Ти – із Отця несказанно возсіявший Син – з жени родився подвійний єством. Його видячи, не відрікаємося виду зображення, але його, благочесно написавши, вірно почитаємо. І ради того Церква, держачи істинну віру, цілує ікону вочоловічення Христового.
(кондак Отців 7 Вселенського Собору)
Пам’ятні події завжди відзначені в наших календарях іншим кольором чи шрифтом. Для нас це є певним знаком, щоб звернути увагу і пригадати собі, про що воно пригадує. І ось сьогодні Церква споминає Святих Отців сьомого Вселенського Собору, оскільки саме вони підтвердили правдивість вшанування ікон Господа та святих.
У VIII столітті у Візантії поширився рух, прихильники якого почали викидати зі своїх домівок зображення Бога та святих на іконах. Вони почали наголошувати на тому, що жоден образ не може відтворити реальну сутність в усій її повноті. Проте, завданням зображення (ікони) не є повне відтворення цієї сутності, воно використовується лише як знак (символ), як засіб, який полегшує сприйняття сущого, подібно до того, як люди для цього використовують букви і тексти. Ось тому 787 року в м. Нікеї були зібрані єпископи на Вселенський Собор, який проголосив:
- іконошанування узгоджується з євангельською проповіддю, воно є доказом того, що Бог-Слово втілився істинно;
- ікони (зображення Ісуса Христа, Марії, ангелів, святих) мають пропонуватися віруючим для вшанування й поклоніння;
- споглядання ікон-образів спонукає віруючих згадувати про первообрази, вклонятися саме їм;
- проте, вшановуючи ікони, слід утримуватися від такого поклоніння, яке належить одному лише Богові.
Такі події пригадують нам про те, що і в минулі віки Христова Церква була зневажувана різними богословськими течіями, які відтягували людей від Бога. Чи в наш час нам таких «героїв» не бракує? Чи і сьогодні «пастирі» не провадять хибною дорогою?
В Євангелії від Івана (17, 1-17) чуємо Архиєрейську молитву Ісуса Христа за усіх нас: «Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої» (Ів. 17,9). Господь звертає свою молитву до Небесного Отця за усіх нас. І саме Йому ми завдячуємо тій правді про Бога, саме Йому ми поклоняємося в іконах. Звертаємося своїми думками чи словами до Всевишнього у всіх своїх потребах, труднощах чи радощах, засмучені чи втішені…
Нехай сьогоднішній спогад про Отців VII Вселенського Собору наповняє наше серце радістю та вдячністю за те, що можемо сьогодні прославляти Бога єдиного, можемо «держачи істинну віру, цілувати ікону вочоловічення Христового».
о. Іван Горбань, ЧНІ.
Три рази в літургійному році Церква святкує пам’ять святих отців. Неділя після Вознесіння – це споминання отців I вселенського собору, який відбувся в Нікеї 325 року; у липні споминаємо отців шести вселенських соборів, а сьогодні – отців VII вселенського собору. Його скликав патріярх Тарасій за підтримкою візантійської імператриці Ірини до Нікеї (нині Ізнік у Туреччині) у 787 році. Метою цього собору було пояснити і задекларувати науку Церкви щодо почитання святих ікон, що їх візантійські імператори забороняли вшановувати, бо, мовляв, поклонятися перед куском дерева, на якому намальований Ісус Христос, чи Мати Божа, чи святий – це ідолопоклонство. Цей рух називається іконоборством. На жаль, у той час дуже багато ікон було знищено, і тому збереглося мало ікон до восьмого сторіччя. Церква, однак, це вважала єрессю і вчила, що ікони можна почитати і молитися перед особами, які зображені на них. Оборонцями ікон у тих часах були головно святий Іван Дамаскин, святий Теодор Студит та інші.
На чому базується почитання ікон? Воно основується на правді про воплочення/втілення Ісуса Христа, коли Син Божий став людиною. Бог невидимий, але невидимий Бог в одному моменті в нашої історії став видимою людиною. Саме це є принципом, за яким можна зображати у мистецтві невидиму особу у видимий спосіб. Собор у Нікеї проголосив, що іконі віддаємо пошану, почитання, а не богопоклоніння, яке належить тільки одному Богові.
На ікону можна по-різному дивитися. Це твір мистецтва. Коли в музеї оглядаємо картини з життя Ісуса Христа, чи Матері Божої, чи святих, можемо подивляти високе мистецтво. Та, зазвичай, ми не молимося перед образами в музею, а перед іконою – так. Ікона відрізняється від образів з біблійними сюжетами чи з життя святих. Вона має також повчальне значення. У давніх часах люди, назагал, не були грамотними, не вміли читали, отож, дивлячись на ікони, вони навчалися правд віри. Це була «катехиза в образах».
Ікона – це, понад усе, присутність. Чому поклоняємося перед іконою, цілуємо її, виявляємо пошану перед іконою? Тому що наша любов, пошана й молитва не йдуть до куска дерева, але до особи, яка намальована на нім. Тому ікона має таїнственне значення. Важливо, щоб не тільки в церквах, а й у наших домах були ікони – навіть якщо вона не мальована, а друкована. Треба вдома перед іконами молитись, виховувати дітей у цьому дусі. Найголовніше, щоб, бачачи ікону, ми піднесли молитву до того, хто зображений на ній. Ікона пригадує нам присутність живого Бога в нашому житті. Бо, погодьтеся, ми постійно забуваємо про Бога. А ікона своєю таїнственною присутністю пригадує нам про нього.
Тому, дорогі сестри і брати, молімось перед іконами з новим розумінням. Нехай вони допомагають нам жити в Божій присутності.
Владика Гліб Лончина – у Неділю святих отців VII вселенського собору. – Джерелo: https://ugcc.fr/publications/propovyd-vladyky-hlyba-lonchyny-u-nedylyu-svyatyh-ottsyv-vii-vselenskoho-soboru/
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Отців: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру.
Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм.
Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать.
Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором.
Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом.
Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його,
бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм.
Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я.
Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Гал. 200 зач.; 1, 11-19.
Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей; бож я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа.
Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск.
Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Отців: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Лк. 30 зач. 7, 11-16.
В той час пішов Ісус у місто, що зветься Наїн, і з ним ішли його учні й сила народу. Коли вони наблизились до міської брами, аж ось виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою. І було з нею чимало людей з міста. Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: – Не плач.
І, приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: – Юначе, кажу тобі, встань!
І мертвий підвівся, і почав говорити. Він віддав його матері. Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога й говорили: – Великий пророк устав між нами. Бог навідався до народу свого.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Отців: Ів. 56 зач. 17, 1-13.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
Гал. 1, 11–19. «Євангеліє, яке я вам проповідував, не є за людською мірою»
Що таке Євангеліє? Це та Добра Новина, яку пізнали свого часу апостоли, коли перебували з Ісусом Христом, котрий і приніс цю Новину. А саме, що зло і гріх не може вже панувати над людиною, бо в Ісусі Христі людина покликана до життя вічного, до Царства Небесного.
Євангеліє, яку ми проповідуємо, це не лише те, що ми прочитали про Ісуса Христа, почули, чи нам хтось переповів. Остаточна суть Євангелія – це те, що ми особисто зустрілись з Ісусом Христом. Який жив історично і воскрес, однак, який є Богом і з яким ми можемо пережити цю зустріч кожної миті нашого життя.
Євангеліє ми не сприймаємо лише з людського досвіду, лише від людей, ніби хтось нас цьому навчив. Бо навіть коли хтось нам вказав шлях до Бога, допоміг, то зустріч із Богом, досвідчення Господа має бути в кожного з нас особисте, і тоді лиш ми стаємо правдивими носіями Євангелія.
Наше свідчення про Бога, наше проповідування про Нього живе настільки, наскільки ми самі живемо Богом!
Вл. Венедикт Алексійчук
Лк. 7, 11–16. «Юначе, кажу тобі, встань!»
Можемо лише собі уявити, яке горе було в цієї жінки! Вона була вдовою, значить, уже не мала чоловіка, а тепер втрачає і єдиного сина. Людина в такому стані не бачить сенсу життя, перед нею все чорніє. Саме в цей людський розпач, у смуток і безнадію входить Господь і повертає життя синові цієї жінки. Подібне може ставатись і в нашому житті, бо кожен не раз переживає важкі моменти. Саме тоді Господь може прийти до кожного з нас – через нашу довіру до Нього.
Якщо ми довіряємо Богові, якщо віримо, що Він може діяти всюди й повсякчас, то маємо пам’ятати, що Господь може принести в будь-яку хвилю розпачу своє світло. Отож важливо в будь-яких ситуаціях, навіть найскладніших, здавалося б, безвихідних, усвідомлювати, що Бог через нашу довіру до Нього може нас і все навколо нас змінити.
Тож віруймо в Бога повсякчас – і Він матиме змогу діяти в нашому житті!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар воскресний (г. 3):
Хай веселя́ться небе́сні, хай ра́дуються земні́ї,* бо яви́в могу́тність руки́ Своє́ї Госпо́дь,* подола́в сме́ртю смерть, пе́рвенцем ме́ртвих став,* з безо́дні а́ду ви́зволив нас* і пода́в сві́тові вели́ку ми́лість.
Тропар отцям (г. 8):
Препросла́влений Ти, Хри́сте Бо́же наш,* світи́ла на землі́ – отці́в на́ших оснува́в Ти* і ни́ми до і́стинної ві́ри всіх нас напра́вив Ти.* Багатомилосе́рдний, сла́ва Тобі́.
Кондак воскресний (г. 3):
Воскре́с Ти днесь із гро́бу, Ще́дрий,* і нас ви́вів Ти із врат сме́ртних,* днесь Ада́м лику́є і ра́дується Є́ва,* а проро́ки ра́зом із патрія́рхами непереста́нно оспі́вують* божестве́нну могу́тність вла́ди Твоє́ї.
Сла́ва: Кондак отцям (г. 6):
Ти – із Отця́ несказа́нно возсія́вший Син* – з жени́ роди́вся подві́йний єство́м.* Його́ ви́дячи, не відріка́ємося ви́ду зобра́ження,* але його́, благоче́сно написа́вши, ві́рно почита́ємо.* I ра́ди то́го Це́рква, де́ржачи і́стинну ві́ру,* цілу́є іко́ну вочолові́чення Христо́вого.
І ни́ні: Богородичний (г. 6):
Засту́пнице христия́н непости́дна,* моли́твенице до Творця́ незамі́нна,* не погорди́ голоса́ми молі́нь грі́шників,* але́ ви́переди як блага́я з по́міччю нам, що ві́рно співа́ємо тобі́:* Поспіши́сь на моли́тву і ско́ро прийди́ на молі́ння,* заступа́ючи повсякча́с, Богоро́дице, тих, що почита́ють тебе́.
Прокімен (г. 3): Співа́йте Бо́гові на́шому, співа́йте; співа́йте Царе́ві на́шому, співа́йте (Пс. 46,7).
Стих: Усі́ наро́ди, заплещі́те руќами, воскли́кніть Бо́гові го́лосом ра́дости (Пс. 46,2).
Прокімен, пісня Отців (г. 4): Благослове́н єси́, Го́споди, Бо́же отці́в на́ших, і хва́льне, і прославле́не ім’я́ Твоє́ на ві́ки. (Дан. 3,26)
Стих: Бо пра́ведний єси в усьо́му, що створи́в Ти нам. (Дан. 3,27)
Алилуя (г. 3): На Те́бе, Го́споди, я упова́в, хай не посоро́млюся пові́к (Пс. 30,2).
Стих: Стань мені́ Бо́гом-Оборо́нцем і до́мом пристано́вища на спасі́ння мені́ (Пс. 30,3).
I отцям (г. 1): Бог богі́в, Госпо́дь мо́вив, і призва́в зе́млю від схо́ду со́нця до за́ходу. (Пс. 49,1)
Стих: Збері́ть Йому́ преподо́бних Його́, що запові́дують заві́т Його́ в же́ртвах. (Пс. 49,5)
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх. (Пс. 148,1)
Другий: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́. (Пс. 32,1) Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, Святих Отців Сьомого Вселенського Собору і святого апостола Филипа, одного із семи дияконів, преподобного Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0VDATH8v6vZXb4h8gfX5SgxbWv2SqGWJ3RNAp3BUwbwM8gUy4L4W31ftpuUK8tQcnl&id=61585522936379
о. Петро Фостик
