Слава Ісусу Христу!
Всесвітліший Отче Мітрате,
Przewielebni Księża,
Дорогі у Христі Сестри і Брати – парафіяни та гості Зеленогірської парафії!
Дуже сердечно вітаю всіх, хто прибув сьогодні до нашої парафіяльної церкви в Зеленій Горі, щоб у радості та у спільноті відзначати Храмовий Празник Покрови Пресвятої Богородиці та одночасно великий Ювілей 70-ліття від першого греко-католицького богослужіння відслуженого в цьому місті о. Михайлом Паславським. Ця подія мала місце у жовтні 1956 р.
Ювілей Зеленогірської парафії одночасно дуже тісно вписується в круглі, але теж дуже сумні роковини, які будемо відзначати вже незабаром, бо 28 квітня наступного, 2027 р. Будуть це 80-ті роковини від початку акції Вісла – насильницької депортації нашого народу з рідних земель на так звані «відзискані землі» на заході та півночі післявоєнної Польщі. Виселення мало довести наших прадідів, дідів чи батьків до повної асиміляції протягом найближчих двадцяти років. Дякувати Богові очікування тих, які запланували цю акцію не сповнились і сьогодні, після вісімдесяти років, можемо тут, у Зеленій Горі, служити Божественну Літургію у власному храмі та в устабілізованій юридичній ситуації нашої Церкви у Польщі.
Дякую о. мітрату Юліяну Гойняку, пароху Зеленогірської парафії за запрошення до спільної молитви та до відзначення Храмового Свята – Кермешу. Дякуємо Пресвятій Богородиці, під Покровом якої є ця наша парафія, за Її особливу підтримку нашого народу на чужині протягом останніх вісімдесяти років.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Хтось, хто сьогодні з-зовні хотів би приглянутись до місцевої парафіяльної спільноти міг би подумати, що ця спільнота біди не зазнала. Зовнішньому глядачеві може видаватись, що свій власний храм, з церковними приміщеннями під ним, був тут завжди. Також могло б видаватись такій особі, що завжди тут був парафіяльний дім в якому проживав священник, що завжди тут, кожної неділі, але також бодай у всі свята служилась Божественна Літургія. У такому переконанні може утверджувати і те, що в Зеленій Горі є парафіяльна спільнота, може дещо скромніша як кількадесят років тому, але все ж таки внутрішньо інтеґрована, віддана Церкві і народові, відповідальна за свій храм, за свою парафію, за свого отця пароха але також і за себе взаємно. Парафіяльна греко-католицька спільнота у Зеленій Горі становить також живу клітину цього міста і регіону. Іншими словами можемо сказати, що місцева греко-католицька парафіяльна спільнота має всі можливості і обставини, щоб спокійно займатись тим, що властиве кожній подібній спільноті: проповідувати і розважати Боже Слово, молитись, Служити Божественну Літургію, уділювати Святі Таїнства, вести до освячення і спасіння своїх членів, давати свідоцтво вірності Богові та любові Бога і ближніх. Може теж практично служити в потребі тим, які її потребують. І дякувати Богові, що ми дійшли до такого моменту.
Однак потрібно усвідомити, що так від початку не було. Зразу після виселення на Зеленогірщину нашого народу з рідних земель, особливо з Лемківщини, наша Церква у післявоєнній Польщі не мала права на існування. Юридичне визнання нашої Церкви у Польщі прийшло щойно у 1989 р. Наші священники, які знайшлись на виселенні разом зі своїми парафіянами у 1947 р., не могли служити Божественної Літургії у своєму обряді та не могли душпастирювати посеред своїх парафіян. Одинока можливіть яка тоді була для них доступна, це служіння в латинському обряді. Без сумніву мусіло бути це для них дуже болючим, тим більше, що біля себе бачили своїх парафіян з рідних земель, яким не могли голосити Божого Слова в рідній мові, не могли служити згідно з традицією Східної Церкви, не могли уділяти їм Святі Таїнства та нести добру новину про спасіння.
Ці найбільш темні часи тривали десять років – в Зеленій Горі до осені 1956 р. а у двадцяти інших осередках до 1957 р. В жовтні 1956 р. о. Михайло Паславський, бувший парох села Добра, в сінявському деканаті, зміг відслужити тут першу Божественну Літургію у греко-католицькому обряді. Таким способом у Зеленій Горі були заініціовані греко-католицькі богослужіння. Але відбувались вони тільки що трету неділю, з браку власного храму – в місцевому фільяльному костелі латинської конкатедральної парафії св. Ядвіґи. У 1957 р. таких місць, де могли розпочатись служити греко-католицькі богослужіння було більше. Однак призначені для служіння нашим вірним священники були переважно похилого віку та досвідчені життям, схоровані, часто з пережитим періодом комуністичного ув’зянення, також в концтаборі Явожно. Тому зміни персональні наступали досить швидко. Подібно було і у Зеленій Горі. Отця Михайла Паславського, після його смерті в листопаді 1959 р., заступив бувший в’язень Явожна о. Григорій Федоришак. Коли два тижні тому я служив Божественну Літургію на території бувшого концтабору в Явожні, один зі старших учасників цієї події згадував о. Федоришака та говорив про переслідування, яких він досвідчив на цьому нелюдяному місці. Отець Григорій Федоришак помер у 1969 р. Скоріше, бо вже осінню 1967 р., з огляду на важку недугу, він не був спроможний продовжувати своє душпастирське служіння у Зеленій Горі.
Осінь та зима 1967-68 років були важким часом для зеленогірських греко-католиків. Не було кому вести систематичного душпастирського служіння. Періодично приїздили тут різні отці, в цьому числі о. мітрат Василь Гриник з Перемишля. Від Великодніх Свят 1968 р. місце о. Григорія Федоришака займає інший в’язень Явожна, о. Петро Мазяр, який доїздив тут з Пшемкова. Але він також незабаром, бо у 1971 р. вмирає. Заступає його о. Ярослав Водонос, який в роках 1972 – 1977 доїждає до Зеленої Гори аж з далекого Вроцлава. Отець Водонос приїздив тут вже кожної неділі. Після о. Водоноса відповідальність за місцеве греко-католицьке душпастирство перебирає о. Андрій Рожак. Він є теж першим нашим священником, який на постійно замешкав в Зеленій Горі. Це могло статись щойно по двадцяти роках від започаткування душпастирства у Зеленій Горі. Можна мовити, що також тоді у Зеленій Горі розпочалось нормальне греко-католицьке душпастирство з постійною священничою послугою.
З огляду на заавансовний вік о. Андрій Рожак потребував допомоги. Отримав її у 1984 р., коли на священників було висвячених п’ятьох молодих випускників Люблінської Духовної Семінарії. Сотрудником о. Андрія Рожака став тоді новоієрей Юліян Гойняк, який перебрав навчання релігії та став підтримкою для пароха. Черговим сотрудником о. Андрія Рожака стає у 1987 р., коли о. Юліян Гойняк перебирає душпастирство в Пшемкові, о. Богдан Міщишин. Отець Юліян Гойняк повертається до Зеленої Гори два роки пізніше, коли, як новий парох, перебирає відповідальність за місцеву парафію після переходу о. Андрія Рожака на пенсію. Уряд пароха о. мітрат Юліян Гойняк виконує до сьогоднішнього дня.
Крім згаданих скоріше викликів парафіяльна спільнота в Зеленій Горі стає у своїй історії перед багатьма різними завданнями. Нашому духовенству у Польщі приходилось не тільки служити Божественну Літургію, проповідувати Боже Слово та уділяти Святі Таїнства, але також дбати про те, щоб молоде покоління вірних нашої Церкви не асимілювалось та не затрачувало свої релігійної і національної ідентичності.
Не менш важним викликом для Зеленогірської парафіяльної спільноти були старання за власний храм. Понад п’ятдесят років греко-католики молились в Зеленій Горі у місцевому латинському конкатедральному костелі св. Ядвіґі – найперше у самій святині а опісля в бічній каплиці, яку могли повністю пристосувати для власних літургійних потреб, включно з поставленням дерев’яного іконостасу. Могло це здійснитись завдяки зичливості латинського духовенства, в цьому числі ks. Kanonika Włodzimierza Lange, який сьогодні є присутній поміж нами та якому складаємо сердечну подяку за його зичнивість та відкритість на потреби нашої Церкви. Остаточно старання за власний храм, які ніколи не уставали, принесли успіх на початку ХХІ ст. Парафія отримала приміщення бувшої винярні, які величезним зусиллям вірних були перероблені на парафіяльну церкву та на душпастирські приміщення в церковному підвалі. Храм Покрови Пресвятої Богородиці був урочисто посвячений 11 жовтня 2008 р. Незабаром на церковній площі біля храму повстав також парафіяльний дім в якому замешкав священник. Після пів століття практичної діяльності Зеленогірська парафія знайшлась врешті повністю на своїм.
Парафія мала також багато радісних досвідів та нагоди до вдячності Богові. У 1975 р. в Зеленій Горі відбулись священничі свячення двох ієромонахів Василіянського Чину – отців Ореста та Мирослава Підлипчаків. Я мав нагоду бути тоді на їхніх свяченнях ще як учень середньої школи. З Зеленогірської парафії походить також о. Ярослав Чухта, теперішній душпастир на Лемківщині а також брат монах Роман Лепак Чину Святого Василія Великого. Парафія у Зеленій Горі була також рідною парафією чотрьох сестер Підлипчак зі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Можна спокійно сказати, що зеленогірська парафія принесла не тільки матеріальні плоди у виді нового храму та парафіяльного дому але видала вона також духовні плоди у виді покликань до священничого і монашого стану.
Можна було б ще багато говорити про різні духовні плоди, які видала наша тутешня парафія. Потрібно було б в цьому місці між іншими згадати про діюче тут парафіяльне Сестрицтво, про участь старших і молодших членів парафії у святкуваннях 1000-ліття Хрещення Руси-України у 1988 р. в Ченстохові, про щорічні прощі до рідних сіл та на Святу Гору Явір, про участь у різного роду загально-єпархіяльних подіях та святкуваннях. Однак мабуть найважливішим є звичайне, щоденне, вірне і витривале душпастирське служіння. Вірні мають в Зеленій Горі можливісь не тільки в неділі і свята але і кожного дня брати участь у Божественній Літургії, можуть слухати Слово Боже, приймати Святі Таїнства. Діти навчаються катехизму, особи похилі віком можуть відійти до вічності заосмотрені Святими Таїнствами. Це звичайне душпастирство, яке є основою парафіяльного життя. Радіємо коли священник не мусить ціле життя тільки будувати храми чи парафіяльні доми.
Доргі у Христі Сестри і Брати!
Можемо сказати, що Зеленогірська парафія може відзначати сімдесят років свого існування завдяки людям, які її творили. Про них я вже говорив. Це передовсім бувші і актуальні ваші душпастирі, але це також звичайні миряни – ви самі, ваші батьки та діди, які творили цю спільноту від самого початку. Без вірних жоден священник, навіть ґеніальний, не зміг би нічого вдіяти. Парафія в Зеленій Горі може святкувати своє 70-ліття тому, що були люди, які далеко від рідних земель хотіли молитись в рідному обряді, згідно з своєю церковною традицією. Парафія може святкувати сьогодні свій Ювілей тому, що були батьки, які хотіли приводити своїх дітей на навчання катехизму і рідної мови, незважаючи на пов’язані з цим невиготи та кошти. Парафія змогла вистоятись навіть у найважі час тому, що були батьки, які разом зі своїми дітьми приходили щонеділі на Божественну Літургію. Дуже сердечно всім вам за це дякую.
Дуже дякую о. мітрату Юліяну Гойняку за його 37 років душпастирського служіння в Зеленій Горі. Це довгий час і мабуть о. Юліян всіх вас дуже добре знає. Він теж переїхав сотки тисяч кілометрів виконуючи душпастирське служіння. Після початкових дуже частих священничих ротацій ваша парафія отримала стабільного душпастиря.
Не вільно однак забувати, що існування парафіяльної спільноти це не тільки людське діло. Не було б такої спільноти, коли б не було Божого благословення та опіки Пресвятої Богородиці. Її Покров був розгорнений над вашої спільнотою увесь час вашої історії. Могло б видаватись, що самі люди, завдяки своїй впертості, витривалості, працьовитості, завдяки своїм грошам та відвазі змогли побороти всі перешкоди, не датись зломити переслідуванням та діянню апарату бувших служб безпеки. Так може нам тільки видаватись. Насправді без Божої помочі та без заступництва Пресвятої Богородиці ми самі були б безсильними.
Тому сьогоднішні Ювілейні святкування повинні бути нагодою до молитвоної вдячності Богові за всі отримані ласки. Сьогодні ми теж повинні дякувати Пресвятій Богородиці за Її розпростертий над нами Покров. Говорять, що Свято Покрови Пресвятої Богородиці є святом на трудні часи, коли людина знаходиться в особливо скрутній ситуації і сама неспроможна з неї увільнитись. Тоді шукає захисту «з висоти». Війна в Україні, яка від повномасштабного вторгнення триває вже п’ятий рік, і яка доходить до польсько-українського кордону, повинна нам про це пригадувати.
Не даймо себе також обманути спокусі, що найважчі часи для Церкви є тоді, коли гнобить і переслідує її зовнішній ворог, коли вона примушена діяти не маючи ні належних прав, ні державного визнання. Не менш важким можуть бути для Церкви часи, коли все всім дозволено, коли ніхто не переслідує, не примушує а ми самі можемо вибирати що в даний час будемо робити та яку життєву дорогу будемо вибирати. Від нас буде залежати чи буде це дорога згідна з Божими і Церковними заповідями, чи теж буде вона позбавлена будь-яких моральних вартостей.
Ґратуюю всім вам, разом з о. мітратом Юліяном, чудового Ювілею. За вами у наступному році будуть відзначати його наступні парафії нашої єпархії. Бажаю теж, щоб над вами Пресвята Богородиця дальше тримала свій розпростертий омофор – покров та захищала перед небезпеками, які притаманні сьогоднішнім часам. Нехай Господь щедро всім вам щедро благословить.
Слава Ісусу Христу!
