«Не можемо бо не говорити про те, що самі бачили та чули» (Ді 4,20). Такою є тема Послання Папи Франциска на Всесвітній місійний день, що було оприлюднене у Ватикані в останню п’ятницю січня. Святіший Отець наголошує, що християни, які відчули на собі Боже милосердя, не можуть не ділитися цим досвідом з ближніми.
«Коли досвідчимо силу Божої любові, коли розпізнаємо Його Отчу присутність в нашому особистому та спільнотному житті, ми не можемо не звіщати і не ділитися тим, що ми бачили і чули», – цим ствердженням розпочинається Послання Папи Франциска на Всесвітній місійний день 2021, що було оприлюднене 29 січня 2021 року. Його тема почерпнута зі слів святих апостолів Петра та Івана, записаних у Діяннях Апостолів: «Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули» (Ді 4,20).
Досвід Апостолів
Свої роздуми Святіший Отець розпочинає зі ствердження, що взаємини Ісуса з Його учнями, Його людяність, об’явлена через Втілення, показують «наскільки Бог полюбив нашу людськість і бере на Себе наші радощі та страждання, прагнення та тривоги». Все в Христі нагадує нам про те, що «світ, в якому живемо, та його потреба у відкупленні не є Йому чужими», але Він «кличе також нас почуватися активною частиною цієї місії».
Глава Католицької Церкви зауважує, що «історія євангелізації розпочинається із захопливого шукання Господа, Який кличе», бажаючи з кожною людиною встановити «діалог дружби». Апостоли навіть запам’ятали день і годину цієї зустрічі, підтвердження чого знаходимо в 1-й главі Євангелії від Івана.
«Дружба з Господом, на власні очі бачити, як Він лікує хворих, їсть із грішниками, годує голодних, наближається до відкинених, доторкається нечистих, ототожнюється з потребуючими, заохочує до блаженств, навчає у новий і повний авторитету спосіб, залишає незатертий відбиток, спроможний викликати захоплення та експансивну й безкорисливу радість, яку неможливо стримати», – пише Папа, додаючи, що «любов завжди перебуває в русі», прагнучи ділитися «найпрекраснішим звіщенням», що є джерелом надії: «Ми знайшли Месію».
Майбутні часи вже сьогодні
Як зазначає далі Папа, в Ісусі ми побачили, що «речі можуть бути іншими». Він «вже сьогодні започаткував майбутні часи», нагадуючи нам про «суттєву характеристику» людини, про яку ми часто забуваємо, а саме, що «ми були створені для сповнення, яке досягається лише в любові». Церковна спільнота «виявляє сьогодні свою красу щоразу, коли з вдячністю згадує, що Господь першим полюбив нас». І це є передумовою місіонерського запалу, який «ніколи не можна здобути як результат обміркування та обрахунків», бо «вийти на місію» є «відображенням вдячності».
Як знаємо, ці часи «не були легкими», адже перші християни «розпочали своє життя віри серед вороже налаштованого середовища». Суворий досвід, здавалося, суперечить, навіть заперечує те, що вони чули, однак це, «замість того, аби бути трудністю чи перешкодою, що могло спонукати їх зосередитися чи замкнутися в собі, спонукало їх перетворити кожну незручність, суперечність і трудність у нагоду для місії». Живе свідчення цього знаходимо в Діяннях Апостолів, що є книгою, «яку учні місіонери завжди тримають під рукою», і яка навчає нас «переживати випробування, пригортаючись до Христа», щоби дозрівати в переконаності в тому, що «Бог може діяти за будь-яких обставин».
Звіщати надію, виявляючи співчуття
«Так це також у нас: теперішній історичний момент теж не є простим. Ситуація пандемії унаочнила та помножила біль, самотність, убогість та несправедливість, від яких вже чимало страждали, та викрила наші фальшиві гарантії та роздробленість і поляризацію, що потихеньку нас роздирали. Найслабші та уразливі ще більше відчули власну слабкість й уразливість. Ми пережили знеохочення, розчарування, тягар, а нашими поглядами навіть могла оволодіти конформістська гіркота, що відбирає надію», – пише Папа, повторюючи за святим Павлом, що ми, однак, «не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса» (2 Кор 4,5).
Саме тому чуємо відлуння слова життя: «Його нема тут, Він воскрес». Це слово надії, що розбиває приреченість і тих, які дозволяють йому торкнутися себе, «дарує свободу та мужність, необхідні для того, аби звестися на ноги та креативно шукати всі можливі способи для переживання співчутливості», що є «сакраменталією» близькості Бога до нас, «Який нікого не покидає на узбіччі».
«У цей період пандемії, перед обличчям прикривати та виправдовувати байдужість і апатію в ім’я здорового соціального дистанціювання, нагальною є місія співчуття, здатна зробити з необхідної дистанції місце зустрічі, піклування та сприяння», – наголошує Святіший Отець, підкреслюючи, що «те, що ми бачили і чули», тобто, «милосердя, що було застосоване до нас», перетворюється в орієнтир для відновлення спільного запалу в будування «спільноти приналежності та солідарності». «В теперішньому контексті, – додає він, – існує нагальна потреба в місіонерах надії, які, помазані Святим Духом, будуть здатними по пророчому нагадувати, що ніхто наодинці не врятується».
Не можемо «присвоювати» Господа лише собі
Тому Єпископ Риму звертається із закликом, наслідуючи апостолів і перших християн, також рішуче сказати: «Не можемо бо не говорити про те, що самі бачили та чули». Все, що нам дав Господь, дав для того, щоб ми «безкорисливо дарували це іншим». Подібно до апостолів, які були поряд з Ісусом, також і ми можемо «торкатися страждаючого та прославленого Христового тіла в щоденній історії». «Як християни, ми не можемо затримувати Господа для себе самих: євангелізаційна місія Церкви виражає її інтегральну та громадську цінність у перетворюванні світу та в охороні створіння», – пише він.
Заохочення, що стосується кожного з нас
За словами Святішого Отця, цьогорічна тема Всесвітнього місійного дня є «запрошенням, зверненим до кожного з нас», аби взяти на себе тягар ознайомлювання інших із тим, що носимо в своєму серці. Ця місія «є і завжди була» ідентичністю Церкви.
«В особистій ізольованості чи коли зачинимося в малих групах, наше життя віри послаблюється, втрачає пророчого духа та здатність до здивування та вдячності; зі свого ж власного динамізму воно вимагає зростаючої відкритості, спроможної досягати та обіймати всіх. Перші християни, далекі від спокуси замикатися в елітарності, були приваблені Господом і новим життям, яке Він пропонував, настільки, щоб іти до людей і свідчити те, що вони бачили і чули: Боже царство близько», – зазначає Святіший Отець, вказуючи на те, що чинили вони це з «благородством», притаманним тим, які сіють, знаючи, що інші споживатимуть плоди їхніх старань.
З думкою про місіонерів
На завершення Святіший Отець нагадує про те, що Всесвітній місійний день, який відзначається кожного року в третю неділю жовтня, є нагодою для того, аби з вдячністю згадати всіх «людей, які своїм життєвим свідченням допомагають нам оновити наше зобов’язання, що випливає з хрищення, бути великодушними та радісними апостолами Євангелія». Особлива думка лине до тих, які виявилися спроможними «пуститися в дорогу, залишити свою землю та родину, аби Євангеліє могло без зволікання та страху досягнути ті закутини народів і міста, де чимало життів спраглі благословення».
«Споглядання їхнього місіонерського свідчення спонукає нас бути сміливими та наполегливо “молити Господаря жнив, аби послав робітників на Свої жнива”; в дійсності, ми усвідомлюємо, що покликання до місії не є чимось з минулого чи романтичною згадкою про інші часи. Ісус сьогодні потребує сердець, здатних переживати покликання як історію любові, що спонукає виходити на периферії світу та ставати посланцями та засобами співчуття. Йдеться про покликання, з яким Він звертається до всіх, але не в однаковий спосіб», – зазначає Папа, додаючи, що завжди, а особливо в цей період пандемії, «важливо помножувати здатність розширювати наше коло» контактів, досягаючи тих, яких не сприймаємо спонтанно як тих, які належать до «світу мого зацікавлення».
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
о. Петро Фостик
