Війна змінює не лише міста чи щоденну реальність, мільйонів людей, вона змінює самих людей, відкриває покликання, народжує нові форми солідарності та показує, наскільки важливо бути поруч з тими, хто захищає інших.
Сьогодні в українській студії Радіо Ватикану ми говоримо про служіння і відповідальність.
Наша гостя – пані Діана Ільницька, директорка благодійного фонду РІЙ, а також голова громадської організації підтримки дружин військових Наскрізь.
За конкретними проєктами цих організацій стоїть глибше питання.
Як кожна людина може знайти місце у цей важкий час?
Чому відповідальність немає рангів?
І чому важливо не чекати, що хтось інший зробить перший крок?
Пропонуємо вам послухати першу частину розмови з Діаною Ільницькою.
Директорка благодійного фонду «РІЙ» і голова громадської організації підтримки дружин військових «Наскрізь» Діана Ільницька в інтерв’ю для ватиканських медіа розповідає, як війна відкрила для неї особисте покликання, чому відповідальність починається з готовності діяти та як спільнота допомагає вистояти перед виснаженням і втратами.
Війна ставить кожного перед вибором: залишитися осторонь чи взяти на себе відповідальність за спільне благо. Для одних цей вибір означає військову службу, для інших – волонтерство, підтримку родин військових, допомогу сусідам або щоденне служіння там, де вони є. В інтерв’ю для ватиканських медіа Діана Ільницька, директорка благодійного фонду «РІЙ» та голова громадської організації підтримки дружин військових «Наскрізь», розповідає про покликання, яке народжується в час кризи, силу спільноти, що допомагає долати виснаження, та відповідальність, яка починається з особистого рішення діяти заради інших.
Покликання, яке народилося у час війни
Після перших вибухів війни пані Діана, дружина священника і мати двох дітей, відчула, що її шлях – бути поруч із тими, хто ризикує життям, щоб захистити країну. Благодійний фонд «РІЙ» – Фонд цивільно-військової ефективності, який вона очолює, працює над покращенням побутових умов військовослужбовців на фронті. «Ми виробляємо мобільні прально-душові комплекси, – пояснює вона. – Це спеціальні конструкції, у яких розміщені пральні та сушильні машини, душові кабіни, насоси, електрика й сантехніка. Вони є автономними, щоб військовослужбовці могли подбати про свою гідність і гігієну. Ми переконані, що боєздатність починається тоді, коли людина почувається гідно й може задовольнити свої базові потреби». Директорка фонду зазначає, що на лінії фронту вже працюють шістдесят таких комплексів, які вони спорудили. Окремий напрямок діяльності фонду «РІЙ» – військова логістика, яка охоплює широкий спектр завдань. Одним із викликів залишається логістика переднього краю. Війна дронів і роботизованих систем змінює підходи: доставку води й продовольства дедалі частіше виконують роботи. «Ми працюємо над посиленням цього логістичного ланцюга», – каже Діана Ільницька. Серед інших напрямків діяльності фонду – будівництво швейної майстерні для Сил спеціальних операцій, а також виготовлення індивідуальних маскувальних комплектів. «До цієї роботи залучено понад тисячу двісті волонтерів в Україні та за кордоном, – розповідає директорка. – Це надзвичайна система взаємодії українців, у якій майстрині та майстри власноруч виготовляють маскувальне спорядження. Завдяки цьому ми вже забезпечили ним понад чотирнадцять тисяч військовослужбовців».
Для Діани Ільницької цей шлях не був заздалегідь запланованим вибором. «Після перших вибухів я відчула, що це мій шлях: я маю бути поруч із військом. Я називаю це покликанням», – розповідає вона. Для неї ознакою справжнього покликання є не відсутність труднощів, а внутрішня впевненість у правильності обраного шляху: попри виклики роботи у військовій сфері, вона ніколи не сумнівалася, що має бути саме там.
Відповідальність починається з причетності
Говорячи про залученість суспільства, Діана Ільницька наголошує: повномасштабна війна показала, наскільки важливою є участь кожної людини. На її думку, одним із найбільших викликів залишається подолання очікування, що хтось інший має взяти відповідальність замість нас. Перші місяці 2022 року стали прикладом того, як українське суспільство може об’єднуватися. «У перші дні й місяці війни вже не мало значення, хто який мав статус, посаду чи статки. Українці просто стали пліч-о-пліч і захистили Київ – нашу столицю. Тоді ніхто не запитував, що саме він може зробити. Кожен просто робив те, що було в його силах», – згадує вона. Цей досвід, переконана Діана Ільницька, показав, що відповідальність не залежить від ролі чи становища людини. «Немає рангів у відповідальності. Ми або беремо її на себе, або ні», – говорить вона.
Волонтерка зауважує, що часто люди недооцінюють власні можливості, вважаючи, що хтось інший уже має більше знань, ресурсів чи впливу, щоб діяти. Однак багато важливих ініціатив виникають саме тоді, коли хтось бере на себе відповідальність і доводить справу до кінця. «Тому що варто зробити українцям? Повірити – чи мені, чи досвіду 2022 року, а найкраще самим собі – що кожен із нас дуже важливий. Ми часто повторюємо фрази, до яких уже всі звикли: “Кожен донат важливий”, “Кожне волонтерство важливе”. Вони здаються банальними, але це правда», – наголошує вона.
Одним із важливих вимірів відповідальності є усвідомлення, що у спільній справі людина не є стороннім спостерігачем, а належить до свого народу і бере участь у його долі. «Я називаю це словом “причетність”, – каже Діана. – Це надзвичайне відчуття. Ми, як християни, знаємо, що Господь постійно поруч із нами, що Він причетний до нашого життя, а ми – до Нього. Ця взаємна причетність є невід’ємною частиною нашої віри. Саме це відчуття є важливим і в контексті нашої перемоги. Перемога буде, тому що ми стоїмо на боці миру, добра, справедливості й правди. Бути причетним до перемоги, до добра, до справедливості – це надзвичайно важливо для кожної людини». Причетність не залишається лише внутрішнім переживанням. Вона проявляється через конкретні дії. «Молитва – це дія. Донат – це дія. Волонтерство – це дія», – наголошує директорка фонду.
Вона звертає увагу, що сьогодні волонтерство має багато форм. Це не лише фізична допомога, а й використання професійних знань і навичок: робота з інформацією, комунікаціями, технологіями, аналітикою чи творчими проєктами. Для підтримки війська, переконана Діана Ільницька, потрібні люди з різним досвідом і здібностями. Саме тому важливо не лише допомагати, а й знайти власне місце, у якому людина може бути найбільш ефективною. Вона наголошує, що одним із завдань її команди є допомогти тим, хто ще шукає такий спосіб залучення. «Якщо ви загубилися, якщо ще не знайшли або втратили своє місце, свою причетність до війська, до суспільства, до нашої спільної боротьби – звертайтеся», – говорить Діана Ільницька.
Водночас волонтерський шлях, за словами директорки фонду «РІЙ», не завжди є простим. Людина може опинитися у середовищі, де багато віддає, але не відчуває підтримки чи приналежності до спільної справи. Для самої Діани Ільницької складні ситуації стали частиною щоденної роботи. «Я працюю із сотнями військових підрозділів і регулярно стикаюся з непростими ситуаціями, – каже вона. – Чи ламають вони мене? Ні. Бо я знаю своє покликання. Коли виникають складні ситуації, я дію як доросла людина: аналізую їх, роблю висновки, відмовляюся від того, що не працює, і рухаюся далі. Тому я завжди раджу: будьте відкритими до змін і не бійтеся шукати своє місце. Коли ви його знайдете, ви це відчуєте». Діана переконана, що сьогодні можливості для служіння є у багатьох сферах – від журналістики та ІТ до мистецтва, соціальних мереж, досліджень чи аналітики. У її фонді, зазначає вона, існує понад двісті напрямків інтелектуального волонтерства.
Почуття приналежності потрібно плекати і підтримувати. Воно не виникає лише від самого факту участі у спільній справі – його зміцнює досвід взаємності, відкритості та усвідомлення того, що твій внесок має значення. «Ми інтегруємо волонтерів у команду повністю, – розповідає директорка фонду. – Вони разом із нами їздять на лінію фронту, працюють у спільних робочих чатах, де обговорюються всі процеси». Щомісяця команда проводить загальні зустрічі, під час яких обговорює результати роботи, ділиться зворотним зв’язком і говорить не лише про досягнення, а й про складні моменти. Для Діани Ільницької важливо, щоб кожен учасник команди бачив не лише окрему дію, а й загальний результат спільної праці. «У нас немає поділу на “керівників” і “волонтерів”. Коли ти живеш спільною справою, не потрібно спеціально думати, що можна сказати, а що ні. Ти природно ділишся всім, що відбувається: новинами з фронту, результатами роботи, історіями успіху, – говорить вона. – І тоді навіть людина, яка зробила невеликий внесок, бачить загальний результат, розуміє, заради чого все це було, і відчуває свою причетність».
Сьогодні у фонді «РІЙ» волонтерять понад 1200 людей. Директорка наголошує, що команда готова прийняти ще більше тих, хто хоче долучитися. «Навіть якщо до нас прийдуть десятки тисяч людей, ми зможемо організувати їхню взаємодію», – підкреслює вона.
Бути опорою для тих, хто чекає
Війна змінює життя не лише тих, хто перебуває на передовій. Вона торкається цілих родин, у яких дружини військовослужбовців часто залишаються сам на сам із щоденними викликами. Підтримка таких родин стала одним із напрямів громадської організації «Наскрізь», яку заснувала Діана Ільницька. Організація розпочалася у 2022 році як проєкт благодійного фонду «РІЙ», а у 2025 році через великий запит на підтримку стала окремою громадською організацією. Сьогодні «Наскрізь» працює над підтримкою життєстійкості дружин військовослужбовців – здатності адаптуватися до складних обставин, зберігати внутрішню опору та відчувати власну цінність. Одним із головних напрямів є створення спільноти, яка вже об’єднує понад дві тисячі жінок. «Наше головне завдання – створити такі проєкти, які працюватимуть навіть без нашої безпосередньої участі. Ми хочемо, щоб дружини військових залишалися опорою одна для одної незалежно від обставин», – говорить пані Діана.
Організація супроводжує жінок під час вагітності, пологів і після народження дитини, має окремі програми для військовослужбовців-майбутніх татусів, а також надає психоемоційну підтримку. Важливою частиною цієї роботи є програма «Теплі кола» – зустрічі, де дружини військових можуть спілкуватися та отримувати підтримку від тих, хто проходить подібний досвід. Один з напрямків діяльності «Наскрізь» спрямований на покращення взаємин у родинах військових.
Окремий напрям – допомога суспільству краще зрозуміти потреби родин військових. За словами Діани Ільницької, підтримка часто починається з простих речей: запитати, чи потрібна допомога, бути поруч, допомогти з дітьми чи побутовими справами. «Насправді ці потреби дуже прості: не використовувати нетактовних фраз, запитати, чи потрібна допомога, підтримати жінку, яка часто цілодобово виконує ролі і мами, і тата, і дружини одночасно», – зазначає вона. За час роботи організація вже надала тисячі консультацій і підтримки в межах своїх програм. «Ми радіємо, що можемо бути тією спільнотою, де людина отримує необхідну підтримку, адже кожен із нас її потребує», – говорить наша співрозмовниця.
Дія допомагає вистояти
Повномасштабна війна залишає дедалі глибший слід у душах українців. Майже кожна родина живе з тривогою за близьких, переживає втрату або невизначеність. На переконання Діани Ільницької, насамперед, важливо прийняти, що в ненормальних обставинах природно почуватися виснаженим. Водночас людина має дбати про себе: звертатися по допомогу, дозволяти собі перепочинок, знаходити власні способи відновлення. «У більшості випадків цей стан говорить про те, що тобі може допомогти дія – включеність у роботу, допомогу чи будь-яку іншу активність. Я дуже часто чую від людей, що саме через волонтерство, працю чи підтримку інших вони поступово виходять із важких психологічних станів», – говорить вона. Така дія, за її словами, нерідко починається з уважності до тих, хто поруч: літньої людини, сусідів або дружини військовослужбовця, яка залишилася сам на сам із численними обов’язками. Особистий досвід також навчив її, що способи відновлення з часом змінюються. «Ми щоразу заходимо в тяжкі психологічні стани. Якщо два роки тому у мене вже був список того, що допомагає мені відновлюватися, то зараз я створюю новий, бо попередній уже не працює. Я намагаюся зрозуміти, що тепер зможе мене звідти витягнути: побути на природі, помолитися, взяти пів дня паузи, пройтися вулицею. У кожного це буде щось своє», – ділиться пані Діана. Саме тому вона закликає не нехтувати власним відновленням і водночас не втрачати здатності діяти. «Знаєте, що я роблю, коли мені найгірше? Я відкриваю новий проєкт. Бо нова дія породжує силу. Мене часто запитують: “Як ти це все витримуєш?” Мабуть, саме дією. Якби я не діяла, була б дуже слабкою», – каже вона.
Вибір на користь спільного блага
Постійна відповідальність, яку бере на себе людина, не минає безслідно. Директорка благодійного фонду «РІЙ» та голова громадської організації підтримки дружин військових «Наскрізь» не приховує, що виснаження стало невід’ємною частиною її служіння, але переконана: вирішальним є не те, чи вдасться його уникнути. «Я переживаю це майже щотижня. У моїй роботі професійне вигорання – супутній фактор. Для мене головне питання не в тому, чи впаду я, а в тому, що допоможе мені піднятися. Мене щоразу повертає моє покликання. Якщо до повномасштабного вторгнення вигорання здавалося чимось дуже страшним і сприймалося як ознака серйозної помилки, то сьогодні я дивлюся на нього інакше. Це абсолютно закономірний стан для людини, яка живе в тих ненормальних умовах, у яких зараз живемо всі ми. Особливо якщо йдеться про військовослужбовців, волонтерів, благодійників і всіх, хто роками працює заради захисту країни. Для них це постійний стан. І наше завдання – не уникнути його будь-якою ціною, а навчитися з ним працювати».
Роздумуючи про відповідальність, співрозмовниця повертається до теми вибору, який сьогодні постає перед кожним українцем. «Ми маємо сотні тисяч загиблих українців. І це був їхній свідомий вибір – піти на війну. Завтра – річниця загибелі мого брата. Я пишаюся його вибором. Він був людиною, яка казала: “А хто, як не я?” Так само, коли мами залишають дітей із рідними й ідуть до війська. Сьогодні у Збройних силах служать понад 70 тисяч жінок. Це також їхній свідомий і сильний вибір. Є й інші вибори. На жаль, є люди, які залишаються осторонь боротьби. У кожного свій шлях. Але коли ми говоримо про тих, хто зробив вибір служити чи допомагати, я впевнена: людська природа час від часу неминуче приводить нас до почуття провини. Та наш вибір – це вибір заради життя нашої країни, наших рідних, нашої землі. Він занадто важливий, щоб картати себе. Цей вибір занадто сильний, занадто високий і занадто дорого коштує для нашої країни. І він правильний. Я дякую кожному, хто його зробив. Я обіймаю всіх, хто сьогодні проживає наслідки цього вибору своїх рідних: дружин військових, дітей військовослужбовців, батьків, які відправили своїх дітей на війну, усіх, хто втратив своїх близьких».
Діана Ільницька переконана, що саме тепер відповідальність перестає бути лише особистою справою. «Ми перебуваємо в історичному моменті, коли або буде Україна, або її не буде. Ми живемо під час найстрашнішої війни цього століття. Тому наш вибір – це вже не лише про нас самих. Це вибір заради України. Кожен, хто його робить, обирає не тільки себе чи свою сім’ю – він обирає майбутнє своєї держави. Саме тому я ніколи не картаю себе за те, що не потрапляю на дитячі свята або що моя дитина інколи робить уроки без мене. Я просто знаю: зараз я роблю вибір, який вартий моєї країни. Я молюся лише про те, щоб мене зрозуміли й прийняли. І дуже хотіла б, щоб таке прийняття й розуміння були в кожній українській родині. Можливо, тоді нам було б легше зберегти свої сім’ї».
На завершення Діана Ільницька звертається до всіх, хто ще шукає своє місце у служінні іншим: «Я закликаю всіх волонтерити. Закликаю всіх донатити. Закликаю кожного знайти своє ефективне місце – у підтримці війська або безпосередньо в його лавах. Я також хочу запропонувати допомогу кожному, хто ще шукає своє місце: у благодійності, волонтерстві чи війську. Чекатиму повідомлень від усіх, кому потрібна порада чи підтримка, і допоможу настільки, наскільки зможу. Я щиро дякую Богові за це покликання. Воно наповнює кожну клітину мого життя. Я вдячна за те, що саме в цей історичний момент для України маю можливість бути на своєму місці й робити те, що роблю».
Світлана Духович – Ватикан
Діана Ільницька про вибір на користь добра та ціну відповідальності у час війни – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2026-07/diana-ilnytska-pro-volonterstvo-ta-tsinnosti.html
Українська передача 23.07.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/07/ukrainian-programme-23-07-2026.html
ПРО ВИБІР НА КОРИСТЬ ДОБРА ТА ЦІНУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЧАС ВІЙНИ – ДІАНА ІЛЬНИЦЬКА – (І) – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=pM8RE-56Gyw
Благодійна організація „Благодійний Фонд „РІЙ” – Джерелo: https://www.riyukraine.com/about
Діана Ільницька: про волонтерство, мотивацію та суспільство. Добра розмова – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=yLkOZMhibaI&t=24s
Допомагати війську та виховувати дітей у любові – Діана Ільницька, дружина священника – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=4MAbvgNavU0&t=4s
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid0mG2Xvh2ki5ibVd6FwdgsYs1YgATcxuLe7cytRAgZ1EvvAgd7pfrqh4Xhwr4RjhnQl
о. Петро Фостик
