У тяжкі для Христової Церкви часи, зокрема, коли ширилися єресі, Церква скликала Вселенські Собори;патріярхи, митрополити, єпископи та інші уповноважені ними духовні особи з’їжджалися на наради, за прикладом святих апостолів, які скликали в Єрусалимі нараду, звану також Собором. Якщо такий Собор, скликаний Римським папою, під його або його представників проводом, вирішував щось у справах віри, тоді те рішення називалося догматом, тобто непомильною правдою, що зобов’язує всіх вірних під тяжким гріхом. Це означає, що кожен, хто такий догмат відкидає або піддає сумніву його правдивість, тяжко грішить;а якщо при цьому свою хибну думку проголошує публічно, то підпадає під церковну анатему. Собори, на яких вирішувалися найважливіші церковні справи, називаються “вселенські”, тобто всесвітні. Згідно з навчання Христової Церкви, в нарадах Вселенських Соборів співдіє Святий Дух, як був Він і з апостолами, що зібралися на своєму Соборі. Оголошуючи рішення свого Собору, вони сказали:“Подобалось бо Святому Духові й нам…” (Ді. 15, 28), тобто Святому Духові й апостолам сподобалося саме так, а не інакше вирішити. Рішення Собору завжди мали бути затверджені папою Римським.
Соборами називаємо також і менші зібрання єпископів якогось краю для вирішення питань помісної Церкви;ці собори не мають такої ваги, як Вселенський Собор, і їх рішення не можуть бути догматом. Вони називаються помісні, а їх рішення також мають бути затверджені Римським папою.
Свята Церква нині святкує пам’ять перших шести Вселенських Соборів.
Перший Собор був скликаний до Нікеї у 325 р. А оскільки Христова Церква почитає його пам’ять 28 травня окремою службою, то його перебіг ми описали у цей день. На ньому був прийнятий догмат, що Ісус Христос є істинним Богом, й усталено Символ віри аж до науки про походження Святого Духа.
Другий Собор був скликаний до Царгорода 381 р. проти єресі Македонія. Тут доповнено Символ віри. Докладний перебіг цього Собору ми подали 22 травня, бо Церква вшановує його окремою службою у цей день.
Третій Собор відбувся в Ефесі 431 р. проти єресі Несторія. Прийнято догмат про єдність двох природ в Христі – Божої і людської – та визнання Пресвятої Діви Богородицею.
Четвертий Собор (451 р.) в Халкедоні засудив Євтихія. Прийнято догмат, що Ісус Христос є істинний Бог та істинний чоловік;в Ісусі Христі треба визнавати дві природи, які співіснують “незмішано, нероздільно, невіддільно і незмінно”.
П’ятий Собор відбувся в Царгороді 553 р. Він затвердив рішення Халкедонського Собору і засудив монофізитів, прихильників єресі Євтихія, яких підтримували цісарі Зенон і Юстиніян, що хотіли погодити науку Христової Церкви з єретичними блудами і самі впали у великий блуд.
Шостий Вселенський Собор відбувся в Царгороді 680 р. проти єресі монотелитів, які навчали, що Ісус Христос мав лиш одну волю – Божественну – і одне ділання. На Соборі прийнято догмат, що “в Ісусі Христі були дві волі і дві дії (енергії) нероздільні і незмішані, так, що людська воля не противилася Божій волі, але завжди їй корилася”.
Пам’ять цих шести Вселенських Соборів Христова Церква вшановує сьогодні.
У них брали участь великі святі і світила Церкви – люди, що багато терпіли за правду, нам і всім вікам на науку, що краще дати вирвати собі з грудей серце, але віру – ніколи.
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 1 Кор. 124 зач.; 1, 10-18.
Браття, благаю вас ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів між вами, але щоб ви були з’єднані в однім дусі і в одній думці. Я бо довідався про вас, мої брати, від Хлоїних, що між вами є суперечки. Кажу ж про те, що кожен з вас говорить: я Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів. Хіба Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? Дякую Богові, що я нікого з вас не христив, крім Крисла та Ґая, щоб не сказав хто, що ви були хрищені в моє ім’я. Христив я теж дім Стефани; і більш не знаю, чи христив я кого іншого.
Христос бо послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Отців: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мт. 58 зач. 14, 14-22.
Того часу, побачив Ісус силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Як же настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: – Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.
Ісус сказав їм: – Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.
Вони ж мовлять до нього: – Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби.
Тоді він каже: – Принесіть мені їх сюди.
І велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні – людям. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловік, окрім жінок та дітей.
І зараз же заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Отців: Ів. 56 зач. 17, 1-13.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
1 Кор. 1, 10–18. «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»
Щоб зрозуміти ці слова, мусимо кілька слів сказати про те, чим для тогочасних людей було розп’яття на хресті. Бути покараним на хресті – найбільша ганьба для тогочасної людини, а ще більше – для єврея. Тому проповідь про хрест теж була ганьбою для тогочасних людей, бо це було місце ганебної смерти.
А чим для нас є хрест? Це місце, де нам подарована Вічність. Усі ми прагнемо щастя, довгих років життя, але на хресті людина отримала вічність, безсмертне життя. Тому він для нас такий важливий і цінний.
На хресті Господь виявив свою найбільшу любов до людини й обдарував її вічним життям.
Вл. Венедикт Алексійчук
Мт. 14, 14–22. «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти»
Люди були так захоплені проповіддю Спасителя, що зовсім не думали про земні потреби, – незчулися, як опинилися в пустельному місці, де не було поживи. Тоді апостоли, учні Ісуса Христа, просять Його якось зарадити цій ситуації, щоб можна було нагодувати людей. Апостоли навіть не допускають думки, що Ісус Христос може дати людям їжу. А ще більше не сподіваються, що вони самі можуть щось дати цим людям. Саме в цій ситуації Ісус каже ці знамениті слова: «Дайте ви їм їсти». Тобто: спробуйте зробити щось, що можете в цій ситуації.
З одного боку, ми бачимо чудо – Ісус Христос помножує хліби. А з другого – перед нами постає ситуація ділення, бо люди мали п’ять хлібів і дві риби й почали ділитися, давати одні одним. Як це важливо в житті – вміти поділитися, дати щось комусь іншому.
Господь не тільки робить чудо помноження хлібів, а й вчить ділитися, давати те, що в наших силах і змозі, – а Бог доповнить. Тож робімо все можливе, а Бог завжди це помножить!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар воскресний (г. 7):
Розори́в Ти хресто́м Твої́м смерть,* отвори́в Ти розбі́йникові рай,* мироно́сицям плач переміни́в Ти,* і апо́столам пропові́дати повелі́в,* що воскре́с Ти, Хри́сте Бо́же,* даючи́ сві́тові вели́ку ми́лість.
Тропар отців (г. 8):
Препросла́влений Ти, Хри́сте Бо́же наш,* світи́ла на землі́ – отці́в на́ших – оснува́в Ти* і ни́ми до і́стинної ві́ри всіх нас напра́вив Ти.* Багатомилосе́рдний, сла́ва Тобі́.
Кондак воскресний (г. 7):
Уже́ бі́льше вла́да сме́ртна не змо́же люде́й держа́ти,* Христо́с бо зійшо́в, сокруша́ючи й розоря́ючи си́ли її́.* Зв’я́зується ад,* проро́ки су́голосно ра́дуються,* предста́в Спас, мо́влячи тим, що в ві́рі:* Ви́йдіть, ві́рні, у воскресі́ння.
Сла́ва: Кондак отців (г. 8):
Апо́столів пропові́дування і отці́в догма́ти* єди́ну ві́ру утверди́ли Це́ркві,* яка́ і, ри́зу і́стини з богосло́вія ви́шнього но́сячи,* пра́во пра́вить, і сла́вить* благоче́стя вели́ке та́їнство.
І ни́ні: Богородичний (г. 8):
Неперемо́жній Влада́рці на честь перемо́ги* ми, слу́ги твої́, врято́вані від ли́ха,* подя́чні пісні́ склада́ємо Тобі́, Богоро́дице.* А ти, що ма́єш си́лу нездола́нну,* від уся́ких бід нас охорони́,* щоб взива́ти до те́бе:* Ра́дуйся, Неві́сто неневі́сная.
Прокімен (г. 7): Госпо́дь крі́пость лю́дям Свої́м дасть, Госпо́дь благослови́ть люде́й Свої́х ми́ром (Пс. 28,11).
Стих: Принесі́ть Господе́ві, сини́ Бо́жі, принесі́ть Господе́ві молоди́х баранці́в (Пс. 28,11).
Прокімен, пісня Отців (г. 4): Благослове́н єси́, Го́споди, Бо́же отці́в на́ших,* і хва́льне, і просла́влене ім’я́ Твоє́ на ві́ки (Дан. 3,26).
Стих: Бо пра́ведний єси́ в усьо́му, що сотвори́в Ти нам (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 7): Бла́го є іспові́дувати Го́спода і співа́ти і́мені Твоє́му, Всеви́шній (Пс. 91,2).
Стих: Звіща́ти вдо́світа ми́лість Твою́ і і́стину Твою́ на вся́ку ніч (Пс. 91,3).
Алилуя (г. 1): Бог богі́в, Госпо́дь мо́вив, і призва́в зе́млю від схо́ду со́нця до за́ходу (Пс. 49,1).
Стих: Збері́ть Йому́ преподо́бних Його́, що запові́дують заві́т Його́ в же́ртвах (Пс. 49,5).
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Другий: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́ (Пс. 32,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і преподобної матері нашої Макрини, сестри святого Василія Великого, преподобного отця нашого Дія, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid0bZUtkPzeHRaH4r9C6LZJL1WKWGD52z9DwKvGtutiDt38LmywCZUcXveotVcx3oA2l
о. Петро Фостик
