Чертозінські монахи мають девіз, виписаний на одвірках всіх їхніх монастирів, де зображена земська куля, а на її верху хрест, з таким написом «Stat crux dum volvitur orbis» (Стоїть хрест, коли земська куля кружляє). Кружляє світ зі своїми диктаторами і провідниками війн, насиллям і брехнею. Все кружляє, проте хрест залишається, хрест, який говорить про Того, Хто на ньому страждав, про Того, Хто вказав на дорогу переміни світу.
Хрест заради нас, він свідчить, що Бог так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав. Заради любові, адже Бог – це Любов. Бог умер, бо любить людину! Прийняв на себе смерть і дійшов до аду, щоб своєю смертю смерть перемогти!
У Велику суботу ми співали: «Нехай мовчить усяка плоть людська…». Справді, не зможемо зрозуміти те, що сталося у цьому Страсному тижні, якщо не замовчимо. Якщо не зупинимо крики нашого серця… А наше серце кричить інколи безперестанно. Все щось болить, плач і нарікання на всіх і все. Треба, щоб наше серце затихло, щоб послухати і зрозуміти, що Христос всю гіркоту чаші випив до останньої краплини заради любові до нас. Спробував всю можливу гіркоту, щоб все просвітити своїм світлом…
Любов Божа безмежна. Вона здатна все понести, все перетерпіти, і вмерти, щоб відкрити людині безмежну цінність життя, навіть серед найбільших страждань.
Любов Божу можна засудити на смерть, побити, терням вінчати, наложити важкий хрест, прибити її тупими цвяхами до хреста, і пробити бік, щоб витекла остання краплина крові і води, поховати і прикотити великий камінь. Проте закон любові – вічність. Любов завжди воскресне! Тільки вона залишається назавжди, адже тільки вона може давати життя!
Любов – це альфа і омега всього буття. Початок і кінець всього того, що існує. Любов творить усе! З любов´ю постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У любові є життя, і життя є світло людей. І світло світить у темряві, і не займає його темрява (пор. Йо 1,1-5).
Грецькі філософи (Платон, Арістотель і Плотин) навчали, що Бог – це любов (ерос ероменон: „люблячий, любить себе і любов до себе”), повністю закрита у собі, рухає все, але сама непорушна. Ця любов не може змішуватись з недосконалістю, бо ж тоді не буде досконалою. Чим далі від цієї любові філософів, тим менше світла, тим менше добра. Любов, яку приніс нам з неба Христос,зовсім інакша. Любов Божа вихідна, причасна, доброчинна, давальна, некористолюбна. Ця любов заходить там, де темрява – щоб її просвітити; заходить там, де гріх – щоб принести благодать; де смерть – щоб принести життя і воскресіння.
У Божій любові є світло, життя, творчість, воскресіння. Ісуса убивають, але Любов воскресає. Тому тільки через любов можливо увійти у таїнство Христового Воскресіння. Тільки любов нас врятує! Любов – це ключ, шо відкриває нам двері до таїнства воскресіння. Тому, навіть, найменший жест любові, як подати спраглій людині кухоль холодної водиці відкриває нам двері до вічного життя, до воскресіння. У конкретних жестах любові Бог об’являється. Це може єдиний достовірний аргумент, що Бог існує. Мати Тереза з Калькутти обмивала вонючі рани прокаженого, який раніше лежав на смітнику. І цей бідний спитав мати Терезу, чи вона вірить у Бога? За звичаєм вона відповіла: «Так!» А по якомусь часі сестра спитала і в недужого: «А ти віриш у Бога?» – «Так! Тепер я починаю вірити у Бога!».
Там де є любов, там є Бог! Все минається, все старіється, нічого не має постійного у цьому житті, але єдине, що залишається – Любов. Любов має у собі динамізм життя і світла; енергію, яка є здатна жити на віки. Любов – це запорука воскресіння, бо вона нас єднає з Богом та зі всіма святими, живими і померлими. Є в житті людини темні ночі, проте постає світлий ранок воскресіння. Можемо з повноти серця співати пісню перемоги: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, шо в гробах життя дарував».
Ми вже нераз згадували, що високий відсоток присутності українців в Італії становлять жінки. Саме тут у цьому Соборі, з цього амвону, Папа Франциск назвав наших українських жінок «героїнями». І ви є ними. Ви жертвуєтеся заради інших, заради добра Ваших дітей, несучи інколи важкий хрест. Ваша жертва не піде намарно! У Філіппінах Папа Франциск, 18 січня 2015 року, ще виголосив таке: «Жінки можуть багато чого сказати для сучасного суспільства. Інколи ми є занадто «маскулінними» і не залишаємо простору для жінок. Однак, жінка вміє побачити речі іншими очима, відмінними від чоловічих». До речі, учні Ісуса, чоловіки, коли Ісуса засудили на розп´яття, повтікали. Жінки залишилися! Вони останні, що зійшли з Голготи, і перші, що прийшли намастити мертве тіло Ісуса. Проте, камінь відкочений. І таким чином, жінки стають першими благовісницями Христового воскресіння, а це тому, що вони є перш за все берегинями любові, материнської Божої любові!
А на кінець, бажаю Вам словами Апостола Петра: «Благодать і мир вам хай помножиться! Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих, до спадщини, яка не може ні зотліти, ні заплямитися, ані зів’янути, – збереженої для нас на небі, для нас, яких Божа потуга вірою зберігає на спасіння, що готове з’явитись останнього часу. Ви тим радійте, навіть, якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об’явлення Ісуса Христа» (І Послання Апостола Петра 1, 2-7).
Співаємо сьогодні, по правді: «Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос» (3-тя Пісня Воскресної Утрені).
Радіймо, що ми у Христа охрестилися, у Христа одягнулися! Святкуймо «перемогу над смертю, знищення аду, іншого життя вічного початок!»
+ Діонісій Ляхович, ЧСВВ
Бога ніхто не бачив ніколи. Єдинородний Син, що в лоні Отця, – Той об’явив. – (Йо 1,18-28.)
Пасха Христова – це таємниця безмежної Божої любові. Ісус Христос відкрив нам цю таємницю і показав ким Бог є насправді та якою великою є його любов до людей.
Нам, християнам, годі до кінця усвідомити правду, як Бог наблизився до нас в особі свого Сина. Через народження Ісуса Христа Господь найкраще об’явив себе людям. І те прагнення, пошук Бога, який завжди був і є в кожній людині, може втамувати лише особиста зустріч із Христом.
В особі Ісуса, зокрема через Його смерть і воскресіння, небесний Отець найбільше наблизився до людини, дав нам можливість зустрітися з Ним. Тому особа Христа – це єдина дорога, яка провадить нас до Бога, показує Його нам. Прикладом такого пізнання та зустрічі з Господом є Іван Хреститель. Перебуваючи на пустині, Предтеча зустрів і пізнав Бога через молитву і читання книг Старого Завіту: закону Мойсея та писань пророків. Там він настільки духовно просвітився, що виразно побачив в Ісусі очікуваного Месію та Божого Сина, особисто зустрівся з Ним і впевнено об’явив Його людям.
Щоб пізнати Бога і його любов, бачити Його, потрібно з Ним зустрічатися. Коли переживати молитву, читання Святого Письма, Святі Тайни як зустріч з Ісусом, тоді зможемо глибоко пізнати Його та впевнено бачити присутність Ісуса у житті, на різних життєвих дорогах.
Божа допомога та любов не є дією якихось магічних, надприродних сил. Через події, обставини чи осіб до нас приходить сам Ісус і дарує свою допомогу та любов. Тому важливо постійно удосконалювати свою віру, щоб бачити присутність та дію Бога у подіях духовного та щоденного життя, безліч нагод у різний спосіб зустрічатися з Ним.
Коли усвідомимо собі важливість правильного розуміння віри, постійної праці над нею з допомогою різних середників духовного життя, отримаємо великі плоди духовного життя, як Іван Хреститель. Побачимо, як Ісус присутній, як часто зустрічаємося з Ним у житті, як маємо багато нагод отримати його допомогу та наповнитися любов’ю. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ді. 2 зач.; 1, 12-17; 21-26.
В той час вернулися апостоли в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши в місто, зійшли на горницю, де вони пробували: Петро і Іван, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, син Якова. Всі вони пильно й однодушно були на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами.
Тими днями Петро, вставши серед братів, яких зібралось було разом близько ста двадцяти, мовив: Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який став проводирем тих, що схопили Ісуса. Він був зачислений до нас і прийняв частку служби цієї.
Треба, отже, щоб із цих мужів, що сходились з нами ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Івана аж до дня, коли він від нас вознісся, щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння.
І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвише Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: – Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, щоб узяти місце тієї служби й апостольства, від якого відпав Юда, щоб іти на своє місце.
І кинули жереб, і жереб упав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 2 зач. 1, 18-28.
Бога ніхто не бачив ніколи: Єдинородний Син, що в лоні Отця, той об’явив.
Ось свідчення Івана, коли юдеї з Єрусалиму були до нього послали священиків і левітів спитати його: хто ти? І він признався, не заперечив, признався: – Я не Христос.
Вони спитали його: – Що ж – Ілля ти? – Ні, – мовив він.
– Пророк ти? – Ні, – відповів він.
Тоді вони сказали йому: – Хто, отже, ти ? – щоб відповісти тим, які нас вислали. Що про себе кажеш?
Він промовив: – Я – голос вопіющого в пустині: вирівняйте путь Господню, як сказав пророк Ісая.
Були ж посланці з фарисеїв. І спитали його, кажучи до нього: – Чого ж ти христиш, коли ти ні Христос, ні Ілля, ні пророк?
Іван їм відповів: – Я хрищу водою, але серед вас стоїть той, якого ви не знаєте; він – той, що йде після мене, і я не гідний розв’язати йому ремінь сандалів.
Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Іван христив.
Ді. 1, 12-17, 21-26 «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві»
Читаючи Євангеліє і твори Отців, Катехизм, ми для себе відкрили багато про Господа і це дуже важливо для нас. Але ще важливіше не тільки знати про Бога, але самому пізнавати Бога. А це відбувається лише в нашій молитві.
Святе Євангеліє, твори Отців чи Катехизм – це розповідь когось про Господа, це їхній досвід Бога, який вони передають нам. Молитва – це місце, де ми самі з Ним зустрічаємось, де ми здобуваємо свій досвід Господа. Якщо молитва перебуває на гідному місці, цей досвід Бога ми будемо мати.
Якщо ж ми занедбуємо молитву, скільки книжок ми б не читали, скільки не чули б лекцій на богословські теми, але ми будемо лише знати про Бога, але не знатимемо Його.
Йо. 1, 18-28. «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – Той об’явив».
Напевно, нам, християнам, до кінця годі усвідомити цю подію, яка сталася через народження Ісуса Христа. Бог являє себе людям. І те прагнення Бога, пошук Бога, який завжди був і є в кожній людині, може втамувати лише особиста зустріч з особою Христа.
В особі Христа Бог показує себе, являє себе. Показує, яким Він був відвічно і який Він тепер. Тому особа Христа – єдина, яка нас провадить до Бога, показує Його нам. Якщо зустрічаємося з Христом – зустрічаємося з нашим Господом.
І ми, як християни, мусимо усвідомлювати, що Бог нам подарував, що ми вже маємо, що ми отримали. Ми отримали самого Господа в людському тілі!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
(г. 2): Прийдіте, поклонімось* народженому предвічно від Отця Божому Слову,* що тіло прийняв від Діви Марії.* Він на хресті добровільно витерпів страждання* і віддався на похорон, і воскреснувши з мертвих,* спас мене, грішну людину.
Христос, Спаситель наш,* скасував наш смертний засуд,* прибивши його до хреста,* і викорінив владу смерти.* Тому поклоняємось його на третій день воскресінню.
З архангелами прославмо воскресіння Христове,* бо він – наш визволитель і спаситель душ наших,* що з славою дивною і могутньою силою* знову прийде судити світ,* що його він створив.
Ангел сповістив про тебе,* розп’ятого й похороненого Владику,* і сказав жінкам: Прийдіть і погляньте, де лежав Господь;* він бо, Всесильний, воскрес, як і прорік був.* Тому поклоняємось тобі, єдиному безсмертному:* Життєдавче, Христе, помилуй нас.
Твоїм хрестом ти знищив прокляття райського дерева,* похороном твоїм ти здолав владу смерти,* а воскресінням твоїм ти просвітив людський рід.* Тому й кличемо до тебе:* Христе Боже наш, добротворче, – слава тобі!
Господи, зі страху перед тобою відкрилися брами смерти,* а дверники адові, побачивши тебе, настрахалися,* бо ти зломив мідні ворота і знищив залізні затвори,* та й вивів нас із темряви й смертної тіні,* і розірвав наші окови.
Слава: Співаючи визвольну пісню, промовмо устами:* Прийдім усі до Господнього храму й припадім, кажучи:* Ти, що був розп’ятий на дереві* і воскрес із мертвих, та існуєш в Отцевому лоні,* – очисти гріхи наші.
І нині (догмат, г. 2): Минулася тінь Закону,* коли прийшла Благодать;* бо як кущ охоплений полум’ям не згоряв,* так і ти, Діво, породила й дівою зосталась!* Замість вогняного стовпа, засяяло Сонце правди,* замість Мойсея – Христос,* спасіння душ наших.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,* і тим, що в гробах, життя дарував.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Замість Трисвятого:
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1: Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє,
співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ). Потім єктенія.
А замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик мовить відпуст з хрестом.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
Світлий понеділок: традиція святкування
Празник Воскресіння Христового ще називають Святом Пасхи чи Великдень від того що це дійсно «Великий день». Слово «пасха» означає (з єврейської мови) «перехід» і «ягня». Свято Пасхи святкували на спомин визволення вибраного народу Божого з Єгипетської неволі, а для нас християн – символізує перехід Ісуса Христа: від життя до смерті й від смерті до життя.
Ці святкування Великодня не завершуються лише Неділею, а продовжуються у так звані «Світлий Понеділок» і «Світлий вівторок».
Церковні дзвони на Великдень сповіщають про перемогу Ісуса Христа над смертю і пеклом.
У Світлий понеділок прийнято після Богослужіння відвідувати своїх рідних, обмінюватись крашанками і паскою. Паска, крашанки і писанки – символи Христового Воскресіння.
Існує переказ, що Марія Магдалина, яка проповідувала науку Ісуса, прийшла до римського цісаря і подарувала йому червону крашанку зі словами «Христос Воскрес!».
Обливання – це очищення водою і знак симпатії
За народною традицією, яку в Галичині бережуть століттями, Світлий Великодній понеділок називають обливаним. Із давніх-давен було прийнято, що хлопці обливали дівчат чистою холодною водою. У такий спосіб вони демонстрували свої симпатії до дівчини. За що отримували у подарунок крашанку. Цей стародавній звичай означає весняне очищення водою.
Дотримувались цієї традиції у деяких регіонах сусідньої Польщі, а в багатьох католицько-православних державах прийнято у цей день купатись у джерельній воді.
І саме в ці дні в нашому народі є гарні звичаї, що перейшли до нас від наших предків: це постійні дзвони (у багатьох селах люди по черзі йдуть щоб дзвонити). Сам дзвін означає перемогу над смертю, сповіщення доброї новини, що Христос Воскрес! Це благословення великодніх кишиків з різними стравами (яйця, шинка, ковбаса, хрін…). Освячене споживають на великодньому сніданку після відправи, де всі разом зібрані і діляться «великоднім яєчком», писанкою.
Ще одним чудовим обрядом є гаївки (інша назва веснянки, гагілки, ягілки, риндзівки) – старовинні слов’янські обрядові пісні, пов’язані з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Це співи, які возвеличували прихід весни, це було свято весняне – люди раділи приходу весни! Деякі дослідники назву “гаївка” виводять від слова “гай”. При багатьох співах-гаївках дівчата, тримаючись за руки, ходять зигзагоподібним шнуром (“кривим танцем”) – як зауважує один дослідник, “точно так, як би поміж деревину ходили”
Із прийняттям на наших землях християнства поганський обряд поклоніння весні поступово перейшов у традицію Великодних свят, котрі знаменують уже справді розквітлу весну. Слово “Великдень” узяте із Євангелія Святого Івана (19,31). Гаївки у християнській традиції символізують радість і Весни, і Воскресіння Христового.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1663008594144330
о. Петро Фостик
