У цьому випуску нашої рубрики «Ойкономія» звертаємося до XIX книги «De civitate Dei», де святий Августин найбільш зосереджено розмірковує про мир. Для нього мир – це не просто відсутність війни, а глибший стан впорядкованості, який починається в душі, проходить через дім і державу та знаходить свою повноту лише в небесному місті.
Попереднього разу ми розпочали знайомство з трактатом святого Августина «De civitate Dei» (Про місто Боже). XIX книга цього твору розкриває точний задум. На початку Августин пояснює, що хоче говорити про мету двох міст земного і небесного, а тому мусить спершу розібратися з тим, як люди шукали щастя в межах цього нещасного життя. Він переглядає філософські вчення про найвище благо і показує, що людський розум постійно намагається влаштувати собі щастя тут і тепер, але не може досягнути повноти, якщо не знає справжньої мети людини. Відповідно мир у Августина не можна зрозуміти окремо від питання про щастя, кінцеву мету і правильний порядок любові.
Мир починається з правильної мети
Для Августина всі людські пошуки миру пов’язані з тим, що людина прагне добра. Проте проблема полягає в тому, що вона часто приймає проміжне благо за остаточне. Тому й мир вона розуміє занадто вузько як тілесний комфорт, суспільну стабільність, безпеку чи можливість спокійно користуватися благами життя. Августин не заперечує цінності цих речей. Він наполягає, що вони не є оманливими, але вони і не є найвищими. Саме тому вони не можуть дати людині остаточного спокою. XIX книга вся побудована на цій напрузі між миром, якого реально шукає земне місто, і миром, до якого покликане місто небесне.
Звідси виникає одна з його найважливіших інтуїцій, яка полягає в тому, що усі прагнуть миру. Також імперії прагнуть не хаосу, а впорядкованого стану, в якому їхня воля буде здійснена. Ця думка дуже гостра, бо вона показує, що мир сам по собі ще не є достатнім критерієм добра. Треба питати, який саме мир мається на увазі і на якому порядку він стоїть.
“Мир є спокоєм порядку”
Найвідоміше визначення XIX книги звучить лаконічно: мир є спокоєм порядку. Августин далі пояснює, що порядок – це такий розподіл, який віддає рівним і нерівним належне їм місце. Тобто мир виникає тоді, коли кожна річ перебуває у правильному відношенні до своєї мети. Мир у нього передбачає внутрішню правильність, а не лише зовнішній спокій.
Августин послідовно розгортає це визначення через низку рівнів. Мир тіла як належна злагода його частин. Мир нерозумної душі – впорядкована спокійність бажань. Мир розумної душі – впорядкована згода пізнання і дії. Мир між тілом і душею як правильно впорядковане життя і здоров’я живої істоти. Мир між смертною людиною і Богом – упорядкований послух віри вічному законові. Мир між людьми – упорядкована згода. Мир дому – згода між тими, хто повеліває, та тими, хто слухається. Мир держави – відповідно впорядкована згода громадян. А мир небесного міста – досконала впорядкована та гармонійна насолода Богом і одне одним у Бозі. В цьому баченні спостерігається, що Августин мислить мир як багаторівневу реальність від тіла до Бога, від особи до політичної спільноти, від часу до вічності.
Мир дому і мир держави
Особливо промовисто у XIX книзі звучить його увага до дому та держави. Августин показує, що мир має будуватися вже в найменших людських спільнотах. Дім має свій мир, і цей мир полягає в належній згоді тих, хто керує, і тих, хто слухається. Держава теж має свій мир, і він так само пов’язаний з упорядкованою згодою громадян. Для нього це порядок, у якому частини спільноти перебувають у правильному відношенні одна до одної. Якщо цей порядок викривлений, тоді зникає і мир, навіть якщо зовні все виглядає стабільно.
Саме тут можна побачити, наскільки глибоко Августин відрізняється від сучасного суто процедурного мислення, що зводиться до інституційної рівноваги. Якщо в домі, у місті чи в державі немає правди про добро, якщо бажання невпорядковані, якщо любові спрямовані неправильно, тоді мир буде тільки видимістю. Зовнішній спокій без внутрішнього порядку він не вважає повнотою миру.
Одна з найцікавіших думок XIX книги полягає в тому, що земне місто також хоче миру і воно теж прагне згоди, ладу та захищеності. Воно хоче миру для того, щоб спокійно користуватися тими благами, які вважає найважливішими. Саме тому небесне місто, поки перебуває в паломництві, може користуватися земним миром разом із земним містом. Земне місто хоче миру як умови для користування тимчасовими благами. Небесне місто користується земним миром, але не вважає його остаточним благом. Воно підпорядковує нижчий мир вищому. Тому два міста можуть жити в одній політичній реальності, користуватися одними законами, мовами й господарськими порядками, але не жити однією надією.
Мир небесного міста
Найвищий мир, за Августином, належить небесному місту. Мир небесного міста – це досконала впорядкована і гармонійна насолода Богом і одне одним у Бозі. Це означає, що остаточне щастя є спільнотою, в якій любов остаточно зцілена, де немає суперництва, втрати, страху чи неправди, і де ближній входить в моє щастя. Саме тому Августин так наполягає, що справжнє щастя не може бути в межах цієї смертної дійсності. Все, що можна втратити, не може бути остаточним блаженством. Земний мир потрібний, але його можна порушити. Тілесне здоров’я важливе, але його можна втратити. Політичний порядок корисний, але імперії падають. Лише той мир є повним, який уже неможливо зруйнувати, бо він коріниться в самому Богові. XIX книга фактично показує, що мир і щастя збігаються там, де людина і спільнота остаточно впорядковані до Бога.
XIX книга De civitate Dei не дозволяє ні романтизувати політичний мир, ні легковажно ним нехтувати. Вона вчить бачити земний мир як справжнє, але проміжне благо, берегти його, але не обожнювати і користуватися ним, але не вважати його остаточним домом серця. Водночас вона відкриває, що найглибший мир неможливий без правильного порядку любові. Для Августина мир починається там, де кожна річ, кожне бажання і кожна спільнота повертаються на своє місце перед Богом. Лише тоді спокій стає справжнім порядком життя.
У підсумку Августин змушує нас інакше дивитися не лише на війну і мир, а й на саму людську надію. Якщо мир є спокоєм порядку, то справжня праця заради миру не може зводитися тільки до зовнішніх домовленостей, хоч вони й залишаються необхідними. Вона мусить торкатися глибшого рівня, як упорядковані наші бажання, наші страхи, наші уявлення про добро і наше ставлення до Бога та ближнього. Саме тому XIX книга De civitate Dei залишається такою сучасною: вона нагадує, що жодне суспільство не стане мирним лише завдяки техніці врегулювання конфліктів, якщо всередині нього не буде праці над правдою, справедливістю і правильною любов’ю. А отже, шлях до миру для Августина починається не тільки за столом переговорів, а в наверненні серця, без якого жоден порядок не буде тривалим.
Олена Комісаренко
Мир у XIX книзі „De civitate Dei”: як Августин вчить бачити порядок – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2026-05/oikonomia-122-tema-myru-v-de-civitate-dei.html
Українська передача 06.05.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/05/ukrainian-programme-06-05-2026.html
У цьому випуску рубрики «Ойкономія», яку готує Олена Комісаренко, звертаємося до XIX книги «De civitate Dei», де святий Августин найбільш зосереджено розмірковує про мир. Для нього мир – це не просто відсутність війни, а глибший стан впорядкованості, який починається в душі, проходить через дім і державу та знаходить свою повноту лише в небесному місті.
Ойкономія (122) Мир у „De Civitate Dei” святого Августина – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/besidy-pro-socialnu-doktrynu-cerkvy/2026/05/oikonomia-122-tema-myru-v-de-civitate-dei-podcast.html
МИР У XIX КНИЗІ „DE CIVITATE DEI” – ЯК АВГУСТИН ВЧИТЬ БАЧИТИ ПОРЯДОК – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=GtIQZdCpWm4
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid0W3g285s7DVcD9dQgukpTPXawJ64SGLwgvzU2XMVUNQ9XbCeahoDhAhRc33DPxvuql
о. Петро Фостик
