«Іди за Мною!» (Мр. 2, 14): Покликання до священничого служіння та богопосвяченого життя в сучасному світі

Послання Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви 2026 року
до батьків, молоді, духовенства, монашества і мирян УГКЦ
в Україні та на поселеннях і до всіх людей доброї волі

Тоді почув я голос Господній, що говорив:
«Кого б Мені послати? Хто нам піде?»
І сказав я: «Ось я, пошли мене!» (Іс. 6, 8).

Дорогі в Христі!

Зібравшись на цьогорічному Синоді Єпископів УГКЦ у Марійському паломницькому центрі в Зарваниці, з почуттям пастирської відповідальности за добро довіреної нам пастви ми присвятили особливу увагу темі «Душпастирство покликань до священства та монашества».

У християнському розумінні покликання — це не професія, а ідентичність, що народжується як відповідь на поклик до учнівства Христового. У ширшому значенні кожний християнин має своє покликання — на шляху до спасіння свідчити про Божу любов у світі відповідно до свого віку та стану, зростаючи у вірі, святості й любові. Водночас дехто покликаний до особливого служіння: «Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Найчастіше це покликання здійснюється у священничому служінні або богопосвяченому житті.

Упродовж історії нашої Церкви Господь безперестанку посилав ревних працівників на свої жнива. Поклик Христа привів колись до київських печер Антонія і Теодосія — зачинателів українського монашества. Він був дороговказом і для графа Романа Шептицького, який, ставши митрополитом, очолив духовне відродження нашої Церкви й українського народу у ХХ столітті. За часів атеїстичного режиму за Господнім покликом ішли в підпілля юні шукачі Божої правди, щоб зберегти іскру надії та світло віри посеред темряви, зла й неправди. Згодом, з Божого благословення, після виходу Церкви з підпілля велика кількість юнаків і дівчат відповіли на внутрішній заклик Господній «Іди за Мною» — і вступили до відновлених семінарій, монастирів та спільнот богопосвяченого життя.

Святий Дух завжди наповнює Церкву працівниками в Божому винограднику, навіть у найважчі часи випробувань. Потрібно лише бути відкритими до дару покликання, прагнути цього дару та невпинно вимолювати: «Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт. 9, 37–38). Тому з вдячністю до всіх, хто вже відповів на Господній заклик, заохочуємо вас, дорогі браття і сестри, відкривати свої серця в молитві на цей Божий дар.

Дорогі юнаки та дівчата! Ви можете запитати себе: яким чином Бог кличе до служіння в Церкві? Найчастіше покликання зароджується ще змалечку, коли дитина відкриває для себе Його доброту й любов та починає розуміти, наскільки вони важливі для її життя. Господь промовляє через участь у житті церковної спільноти, передусім у християнській сім’ї — «домашній Церкві», а також у місцевій парафіяльній спільноті. Він кличе своїм словом через слухання і читання Святого Письма. Він промовляє в літургійному житті Церкви через Святі Таїнства, особливо Таїнство Покаяння, а також у тиші особистої молитви. Господь кличе й через людей, які своїм святим, радісним і боговгодним життям допомагають іншим пізнати Його та спонукають іти слідом за Ним.

Покликання в Церкві — це великий дар і водночас велика відповідальність. Воно вимагає відкритості, духу слухання, внутрішньої чутливості та здатності розпізнавати в глибині серця Божий голос. Щоб належно відповісти на цей поклик, потрібно плекати любов до Христа і Його Церкви, бути готовими стати знаряддям у Божих руках та відкритися на різні форми служіння. Моліться і працюйте над собою, зростайте в чеснотах, словом і ділом допомагайте іншим наблизитися до Бога. Беріть активну участь у молодіжних християнських спільнотах. Переживаючи особисті, сімейні чи суспільні труднощі, особливо серед випробувань нинішньої війни, розвивайте особисту дружбу з Господом Ісусом, шукаючи в Нього підтримки, розради й дороговказу для свого життя. Хай вам допомагає молитовна близькість із Його Пресвятою Матір’ю, котра є взірцем відкритості до дару покликання: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38).

Дорогі батьки! Дякуючи вам за ваше служіння, заохочуємо вас жити повнотою християнського життя у своїх родинах. Ставтеся до своїх дітей з усвідомленням, що вони є Божими дітьми, довіреними вашій опіці. Щодня моліться разом із ними та спільно беріть активну участь у житті Церкви. Підтримуйте прагнення дітей служити Богові й Церкві. Будьте для них живим образом Божої любові. Власним прикладом навчайте їх жертовності, щедрості та довіри до Господньої благодаті. Відкрийте дітям велич церковного служіння й пам’ятайте, що батьки священника, монаха чи монахині мають особливу шану в Церкві як ті, хто поблагословив своїх дітей віддати своє життя Богові.

Дорогі отці-душпастирі! Разом зі своїми парафіяльними спільнотами ви виконуєте особливе завдання в душпастирстві покликань — розпізнавати дію Святого Духа в серцях наймолодших парафіян. Тому так важливо підтримати покликання молодої людини уважним слуханням, заохоченням і сприянням. Особистий приклад вашого побожного життя, радісного і ревного служіння в дусі самопожертви заохочує молоду людину йти вашими слідами.

Нерідко покликання молодої людини згасає лише тому, що ніхто вчасно не помітив і не підтримав його. Плекайте покликання, запрошуючи дітей і молодь до активної участі в церковних богослужіннях. Регулярно зустрічайтеся з молоддю, організовуйте для неї прощі та літні табори. Запрошуйте семінаристів, священників і богопосвячених осіб на заходи для дітей і молоді. Передусім же моліться за покликання разом із усією парафіяльною громадою. Якщо з вашої парафії вийшли покликання до священничого служіння чи богопосвяченого життя, дбайте, щоб молоді люди знали про це. Запрошуйте цих осіб, щоб вони могли свідчити у своїй материнській парафії про власний шлях покликання.

Дорогі отці, брати і сестри з богопосвячених спільнот! Будьте присутні в житті нашої молоді. Хай радість вашого покликання буде видимою для всіх у ваших словах і ділах. Плекайте євангельські чесноти — убозтво, чистоту та послух, живучи разом у спільноті, яка є взірцем християнського братерства, сестринства та співпраці задля добра Христової Церкви й освячення Божого люду. Дбайте про духовне наставництво—батьківство і материнство — як у своїх спільнотах, так і щодо тих, хто приходить до ваших монастирів, шукаючи підтримки, зцілення чи допомоги.

Дорогі в Христі браття і сестри! Знайте, що покликання до священничого служіння та богопосвяченого життя є ознакою життєздатності Церкви. Адже вона безперестанку народжує нових працівників для Христового винограднику. Жива парафія є тим місцем, де молода людина може зустріти живого Христа й почути Його заклик: «Іди за Мною!». Справжня «домашня Церква» — це родинна спільнота, яка створює всі умови для того, щоб зародок покликання зростав до зрілості. Тож чуваймо всі разом над цим великим даром і супроводжаймо покликаних нашими молитвами.

Благословення всемогутнього Бога, Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай зійде на кожну молоду людину, на її батьків, на священників, монахів і монахинь, на кожну нашу парафіяльну спільноту та на весь наш народ і перебуває з усіма нами завжди.

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого апостола Акили,
14 липня 2026 року Божого

**********************PL************************

Prot. N. 26/282 PL

„Pójdź za Mną!” (Mk 2, 14): Powołanie do służbykapłańskiej

i życia konsekrowanego we współczesnym świecie

Orędzie Synodu Biskupów

Ukraińskiego Kościoła Greckokatolickiego z 2026 roku

do rodziców, młodzieży, duchowieństwa, osób konsekrowanych i

świeckich UKGK w Ukrainie i na emigracji oraz do

wszystkich ludzi dobrej woli

Wtedy usłyszałem głos Pana mówiącego:

„Kogo mam posłać? Kto by nam poszedł?”

I odpowiedziałem: „Oto ja, poślij mnie!”

(Iz 6, 8)

Drodzy w Chrystusie!

Zgromadzeni na tegorocznym Synodzie Biskupów UKGK w Maryjnym Centrum Pielgrzymkowym w Zarwanicy, z poczuciemduszpasterskiej odpowiedzialności za dobro powierzonych namwiernych, poświęciliśmy szczególną uwagę tematowi„Duszpasterstwo powołań do kapłaństwa i życia zakonnego”.

W rozumieniu chrześcijańskim powołanie to nie zawód, lecztożsamość, która rodzi się jako odpowiedź na wezwanie do byciauczniem Chrystusa. W szerszym znaczeniu każdy chrześcijaninma swoje powołanie — na drodze do zbawienia świadczyć o Bożej miłości w świecie odpowiednio do swojego wieku i stanu, wzrastając w wierze, świętości oraz miłości.

Jednocześnie niektórzy są wezwani do szczególnej służby: „Pójdźcie za Mną, a uczynię was rybakami ludzi” (Mt. 4, 19). Najczęściej to powołanie realizuje się w służbie kapłańskiej lub w życiu konsekrowanym.

W ciągu historii naszego Kościoła Pan nieustannie posyłałgorliwych robotników na swoje żniwo. Wezwanie Chrystusaprzyprowadziło niegdyś do pieczar kijowskich Antoniego i Teodozjusza — inicjatorów ukraińskiego życia zakonnego. Byłoono drogowskazem także dla hrabiego Romana Szeptyckiego, który, zostając metropolitą, stanął na czele duchowego odrodzenianaszego Kościoła i narodu ukraińskiego w XX wieku. W czasachreżimu ateistycznego za Bożym głosem szli do podziemia młodziposzukiwacze Bożej prawdy, aby zachować iskry nadziei i światłowiary pośród ciemności, zła i kłamstwa. Następnie, z Bożymbłogosławieństwem, po wyjściu Kościoła z podziemia, wielkaliczba młodzieży odpowiedziała na wewnętrzne wezwanie Pana„Pójdź za Mną” — i wstąpiła do odbudowanych seminariów, klasztorów oraz wspólnot życia konsekrowanego.

Duch Święty zawsze napełnia Kościół robotnikami w Bożejwinnicy, nawet w najtrudniejszych czasach próby. Trzeba jedyniebyć otwartym na dar powołania, pragnąć tego daru i nieustanniesię modlić: „Żniwo wprawdzie wielkie, ale robotników mało. Proście więc Pana żniwa, żeby wyprawił robotników na swojeżniwo” (Mt 9, 37–38). Dlatego z wdzięcznością dla wszystkich, którzy już odpowiedzieli na Pańskie wezwanie, zachęcamy was, drodzy bracia i siostry, do otwierania swoich serc w modlitwie naten Boży dar.

Drodzy chłopcy i dziewczęta! Możecie zapytać siebie: w jakisposób Bóg wzywa do służby w Kościele? Najczęściej powołanierodzi się już od najmłodszych lat, gdy dziecko odkrywa dla siebieJego dobroć oraz miłość i zaczyna rozumieć, jak bardzo są one ważne dla jego życia. Pan przemawia poprzez udział w życiuwspólnoty kościelnej, przede wszystkim w rodziniechrześcijańskiej — „Domowym Kościele”, a także w lokalnejwspólnocie parafialnej. Wezwanie to dociera przez Jego słowopodczas słuchania i czytania Pisma Świętego. Przemawia On w życiu liturgicznym Kościoła poprzez Sakramenty Święte, szczególnie Sakrament Pokuty, a także w ciszy osobistejmodlitwy. Pan wzywa również przez ludzi, którzy swoimświętym, radosnym i miłym Bogu życiem pomagają innym Gopoznać i skłaniają do pójścia za Nim.

Powołanie w Kościele – to wielki dar i zarazem wielkaodpowiedzialność. Wymaga ono otwartości, ducha słuchania, wewnętrznej wrażliwości oraz zdolności rozpoznawania w głębiserca Bożego głosu. Aby należycie odpowiedzieć na to wezwanie, należy pielęgnować miłość do Chrystusa i Jego Kościoła, byćgotowym stać się narzędziem w Bożych rękach i otworzyć się naróżne formy posługi. Módlcie się i pracujcie nad sobą, wzrastajciew cnotach, słowem i czynem pomagajcie innym zbliżyć się doBoga. Bierzcie aktywny udział w chrześcijańskich wspólnotachmłodzieżowych. Przeżywając osobiste, rodzinne czy społecznetrudności, zwłaszcza pośród próby obecnej wojny, rozwijajcieosobistą przyjaźń z Panem Jezusem, szukając u Niego wsparcia, pocieszenia i drogowskazu dla swojego życia. Niech pomaga wammodlitewna bliskość z Jego Najświętszą Matką, która jest wzoremotwartości na dar powołania: „Oto ja służebnica Pańska, niech mi się stanie według twego słowa!” (Łk 1, 38).

Drodzy rodzice! Dziękując wam za waszą służbę, zachęcamywas do życia pełnią życia chrześcijańskiego w waszych rodzinach. Traktujcie swoje dzieci ze świadomością, że są one dziećmiBożymi, powierzonymi waszej opiece. Codziennie módlcie sięrazem z nimi i wspólnie bierzcie aktywny udział w życiuKościoła. Wspierajcie pragnienia dzieci, by służyć Bogu orazKościołowi. Bądźcie dla nich żywym obrazem Bożej miłości. Własnym przykładem uczcie je ofiarności, hojności oraz zaufaniado Bożej łaski. Otwórzcie dzieciom wielkość służby kościelnej i pamiętajcie, że rodzice kapłana, zakonnika czy zakonnicy ciesząsię szczególnym szacunkiem w Kościele jako ci, którzypobłogosławili swoje dzieci, by oddały swoje życie Bogu.

Drodzy ojcowie duszpasterze! Razem ze swoimiwspólnotami parafialnymi wypełniacie szczególne zadanie w duszpasterstwie powołań — rozpoznawanie działania DuchaŚwiętego w sercach najmłodszych parafian. Dlatego tak ważnejest wsparcie powołania młodego człowieka poprzez uważnesłuchanie, zachęcanie a także pomoc. Osobisty przykład waszegopobożnego życia, radosnej i gorliwej służby w duchu samoofiaryzachęca młodego człowieka do pójścia w ślady kapłana.

Nierzadko powołanie młodego człowieka gaśnie tylkodlatego, że nikt wcześnie go nie zauważył i nie wsparł. Pielęgnujcie powołania, zapraszając dzieci i młodzież doaktywnego udziału w nabożeństwach kościelnych. Regularniespotykajcie się z młodzieżą, organizujcie dla niej pielgrzymki i obozy letnie. Zapraszajcie kleryków, kapłanów a także osobykonsekrowane na wydarzenia dla dzieci i młodzieży. Przedewszystkim zaś módlcie się o powołania wraz z całą wspólnotąparafialną. Jeśli z waszej parafii wywodzą się powołania dosłużby kapłańskiej lub życia konsekrowanego, dbajcie o to, bymłodzi ludzie o tym wiedzieli. Zapraszajcie te osoby, aby mogłyświadczyć w swojej macierzystej parafii o własnej drodzepowołania.

Drodzy ojcowie, bracia i siostry ze wspólnot zakonnych!Bądźcie obecni w życiu naszej młodzieży. Niech radość waszegopowołania będzie widoczna dla wszystkich w waszych słowach i czynach. Pielęgnujcie cnoty ewangeliczne — ubóstwo, czystość i posłuszeństwo, żyjąc razem we wspólnocie, która jest wzoremchrześcijańskiego braterstwa, wspólnoty sióstr, współpracy dladobra Kościoła Chrystusowego oraz uświęcenia ludu Bożego. Dbajcie o prowadzenie duchowe — ojcostwo i macierzyństwo — zarówno w swoich wspólnotach, jak i wobec tych, którzyprzychodzą do waszych klasztorów, szukając wsparcia, uzdrowienia lub pomocy.

Drodzy w Chrystusie bracia i siostry! Wiedzcie, żepowołanie do służby kapłańskiej i życia konsekrowanego jestoznaką żywotności Kościoła. Wszak nieustannie rodzi on nowychrobotników dla winnicy Chrystusowej. Żywa parafia jest tymmiejscem, gdzie młody człowiek może spotkać żywego Chrystusai usłyszeć Jego wezwanie: „Pójdź za Mną!”. Prawdziwy „Kościółdomowy” – to wspólnota rodzinna, która stwarza wszelkiewarunki do tego, aby ziarno powołania wzrastało do dojrzałości. Czuwajmy więc wszyscy razem nad tym wielkim darem i towarzyszmy powołanym naszymi modlitwami.

Błogosławieństwo Boga wszechmogącego, Ojca i Syna, i Ducha Świętego niech zstąpi na każdego młodego człowieka, najego rodziców, na kapłanów, zakonników i zakonnice, na każdąnaszą wspólnotę parafialną i na cały nasz naród i niech pozostaniez nami wszystkimi na zawsze.

W imieniu Synodu Biskupów Ukraińskiego KościołaGreckokatolickiego

† SWIATOSŁAW

Dano w Kijowie,

przy Soborze Patriarszym Zmartwychwstania Chrystusa,

w dniu Świętego Apostoła Akwili.