У день смерті, 24 серпня, та в день похорону пана Івана Зради, 2 вересня 2026 року, у приватній каплиці Святого Обручника Йосифа і Пречистої Діви Марії в Бендзіні було відслужено Святу Літургію та Панахиду. Присутні молилися за вічне життя в Царстві Небесному для новопреставленого раба Божого Івана.
Моє особисте знайомство з паном Іваном розпочалося у знаменний період із часу моїх священничих свячень у 2003 році. Тоді я оселився в монастирі Конгрегації Місіонерів Маріанхілла в Челядзі, де також відбулася моя Приміційна Божественна Літургія.
Згодом, отримавши дозвіл і благословення Преосвященного Владики Володимира Ющака, ЧСВВ (який на той час очолював Вроцлавсько-Ґданську єпархію), я розпочав душпастирське служіння. Співслужив Божественну Літургію з отцем Шимоном Янковським, OSA, котрий 11 вересня 2025 року упокоївся у Господі, а також часто заступав його, відправляючи недільні Богослужіння у Глівіцах та Катовицях.
Також, познайомився із п. Іриною Ковалик – визначною українською суспільно-культурною діячкою, дочкою Марії Зради, ув’язненої у таборі праці в Явожні, де і п. Ірина ще зовсім маленькою пережила пекло табору, голод разом з мамою.
Саме в цей благодатний час душпастирського служіння у Глівіцах та Катовицях Господь звів мене з паном Іваном Зрадою — людиною, яка усе своє земне життя без залишку присвятила Богові, рідній Церкві та українській громаді. Замовляв Святі Літургії за своїх рідних і знайомих.
Три роки тому, 28 серпня 2023 року, на свято Успіння Матері Божої, коли я дякував Богові та Пресвятій Діві Марії за 20 років священства, пан Іван зі своєю дружиною Ольгою також були присутні на цій подячній Літургії у Кракові.
Написання спогадів про людину — це завжди спроба зупинити час і зберегти у слові те, що відійшло у вічність. Пан Іван Зрада був особистістю, чиє життя залишило глибокий слід у серцях тих, хто мав честь знати його особисто, працювати пліч-о-пліч чи просто ділити життєві миті.
Кожен, хто вперше зустрічав пана Івана, одразу помічав його дивовижну внутрішню силу та виваженість. Незважаючи на гостре чи незвичне для багатьох прізвище, сам пан Іван уособлював цілковиту протилежність будь-якій зраді чи кривді — він був людиною безмежної вірності своєму слову, принципам та близьким. Він ніколи не говорив гучних фраз, але кожне його слово мало вагу. Його поради часто ставали життєвими орієнтирами для молодшого покоління.
Шляхетність у діях, витончені манери, повага до колег та щира турбота про родину демонстрували рідкісну сьогодні якість справжньої інтелігентності. У своїй діяльності пан Іван виявляв неабияку наполегливість, ніколи не боявся труднощів і завжди доводив розпочате до кінця.
Поза роботою він залишався надійною опорою для своєї родини. Його дім завжди був відкритий для друзів, а затишні розмови за чаєм чи кавою пригадуються й досі з особливим трепетом. Вміння пана Івана розрядити напружену атмосферу влучним жартом чи доброю усмішкою рятувало у найскладніші хвилини. Його любов до життя сформувала незабутній образ, який назавжди залишиться з нами.
Пана Івана Зраду забрали небеса, але він залишив по собі найдорожче — світлий спомин, добрі справи та покоління, яке виросло на його цінностях. Ми пам’ятатимемо його посмішку, міцне рукостискання та незламну віру в те, що добро завжди перемагає.
Вічна і світла пам’ять пану Івану! Його земний шлях завершився, але історія його душі триває в наших серцях.
Постать пана Івана Зради назавжди вписана золотими літерами в історію Української Греко-Католицької Церкви та української громади у Польщі, зокрема на теренах Сілезії.
Він був не просто свідком відродження нашого релігійного та національного життя, а його безпосереднім, невтомним творцем і будівничим.
Пан Іван Зрада був уособленням правдивої, глибокої віри та безмежної відданості Греко-Католицькій Церкві. Будучи прикладом доброго християнина, як ревний паламар парафії у Катовицях він ставився до храму як до найбільшої святині. Кожної неділі та у свята цей відданий служитель першим зустрічав вірян, а його присутність на Святій Літургії була непохитною. Його християнське життя не було формальним — він завжди з чистим серцем і благоговінням приступав до Таїнства Сповіді та приймав Святе Причастя, стаючи живим прикладом для всієї спільноти.
Пан Іван творив історію не наодинці — разом із ним невтомно трудилася вся його прекрасна родина. Вони спільно плекали, розбудовували та берегли нашу церкву до найменшої деталі. У сфері його турботи була кожна богослужбова книга, кожен музейний експонат, кожна реліквія, яка несла в собі пам’ять, дух і біль попередніх поколінь українців. Завдяки жертовності та невичерпній енергії родини Зрад, наша громада гартувалася, ставала міцнішою, а Церква залишалася живою, дієвою та незламною перед будь-якими викликами часу.
Окрім церковного служіння, пан Іван ніс великий та відповідальний хрест громадського лідера. Протягом багатьох років він очолював Об’єднання українців у Польщі (ОУП). На цій посаді він виявив себе як мудрий керманич, патріот і дипломат, який самовіддано служив людям, захищав права українців, популяризував нашу культуру та єднав громаду навколо спільної мети — любові до України та вірності своїм корінням.
Сьогодні, коли земна свічка пана Івана згасла, ми з глибоким болем, але й з безмежною вдячністю схиляємо голови перед пам’яттю цієї Великої Людини. Він пройшов свій шлях гідно, віддавши серце, сили та життя служінню Богові й українському народові.
Нехай Милосердний Господь оселить його душу в оселях праведних, де немає ні болю, ні печалі, а життя безконечне.
Вічная пам’ять і Царство Небесне пану Івану
ФОТО–ВІДЕО – СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ – СПОГАДИ ПРО ПАНА ІВАНА ЗРАДУ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=yNKFRa7O4OQ
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02KTDbqp7bRDt59pbhFb487EwTEUHMtkXEqQz3CtWoWnh7eXck4yNqyHfmMT2B5SNpl&id=61585522936379
о. Петро Фостик
