Наступний епізод з нашого циклу, присвяченого спадщині Другого Ватиканського Собору, який розкриває навчання Собору про Боже Об’явлення, має на меті розкрити відповідь на нього людини, щоб Слово Боже щедро перебувало в людському серці та було діяльним у житті.
Продовжуємо роздумувати над нашою вірою, якій передує дія Святого Духа та ініціатива Бога об’явити себе людям. Сьогодні поміркуємо над особливостями довіри до Божого Слова та важливими аспектами, які чинять його поживою й орієнтиром для всієї Церкви.
Віра, яка зроджується з тиші слухання
Коли Бог промовляє, першою відповіддю повинна бути тиша слухання. Ця невід’ємна умова продовжує бути актуальною не лише для віри, а й для сучасної культури. У наші дні, здається, переважає форма висловлювання, позначена перериванням, перекривленням і всім тим, що має на меті перешкодити співрозмовникові висловити свої думки. Це явище свідчить про рух у напрямку до того, щоб не слухати іншого. Людина акцентує увагу на вибіркових словах, не враховуючи їхній контекст, або ж робить вигляд, що вже зрозуміла намір співрозмовника, а потім протиставляє йому свою версію. Там, де проголошується верховенство власних переконань над істиною, повага до позицій інших також ставиться під сумнів. Таким чином, коли все ставиться на один рівень без ієрархії суджень, зростає зарозумілість та зверхність тих, хто має найбільше засобів для пропагування своєї думки. Все це не означає, як дехто безсоромно стверджує, що ми досягли високого рівня «демократії», де кожен, доки це нікому не шкодить, говорить те, що думає. Насправді, описана ситуація завдає шкоди насамперед самій особі. Людина, яка просякнута суб’єктивізмом, не лише не може побачити правду про себе, а й стає нездатною відрізнити добро від зла.
Своєю чергою Догматична конституція Dei Verbum з першого ж речення ставить собі за мету відкрити важливість мовчання: «У Боже слово святобливо вслухаючись…». Мовчання є необхідною умовою для того, щоб слово мало сенс. Цінність мовчання, яке не слід плутати з браком слів, ототожнюється з готовністю прийняти сказане. Святе Письмо є багатим на мовчання. Щоб відкрити багатство, яке присутнє в книгах Святого Письма, необхідно проаналізувати також мовчання, яке вони містять. Святий Ігнатій Антіохійський, один з перших Отців Церкви, дуже добре відзначив цей аспект у своєму посланні до Ефесян. «Краще мовчати і бути, ніж говорити і не бути, – пише він. – Добрим є навчати, коли той, хто навчає, сам діє. Отже, є тільки один Учитель, Який промовляв, і те, що говорив, робив; а те, що Він робив мовчки, гідне Отця. Хто має слово Ісуса, той може також слухати Його мовчання, щоб воно було досконалим, щоб Він діяв через те, про що говорить, і щоб Він був пізнаний через те, про що мовчить».
Відповідь віри
На почуте Боже слово потрібно відповідати вірою. Конституція про Боже Об’явлення говорить про «послух віри». Послух – це інша сторона слухання. «Послух (по-слухати; лат. ob-audire) у вірі означає добровільне підпорядкування почутому слову, тому що його правда гарантована Богом, Який є самою Правдою», – навчає нас Катехизм Католицької Церкви. Апостол Павло переконаний, що людина може прийти до віри, якщо прийме його проповідь, основа якої – в Слові Господньому. Тому він з радістю говорить про віру «із слухання, а слухання через слово Христове» (Рим. 10,17). Тут спостерігаємо вражаючу циклічність: віра походить від слухання проповіді Божого слова і веде до послуху; так само послух віри передбачає слухання Слова Господнього. Тільки ті, хто приймає Воплочене Слово і є знайомі зі Словом Божим, можуть стати його правдивими й достовірними свідками. Саме тому апостол Павло може писати до Ефесян, що ми «не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2,19). Таким чином, Об’явлення є Словом Божим, зверненим до Церкви, яка в тиші слухання повинна створити умови для відповіді на зроблену їй пропозицію спільності з Богом.
Відповідь Церкви
Пропозиція Бога об’явити тайну своєї волі (пор. Еф. 1,9) передбачає реакцію Божого люду, яку можна коротко окреслити у трьох відповідях, які дає Церква. Перша відповідь полягає в оповіді. Слово Боже розповідає про різні події, які складають подію спасіння. Коли ж Церква звіщає Слово Боже (розповідаючи про різні етапи історії спасіння), вона водночас повинна залучати співрозмовника, щоб він відповідав з вірою. Без залучення й участі розповідне звіщення могло б зіткнутися з розривом між подією Об’явлення і особистим життям. У такому випадку людина залишалася б наче збоку, а її життя було б позбавленим спасенного характеру. Ба більше, Боже Слово має бути нормативною формою життя Церкви. Тому історичний характер Слова є плодом діалогу між Богом, Який промовляє, та людиною, яка Його слухає й реалізує Слово Боже у повсякденному житті.
Другий вимір відповіді полягає у пригадуванні. Це властиво літургійній мові, коли Церква стикається з Божим таїнством і розуміє обмеженість власних слів. Ба більше, після події вознесіння Христа єдність з Богом охоплює обов’язковий сакраментальний характер. Завдяки семи Святим Таїнствам у Церкві ми актуалізовуємо жести і слова Ісуса, Який уприсутнюється між нами. У цьому контексті Конституція Dei Verbum створює паралель між Святим Письмом і Євхаристією, які є необхідною поживою для життя в Бозі. Таким чином, доступ до пізнання Ісуса маємо через єдність з Богом у Святих Таїнствах та в Божому Слові, яке присутнє, зокрема, у Святому Письмі.
Церква шанує Святе Письмо, однак не формально, а з огляду на те, що в ньому міститься Боже Слово. Святе Письмо не може бути найбільш продаваною книгою у світі, але водночас і найбільш запиленою книгою на домашніх полицях. Недостатньо володіти Біблією, якщо вона не стає Словом, яке щодня спонукає до зростання в християнській вірі. «Незнання Святого Письма – це незнання Христа», – справедливо стверджував святий Єронім. Потрібно ще багато праці та ентузіазму, щоб відродити в християн зацікавлення і пристрасть до того, щоб вкорінювати своє життя у Слові Божому. Діалог зі Словом Божим та його пригадування має безпосереднє відношення до втілення зобов’язань, які людина отримала внаслідок Святого Таїнства Хрищення. Тому пошана до Святого Письма передбачає розуміння того, що воно виражає найвище правило християнської віри.
Дієвість Божого Слова
Третя відповідь Церкви на Боже Об’явлення виражається у дієвості. Слово Боже є дієвою мовою, адже творить і перетворює дійсність, а також залучає віруючого, коли він слухає Слово. «У Слові Божому присутня така сила, така могутність, що воно є для Церкви підтримкою й життям, а для дітей Церкви – наснагою віри, поживою для душі, чистим і нескінченним джерелом духовного життя», – читаємо у Догматичній конституції про Боже Об’явлення. Нам варто переосмислити те, чи Боже Слово справді є першоджерелом для церковного життя. Щодня, занурюючись у безліч справ, часто не найсуттєвіших, кожен член Церкви, а насамперед єпископ, повинен запитати себе, чи його служіння полягало в тому, щоб звіщати і свідчити про Ісуса Христа.
Сила Божого Слова є достатньою умовою для того, щоб члени Церкви були готові свідчити своїм життям Істину. Якби місія Церкви полягала в тому, щоб ухилитися від питання істини, то її віросповідна пропозиція не могла б бути оригінальною. В ранній Церкві апостоли були переконані, що керигма несе в собі настільки правдивий і спасенний заряд, що вона не може залишатися обмеженою рамками одного народу. Саме це їх спонукало відважно йти по світу, щоб звіщати радісну вістку Євангелія. У наш час, позначений заплутаним релятивізмом та постійним потоком фейкових новин, які підживлюють сильні світу цього, з’являється також внутрішня жага до істини. У цьому контексті можемо звернути свій погляд до Слова Божого як до слова Істини. Співдія між людиною та Божим Словом передбачає щиру розмову між двома «друзями», де особа відчуває себе покликаною, щоб знайти відповідь на питання про сенс життя. Наскільки людина розуміє правдивість Божого слова, настільки воно спонукає до послуху віри, бо є достовірним і гідним того, щоб за ним слідувати.
Боже слово має живити життя віруючих. Папа Бенедикт XVI зазначав, що Церква живе не сама по собі, а Євангелієм, з якого завжди черпає дороговказ для своєї мандрівки. «Церква завжди повинна оновлюватися і омолоджуватися, а Боже слово, яке ніколи не старіє й не вичерпується, є привілейованим засобом для досягнення цієї мети. Бо саме Боже слово через Святого Духа завжди повертає нас до повної істини», – навчає Святіший Отець. У цьому контексті привілейованим місцем осягнення глибокої істини Божого слова для Церкви залишається Пресвята Євхаристія. «І як життя Церкви зростає завдяки постійній участі у таїнстві Євхаристії, так можна сподіватися й нового імпульсу для духовного життя зі зростання пошани до Божого слова, яке стоятиме повіки», – читаємо у Догматичній конституції Dei Verbum.
Джерела:
Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Жовква 2002, 144.
ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення «Dei Verbum» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 1,5,21,26.
R. FISICHELLA, La Rivelazione come Parola di Dio (Quaderni del Concilio, vol. 2), Shalom editrice, 2022, 43-52.
PAPA BENEDETTO XVI, Discorso ai partecipanti al congresso internazionale per il 40° anniversario della Costituzione dogmatica sulla Divina Rivelazione Dei Verbum, in URL: < https://www.vatican.va/content/benedict-xvi/it/speeches/2005/september/documents/hf_ben-xvi_spe_20050916_40-dei-verbum.html > (in 16/01/2025).
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Віра Церкви (4). Слухання Божого Слова та відповідь Божого люду – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-4-slukhannya-bozhogo-slova.html
ВІРА ЦЕРКВИ (4). СЛУХАННЯ БОЖОГО СЛОВА ТА ВІДПОВІДЬ БОЖОГО ЛЮДУ – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=BxfJG66SdOc
Віра Церкви (1). Унікальність християнської віри. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-1-unikalnist-viry.html
ВІРА ЦЕРКВИ (1). УНІКАЛЬНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ВІРИ. – О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=VLCZwqOIGLQ
Віра Церкви (2). Бог об’являє Себе в історії через Слово – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-2-bog-obyavlyayetsya-cherez-slovo.html
ВІРА ЦЕРКВИ (2). БОГ ОБ’ЯВЛЯЄ СЕБЕ В ІСТОРІЇ ЧЕРЕЗ СЛОВО. – О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=PRCS5ij5UCU
Віра Церкви (3). Слово Боже у зустрічі з культурою – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-3-bozhe-slovo-i-kultura.html
ВІРА ЦЕРКВИ (3). СЛОВО БОЖЕ У ЗУСТРІЧІ З КУЛЬТУРОЮ. – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=aIq4rx9rAtQ
о. Петро Фостик
