ПРАЗНИК ГОСПОДНЬОГО ПРЕОБРАЖЕННЯ. ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ. ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА. ПРО ІКОНУ.
13 серпня – Віддання Переображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Походження Празника.
Точних відомостей про започаткування святкування Преображення немає, проте переосмислення таїнства цього празника Христового зустрічаємо вже у ранньохристиянські часи. Збереглися численні празничні гомілії, які належать східнохристиянським авторам. Найдавніші з них належать Клименту Александрійському та Орігену, також розважання про подію Преображення висловлювали Євсевій Кесарійський, Епіфаній, Василій Великий, Григорій з Назіянзу, Григорій Ніський, Іван Золотоустий та інші, що свідчить про спомин празника у християнських спільнотах Палестини, Александрії, Кападокії та Антіохії починаючи вже з ІІІ ст. Глибокий богословський контекст празника також визначається історією його виникнення, а саме спільністю із пасхальним циклом. Це підтверджується частою присутністю у гимнографічних текстах страсної тематики. Святі Отці вважали, що Преображення як і Хрещення Ісуса Христа було богоявлінням Пресвятої Тройці [3].. Первісно празник Преображення святкували в лютому. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його перенесено на шосте серпня. Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Тож свята Церква, дотримуючись цієї думки, перенесла празник з лютого на 6 серпня тому, що через 40 днів, тобто 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного хреста – памʼять Христових мук і смерти [6].
На думку більшості істориків, спеціальне церковне свято на честь події Преображення виникло у VI ст. в Сирії [4]. У Західній Сирії у VIII ст. він називався Празником Тавору [6]. За іншою гіпотезою, це свято було покликане витіснити святкування на честь Афродіти, і вперше його встановив у Вірменській Церкві святий Григорій Просвітитель на початку IV ст. У Візантії свято відоме з VII ст., відповідні богослужбові тексти склали у VIII ст. святий Іван Дамаскин і Косма Маюмський [4]. У VII–VIII стт. з Єрусалима свято поширюється на Захід [5] (Неаполь, Іспанія, Франція). У кінці XI ст. хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII ст. прийшли магометани і все понищили [6]. 1457 р. Папа Калікст III проголосив його обов’язковим для всієї Західної Церкви на подяку за перемогу над турками під Белградом [4]. Єрусалимський патріярх Кирило II у 1860 р. на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 р. на Таворі побудовано величаву базиліку Господнього Преображення [6].
Оскільки свято Преображення припадає на час, коли дозрівають плоди землі, то від найдавніших часів у Східній Церкві того дня їх благословляють як подяку Богові за врожай. Цей звичай Церква перейняла зі Старого Завіту (Лев. 23, 10). Традицію благословляти первоплоди Апостольські правила приписують уже з кінця ІІІ ст., а помісний синод у Карфагені в 318 р. у 46-му правилі подає приписи щодо принесення первоплодів до церкви. Починаючи з IV ст. Апостольські правила приписують спеціальну молитву на їх благословення, а VІ Вселенський собор говорить про благословення винограду і пшениці. Оскільки в нас, в Україні, у цей час виноград ще не всюди дозріває, його було замінено іншими фруктами або, як ми спостерігаємо сьогодні, до нього додають ще якісь фрукти, наприклад, яблука, груші, сливи [5].
Що до нас мовить ікона Празника Переображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
Ікона Празника Переображення, як і деяка частина усіх празникових образів, показує тяглість традиції і обітниці Божої – тут з’єднані Старий і Новий Завіти в обличчі Мойсея, Іллі та самого Ісуса Христа і його учнів. У Євангелії від Луки 9, 28-36 описана тайна Преображення, коли Бог явив свою славу, якої злякалися учні. Цей текст і є основою іконографії. Щоправда, інколи Мойсея та Іллю можна побачити на хмарах, які несуть ангели – це на основі апокрифічних текстів [2].
Центральною постаттю ікони, безперечно, є Ісус Христос, але у майстерній іконі притягує не стільки його постать, скільки світло Божої Слави, яка явилася на Таворі. З Біблії бачимо, що апостолів, які до того бачили Ісуса тілесного, спраглого, втомленого і могли сумніватися у Його Божественній Силі, вразило «таворське світло». Ще зі Старого Завіту знаємо, що людина не може бачити Бога, не зазнавши смерті – настільки сакральним і могутнім є це одкровення. Апостоли ж побачили «найсвітлішу темряву» за життя і повинні були зберігати це в таємниці, що скріплювала їхню віру – у молитовному мовчанні. До одного з найстаріших храмових зображень сцени Преображення відносять мозаїку в апсиді церкви монастиря Св. Катерини на Синаї (565-566 рр.). У цій, сповненій внутрішньої динаміки, іконі шість величавих постатей щільно заповнюють увесь простір. Христос у дуже світлому одязі, що «біліший від снігу», виділяється на тлі темного круга (мандорли), темнота якого поступово густішає від країв до середини. Цікаво, що на цій мозаїці Мойсей зображений ще з довгою бородою – це вплив сирійської традиції, адже у Візантії згодом більш прийнятним було зображення Мойсея з короткою бородою. Гармонію Божественного Світла доповнюють промені Слави, які йдуть в усі боки і зупиняються на фігурах пророків та апостолів, даруючи їм усвідомлення Божої присутності. Та попри усі намагання іконописців передати світло у його кольорі, рідко коли вдається передати світло у його глибині. Адже Христос водночас і «світло тихе», і «неприступне Сонце». Слід пам’ятати, що ікона Преображення передає не стільки сам біблійний сюжет, скільки є явленням таїнства Пресвятої Трійці – у центрі Слави зображені три великі промені. Барви стишуються від світлішої до темнішої у напрямку до центру, що також символізує «темряву» Божої слави, її непізнанність. Промені світла падають на трьох апостолів: один з них щойно із вірою визнав Христа і тому спроможний подивитися на нього у момент Преображення, але він же ж і відречеться тричі, а згодом в’язатиме і розв’язуватиме (Петро), інший стане першим мучеником серед учнів Христа, чим засвідчить свою вірність до смерті (Яків), а третій буде улюбленим найменшим учнем, який напише Одкровення, де передасть вістку про Друге Пришестя (Іван). Не менш символічним є те, що найближче до Христа опинилися старозавітні богоприємці. Ліворуч – Мойсей, який довірив життя волі Божій і наважився стати провідником народу з рабства, терпів його відступництва та вчив слухати Бога. Він помер і тепер біля Христа є представником світу мертвих. Праворуч – Ілля, пророк, який вознісся на небо у своїй плоті, тому є своєрідним представником світу живих. Отже, поруч із Христом єднаються світи живих і мертвих. В іконах, які брали за джерело апокрифи, Мойсея зображали таким, що встає з гробу, а Іллю приносили на хмарі ангели [2].
Свято Преображення ще з часів Отців Церкви вважалося передвісником Христових страстей, тому зазвичай його образ розміщували в церквах біля ікони Входження в Єрусалим. Ікона Преображення Господнього – це споглядання Божої Слави, що допомагає утвердити свою віру і зрозуміти, що таворське світло насправді сяяло і сяє дотепер для кожного. Його треба захотіти побачити, навіть у своєму молитовному мовчанні [2].
Цікаво зазначити, що за назвою гори Тавор, де імовірно відбулось Преображення, в XIV ст. ісихастом Григорієм Паламою було названо термін «Таворське світло», що означає незриме божественне світло. Ця ідеологія відобразилась в іконописі: таворським світлом називають яскраві вибілення на тілесних партіях та одязі святих [1].
Також варто выдзначити, що в українському іконописі «Преображення» зустрічається в празничковому ряді іконостаса і як храмовий образ.
Зазвичай, постаті апостолів дуже динамічні, що разом із діагональним зображенням лещат (декоративних виступів на трьох скелях) надає симетричній композиції помітний рух. Найпомітніший він на іконах кінця XV – початку XVI ст. У свою чергу, верхній регістр із Христом та пророками найчастіше статичний і повітряно-нерухомий. Христос зображається в білих або ледь забарвлених шатах. Його постать оточена мандорлою, що символізує Його небесну славу. Починаючи від XVII ст. навколо Ісуса та пророків починають зображати хмари. Мойсей мальований із скрижалями, а Ілля із сувоєм. Його волосся скуйовджене і, частіше всього, сиве, на противагу Мойсею, що найчастіше має коричневе волосся та бороду [1].
Джерела:
2.https://risu.ua/ikona-preobrazhennya-gospodnogo-spoglyadannya-zadlya-utverdzhennya-viri_n75701
4.https://risu.ua/sogodni-svyato-preobrazhennya-gospodnogo-za-grigorianskim-kalendarem_n120596
6.https://www.osbm.org.ua/index.php/publikatsiyi/tserkovni-praznyky/1838-preobrazhennia-hospodnie
Підготував: бр. Вадим Поліщук, V курс
Ікона мовить. Святе Переображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/our-publish/38474-ikona-movyt-svyate-pereobrazhennya-gospoda-boga-i-spasa-nashogo-isusa-xrysta/
ПЕРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ
Ісус Христос, якого бачили перед собою учні, притягував їх своєю надзвичайністю, але вони не бачили Його Божественного єства, а лише людське тіло. Тому часто навіть учні були зосереджені лише на людськості Ісуса Христа. Перед своїми стражданнями Господь являє своє Божество, щоб зміцнити їх, коли їм буде непросто, коли настане Хресна дорога, Він робить це задля самих же учнів. Ісус показує їм, що Він справді Бог.
Коли дивимося самі на себе чи на інших, то також бачимо лише тіло, а важливіше побачити за своєю особою чи за особою когось іншого – образ Бога, на образ і подобу Якого ми є створені.
І як Господь переобразився, так і ми маємо переображатися, перемінюватись і давати образові Божому, який є в нас, виявлятися щораз більше.
Владика Венедикт (Алексійчук)
ПРАЗНИК ГОСПОДНЬОГО ПРЕОБРАЖЕННЯ
Шостого серпня наша Церква святкує празник світлого Господнього Преображення. Завдання цього празника — звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби.
ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ
Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий єван гелист Матей про чудесну Христову переміну каже: „І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло” (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: „Господи, добре нам тут бути!” А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: „Це — мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте” (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор.
Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: „Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог” (1, 1).
Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були „наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: „Це мій Син любий, якого я вподобав”. І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі” (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: „І ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого” (і, 14).
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Святкування цього празника сягає IV ст. У цей час свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. У кінці XI сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті прийшли магометани і все понищили. Єрусалимський патріярх Кирило II у 1860 році на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 році на Таворі побудовано величаву базиліку Господнього Преображення.
З VI ст. цей празник урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Господнього Преображення. У Західній Сирії у VIII столітті він називався Празником Тавору.
Первісно празник Преображення святкували в лютому. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його перенесено на шосте серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Тож свята Церква, дотримуючись цієї думки, перенесла празник з лютого на 6 серпня тому, що через 40 днів, тобто 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного хреста — пам’ять Христових мук і смерти.
Зі Сходу празник Преображення приходить на Захід десь у VII-VIII століттях. Тут він дуже повільно входив у практику, його святкували в різні часи і ще в XII столітті він не був загальним. Папа Каліст III у 1457 році поширив цей празник на усю Західну Церкву і наказав святкувати його 6 серпня у пам’ять перемоги над турками під Білгородом. Цю перемогу здобули 22 липня 1456 року, але вістка про неї дійшла до Риму щойно 6 серпня. Вірмени святкують Господнє Преображення у 7 неділю після Зіслання Святого Духа.
Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед- і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уклали святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський (VIII ст. ).
Празник припадає на той час, коли дозрівають плоди. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У Книзі Виходу читаємо: „Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого” (23, 19). „Як увійдете в землю, — сказано в книзі Левіт, — що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові” (23, 10).
Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III століття. Апостольські постанови (IV ст. ) мають молитву на освячення плодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у 46 правилі дає приписи про плоди, які приносили до церкви. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення плодів винограду і пшениці. У типіках Великої Царгородської Церкви з ІХ-Х ст. й Евергетицькому з X ст. нема згадки про благословення винограду.
У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. Тому був звичай, за яким на празник Господнього Преображення благословляли в церкві виноград і колоски пшениці. У нас на Русі-Україні виноград замінили яблуками й иншими плодами.
ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА
З богослужби празника випромінює духовна радість, подив Христовій величі, силі й славі та прослава Його божества.
Господнє Преображення несе всім вірним неземну радість. „Все днесь наповнилося радістю, — співаємо на утрені, — бо Христос преобразився перед учнями”. А з тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави переміненого Христа. „Перед Твоєю смертю, Господи, — каже стихира на вечірні, — в часі Твого Преображення гора стала небом і облак простягнувся наче намет, і Отець свідчив про Тебе. Там був Петро з Яковом і Йоаном, які мали бути з Тобою при Твоїм ув’язненні, щоб, бачивши Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей”. На стихословії утрені читаємо: „Ісусе, Ти перемінився на горі Тавор і світлий облак прийнявши вид намету покрив апостолів Твоєю славою. А вони, безначальний Спасе Христе Боже, впали на землю, бо не могли знести світлости недоступної слави Твого обличчя. Ти, що тоді засіяв їм своїм світлом, просвіти душі наші”.
Та головний зміст і мета празника Преображення є глибоко догматична: визнати і прославити Христове божество. На стиховні утрені передпразденства читаємо: „Прийдіть, вийдім на святу гору і вірою побачимо пресвітле Господнє Преображення. Йому вірно поклонімся і закличмо: „Ти Бог єдиний, що воплотився і обожив людський рід”. „Той, Хто колись, — каже стихира на вечірні, — говорив з Мойсеєм символами на горі Синай „Я є Той, Хто є”, сьогодні на Таворській горі преобразився перед учнями…, говорячи з Христом Мойсей і Ілля засвідчили, що Він є Господом живих і мертвих та що Він — Бог, який говорив колись через Закон і Пророків”. На хвалитних стихирах утрені ми Його славимо: „Ти, що від віків є Бог — Слово, який одягаєшся світлом наче ризою, преобразився перед своїми учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв”. У шостій пісні канону сказано: „Тебе пізнали славні апостоли як Бога на Таворі, Христе, зчудувалися і приклонили свої коліна”.
Маючи перед очима славу Христового божества, свята Церква закликає своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Тавор і були свідками Його переміни: „Прийдіть, — каже литійна стихира, — вийдім на гору Господню, у дім Бога нашого, і побачимо славу Його Преображення, славу як Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та піднесені духом, Тройцю Єдиносущну прославмо на віки”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion.php
ПРО ІКОНУ
Була колись на горі Афон школа сакрального живопису. Курс навчання включав не лише формальні та художні техніки, але й вивчення богослов’я та літургії, поєднане з практикою молитви. Наприкінці навчання учень повинен був скласти певного роду іспит зрілості, написавши ікону. Тема була постійною: Преображення на горі Тавор. Чому саме ця тема? Причина цього очевидна. Те, що апостоли побачили на горі, було, згідно з поясненням Отців Церкви, провіщенням майбутнього світу після воскресіння з мертвих, візія преображеного світу, який досяг своєї остаточної досконалості. Зображаючи цю тайну, священний іконописець повинен був довести, що він теж здатен побачити всесвіт вже не тілесними очима, а очима віри, поглядом, просвітленим Божою благодаттю в духовному спогляданні.
У цій іконографічній композиції зображено проблиск неба на землі. Сам Христос заявив, що деякі учні не зазнають смерті, поки це не побачать (Мр. 9, 1; Мт. 16, 28). На горі Тавор Христос об’явив Свій божественний стан, Божу природу, яка, на очах у трьох Апостолів, цілком переобразила Його людську природу. В небесному сяйві мандорли, у блиску світла, видно Христа Вседержителя: «Обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17, 2). На іконі Христос тримає сувій Нового Закону, і це символічно, адже суттю цього закону є любов, яку Бог виявив світові і яку люди мають наслідувати (Йо. 13, 34). Правою рукою Христос благословить світ, що його Він прийшов спасти (Йо. 3, 17).
На деяких іконах „Преображення” біле світло Христа, що осяє цілий світ, передає свою білизну також каменям гори. Таким чином ціла видима природа стає об’єктом „споглядання природи”, „школою душ”, дозволяючи краще пізнати Творця. З цієї нагоди варто згадати думку Оригена, який у саме такому містичному сенсі інтерпретує текст Святого Письма: „підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли” (Йо. 4, 35).
Якщо інтерпретувати її саме так, то ікона „Преображення” становить контемплятивну програму християнського життя: намагання побачити світ у світлі віри, очима Бога. „Таворське бачення” було для афонських ченців метою їх молитви. Вони були переконані, що у ньому не лише світ постає преображеним, це бачення преображає й нас. У божественному житті Син народжується, споглядаючи Отця, а в людському житті споглядання Христа становить необхідний елемент для нашого духовного народження як усиновлених дітей Божих.
Цією величною подією Христос хотів просвітити Апостолів про те, що Його страсті та смерть — добровільні та що після того настане славне воскресіння. Про це й говорив Христос Апостолам, коли вони сходили з гори Тавор (Мр. 9, 9-13; Мт. 17, 9-13). Небесна слава Преображення також нагадує нам, що Христос вдруге прийде у славі при кінці цього віку, щоб вповні завершити Боже Царство. Тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13, 43), а природа, за словами Йоана, буде перетворена: «Побачив я небо нове і землю нову» (Од. 21, 1). Сам же Христос каже: «От, нове творю все» (Од. 21, 5). http://www.ugcc.org.ua/
о. Петро Фостик
