ЩО ТАКЕ „М’ЯСОПУСТ”? БОГОСЛУЖБА М’ЯСОПУСНОЇ НЕДІЛІ.
Роздуми над святим Євангелієм, яке читається сьогодні, в м’ясопусну неділю, ведуть нас до часу другого приходу Ісуса Христа, коли буде звершуватися Суд Справедливості. Які ж справи будуть розглядатися на ньому? Там кожному прийдеться звітувати за свої вчинки, за те, що ми зробили і чого не зробили, як ми любили Бога чи не любили, чи були активними членами створеної Ним Церкви чи ні, чи мали ми любов до ближнього, чи любили тільки самих себе? За чим зможемо дати правильну оцінку нашим діям? На це питання дає нам відповідь сам Ісус Христос: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Тим самим Ісус Христос ставить перед нами умову жити в згоді і любові з своїми ближніми, чинити їм добро та служити один одному як Йому самому. Святий Василій Великий каже: „З яким почуванням ми повинні служити братам?
– Так, наче б ми служили самому Господові, який сказав: Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших ви мені зробили”. Це правда, любі брати і сестри, що багато людей думають і турбуються тільки про себе, забуваючи про інших. Проте, саме заповідь любові найбільша із всіх, даних нам Господом. Заповідь любити один одного Ісус Христос дав нам незадовго перед своєю смертю, як заповіт. Чи не послухає син або дочка останньої волі батька чи матері? Чи можемо ми не послухати волі нашого Спасителя, який помер на хресті ради нашого спасіння? „Любове, що завжди гориш, а ніколи не гаснеш; Любове, Боже мій, запали мене вогнем!” каже святий Августин. Коли наше серце загориться любов’ю до ближніх, нам не прийдеться за ними далеко шукати, щоб їм допомогти: ми побачимо їх, стоячих край дороги з простягнутою рукою, або ж вони самі постукають до наших дверей; свого ближнього ми побачимо в себе вдома в особі зморених нелегким життям батька чи матері; наш ближній буде чекати нашої уваги і тепла за парканом, у сусідній хаті або за дверима сусідньої квартири; в лікарні, у в’язниці, в дитячому будинку, в будинку пристарілих, у інвалідному візку. Не дозволяймо нашому серцю залишатися холодним до чужої біди, нехай вогник любові спонукає нас бути прихильними до них та послужити їм у потребі.
Одного разу на одній із центральних вулиць міста сталася дорожньо-транспортна пригода: легковий автомобіль наїхав на велосипедиста. На місці події зібралося багато людей. Травмований велосипедист лежав на асфальті, його обличчя було в крові, від падіння розірвалася одежа на правій руці та нозі. Хтось голосно кричав: „Швидко викликайте лікаря!” З великого натовпу людей ніхто не спішив до телефонної будки і не витягував мобільного телефона, щоб зробити необхідну послугу для потерпілого. Всі намагалися поближче добратися до місця пригоди, з цікавістю дивилися і зітхали, прислухалися до того, що хтось скаже нового, але робити щось самому для надання допомоги ніхто не спішив. Тільки через двадцять хвилин під’їхала машина швидкої допомоги. Як з’ясувалося пізніше, прохожа жінка пішком добігла до лікарні і повідомила лікарів про важкий стан здоров’я велосипедиста. Потерпілого відвезли до лікарні, а на місці пригоди ще довго стояли люди, розказуючи різні версії пригоди працівникам ДАІ: одні нарікали на водія автомобіля, інші звинувачували дорожну службу за те, що з власників автомобілів збирають великі податки, а дороги, як в цьому випадку, далеко не в належному стані. Всі співчували потерпілому велосипедисту. Перед нами, дорогі мої, стоїть невирішене питання моралі: чому ніхто з присутніх так і не зателефонував до лікарні, адже нерідко можна зауважити, як безліч сучасних чоловіків і жінок, молоді весь час тримаються на зв’язку між собою? Чому ніхто з водіїв інших автомобілів не доставив потерпілого до лікарні або хоча б не повідомив медичну службу про потребу їхньої допомоги? Так багато людей мали нагоду послужити своєму ближньому, хоч і незнайомому, але тільки одна жінка виконала свій християнський обов’язок.
Любі в Христі брати і сестри! Життя ставить перед нами різні нагоди, щоб послужити своїм ближнім словом і ділом. Нехай наше сумління не мовчить, не намагаймося зіпхати на когось те, що можемо зробити самі, бо до таких каже Ісус Христос: „Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх найменших братів, і мені не зробили” (Мт. 25, 45). Амінь.
о. Орест Рубель
З нагоди ювілеїв, історичних подій, річниць, політичних виборів та при інших нагодах дуже часто випускаються пам’ятні знаки, медальки. Якби я мав виготовити якийсь знак з нагоди сьогоднішньої неділі м’ясопусної, я помістив би на ньому напис: „Будьмо готові до зустрічі з Богом” або „Кiнець близько”. Щоб носити такий значок, непотрібно належати до означеної церковної організації, до партії чи установи, ані непотрібно бути членом жодного комітету. Бо кожна людина, яка вірить в Бога, знає добре, що одного дня прийде кінець і тоді буде суд. Цю правду про прихід Сина Божого на суд Святе Письмо згадує аж 318 разів. Цю правду пригадує нам наша Церква саме сьогодні, в неділю м’ясопусну.
Ми щойно прослухали оповідання Ісуса Христа про пере- біг останнього Страшного суду. Ісус Христос говорить. що чесне життя і добрі діла будуть нагороджені вічним щастям, а грішники будуть засуджені на вічну кару. Каже Христос: „І підуть ці на вічну муку, а праведники на життя вічне” (Мт. 25,46). В неділю м’ясопусну читаємо в нашому обряді Євангеліє від святого Матея про Страшний суд, а на Вечірні й Утрені у відповідних стихирах оспівуємо Перебіг суду Божого.
Сьогодні на Утрені наша Церква співає наступну стихиру: „Який страшний буде тоді час і день, коли суддя сяде на грізному престолі! Ось книги розгортаються, вчинки оскаржуються і скриті таємниці виявляються: ангели ж кружляють, збираючи всі народи. Прийдіть і почуйте: царі і князі, раби і вільні, грішники і праведники, багаті й убогі, бо йде суддя, який буде судити всю вселенну. Хто встоїться тоді перед його лицем, коли-то виступлять ангели і будуть винуватити у вчинках, думках і задумах щоденних і щонічних? О, який же то час тоді настане! Але перше ніж прийде кінець, поспішай, Душе моя і заклич: Боже, наверни і спаси мене, як єдиний добросердий” (Стихира на „Хвалите Господа”).
Такими і подібними думками, молитвами про Страшний суд виповнена церковна відправа сьогодні. Для чого? Чому? Щоб нас страшити, непокоїти? Ні! Церква пригадує нам слова Христові про Страшний суд, щоб спонукати всіх вірних до жалю за провини, до поправи життя і до збирання заслуг на вічне життя. В наш час часто можна почути, що Бог є любов, тож священики повинні проповідувати любов і милосердя, і не говорити про Страшний суд і вічні кари. Це правда, що Бог є любов і ми часто говоримо про Божу любов. Минулої неділі ми читали притчу про блудного сина і ми подивляли безконечне Боже милосердя і Божу любов. Але Господь Бог також справедливий і Христос Спаситель часто говорить про суд і вічні кари. „Страшно впасти в руки Бога живого!”,- каже Святе Письмо (Євр. 10, 31).
Саме в цю неділю всі християни, отже і ми, маємо запам’ятати собі, що одного дня прийде кінець світу і прийде несподівано. Ось що говорить Ісус Христос: „Як було за днів Ноя, так буде і за днів Сина Чоловічого: їли, пили, женилися, виходили заміж, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчега: і надійшов потоп, і вигубив усіх їх… Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий” (Лк. 17, 26-30). Тому говорить Господь: „Чувайте, отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде” (Мт. 24, 42). „День суду прийде, як злодій уночі” (1 Сл. 5, 2) і „як блискавка” (Мт. 24, 27).
Преса описувала страшну катастрофу в Пакистані 1970 року. Могутній вітер, циклон зі швидкістю 150 миль на годину, вдарив з такою силою, що підняв воду з моря і з рік на двадцять стіп, і вода залляла широкі простори, затопила міста, села й коло мільйона людей загинули в мій жахливій катастрофі. Один врятований фермер зі сльоза- ми в очах оповідав своє нещастя: „О шостій годині ранку через радіо ми почули пересторогу, що надходить небезпека. Я з жінкою і дітьми, а було їх шестеро, вилізли на дах. Нараз дався чути страшний шум, рев, немов кінець світу! Височезна хвиля води вдарила на нас з такою силою, що дах нашої хати почав плисти по воді, я вхопився дерева… Вода понесла моїх дітей, вони кричали, плакали, благали рятунку: я пробував їх рятувати, але вода вирвала їх з моїх рук і забрала їх геть”. Для тих мешканців Пакистану це був страшний день суду Божого.
Hixтo з нас не знає, коли буде Страшний загальний суд. Тому завжди треба нам бути готовими. Але чи кінець світу наступить скоро, чи може щойно після довгих тисячоліть, це неважливо, бо для кожного і кожної з нас день смерти буде днем суду Божого. Ми лиш один раз живемо на землі, один раз будемо вмирати и один раз будемо здавати звіт з нашого життя на Божому суді. Той суд буде щасливим або нещасливим залежить від стану нашої душі в годині смерти. каже святий Павло: „Кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові” (Рм. 14, 12).
Тому треба нам чинити добрі діла, поки маємо світло. Кожний і кожна з нас мусить заслужити собі на вічне щастя. Каже Христос: „Царство Небесне здобувається силою” (Мт. 11. 12), жертвою, посвятою, добрими ділами. Час Великого посту дає нам нагоду призадуматися над станом нашої душі, пізнати свої немочі і недоліки, і щирим серцем звернутися до милосердного Господа.
Однієї неділі лютеранський міністр, пастор, ішов дорогою до церкви в малому селі. Недалеко церкви фермер рубав дерево. Зблизившись до нього, міністр спокійно промовив: „Брате, Господь прийде скоро” і, проказавши ці слова, пастор з поспіхом пішов до церкви на богослужіння. Дещо пізніше зайшов до церкви і той фермер, що рубав дерево. Після від прави фермер приступив до пастора і промовив: „Ваші слова зрушили мою совість. Я почав думати, думати і говори Ти сам до себе: Я не хочу, щоб Господь Бог застав мене в неділю при важкій праці рубання дерева. Я хочу, щоб Господь застав мене в неділю на молитві в церкві”.
Ніхто з нас не знає коли, де і серед яких обставин застукає до нас смерть і ми станемо перед справедливим судом Христа Господа. Тому треба нам бути готовими, бо не знаємо дня і години. На кожній Літургії ми благаємо Христа Господа словами: „Християнської кончини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на Страшному суді Христовому просім. Подай Господи!” Якби ми мали вмерти сьогодні: чи ми готові стати перед Христом-Суддею?
Закінчую цю проповідь стихирою, яку наша Церква співає на Вечірні неділі м’ясопусної: „Сурми засурмлять і могили спорожняться і воскресне з тремтінням вся людська істота. Ті, що добро чинили, вельми зрадіють, сподіваючись прийняти заплату, а грішники дрижатимуть, гірко ридаю- чи, коли будуть осуджені на муки й відлучені від вибраних. Господи слави, у своїй доброті змилуйся над нами і зарахуй нас до тих, що Тебе полюбили”. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
День останнього і страшного суду – „Прийдіть, благословенні Отця мого”. (Мт. 25,34)
Дорогі брати і сестри! Одного разу розумний і досвідчений архітект проходжувався уздовж скалистого побережжя моря. На краєчку скали, яка наче звисала над морем, пишалась розкішно-гарна будівля-палата. Архітект своїм досвідченим оком зауважив розколину в мурі. Звернувся він до власника тієї будівлі, кажучи: „ Уважай, цій гарній палаті грозить велика небезпека. Вода надто підмулила, пошкодила фундаменти. Скала, на якій знаходиться палата, кожної хвилини може потонути у морській глибині”. Власник лиш посміхнувся, зауважуючи, що скала стоїть уже незліченні тисячоліття, тож стоятиме далі, і пішов спокійно спати. Заснув він глибоким сном, з якого вже Й не пробудився; бож тієї самої ночі розбурхані морські хвилі поглинули частину відірваної скали разом в палатою.
Так і треба такому недбалому і легкодушному власникові! – скаже не один – тим більше, що про можливе нещастя розумний архітект його попередив. Дорогі брати і сестри! Чи іноді й ми так не поступаємо? Нас також премудрий Архітект всесвіту попереджає в сьогоднішній святій Євангелії, що світ і все, що на ньому, розсиплеться; що ріка часу і розбурхані хвилі життєвого моря підмуляють фундаменти нашого життя. А що ми на це? Чи бува не поступаємо подібно, як цей легкодушний власник прегарної палати? Замість того, щоб покладати наші надії, спрямовувати наші бажання, складати наші скарби там, на висотах, у незнищенній твердині вічності, – творивши діла милосердя, живши в постійній злуці з Богом, – ми радше складаємо їх у цьому минущому світі, начебто він мав тривати вічно. Одного дня приходить несподівано смерть і нищить, розвалює все. А прийде ще й день останнього і страшного суду! І що тоді станеться з нами? Це буде суд загальний, бо Господь має судити вселену (Діян. 17,31). Суд страшний, бо прийде, як злодій у ночі (2 Петр.ф.10), і буде день гніву і об’явлення справедливого суду Божого (Рим. 2,5), й останній, бо доля кожного визначиться на цілу вічність. Стануть люди на суд без огляду на заслуги, достоїнства, почесті, ознаки влади, слави Й багатства, але з одним лише вибором: віра, або невірство, святість життя або ганебність вад і беззаконства. Це буде суд без милосердя для того, хто не чинив діл милосердя! Прийде бо день, „коли всі, хто в гробах, голос (Христовий) вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, воскреснуть на суд” (Ів. 5,28). А той день же Господній прийде, як злодій; і тоді небо з шумом перейде, первні розпалені розтопляться, і земля з ділами, що на ній, розпадеться „ – каже Апостол Петро (2 Петр. 3,10). І коли так усе це має розпастися, якими ж слід нам бути святими в усім нашім житті та в побожності, очікуючи та вижидаючи день Божого приходу!… „Нового ж неба і землі нової, згідно в обіцянкою самого Бога, очікуємо ми, в яких справедливість перебуває „ – додає ще той же Апостол (2 Петр. 3,11-13).
Остаточна перемога Христа-Судді затріумфує найперше у воскресінні померлих. Пророк Езекиїл, описуючи своє видіння, каже: „вивів мене Господь у дусі і поклав мене серед долини. Долина ж була повна костей, І промовив Господь: „Ось я введу у вас дух і ви знов оживите. Я обкладу вас жилами і ви поростете тілом; я вкрию вас шкірою, вкладу у вас дух, і ви знову оживите і врозумієте, що я Господь „ (Езек. 37,5). Це видіння Пророка вдійсниться в час другого приходу Христа. Він бо відчинить гроби померлих і покличе всіх до нового життя. Всі мусять пізнати і визнати, що Він – Господь, Володар вселенної. В той час ніхто не опреться його могутньому слову. Всі мусять його послухати, йому підчинитись і наново прийняти тіло, яке по смерті покинули. Воно зотліло, розпалося в порох, його, може, розвінли вітри. Але сила Господня наново влучить розсипані часточки.
Ця сила Христа-Судді затріумфує ще і в переміні всесвіту. Бо, як каже Апостол, „земля з ділами, що на ній, розпадеться…”, а ми – „нового ж неба і землі нової, згідно з обіцянкою (Христа), очікуємо… в яких справедливість перебуває „ (2 Петр. 3,7-13). Бог піддав усі створіння людині, щоб вони були для неї дорогою до Нього. Але через свій бунт, несправедливість і пожадливість, людина скривила цей шлях, вжила його для своїх, противних Богові, цілей. Що більше, людина віддалилась від правдивого свого Творця і Бога, й віддалась створінням, наче б вони були її Богом, її останньою ціллю, її усім. Тому то вся природа, а з нею всі діла мистецтва і техніки, сплямлені брудом, нечестю і беззаконням людини – мусять очиститися вогнем Божої справедливості. „ Небо і земля минуться „ з причини беззаконня людей. В день суду створіння злучиться з своїм Творцем й участь братиме в його щастю. Всяке створіння наповниться Богом й не підлягатиме вже більше зіпсуттю і переміні. Тоді саме Бог стане „всім для всіх „! День Божого суду – це день повної перемоги, день тріумфу Божої правди, покори, любови і ласки. День Христовий – це день перемоги Його Церкви і віри святої, день тріумфу святих Тайн, – терпіння для Христа і з Христом, перемоги його молитви і діяння у людських душах.
В кінці, все могучість і справедливість Божа затріумфує в останньому засуді, який Ісус Христос проголосить над людством. В день останнього суду зберуться перед ним народи всіх країн, усіх часів, від початку до кінця існування нашої планети. Там знайдемося і ми 8 усіма тими, в якими доводилося нам співжити. Незбагненне світло Бога освітить найтаємніші діла людей. Ї цей суддя відділить добрих від злих, „як пастух відлучує овець від козлів”. Тоді Христос скаже до тих, що праворуч нього: „ Прийдіть благословенні Отця мого: візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від сотворення світу „! О, як потішаючи ми 6 ці слова для віруючих в Христа-Ісуса. Він не скаже вже більше до нас: Ідіть поміж вовків цього світу, чиніть покаяння, продайте все, що маєте і роздайте вбогим, відречіться себе самих, терпіть гоніння, несіть хрест свій… Ні, в день суду більше Ісус нам цього не прикаже. Він радше закличе: – Прийдіть, посядьте і вживайте в мирі славу, багатства, щастя, яке приготовив вам Той, хто створив всесвіт, той хто є вашим Отцем, а ви його дітьми. – Які ж причини такого рішення? Про них говорить нам сам Спаситель: „ Бо я був голодний і ви дали мені Їсти; мав спрагу і ви мене напоїли; чужинцем був і ви мене прийняли; нагий і ви мене одягли; хворий і ви навідались до мене; у тюрмі був і ви прийшли до мене”. Ісус, хоч не виключає й інших заслугуючих чеснот чи діл, однак йому на серці найбільше лежать діла любови ближніх, тому наводить їх як приклад, щоб цим підкреслити їх вагу і необхідність для осягнення вічного життя. Слова Господні: „що ви вчинили одному в моїх братів найменших, ви мені вробили „ – вказують нам шлях до вічного життя, у Царство Боже. Цей шлях такий простий і ясний.
Але Той самий всевидючий і справедливий Суддя всесвіту скаже до тих, що ліворуч: „ Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові і ангелам його”! О, як страшний це засуд: бути відкиненим від джерела нашого щастя і Бога на віки! Геть від мене прокляті! Чому ж такий суворий засуд виходить з уст ласкавого-милосердного Ісуса? А тому, бо каже Ісус: „Я голодував і ви не дали мені їсти, мав спрагу і ви мене не напоїли, був чужинцем і ви мене не прийняли, нагий і ви мене не одягнули, недужим і в тюрмі, і не навідались до мене”! Прокляті виправдуватися будуть: „Господи, коли ми бачили тебе голодним… чужинцем… недужим, або в тюрмі, і тобі не послужили „? І знову ж Христос відповідає: „ Істинно кажу вам, те чого ви не зробили одному в моїх братів найменших мені також ви того не зробили „! Скільки то між нами тих братів „найменших”, тих які потребують нашої допомоги, потіхи, нашого доброго слова, тепла нашої любови і серця, а ми їм цього жаліємо, не даємо! Чи ж і нам не боятися цього суворого засуду Божого? Бо любов до наших ближніх – це любов до Христа-Бога. І настільки любимо Бога, наскільки любимо наших ближніх чинною любов’ю й ділами милосердя, бо діла милосердя є умовою нашого спасіння. А немає у світі людини, яка не мала б нагоди чинити добро. Тож чинім його завжди і всюди, і почуємо щасливий засуд Христа „Ісуса в день страшного суду: „ Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу „! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
НЕДІЛЯ М’ЯСОПУСНА, ПРО СТРАШНИЙ СУД – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ, 10 БЕРЕЗНЯ 2024, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ФРАНЦИСК ГУРНЯК, ЧСВВ. – https://www.youtube.com/watch?v=1kd0Kpfh6RQ
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Кор. 140 зач.; 8, 8 – 9, 2.
Браття, страва не зближує нас до Бога: ні як не їмо, не тратимо нічого, ні як їмо, не користаємо нічого. Але глядіть, щоб ця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. Бо коли хто бачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сидиш за столом, чи його совість, тому що слабка, не буде заохочена їсти ідоложертовне ? І так через твоє знання може погибнути немічний брат, за якого помер Христос. Грішивши так проти братів і ранивши їх слабку совість, грішите проти Христа. Тому, як страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не блазнити мого брата.
Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? Коли іншим я не апостол, то – вам, бо ви достовірний доказ у Господі мого апостольства.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 106 зач. 25, 31-46.
Сказав Господь: Коли Син чоловічий прийде у славі своїй, і всі ангели з ним, він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч.
Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: – Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.
Тоді озвуться праведні до нього: – Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі і прийшли до тебе?
А цар, відповідаючи їм, скаже: – Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили.
Тоді скаже й тим, що ліворуч: – Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і ви не навідались до мене.
Тоді озвуться і ті, кажучи: – Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?
Він відповість їм: – Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх найменших братів, і мені не зробили.
І підуть ті на вічну муку, а праведники – на життя вічне.
1 Кор. 8, 8 – 9, 2. «Страва не зближує нас до Бога»
Через первородний гріх людини гріх непослуху Адама і Єви увійшов і в людство, і в кожну людину зокрема. Коли придивитися до буття нашого Всесвіту, то цей гріх увійшов лише в людину. Він не увійшов у природу, не увійшов у речі, вони – нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками з цим всім поведеться.
Свобідна воля людини приводить до того, що одна й та сама річ може бути використана і для гріха, і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити людину, а можна нарізати хліба й нагодувати голодного. Так само і страви, які ми вживаємо, можуть сприяти нашому фізичному скріпленню, а можуть робити з нас черевоугодників.
Стараймося ставитися і до страв, і до всіх речей у нашому житті з такої позиції, щоб воно нас наближало до Бога, а все, що віддаляє від Господа, відкидати.
Вл. Венедикт Алексійчук
Мт. 25, 31–46. «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви Мені зробили»
Те, що Бог порівнює себе з найменшими, зазвичай для людини є незбагненною тайною, складною для розуміння й усвідомлення. Ми можемо про це багато розповідати іншим, проповідувати, а от усвідомити собі, що Бог принизив себе до людського буття, що Господь присутній у кожній людині, – це для нас справді велика тайна. І коли ми побачимо Божу присутність в іншій особі, – це справді велике чудо. Позаяк інша особа створена за образом Божим, то для нас надважливо розуміти, що наше ставлення до Бога, наша віра в Нього виявляється в тому, як ми ставимося до людей. Якщо ми благоговіємо перед Богом, то це благоговіння виявляється і перед людьми, які носять цей образ Божий. Якщо ж не маємо любови до людей, яких бачимо, то цілковито так само ми ставимося й до Господа.
Адже саме в щоденних ситуаціях і стосунках з людьми виявляється те, ким ми насправді є, і те, чи дійсно маємо страх перед Богом, – тобто чи боїмося образити Його навіть найменшим гріхом і непослухом.
Вл. Венедикт Алексійчук
Притча про блудного сина минулої неділі символічно показала нам незглибиме милосердя Бога, який приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається і шкодує, що здійснив гріхи. Та щоб хтось не наважився грішити тільки тому, що Господь Бог милосердний і простить йому, то свята Церква у двох наступних неділях для перестороги наводить дві справді драматичні сцени: день Страшного Суду і вигнання з раю наших прародичів — Адама й Єви. Ці дві сцени змальовують нам Божу справедливість. У М’ясопусну неділю святе Євангеліє говорить про день Страшного Суду, а Сиропусна неділя оплакує вигнання наших прародичів з раю.
Неділя Блудного Сина наче говорила до нас: „Блудні діти, заверніть з дороги гріха та в покорі й каятті вертайтеся до батьківського дому, бо наш Отець Небесний безконечно милосердний, то простить і вам”. — А М’ясопусна й Сиропусна неділі грізним тоном перестерігають нас: „Господь Бог не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий, тож не грайтеся з гріхом, але бійтеся строгої руки Божої справедливости й кари”.
День Страшного Суду всім нам пригадує велику відповідальність, яка чекає на кожного з нас за наше життя. А швидка й дуже строга Божа кара, що впала на наших прародичів за один-єдиний тяжкий гріх, переконує кожного, що з Богом не можна жартувати. Тож одна й друга неділя доводять нам необхідність виправлення нашого життя, посту й покути, жалю за гріхи, бо тільки тоді зможемо мати надію на Боже милосердя у день Страшного Суду.
Що таке „м’ясопуст”?
Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М’ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М’ясопусна неділя це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м’ясо. Звідси й назва цієї неділі — м’ясопуст, що значить відпущення, покинення м’яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго.
Богослужба М’ясопусної неділі
М’ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя.
Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі: „Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав’ячих Тебе, єдиний многомилостивий”. „Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили”.
Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі: „Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл” (Четверта пісня).
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли прийдеш справедливий суд вчинити,* Судде праведний,* засівши на престолі твоєї слави,* і страшна вогняна ріка принесе всіх перед твій суд,* щоб у присутності небесних хорів судити людей у страху* за все, що кожний вчинив,* тоді-то, Христе, пощади нас,* і зарахуй, як добросердий, до тих, що будуть спасенні,* молимо тебе.
Книги розгорнуться* і будуть виявлені людські вчинки, Щедрий,* перед твоїм невмолимим судом* і вся долина загомонить страшним скреготом і риданням,* побачивши як надармо плачуть усі грішники,* осуджені справедливим* судом твоїм на вічні муки.* Тому благаємо тебе, Добрий: Пощади нас,* що оспівуємо тебе, єдиний Премилостивий.
Сурми засурмлять* і могили опорожняться* і воскресне з тремтінням вся людська істота.* Ті, що добро чинили,* вельми зрадіють, сподіваючись прийняти заплату,* а грішники дрижатимуть, гірко ридаючи,* коли будуть осуджені на муки й відлучені від вибраних.* Господи слави, у своїй доброті змилуйся над нами* і зарахуй нас до тих, що тебе полюбили.
Коли поставлять престоли та розгорнуть книги* і Бог на суді сяде,* а біля нього з острахом стоятимуть ангели,* і ріка вогняна потече перед ним,* ? який же тоді жах буде!* Що вчинимо тоді ми, люди винуваті в багатьох гріхах?* Як почуємо, що він покличе благословенних до Отцевого царства,* а грішників відішле на прокляття,* то хто перенесе його страшний вирок?* Але ти, єдиний і чоловіколюбний Спасе і Царю віків,* перше ніж прийде кінець, наверни нас покаянням і помилуй.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар (г. 7):
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Слава: Кондак Тріоді (г. 1):
Коли прийдеш, Боже, на землю зо славою і затрепече все,* а ріка вогненна потече перед судищем,* і книги розгортаються,* і таємне з’являється,* – тоді ізбав мене від вогню невгасимого* і сподоби мене праворуч Тебе стати,* Судде найправедніший.
I нині: Богородичний (г. 1):
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті,* як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Створителя Твого.* Слава тому, що вселився в Тебе,* слава Тому, що пройшов із Тебе,* слава Тому, що висвободив нас різдвом Твоїм.
Прокімен (г. 3): Великий Господь наш і велика сила Його, і розумові Його немає міри (Пс. 146,5).
Стих: Хваліте Господа, бо благий псалом, Богові нашому нехай солодке буде хваління (Пс. 146,1).
Алилуя (г. 8): Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем Його з ісповіданням і псалмами воскликнім Йому (Пс. 94,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святого мученика Кодрата і тих, що з ним: Кипріана, Ніки, Галини та інших і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
„Страшний суд” Святослав Ткачук, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua – https://prayer-service.online/m/#20240310&vita
о. Петро Фостик
