він така сама людина, як і ти. І це додає тобі впевненості, що ти також людина і нічим не гірший за того ж Папу, який, мабуть, має свої переваги і свої недоліки». Досягнувши цієї важливої мети, команда продовжує рухатися далі – до нових вершин і досягнень.
Як виклик часу: народження клубу «Покрова АМП»
«Ініціатива створення команди належить нашим отцям-селезіанам, зокрема отцю Михайлу Чабану, – розповідає Богдан Мельник, керівник футбольного клубу «Покрова АМП». – У 2023 році, коли багато хлопців та дівчат почали повертатися з фронту з втраченими кінцівками, постало завдання, як виклик часу, допомогти таким людям». Богдан поділився, що на початковому етапі були труднощі з тим, щоб знайти гравців, адже під час періоду реабілітації та відновлення пораненим військовим важко думати про спорт. Вони також зайняті питаннями звільнення від військової служби, протезування, а також родинними клопотами. «Але ми почали якось злагоджено це робити – додає керівник команди. – Ми їздили по реабілітаційних центрах, старалися бути в середовищі ветеранів. І нам вдавалося їх залучати. Тут також треба подякувати самим хлопцям, тому що вони ставали містком між нами – організаторами, менеджерами – і тими, хто ще не долучився до нашої команди. І дуже швидко ми почали створювати команду».
В короткому часі футбольний клуб «Покрова АМП» почав брати участь у змаганнях, і вони зробили запит на участь у Чемпіонаті Польщі з футболу на милицях [ORLEN Amp Futbol Ekstraklasa – ред.], одного з найсильніших національних чемпіонатів Європи з ампфутболу. Два роки пізніше вони створили чемпіонат України. «Я вважаю, що ця ідея справді була натхненна Богом, – каже отець Михайло, – тому що ми бачимо, які результати маємо за такий короткий час: була одна команда, а зараз маємо біля двадцяти команд. Це справді показує, що такі й подібні види спорту потрібні, щоби допомагати нашим воїнам проходити постреабілітацію власного життя». Священник салезіянин пригадує, що ідея організувати команду з ампфутболу в Україні виникала в нього під час поїздки з дитячою футбольною командою в Швейцарію. «Кожна футбольна команда, яка брала участь в змаганнях, мала мати з собою інклюзивну команду, – пояснює він. – І ми тоді везли із собою хлопців з одного інтернату для дітей з порушеннями слуху. Тоді в Швейцарії ми вперше побачили хлопців, які грають на милицях. Власне це стало для нас натхненням. Церква завжди відповідає на поклик часу, а ми уже до того думали, як допомогти військовим хлопцям і дівчатам з ампутацією, але ми не знали, як саме це могло б відбуватися зокрема в спорті. Ну, а футбол – це наймасовіший вид спорту і, відповідно, дуже цікавий і гарний». Повернувшись до Львова, отець Михайло звернувся до Богдана Мельника, який тоді був відповідальний за «Боско-Арену» у Львові, і попросив знайти тренера і допомогти в цій справі.
Шлях ветерана до команди та місія спорту
«Я думаю, більшість наших гравців, якщо не всі, мають дуже схожі історії, – зазначає Валентин Осовський, пригадуючи, як він прийшов до клубу «Покрова АМП». – Вони потрапляли в реабілітаційний центр десь у Львові, або в області, чи в ближніх регіонах. Хтось із нашої команди – чи гравці, чи тренери – якимось чином виходили на них, пропонували їм прийти на тренування, просто спробувати. А після цього гравець-ветеран може вирішити, чи хоче він залишатися і продовжувати, чи ні. І так крихта за крихтою збирали гравців».
Ветеран розповідає, що пропозицію прийти на тренування він отримав від Богдана Мельника, який написав йому у Фейсбуці. Валентин вирішив спробувати, і йому сподобалося, бо він ще до поранення захоплювався звичайним футболом на аматорському рівні, «як, мабуть, усі хлопці в Україні». Тепер він – гравець команди «Покрова Львів АМП», чемпіона України, учасника Ліги чемпіонів, гравець національної збірної України. «Станом на зараз, мабуть, одна з найважливіших моїх місій у житті – це говорити за допомогою спорту про війну в Україні, – ділиться Валентин. – Також це досить потужний мотивуючий інструмент, тому що я бачу, що я потрібний. Те, що я роблю, можливо, надихає, а як мінімум – показує, що в Україні йде війна. Я перед вами – воїн, який втратив ногу. Тобто це не якісь казки чи новини десь далеко, а це все є насправді. Також для мене це реабілітація. Це фізична реабілітація, бо без кінцівки так чи інакше потрібно тримати себе в тонусі, щоб могти спокійно ходити з дружиною в ресторан чи з дітьми на прогулянку. І, звісно, важлива також ментальна складова, адже ти перебуваєш у середовищі, де багато таких хлопців, як ти, з ампутаціями та обмеженнями. Ми ділимося порадами, думками й просто спілкуємося. Коли ти бачиш, що ти не один такий, це дуже допомагає».
За різними даними, в Україні кількість осіб з ампутаціями (включно з військовими та загальною кількістю ампутацій через війну) сягає від 100 до 150 тисяч осіб. Повернення до активного життя після поранення – це тривалий і складний шлях, де кожному потрібен свій час. Серед багатьох викликів, які змушені долати люди, які зазнали ампутації, – важкі медичні ускладнення, фантомні болі, психологічні травми та брак доступної інфраструктури. Усвідомлюючи всі ці труднощі, не завжди легко підібрати правильні слова, щоб підбадьорити ветеранів у цій ситуації. «Я можу сказати на своєму прикладі, – ділиться Валентин, – до поранення я взагалі не знав, що існує футбол на милицях. У моєму світі, мабуть, взагалі не існувало спорту, якщо у тебе немає якоїсь кінцівки. Так, було страшно, було якось незвично. Але зараз, коли я вже більше трьох років, як я живу без ноги – можу сказати з впевненістю, що це таке дуже мінорне обмеження, дуже мінорний аргумент у моєму житті. Тому що зараз моє життя практично не відрізняється від того, що було до поранення. Усі свої базові потреби я задовольняю. Але, мабуть, варто зазначити, що це мій випадок, тому що ампутації бувають різні, поранення бувають різні, і якось узагальнювати це не можна. Але в більшості випадків – якщо можна так голосно сказати – обмеження в тебе в голові».
Загальноукраїнський масштаб розвитку ампфутболу
Розвиток ампфутболу в Україні не обмежився лише створенням окремих осередків – рух швидко переріс у загальнонаціональний масштаб. Як зазначає Богдан Мельник, керівник «Покрови АМП», команда одразу намагалася тримати найвищу планку: від кваліфікованих тренерів та найкращих медиків до чіткої організаційної структури. Вони стали одними з першопрохідців і сьогодні охоче діляться досвідом із новими ініціативами. Коли виникла потреба створити повноцінний чемпіонат, організаторам довелося постукати не в одні двері, адже амбітній меті потрібна була потужна підтримка. На заклик відгукнулася Українська асоціація футболу. Завдяки спільним зусиллям та соціальному проєкту УАФ «Ліга дужих» за два роки в Україні з’явилося близько двадцяти команд, сформувалася національна збірна, а також почали розвиватися дитячий та жіночий напрямки. «Кількість залучених людей говорить про актуальність і про те, наскільки вона допомагає людям, – наголошує Богдан. – Тому що йдеться не тільки про футбол: за кожним з гравців стоять родини, діти, батьки, сусіди».
Комунікація з ветеранами
Як спілкуватися з ветеранами, які мають ампутації, і якими мають бути ці взаємини? Наші співрозмовники наголошують на головному: універсальних інструкцій чи «правильних» шаблонів не існує, адже кожна людина – це насамперед особистість зі своїм характером і сприйняттям. «Найголовніше – це бути щирим і намагатися не тиснути будь-якими емоціями, – каже Богдан Мельник. – Мій метод – це жарт: практично все можна перевести в жарт, і тоді все легше». «Не потрібно шукати ніяких особливих підходів, як звернутися до ветерана, – підтверджує зі свого боку Валентин. – В спілкуванні нічого, мабуть, так не “напрягає”, як коли людина, спілкуючись з тобою, хвилюється, і ти це відчуваєш. Відповідно, розмова теж іде не дуже правильним шляхом. Але коли ти вільний, спокійний, ти знаєш, що можеш говорити все, що думаєш, то для людини з ампутацією чи військового, це набагато продуктивніше».
Спілкування зі спортсменами з інших країн дає змогу українським гравцям побачити ширший контекст життя людей з ампутаціями. «Звичайно, дуже прикро, що в нас є багато людей без кінцівок, але це точно не кінець життя, – коментує Валентин. – І весь розвинений світ показує, що ці люди можуть створювати сім’ї, працювати, розвиватися і так далі». Водночас українські ветерани помічають чималу різницю в обставинах травм. Якщо в інших країнах більшість спортсменів мають вроджені вади чи недорозвинені кінцівки й проводять на милицях усе життя, то близько 90% команди «Покров АМП» – це колишні військовослужбовці, які втратили кінцівки нещодавно, лише два-три роки тому. Через це їхні рухи ще не завжди до кінця впевнені, а адаптація триває. Проте такий досвід має і свої несподівані переваги. «Тренер однієї національної збірної ділився досвідом, що оскільки ми нещодавно отримали ампутації – більшість життя, ми жили повноцінне життя з усіма кінцівками, – то ментально ми стійкіші, – розповідає ветеран. – А в хлопців та дівчат, які з раннього дитинства живуть з ампутацією, розвивається певний комплекс через те, що вони сприймають себе як “не такі, як всі”, “таких, як ти, не дуже багато”. І, скажемо, їм трошки важче відстояти свою позицію і взяти себе в руки. У нас цього немає, і, можливо, в дечому це нам грає на руку».
Церква, що виходить за рамки: нові проєкти та підтримка молоді
Головною харизмою Салезіянського згромадження є душпастирська та виховна опіка над дітьми й молоддю, особливо над найбільш потребуючою. Відповідаючи на цю місію та на запит розширити спортивну діяльність, включаючи ампфутбол, отці салезіяни працюють над проєктом створення центру для дітей футбольного клубу «Покров АМП» і для хлопців та дівчат з ампутаціями. «В Підбірцях (Львів) ми вже почали робити перше поле і поступово, звісно, будемо продовжувати це розвивати, – зазначає отець Михайло Чабан. – Бо ми розуміємо, що хлопців і дівчат є дуже багато. І, напевно, треба створювати місця, де би кожен з них міг проводити час, займаючись спортом, чи іншими подібними видами діяльності. Тому наше завдання – не зупинятися, а рухатися далі, пропонувати, шукати, бути поруч і допомагати».
На важливості таких проєктів наголошує Валентин Осовський. «Я, як представник Центру Дон Боско Салезіянського згромадження в Україні, так чи інакше протягом життя був пов’язаний із Церквою, – розповідає він. – Для молоді Церква зараз немов “old school”, тобто щось застаріле і нецікаве. Але на прикладі саме салезіан видно, що це не так. Я сам родом із Житомирської області, хрестився в російській Православній Церкві, і моє уявлення про Церкву було досить консервативне: прийшов, помолився, пішов додому – і на тому все. Але тут ти бачиш, як отці працюють із молоддю, з дорослими, як вони організовують команди, які вони роблять проєкти».
За словами ветерана, такі ініціативи дозволяють говорити про Церкву як «інструмент, який дозволяє розвиватися і триматися правильного шляху». «Тому я б дуже радив молоді відкинути якісь стереотипи про те, що Церква – це щось нецікаве, що тебе дівчата чи хлопці не будуть любити через те, що ти ходиш у церкву і якийсь “не такий”. Тому що це дуже круто, і отці роблять дуже класні проєкти», – каже він.
Одночасно, Валентин усвідомлює неабиякі випробування, з якими стикається теперішня українська молодь. «Враховуючи, що зараз такий складний час в Україні, – каже ветеран, – хочу подякувати цим хлопцям й дівчатам за те, що вони залишаються в Україні, продовжують розвиватися, вчитися, продовжують жити та насолоджуватися життям. І просто хочу нагадати їм, що вони теж певною мірою герої, тому що в такий складний час продовжувати жити – це досить непросто. Я на своєму прикладі це точно знаю, тому що я провів молодість у мирний час, і зараз із цими всіма обмеженнями, з відключеннями світла, з постійними атаками це дуже непросто. Тому я хочу зайвий раз їм про це нагадати: хай це їх мотивує. І я більш ніж впевнений, що війна рано чи пізно закінчиться, і тоді вони зможуть зажити на повні груди».
Світлана Духович – Ватикан
Команда «Покрова АМП», де особи з ампутаціями – на своєму полі – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2026-11/komanda-pokrova-amp-de-osoby-z-amputatsiiamy-na-svoiemu-poli.html
Українська передача 05.11.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/11/ukrainian-programme-05-11-2026.html
КОМАНДА „ПОКРОВА АМП” ЗІ ЛЬВОВА НА АУДІЄЕЦІЇ В СВЯТІШОГО ОТЦЯ ПАПИ ЛЕВА XIV – (ІІ) – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=sRveWD6_bBU
Команда „Покрова АМП” зі Львова на аудієеції в Папи Лева XIV – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2026-10/komanda-pokrova-na-audijentsiji-v-papy.html
Українська передача 02.11.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/11/ukrainian-programme-02-11-2026.html
КОМАНДА „ПОКРОВА АМП” ЗІ ЛЬВОВА НА АУДІЄЕЦІЇ В СВЯТІШОГО ОТЦЯ ПАПИ ЛЕВА XIV – (І) – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=kTd7raeiQzc
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0vBCGgJhJifQ7MFzX3Pr3BZE5TiN4zJxRjeSPr8uYNsJSr62x9JF4adyc9Pop6HQSl&id=61585522936379
о. Петро Фостик
