Народження Марії було дивом не лише з духовного погляду – вона була збережена від первородного гріха, а й з погляду фізичного. Знаємо, шо в такому віці, у якому свята Анна народила її, жінки не народжують, бо в старості настає період фізіологічної неплідності. Але бачимо, що неможливе для людей можливе для Бога. Наскільки це гарний приклад для життя кожного з нас!
Ми також, на наш погляд, по-людському, уже не здатні змінитися. Не можемо самі собі зарадити, часто переконані, що себе змінити неможливо. Але немає неможливих речей для Бога, для Нього – усе можливе.
Каже нам Господь, що все можливе для того, хто вірує. Тому наскільки багато всього, що по-людськи нас обмежує, настільки більше уповаймо на Бога.
І Бог за нашою вірою, без сумніву, дасть нам!
Владика Венедикт Алексійчук
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Суботи: 1 Кор. 126 зач.; 2, 6-9.
Браття, ми говоримо про мудрість між досконалими, не про мудрість цього віку, ні про мудрість князів цього віку, що зникають; але говоримо про мудрість Божу тайну, закриту, що Бог призначив перед віками нам на славу; її ніхто з князів цього віку не пізнав, бо якби були пізнали, Господа Слави б не розп’яли, але, як написано:
Чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготовив Бог тим, що його люблять.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Суботи: Мт. 39 зач. 10, 37 – 11, 1.
Сказав Господь: Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.
Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний. Хто своє життя зберігав, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його найде.
Хто вас приймав, той мене приймає; хто ж мене приймає, той приймає того, хто мене послав.
Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду. Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної води, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди.
Коли Ісус скінчив навчати дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати і проповідувати по їхніх містах.
1 Кор. 2, 6–9. «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спадало, те приготував Бог тим, що його люблять»
Нам, як християнам, подобається жити у цьому світі з його певними вигодами та принадами. Але Господь каже, що Він приготував нам щось більше, ніж краса цього світу. Тому завжди, цінуючи і дякуючи Богові за ті добра, які він дає у цьому світі, пам’ятаймо, що на нас чекає щось більше. Тож стараймось не зупиняти нашого погляду на тому, що маємо, будьмо свідомими, що головне нас чекає у Вічності.
Лиш тоді, коли не будемо «приліплюватись» до вигод цього світу, коли не будемо перейматися проблемами й турботами цього світу, а розумітимемо, що нас чекає щось більше, станемо свобідними від радостей цього світу. Так як людина часто готова понести різні подвиги, труди, щоби осягнути щось, готова понести всякі незручності, щоби осягнути собі земне щастя, ще більше потрібно нам прагнути осягнути спасення.
Тож завжди пам’ятаймо, що Господь приготував нам у Вічності, що нас чекає в майбутньому.
Вл. Венедикт Алексійчук
Мт. 10, 37 – 11, 1. «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене»
Ці слова можуть видаватися дуже різкими. Чи Господь заздрить нашій любові до когось, а тим більше до батьків? Звичайно, йдеться про щось інше – про те, що все, що маємо, дає нам Господь.
Дуже важливо за нашими батьками, братами, сестрами, як також турботами і хрестами, побачити Господа. Саме Бог дав нам наших батьків. Кого б ми могли любити, якби Він нам не дав їх, кого б могли шанувати, цінувати, якби Господь не послав їх нам? Тому пам’ятаймо, що вони від Бога.
Важливо побачити Бога за нашими батьками, друзями чи будь-якими іншими цінностями, скарбами; за тими чи іншими прикрощами, хрестами також варто побачити Господа. Так, як для приготування страв є спеції солодкі та гіркі, але одні й інші важливі, як для лікування хвороби є ліки солодкі та гіркі, але ті й інші потрібні, так само в нашому житті.
Усе, що дає Господь, Він посилає зі своєї любови для нашого освячення та спасення!
Вл. Венедикт Алексійчук
Походження Празника Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до давніх Богородичних празників, хоча є одним з досить пізніх свят у християнстві, оскільки його стали офіційно відзначати з VIII ст. Церква довго противилася офіційному визнанню даних, яких немає безпосередньо у Святому Письмі. Про історію свята та про його розвиток у Церкві написано немало. Відомим є факт, що розповідь про народження та дитинство Богоматері знаходиться в апокрифічному Протоєвангелії Якова, де саме розповідається про те, як батьки Марії дуже довго чекали на появу дитини. Протоєвангеліє Якова постало близько 150 р., а отже, за часом близьке до Євангелія від св. Йоана. Апокрифічне євангеліє Якова швидко набуло популярності, але окреме свято Різдва Богородиці виникло не відразу. Хоч вже з IV ст. можемо з впевненістю говорити, що до Матері Божої звертались у молитвах та серед народу і низового духовенства звершували богослужіння на її честь. Найдавніші згадки про окреме Богородичне свято датовані V ст. Свято Народження Пресвятої Діви Марії має, швидше за все, сирійське походження. Розвиток пошанування Діви Марії призвів до того, що за імператриці Пульхерії, яка й сама прийняла обіт дівицтва, відбувся Ефеський Собор (431 р.), де догматично був закріплений статус Марії як Богородиці. Найвірогідніше, внаслідок цього почали розвиватись й інші Богородичні свята. Перші згадки про святкування саме Різдва Богородиці маємо з VI ст. Виникло це свято в Єрусалимі, де тоді був поставлений храм на честь Різдва Божої Матері. За переданням цей храм постав на тому самому місці, де знаходився дім батьків Марії – Йоакима та Анни. Можливо, що освячено храм було 8 вересня, а тому ця дата і стала днем святкування Різдва Богородиці. З того ж століття, але вже з Константинополя, дійшла до нас перша поема, написана на це свято – Кондак Романа Солодкоспівця. Про це свято згадують також святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан і святий Августин. У V ст. про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496). Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст. ), святий Андрій Критський і патріярх Сергій (VII ст.), святий Йоан Дамаскин і патріярх Герман (VIII ст.), святий Йосиф Студит (IX ст.). Офіційне введення цього празника у візантійській імперії приписують імператору Маврикієві (582-602).
Свято Різдва Богородиці набирало ваги поступово. В X ст. воно святкувалось у Константинополі з великим торжеством. Водночас в спільнотах християн візантійського обряду Сирії (Мелхітів) це свято було відсутнє ще й в XI ст., де в цей день натомість була пам’ять батьків Богородиці – Йоакима й Анни.
Зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву. На Заході встановлення цього свята 688 р. приписується Папі Сергієві. У Римі в день свята вірні громадилися в храмі св. Адріана, переробленому з колишньої зали римського сенату, і йшли процесією до базиліки Санта Марія Маджоре. Свято тривалий час залишалося на рівні помічних відзначень. Аж на Ліонському Соборі (1245) Папа Інокентій IV зробив октаву свята обов’язковою для всієї Римської Церкви. Ще пізніше, за Папи Григорія (1370-1378) було встановлено вігілію – навечір’я – для цього свята і створено свої літургійні читання.
Сьогодні повсюдно у церквах візантійської традиції Різдво Богородиці є одним з найбільших свят літургійного року. Богослужбові тексти свята оспівують Різдво Богородиці в контексті цілої Історії Спасіння. Церква західного обряду також відзначається особливим почитанням Різдва Богородиці. В Італії та деяких латиноамериканських країнах існує культ Марії-Дитини. В Італії навіть є санктуарії, де вшановується як чудотворні статуетки та образи Марії Немовляти в колисці. До них, зокрема, належать Madonna Bambina у Форно Канавезе, Madonna Bambina у міланській катедрі – найпрекраснішому храмі на честь Народження Пресвятої Богородиці; Madonna Bambina у каплиці генерального дому Сестер Милосердя.
Сьогоднішнє свято нагадує нам, що Матір Божа була звичайною людиною, мала своїх батьків і день народження. І хоч Вона була збережена Божою волею від первородного гріха, та саме Її життя було по-людськи звичайним. І тільки сповнене віри «нехай станеться», сказане Нею ангелові, зробило Її тією, яку «славитимуть усіх покоління».
Що до нас мовить ікона Празника Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
Іконографія Різдва Богородиці багато чого перейняла з Античності. Так на найбільш ранніх зразках (до XIII ст.) бачимо лише жінок, бо ж, згідно традиції дім поділявся на жіночу та чоловічу частини і чоловік не міг входити до жінки в певні періоди, як то народження дитини. Натомість, Анну оточують повитухи та жінки, що прийшли з частунками для породіллі. На іконах, де Йоаким все ж присутній, він, найчастіше, знаходиться на задньому плані – виглядає крізь віконечко іншого будинка, зазирає крізь двері. Також зустрічаються зображення, де Йоаким стоїть біля ложа Анни. Починаючи від XVII ст. найчастіше він зображуваний за столом із книгою. Також традиційними елементами сцени Різдва Богородиці є стіл, на який ставлять гостинці, сцена купання новонародженої Марії (зазвичай, на передньому плані) та, зрідка, колиска. Слід зауважити, що ця сцена, з-поміж інших із празникового ряду, відрізняється найбільшою кількістю побутових елементів, які явно свідчать як про процес народження дитини, так і про інтер’єри часів написання.
Іконографія Різдва Богородиці є однією з провідних в українському середньовічному малярстві, про що свідчить велика кількість та різноманітність збережених творів у музейних зібраннях України. Ікони цієї тематики сповнені особливої урочистості і людської теплоти. Народження у безплідних батьків Йоакима і Анни дитини, котра мала стати матір’ю Бога, є приводом до особливої радості. Іконографія привертає увагу в першу чергу своїм жанровим характером з великою кількістю персонажів та деталізованим відтворенням сцен. Такий підхід немов має на меті передати атмосферу радісного дійства, співучасником якого стає кожен глядач.
У богословському трактуванні композиція Різдва Богородиці є алюзією до Різдва Христового, на що вказують символічні аналогії обидвох схем. До прикладу, стіл біля ложа св. Анни трактують як вівтар – символ духовної офіри Марії та праобраз жертовності її сина; келих на столі – праобраз Євхаристії, а сцену купелі як очищаючу дію хрещення.
Найдавнішим прикладом цієї іконографії в українському мистецтві слугують фрески собору Софії Київської з ХІ ст. На тлі умовно трактованої архітектури зображено на ложі св. Анну у характерному червоному мафорії. Біля неї стоять три служниці із дарами, а внизу на поземі дві жінки купають новонароджену Марію. Таку ж іконографію наслідує мозаїка монастиря Успіння Богородиці у Дафні XII ст., що свідчить про усталений на той час варіант у світовому малярстві. Ікони XVI ст. відзначаються різноманітністю стилістичних напрямків та іконографічних схем. Останні видозмінюються, зокрема, з появою празникового ряду в іконостасах. Чимало пам’яток походять саме зі святкового ярусу. Колір мафорію Анни з другої половини XVI ст. змінюється з червоного на синій, а покривало, навпаки, зі синього на червоний. На відміну від багатьох інших сюжетів, що у наступному столітті ставали менш поширеними, іконографія «Різдва Богородиці» у період Ренесансу та Бароко набула ще більшої популярності та розвитку. З огляду на жанровість та наративність, у XVII ст. на іконах «Різдва Богородиці» відтворені реалії тогочасного життя. Зокрема, це стосується інтер’єру, в якому пізнаються помешкання тодішніх міщан, а також зовнішнього вигляду персонажів, зодягнутих за тодішньою модою. До прикладу, на іконі першої половини XVIІ ст. незафіксованого місця походження бачимо конкретний інтер’єр, де замість позему – керамічна плитка з візерунками. Стіл на звірячих лапах накритий червоною тканиною з тороками. Персонажі все частіше зображені у динаміці, зокрема, св. Йоаким стоїть при відчинених дверях – він як учасник і водночас спостерігач події.
На прикладі українських ікон «Різдва Пресвятої Богородиці» бачимо, що іконописці до кінця XVI ст. зберігали канонічність композицій, одначе, не позбавляли їх творчого бачення. Характерна фольклорність цих сцен підкреслювала радісний характер глибоко богословської події – прихід у світ Матері Бога.
Підготував: бр. Вадим Поліщук, V курс
Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба — день смерти. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.
Один з великих празників, що стоїть на початку нашого церковного року це празник Різдва Пресвятої Богородиці. Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богоматеринство Пречистої Діви Марії, з якої „засіяло Сонце Правди, Христос Бог наш”. Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах: „Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.
На чому базується встановлення цього празника? Яка його історія та значення?
ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Святе Євангеліє записало нам дуже мало подій із життя Богородиці. Тут нічого не сказано про її різдво, про її молоді літа чи про її святе успення, ані навіть не подано імен її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи — це такі книги, що розповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Богородиці, про що не сказано у Євангелії. Хоча свята Церква не вважає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело, але все-таки вони містять у собі багато чого з традиції та вірувань первісної Церкви.
Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, що її називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників: Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята в честь Иоакима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Иоаким і Анна.
Апокрифічне Протоєвангеліє Якова було в давнину у великій пошані, його цитують або пояснюють багато святих Отців, між ними святий Епіфан, святий Андрій Критський, святий Софроній, патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин і патріярх Фотій.
У Протоєвангелії Якова читаємо, що Пречиста Діва Марія по лінії свого батька походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. Її батьки жили в Назареті і були маєтні, але відзначалися великою праведністю та жертвенною любов’ю до Бога і ближнього. Свої плоди Йоаким ділив на три частини: одну частину давав на жертву для Бога, другу для бідних, а третю залишав для себе. Великою журбою для Йоакима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність уважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини. Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. І вкінці Господь Бог на схилі літ дав їм дитину, що була призначена на Матір Божого Сина.
ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА
Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити часу, коли він з’явився. Про нього згадують святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан, святий Августин і святий Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що свята Єлена († 330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресвятої Богородиці. У V сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496).
Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст. ), святий Андрій Критський і патріярх Сергій (VII ст. ), святий Йоан Дамаскин і патріярх Герман (VIII ст. ), святий Йосиф Студит (IX ст. ). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).
Зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву. Восьмого вересня стало празником тому, що того дня сповнилося дев’ять місяців від зачаття Пречистої Діви Марії в лоні святої Анни, а також тому, що того дня мало бути посвячення храму на її честь в Єрусалимі. Наша Церква святкує цю подію 9 грудня. Празник належить до 12 великих свят нашого церковного року. Він має один день передпразденства і тільки чотири дні попразденства з огляду на празник Воздвиження Чесного Хреста.
РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — ДЕНЬ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДОСТИ
Прихід на світ тієї, що мала бути Божою Матір’ю, є особливим джерелом радости для її батьків, Йоакима й Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цю духовну радість з Різдва Богородиці підкреслюють різні святі Отці. Святий Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як ту, через яку сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, він взиває до участи в радості небо, землю, море і всяке створіння та закінчує словами: „Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки”. А святий Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: „День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість”.
Так і богослуження цього дня повні радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або Його світле Воскресення. Головні мотиви цієї радости — це кінець бездітности праведних Йоакима й Анни, початок нашого спасення, предивна гідність богоматеринства, особлива роль і значення Богородиці в ділі спасення людського роду.
З Різдва Пречистої Діви Марії найперше радіють її батьки. На стихирах Стиховні малої вечірні Церква закликає їх: „Радійте, Йоакиме й Анно, радійте, бо від неплідної родиться Причина нашої радости і спасення”.
З Різдва Богородиці радіють ангели й люди: „Всечесне твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, — співаємо на „Господи возвах” малої вечірні, — множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо ти стала Матір’ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, що на тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна”.
У цій радості беруть участь усі святі Старого й Нового Завітів: „Обновися, Адаме, — каже світилен утрені, — веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима й Анни: Богородиця Марія”.
Укінці Церква закликає всіх вірних на Стиховні вечірні, щоб віддали належну честь Божій Матері: „Прийдіть усі вірні і прибіжімо до Дитини, бо родиться та, що ще перед зачаттям своїм вибрана на Матір Бога нашого. Вона це посуд дівства, розцвілий жезл Арона з кореня Єссея, проповідана пророками і плід праведних Йоакима й Анни. Вона родиться і з нею світ обновляється. Вона родиться і Церква у свою велич одягається. Вона — храм святий, що містить Божество, дівственний посуд, царська світлиця, в якій доконалося дивне таїнство невисказаної злуки природ об’єднаних у Христі. Віддаючи честь Йому, оспівуємо Різдво всенепорочної Діви”.
КУЛЬТ СВЯТИХ ЙОАКИМА Й АННИ
Наступного дня після празника Різдва Пресвятої Богородиці наша Церква вшановує пам’ять: „Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни”. Як батькам Марії і предкам Ісуса Христа, їм свята Церква віддає особливу честь. Тому й звуться вони в нашому богослуженні „богоотцями”. їхнього молитовного заступництва просимо кожного дня на відпусті церковних служб.
У богослуженнях в їхню честь Церква радіє їхнім празником, оспівує їхню роль відносно нашого спасення та величає їх як найбільш щасливих батьків. „Прийдіть сьогодні, любителі празника, — співаємо на стихирах вечірні 9 вересня, — радіймо співаючи й ревно почитаючи пам’ять Йоакима й Анни, чесної двійці, бо вони породили нам Богоматір, Діву чисту… О, блаженна двійце, ви всіх родителів перевищили, бо зродили найкращу з усього створіння! Істинно, ти блажен, Йоакиме, будучи батьком такої Дівиці! Блаженне твоє лоно, Анно, бо ти видала Матір нашого життя. Блаженні груди, що кормили молоком ту, що кормила Того, який кормить всяке створіння. Тож просимо вас, блаженні, моліть Його за спасення душ наших”.
Культ святих Йоакима й Анни почався досить швидко після установлення празника Різдва Богородиці. У VI ст. з’являються храми в честь святої Анни. Цісар Юстиніян І (527-565) 550 року посвятив в її честь церкву в Царгороді. У тому ж сторіччі побудовано в її честь храм в Єрусалимі, місці її народження. Ті церкви мали великий вплив на поширення культу батьків Пречистої Діви Марії, а передусім святої Анни. Їхню пам’ять Східна Церква починає вшановувати 9 вересня в кінці VI століття. В їхню честь написані давні грецькі гимни. У листах святих Отців, а особливо у святого Епіфана і святого Йоана Дамаскина знаходимо похвали в честь святої Анни.
Під впливом Сходу розвивається культ святої Анни в VIII віці і на Заході в Римі. Він стає загальним у цілій Європі щойно в XIV ст. Латинська Церква святкує пам’ять святої Анни 26 липня, а святого Йоакима 16 серпня.
У нашому церковному календарі, крім пам’яти святих Йоакима й Анни 9 вересня, маємо ще два святкові дні в честь святої Анни: 9 грудня — день зачаття Пречистої Діви Марії, і 25 липня — день її смерти.
Християнська іконографія присвятила багато уваги батькам Богоматері. Досить часто можна бачити ікону святої Анни з дитиною-Марією на колінах або, як обидвоє батьків приводять молоденьку Марію до храму, щоб віддати її на службу Богові.
- o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Святий Андрей Критський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить так: “Нинішне свято є для нас початком усіх свят. Воно є дверми до ласки і правди. Нині зведено для Творця всього одушевлений храм і створіння готується стати Божественним житлом свого Сотворителя”. А святий Йоан Дамаскин каже, що “день Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, тому що через Богородицю весь людський рід обновився і печаль праматері Єви перемінилася в радість”. “Обновися, Адаме, веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима і Анни: Богородиця Марія”. Так співає і славить Церква: “Всечесне Твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо Ти стала Матір’ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, що на Тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна”.
Тому з глибини душі своєї взиваймо нині:
Радуйся, вселенної похвало, Радуйся, храме Господній, Радуйся, горо, тінню сповита, Радуйся, всіх прибіжище, Радуйся, світильниче золотий, Радуйся, славо православних всечесна, Радуйся, Маріє, Мати Христа Бога, Радуйся, раю, Радуйся, божественна трапезо, Радуйся, тіне, Радуйся, посудино всезолота, Радуйся, всіх уповання.
Початок нашого спасіння починається, ось народжується на світ Та, що зітре голову диявола і спасіння принесе роду людському. Батьками Пречистої Діви були святі Йоаким і Анна. Йоаким походив з роду Давида, з покоління Юди, а Анна – з роду Арона.
І ось Господь благословить цих нащадків царського і священичого роду, у Назареті народилася Пречистая, дочка їх. Назарет, по-арабськи “ен-Назіра” – називають “цвіт Галилеї”. Лежить він в Галилеї, з усіх боків оточений горами. Містечко потопає у виноградниках і оливних деревах, всюди спокій, тиша і мир Божий.
Тут, серед того раю Галилеї, зацвів цвіт райський, тут народилася Пренепорочная, Пресвятая і Преблагословенная Діва Марія. І прийшла радість у хату праведних Йоакима і Анни, бо це на старості літ Господь поблагословив їх дитиною. А ще більша радість настала в небі. З утіхою дивився на Неї Бог Отець, бо бачив у Ній Матір свого єдинородного Сина, повний любови дивився на Неї Син Божий і Дух Святий, на ту найзнаменитішу скинію, яка мала стати храмом і святинею самого Бога. А хори ангелів ликували, бо ж народилася їх Цариця, бо на світ прийшло найдосконаліше, найсвятіше, найкраще сотворіння Божої могутности.
А нині, що нам лишається, як не припасти на коліна і тішитися разом з цілим небом; бо Вона і для нас народжується, щоб стати Матір’ю Спаса нашого і щоб бути Матір’ю нашою. Прославляймо і величаймо Пречисту Діву, бо така є воля Бога, який хоче, аби ми все, що просимо, отримували через Марію. Молімо й просімо Її нині про поміч і покров у стражданнях та спокусах, бо сміливо можемо надіятися на Її ласку нині, коли вся вселенна Їй честь і славу воздає. Але пам’ятаймо, аби ні нині, ні завтра – ніколи – з нашого боку не було нічого, що засмутило б Пречисту Діву. Чистими будьмо нашою душею, якщо хочемо служити Марії і чистими устами молитися до неї.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сьогодні Бог, що на духовних престолах перебуває,* приготував собі святий престол на землі.* Той, хто премудро утвердив небеса,* з любови до людей живе небо сотворив.* Бо з неплідного кореня зростив нам живоносний сад – свою Матір.* Господи Боже, що твориш чуда* і зневіреним подаєш надію, – слава тобі!
У цей Господній день радійте, люди!* Бо появилася світла палата і книга Слова життя* і народилася та, що є брамою до Сходу,* яка чекає на вхід великого Святителя.* Вона єдина, що на спасіння душ наших* вводить єдиного Христа у вселенну.
Великий дар з Божої волі отримали неплідні жінки,* які видали світлий плід,* але Марія Божою красою заясніла понад усіх людей.* Вона бо, преславно народившись з неплідної матері,* з безсіменного лона надприродно породила в тілі всіх Бога.* Вона − єдина брама єдинородного Божого Сина,* через яку він пройшов і її зберіг замкненою.* Він усе це мудро установив за своїм задумом* і подав усім людям спасіння.
Нині неплідна брама відчиняється,* а дівичі двері випереджують божественне.* Нині благодать починає приносити плід,* появляючи світові Божу Матір,* заради якої земля об’єднується з небом* – на спасіння душ наших.
Нинішнє народження – провісник спасіння* – звіщає всесвітню радість.* Розв’язується неплідність нашої природи,* бо неплідна стає матір’ю тієї,* яка залишається дівою й після того, як з неї народився Творець.* З неї Бог приймає те, що чуже його природі,* і заблуканим вчиняє спасіння своїм тілом,* − Христос людинолюбний і визволитель душ наших.
Нині неплідна Анна народжує божественну Діву,* що з усіх поколінь була наперед вибрана* на житло всіх Царя і Творця, Христа Бога* – на здійснення Божого задуму, яким ми, земляни, відродилися* і з тління обновилися для життя безконечного.
Нині, вірні, настав початок нашого спасіння.* Бо ось з неплідної родиться* сповіщена ще з прадавніх поколінь Мати Діва,* Божа палата, з якої вийде паросток із пня Єссея* і вітка з його коріння.* Хай радіє прабатько Адам, і Єва хай веселиться.* Це ж бо створена з Адамового ребра, явно звеличує дочку і внуку:* Народилось моє спасіння!* Заради нього я визволюся від адових узів.* Нехай радіє Давид, ударяючи в гуслі,* і нехай благословить Бога, бо ось з неплідного лона народжується Діва* на спасіння душ наших.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Всесвітня радість засяяла нам* від праведних Йоакима й Анни − всехвальна Діва.* Вона задля превеликої чистоти стала живим Божим храмом* та її єдину визнаємо справжньою Богородицею.* Її молитвами, Христе Боже, зішли світові мир* і душам нашим велику милість.
Згідно зі сповіщенням ангела,* сьогодні від праведних Йоакима й Анни* народився пречистий плід: Діва* – небо й Божий престол та кивот чистоти,* що всьому світові сповіщає радість.* Захиснице нашого життя!* Звільнення від прокляття й подателько благословення!* У день твого народження, Богозванна Діво,* вимоли всьому світові мир і душам нашим велику милість.
Неплідна й бездітна Анна нехай сьогодні радісно заплеще руками!* Нехай заясніє земля, царі нехай заграють,* святителі нехай радіють і величають,* нехай увесь світ святкує!* Бо ось з Єссеєвого кореня виросла Цариця* і непорочна Отцева Невіста.* Тому й жінки вже не народжують дітей у смутку,* бо зацвіла радість і життя людям у світі вділяється.* Дари Йоакимові прийнято,* ридання Анни перемінилося в радість, і вона каже:* Радійте зі мною, всі вибранці Ізраїля,* бо ось Господь дав мені одуховлену палату* божественної своєї слави − на загальну втіху і радість* та спасіння душ наших.
Слава і нині (г. 8): Прийдіть, усі вірні, біжім до Діви!* Бо ось з Єссеєвого кореня родиться сповіщена перед народженням Матір Бога нашого;* скарбниця дівства, розквітла Аронова палиця,* пророча проповідь і паросток Йоакима й Анни.* Її народженням світ оновляється і Церква прикрашується пишністю:* Вона − храм святий і кивот Божества,* дівственна посудина, царська палата,* в якій збулося таїнство несказанної злуки об’єднаних у Христі природ.* Поклоняючись йому, оспівуймо й Різдво Всенепорочної Діви.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 4):
Різдво́ твоє́, Богоро́дице Ді́во,* ра́дість звісти́ло всій вселе́нній,* з те́бе бо зася́яло Со́нце пра́вди – Христо́с Бог наш.* Він, розруши́вши кля́тву, дав благослове́ння* і, ударе́мнивши смерть,* дарува́в нам життя́ ві́чне.
Сла́ва, і ни́ні: Кондак (г. 4):
Йоаки́м і А́нна з несла́ви безді́тности* і Ада́м і Є́ва від тлі́ння сме́ртного ви́зволилися, Пречи́ста,* у святі́м різдві́ твої́м.* Його́ святку́ють лю́ди твої́,* з прови́ни прогрі́шень ви́зволені,* коли́ кли́чуть до те́бе:* Неплі́дна ро́дить Богоро́дицю* і корми́тельку життя́ на́шого.
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Велича́є душа́ моя́ Го́спода і возра́дувався дух мій у Бо́зі, Спа́сі моїм. (Лк. 1,46-47)
Стих: Бо згля́нувся на смире́ння слуги́ Своє́ї, ось бо відни́ні ублажа́ть мене́ всі ро́ди. (Лк. 1,48)
Алилуя (г. 8): Почу́й, до́чко, і погля́нь, і прихили́ ву́хо твоє́. (Пс. 44,11)
Стих: Лицю́ твоє́му помоля́ться багатії́ наро́ду. (Пс. 44,13)
Замість Досто́йно, приспів:
Велича́й, душе́ моя́, з неплі́дної наро́джену Ді́ву Марі́ю.
І ірмос (г. 8):
Чуже́ матеря́м ді́вство і чудне́ ді́вам діторо́дження. На то́бі, Богоро́дице, обо́є доверши́лося. Тому́ тебе́ ми, всі племена́ землі́, безуста́нно велича́ємо.
Причасний: Ча́шу спасі́ння прийму́ і ім’я́ Госпо́днє призову́. (Пс. 115,4) Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, якої Різдва свято звершуємо, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святого священномученика Автонома, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ – ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ВІКТОР КВАСНІЙ, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=OAzy53ewmj0
ПРОПОВІДЬ О. МИХАЙЛА МЕЛЬНИКА НА СВЯТО РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=9b-SO5FMdho
Ікона мовить. Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії – Джерелo: https://prayer-service.pp.ua/gregorian/#20260912&vita
12 свят у світі змін. Різдво Пресвятої Богородиці – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=IzCHnHxBXZI
8 вересня – РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=j-8aHbqEKEY&t=1s
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 – Джерелo: https://prayer-service.pp.ua/gregorian/#20260908&vita
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02zbUiTLpk3T3vnoVjz5h65Khn6SjLMV2iqxMRjVFDcj2U2HGe2UFsepNXGCQ13QP6l&id=61585522936379
о. Петро Фостик
