У сьогоднішньому випуску рубрики «Ойкономія. Християнський погляд на суспільне життя» пропонуємо думки святого Томи Аквінського, присвячені темі незнання як причини гріха. Автор розглядає межі моральної відповідальності, різницю між непереборним незнанням та недбалістю. Сьогодні ж соціальна енцикліка Папи Лева XIV «Magnifica Humanitas» нагадує про відповідальність людини за правду в епоху цифрових маніпуляцій та алгоритмів штучного інтелекту.
У попередніх випусках ми говорили про чесноти як про внутрішні якості, що впорядковують людські вчинки та спрямовують людину до добра. Проте, що відбувається, коли людина чинить зло через незнання? Чи відсутність знання зменшує її відповідальність? А чи може саме незнання бути моральною провиною? Ці питання святий Тома Аквінський розглядає у 76-му питанні Summa Theologiae, присвяченому незнанню як одній із причин гріха.
Чи може незнання бути причиною гріха?
На перший погляд здається, що незнання не може бути причиною гріха. Адже, пояснює Тома, незнання є певною відсутністю знання, а те, чого немає, не може безпосередньо спричиняти дію. Крім того, кожен гріх пов’язаний із волею, яка прагне того, що розум сприймає як благо. Як же людина може бажати того, чого вона не знає?
Відповідаючи на ці заперечення, Тома звертається до розрізнення Арістотеля між прямою та непрямою причиною. Незнання не є безпосередньою рушійною силою гріха, але може стати його непрямою причиною, оскільки усуває перешкоду, яка стримувала б людину від неправильної дії. Саме тому Тома наводить слова святого Августина з твору De natura et gratia: «Дехто грішить через незнання».
Щоб пояснити це, Аквінський розглядає спосіб, у який розум керує людськими вчинками. Практичне міркування спирається не лише на загальні принципи, а й на знання конкретних обставин. Наприклад, людина може знати, що не можна чинити шкоду власному батьку, але не знати, що особа, на яку вона нападає, є саме її батьком. Незнання конкретної обставини може усунути знання, яке зупинило б її від такого вчинку.
Проте Тома наголошує, що не кожне незнання є причиною гріха. Якщо людина знає, що її дія є злою, але все одно бажає її здійснити, незнання певної додаткової обставини не є справжньою причиною її рішення. У такому разі вона грішить не стільки через незнання, скільки перебуваючи в незнанні. Отже, важливо розрізняти ситуацію, коли відсутність знання справді впливає на волю, і ситуацію, коли вона лише супроводжує вже сформоване бажання вчинити зло.
Коли незнання саме стає гріхом?
У другій статті Тома ставить наступне питання: чи може саме незнання бути гріхом? Для відповіді він розрізняє nescientia, просту відсутність певного знання, та ignorantia, тобто незнання того, що людина за своєю природою здатна і повинна знати.
Не все, чого людина не знає, є моральною провиною. Ми не зобов’язані знати всі науки, геометричні теореми чи кожну подробицю світу. Однак існують знання, необхідні для належного виконання людських обов’язків. Тома називає серед них основні істини віри, загальні принципи морального життя, а також те, що стосується конкретного обов’язку або стану кожної людини.
Саме тут виникає поняття недбалості. Якщо людина не набуває знання, яке повинна і може здобути, то її незнання може бути гріхом, адже йдеться вже не просто про відсутність інформації, а про невиконання обов’язку, коли людина нехтує тим, що мала б знати, аби правильно діяти.
Водночас Тома розрізняє незнання, яке можна подолати, і те, якого неможливо уникнути. Він називає останнє ignorantia invincibilis, непереборним незнанням. Якщо людина не мала реальної можливості здобути необхідне знання, таке незнання не є добровільним і не може бути поставлене їй у провину. Натомість незнання, якого можна було уникнути завдяки належній увазі, навчанню чи зусиллям, може бути винним, якщо стосується того, що людина зобов’язана знати.
Чи звільняє незнання від відповідальності?
У третій статті Тома уточнює, чи незнання повністю виправдовує людину. Він виходить із того, що гріх за своєю природою пов’язаний із добровільністю. Якщо людина не знає певної обставини, а якби знала, то не вчинила б відповідної дії, її вчинок певною мірою є мимовільним. У такому випадку незнання може виправдовувати.
Однак воно не завжди звільняє від відповідальності повністю. По-перше, людина може не знати окремої обставини, але все одно усвідомлювати, що сама дія є неправильною. По-друге, незнання може бути добровільним, безпосередньо або опосередковано. Безпосередньо коли людина свідомо уникає знання, щоб мати можливість вільніше чинити зло чи опосередковано коли вона через недбалість або надмірну зайнятість нехтує здобуттям знання, яке повинна мати.
Тому Тома не ототожнює відсутність знання з невинністю. Вирішальним є те, чи могла людина знати правду, чи мала обов’язок її шукати і чи не уникала вона цього пошуку свідомо. Він також нагадує, що незнання, яке повністю усуває використання розуму, як у випадку тяжких психічних порушень, має інший моральний статус. Відповідальність не можна оцінювати без урахування реальної здатності людини розуміти та обирати.
Чи зменшує незнання тяжкість гріха?
У четвертій статті Тома розглядає ще одне важливе розрізнення коли незнання може не лише виправдовувати або не виправдовувати, а й зменшувати тяжкість гріха. Оскільки гріх є добровільним, незнання, яке справді спричинило вчинок, може зменшити його добровільність, а отже, і провину.
Проте це стосується не кожного незнання. Якщо людина навмисно уникає правди, щоб грішити без перешкод, таке незнання не зменшує, а радше посилює її відповідальність. Інакше буває, коли незнання виникає опосередковано через недбалість або певний попередній вчинок. Як приклад Тома наводить пияцтво: людина добровільно доводить себе до стану сп’яніння, а потім через втрату належного розуміння вчиняє щось неправильне. Незнання, спричинене сп’янінням, може зменшити добровільність наступного вчинку, але не скасовує відповідальності за попереднє добровільне рішення.
Тут Тома знову звертається до святого Августина, який у De libero arbitrio зауважує, що деякі вчинки, здійснені через незнання, справедливо підлягають осуду. Посилаючись на слова святого Амвросія, Аквінський показує, що незнання не завжди є пом’якшувальною обставиною, якщо людина не знає через власну невдячність або небажання бачити добро, яке отримала, це може свідчити про глибшу моральну проблему.
Незнання в епоху інформації
Розрізнення святого Томи набувають особливої актуальності в сучасному цифровому середовищі. Сьогодні людина має доступ до величезної кількості інформації, але це не означає, що вона автоматично краще розуміє світ або легше розпізнає правду. Дезінформація, маніпулятивні повідомлення, штучно створені зображення та відео можуть формувати викривлене сприйняття реальності й впливати на рішення людей.
У енцикліці Magnifica humanitas Папа Лев XIV безпосередньо звертається до цієї проблеми. У пунктах 131–133 він розглядає правду як спільне благо та наголошує, що цифрові платформи й системи штучного інтелекту можуть посилювати дезінформацію, розмивати межі між фактом і думкою та підривати суспільну довіру. Водночас пошук правди, за словами Папи, потребує перевірки фактів, зіставлення джерел і відповідальної аргументації.
Ця думка перегукується з розрізненням Томи: людина не відповідає за те, чого справді не могла знати, але має відповідальність за належне використання власного розуму та за пошук знання, необхідного для її рішень. У цифровому світі це означає не лише обережність щодо інформації, яку ми споживаємо, а й відповідальність за те, що ми поширюємо, які твердження підтримуємо та чи докладаємо зусиль, щоб відрізнити правду від маніпуляції.
Папа Лев XIV також наголошує, що штучний інтелект не можна вважати морально нейтральним. У пунктах 104–105 Magnifica humanitas він підкреслює, що технологічні системи містять певні людські рішення та пріоритети, а тому відповідальність за їхнє проєктування, використання і наслідки має залишатися визначеною. Алгоритм не може стати виправданням для людини, яка відмовляється відповідати за власні рішення.
Отже, 76-те питання Summa Theologiae нагадує, що незнання саме по собі не є ані автоматичним виправданням, ані безумовною провиною. Вирішальними залишаються свобода, можливість пізнати правду, обов’язок шукати її та готовність діяти відповідно до неї. В епоху, коли інформації стає дедалі більше, відповідальність людини полягає не лише в тому, щоб знати, а й у тому, щоб не відмовлятися від пошуку істини.
Олена Комісаренко
Незнання і відповідальність: коли незнання стає причиною гріха – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2026-11/oikonomia-138-neznannya-i-vidpovidalnist.html
Ойкономія (138) Незнання і відповідальність – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/besidy-pro-socialnu-doktrynu-cerkvy/2026/11/oikonomia-138-neznannya-i-vidpovidalnist-podcast.html
У сьогоднішньому випуску рубрики «Ойкономія. Християнський погляд на суспільне життя» Олена Комісаренко пропонує думки святого Томи Аквінського, присвячені темі незнання як причини гріха.
Авторка розглядає межі моральної відповідальності, різницю між непереборним незнанням та недбалістю, додаючи, що соціальна енцикліка Папи Лева XIV «Magnifica Humanitas» нагадує про відповідальність людини за пізнання правди в епоху цифрових маніпуляцій та алгоритмів штучного інтелекту.
НЕЗНАННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: КОЛИ НЕЗНАННЯ СТАЄ ПРИЧИНОЮ ГРІХА – НА ОСНОВІ ОДНОГО З НАЙВІДОМІШИХ ТРАКТАТІВ – SUMMA THEOLOGICA. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=B1upWU9PHag
о. Петро Фостик


