Усі свята літургійного року Вселенської Христової Церкви безпосередньо пов’язані з величезним таїнством Богочоловіка, яке, за Провидінням Господнім, стало основою нашої віри. Кожне торжество, незалежно від свого місця в календарі та часової віддалености від Празника празників — світлого дня Пасхи, — ніби якоюсь невидимою ниткою з’єднане зі спогадом про Воскресення. Пригадуємо це славне дійство не лише щодня, як апостоли, служінням Таїнства Христової Жертви в Пресвятій Євхаристії, і в пам’яті святкування кожного „першого дня тижня”, „дня Господнього” у неділю, і в радості поминання будь-якого з великих дванадесятих Господських чи Богородичних празників — дивовижних подій історії спасіння, які безпосередньо співвідносні з Торжеством торжеств, і в окремих щоденних святкуваннях кожного одиничного вияву сили і могутности Воскреслого Спасителя, сповіщених світові через життя і діяння його святих.
Зачудовані многоликістю таких проявів, ми, серед нашої обмежености та немочі, пробуємо узагальнювати для себе ці спалахи Духа, беручи за приклад для наслідування якусь одну з чеснот та ціх праведного життя в Бозі цих великих подвижників, в особливий спосіб виокремлюючи та підкреслюючи її значимість для нас через тексти величань та благодарення Богові наших літургійних молитов. Так постають перед нашими очима численні когорти великих патріархів, побожних праотців, богоносних отців, богоглаголивих пророків, всехвальних апостолів, добропобідних мучеників, неустрашимих ісповідників, чеснотливих страстотерпців, ангелоподібних преподобних, гідних подиву безсрібників і чеснотливих праведних…
Особливо радісно стає на серці українського молільника, коли він вряди-годи впізнає тих, чиї чесноти і свідчення є особливо близькими йому за духом, бо їхні життя і діяльність по-особливому пов’язані плоттю і кров’ю з нашим народом, його історією, культурою та релігійним переживанням. Ось і сьогодні відчуваємо особливе піднесення, прохаючи про заступництво перед троном Всевишнього у наших болях та немочах святих рівноапостольних великих князів і просвітителів української землі Володимира та Ольгу, стовпів віри й славетних воїнів Христових, засновників українського монашества преподобних Антонія і Теодосія, світочів смирення, побожности, миру, справедливости та непротивлення злу страдників Бориса і Гліба, подвижника церковного єднання священномученика Йосафата, преподобної Йосафати (Гордашевської), блаженних пратулинських мучеників Данила, Луку, Вартоломея, Онуфрія, Пилипа, Костянтина, Микиту, Ігнатія, Вікентія, Івана, Константина, Максима, Михаїла та їх братів у звитязі мучеництва пізніших часів Миколая, Григорія, Йосафата, Івана, Григорія, Василія, Микиту, Симона, Теодора, Павла, Петра, Климентія, Леоніда, Миколу, Омеляна, Зенона, Івана, Северіяна, Якима, Віталія, Андрія, Миколу, Романа, Олексія, Лаврентію, Олімпію, Тарсикію, Володимира… і сотень чи навіть тисяч тих инших наших братів і сестер, імен яких ми не знаємо, але котрі, як і вони, осяяні сяйвом божественної слави.
Саме сьогодні маємо можливість глибше замислитися над значимістю цих невідомих, але таких рідних нам людей у справі нашого з вами спасіння. Адже це саме сьогодні збірне свято всіх тих, хто в різний час і в різний спосіб своїм свідченням віри зумів притягнути на нашу землю благодать Святого Духа, котра, хоч незрима за своєю природою, так видимо виявила себе і в нашому з вами покликанні до співучасти в тому всесвітньому братстві, що гордо зве себе Христовою Церквою. Невідомі нам їхні імена, але чи від цього повинна бути меншою наша їм вдячність, инакші умови нашого і їхнього життя і деколи ми дуже віддалені один від одного у часі, але чи є це перешкодою для молитви?
З іншого боку, це свято є для нас не тільки прикладом подвижництва, воно також сповнене благодарних і просительних молитов за їхнє дієве заступництво, але і празником нас самих, днем, коли торжествуємо і нашу з вами святість. Поміркуймо лишень, якщо в контексті цього святкування говоримо про багатьох „незнаних нам подвижників”, ми не маємо права зачислити до когорти наших канонізованих святих чи блаженних і тих, хто безпосередньо був із нами, хто спасався зовсім поруч?
А що вже говорити про тих наших сучасників, які в побуті й на роботі, у родинному житті чи в приятельських і добросусідських стосунках, серед небезпек і терпінь спокійно живуть і трудяться з любов’ю, радістю, миром, терпеливістю, добротливістю, милосердям, вірою, лагідністю і поміркованістю… Чому б мали ми закривати очі та соромитися тієї святости, яку Бог щедро виливає на них, виявляючи її у всіх цих їхніх добрих справах? Чи не тому, що ми не звикли бачити благодіяння Господні у власних душах, що слово „святий” — за велінням духа цього світу — звучить у наших вухах радше як глузування, що ніяк не насмілимося повірити в те, що й ми святі, і взяти нарешті на себе самих відповідальність за власну святість?
Тому так важливо сьогодні нам, християнам України третього тисячоліття, йти за Христом і „поводитися, як діти світла”, пам’ятати, що сьогоднішнім торжеством Господь перекидає до наших сердець ще один місток через прірву гріха, яка відділяє нас від Його святости, укріплюючи нас і заохочуючи сміливо ступати тим вузьким шляхом досконалости, що його проторили нам сотні і тисячі наших відомих і невідомих братів-співучасників Його благодати.
о. Роман Тереховський
Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які Його люблять. (Як. 1, 12)
Щаслива четверта неділя по Зісланні Святого Духа для всього українського народу! Може не всі це запримічують чи знають. Постановою Синоду наших українських католицьких Владик 1991 р. ця четверта неділя зветься неділею всіх Святих українського народу. Це майже наш національно-церковний празник для прослави наших великих Братів і Сестер, наших Батьків, що дістали вінець життя і вічної слави в небеснім Царстві, вінець, що його обіцяв наш Господь тим, які Його з цілого серця полюбили. Постанова Синоду велика й історична. Щоб тільки ми вміли її належно сповняти і нею жити.
Легко нам пригадати, що великодній літургійний круг літургічного року подає і описує акт нашого спасення, що його довершив Ісус Христос своєю смертю і воскресенням, і ми пережили це, відповідно приготовляючись великим постом, радісний пасхальний час ми завершили Христовим Вознесенням, а потім Зісланям Святого Духа, чим почалась історія спасенного діла на землі у Христовій Церкві. Потім була неділя всіх святих цілої Церкви, всього людства, в якій Церква немов казала до нас: погляньте на овочі дії Святого Духа в історії серед Вас, то дія, в якій стільки людей зодягнулися в Христа і багато з них стали героями Христовими силою Святого Духа.
А далі був празник Поклону Тілу і Крові нашого Спасителя, щоб ми все пам’ятали, що він ради нашого спасення остався з нами в такий предивний, простий і чудесний спосіб, як наша небесна пожива. Все завершилося Празником Христа Чоловіколюбця, щоб знали ми, що від сотворення до спасення кожного з нас єдиним мотором Божої дії була Божа любов до нас, якою Бог полюбив нас до кінця, навіть смерти Богочоловіка на хресті. Ще був день Сострадання Пресвятої Богородиці, яким скінчилася тая квітна Тріодь, щоб ми пам’ятали про участь в ділі спасення Матері Ісуса Марії Богородиці і нашої Матері. На цім кінчилась т.зв. квітна Тріодь, найгарніша частина літургічного року про наше спасення, яку потім згадуємо кожної неділі, яка є немов повторенням тієї вічної Пасхи нашого Спасителя.
Ведені, напевно, Святим Духом в 1991 р. наші Владики рішили, щоб при тому кінці Тріоді вставити неділю для всіх Святих українського народу. Треба було це зробити, бо в XX столітті наш нарід дав тисячі великих Христових Свідків, тисячі тих, що любили Господа нашого найвищою любов’ю — дали за Нього і своє життя. Святі — то свідки Христові, світлосвітильники, ті, що найвищою любов’ю це потвердили, віддаючи навіть своє життя, свою долю за Божу правду.
Святі — то Христові свідки. Ідучи зі своїми апостолами на Оливну гору, щоб з ними попрощатись, Христос їм сказав: «Ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками… аж по край землі» (Ді. 1, 8). Апостоли такими стали: словом-проповіддю, життям, працею і смертю. Своїм словом вони понесли Христову Благовість спасення між усі тодішні народи Римської імперії. Через те слово народу пізнали Христа і потім, хто це слово приніс до свого народу в якийсь закуток тієї імперії, називався рівноапостольним. В нас такими були св. Ольга — перша княгиня-християнка, і св. Володимир Великий — наш хреститель.
Апостоли і Святі проповідували не тільки словом, але й своїм життям. Життя Святих і праведних людей — то євангеліє в практичному щоденному житті, в їхній дії, праці, поведінці. Святі своїм життям доказують, що євангельські науки і ради є можливі до виконання і здійснення, що вони є великими практичними людськими вартостями, яких людина потребує у вихованні в родинному житті, громадському чи й державному (з євангелії маємо соціяльну науку Церкви і славні вже сьогодні папські енцикліки про працю, приватну власність, заробітну платню, капітал, загалом соціяльну справедливість, і теперішній папа написав відкрито в своїй енцикліці «Сотий рік»: «Нема справжньої розв’язки соціяльного питання поза євангелією»). Христове «ярмо», коли взяти Його власні слова, не є важке, як багатьом сьогодні «свободолюбивим» людям, зокрема молоді, видається. Наші печерські монахи були такими першими свідками досконалого євангельського життя, і народ спішив до Печерської Лаври, навіть князі, щоб у них, в манастирських мурах чи печерах, відчути Христову благодать і поміч. Печерські монахи свідчили, що можна жити без маєтків, у праці для других, можна зректися родинного життя, щоб цілого себе посвятити на службу Богові і народові, можна зректися світу і його принад і молитвою та покаянним життям помагати справедливо і розсудливо жити серед земських дібр, розумно їх вживаючи для других і для себе. Наш Печерський манастир повинен знову стати місцем свідчення монашого життя, «смирення і кротости», як пише літописець Нестор, а не музеєм, в якому донедавна кпили собі атеїстичні невіжі з великої жертви великих наших подвижників. В манастирях була і духовна сила для нашого народу, бо то були, як і в інших країнах світу, вогнища нашої духовности, літератури, мистецтва, а над усе побожности і молитви. Наші манастирі були духовними заборолами проти різних напастей, які йшли на Церкву і народ. Годі розуміти сьогодні деяких батьків, що боронять своїм синам чи дочкам йти служити Богові й народові в манастирях, яким стільки ми всі завдячуємо. Про св. Теодосія Печерського наш літописець пише: «Отець наш Теодосій для багатьох був заступником перед суддями і князями, рятуючи їх, бо не могли не послухати його». Такий авторитет мала його святість. А коли малим вже він пішов, а потім таки втікав з дому в Печерський манастир, його мама приводила його додому і люто карала… Мама хотіла в своїм самолюбстві мати його тільки для себе, а не для Бога і свого народу. Який хибний спосіб думання… Таких святих ігуменів і монахів мала Україна багато і багато їм завдячує. До них ми молимось в цю неділю всіх українських Святих.
Наші Святі Борис і Гліб — то дивні і незрозумілі для багатьох святці. Не противляться своєму братові, що залюбився у власть і прямує до неї через кров і душогубства. Гидка прикмета властолюбія, яка в політичному житті погубила і нищила людей. Вони не ставлять своєму братові спротиву, хоч могли б це і з успіхом зробити, не втікають перед поганим братовбивцем і до своїх катів, що прийшли Бориса вбити, він по молитві каже до них: «Браття, приступіть і скінчіть свою службу і нехай моєму брату буде мир, браття». (Сцена, яка повторялась часто в нашій історії, навіть в найновіших часах…). Велика рідкість так дивитись на свою несправедливу смерть з рідної руки…
Кожний Святий є Христовим свідком не тільки своїм життям, але особливо смертю. Днем народження Святих є день їхньої смерти. Скільки в нас осіб віддали своє життя за Христа, свою віру і Божу правду. Великі тисячі, яких ніякий трибунал не потрапить канонізувати, бо імена їхні навіть не записані істориками чи літописцями. Мученики — це справжні свідки, і так їх звала первісна Церква. Свою віру вони потвердили своєю смертю. Свою любов виявили вони своєю смертю. Свою надію висловили і показали у своїй геройській смерті за Христа. Таким був св. Йосафат, такими були мученики на Холмщині, такими буй тисячі наших мучеників католиків і православних по радянських тюрмах і гулагах. їхнім провідним гаслом було: краще смерть, чим зрада! Україна дала в своїй історії великих Христових свідків.
Святі — то світло світу. Серед своїх порівнянь у своїх проповідях Христос має одне, що відноситься до всіх християн: «Ви світло є світу» (Мт. 5, 14). Світло ставлять високо, щоб воно освітлювало цілу кімнату, якийсь простір. Бог хотів мати Святих, щоб вони були таким світлом для Нього, щоб від їхнього світла ми знаходили, бачили в їхніх вчинках Бога і Спаса нашого, який єдиний міг про себе сказати: «Я світло світу, хто йде за мною, не буде в темряві блукати, а буде мати світло життя». Святі люди все, що чинили, творили, робили це зі світлом Божої благодаті. Святих посилає Бог в часах пітьми, злоби, спокус або в часах, коли люди вибрали собі провідників та «ідеологів», які своїми «творами» проголошували себе «світильниками», «вождями», «батьками», «вчителями»… Такими в нас були вже згадувані Борис і Гліб в часах братовбивчих міжусобиць і чвар за київський престіл. Таким був у наших часах Слуга Божий Митрополит Андрей в часі двох великих війн і наших з ними пов’язаними трагедіями. А скільки інших, яким у нас не було ні числа, ні реєстрів їхніх імен — священиків, мирян, державних мужів, військових, які в своїм окруженні держали народ Христовим словом у рівновазі, в непохитності, з християнськими засадами в житті і в боротьбі і були справжніми світильниками істини, що й вороги дивувались і деякі під впливом їхньої поведінки навертались потім. Мали ми великих світильників мирян, і не добре воно, що за святими і подвижниками у вірі ми шукаємо тільки між священиками і монахинями, наче б миряни не могли бути кандидатами на Христових світильників. Наш мирянський рух міг би тепер зайнятись розшуками по різних архівах про своїх співбратів, що були світлом у темряві наших важких років XX століття.
Святі — це ті особи, що любили згідно з Христовим словом: «Нема більшої любови, коли хто душу свою кладе за друзів своїх» (Ів. 15,3). Любов — це найвища сила і мотор життя і при тому найвища Божа чеснота в людини. «Коли б ми і чуда робили, і мали усі дари пророків, а не мали любови, ми були б нічим», — каже св. Павло. Святих, мучеників і праведників, Христових героїв зродила любов. Двадцяте століття дало історії дві жахливі доктрини, в яких чеснотою була ненависть! Запекла ненависть до інакодумаючого, до кожного противника їхньої доктрини, ненависть, що створила великі народовбивства і залишила по своїх упадках сумні цвинтарища невинних людей. Мали вони свої фарби — червону і брунатну. Обидві мали у своїх кігтях нашу землю і лишили чимало отруї в душах наших людей. Доведеться довго чистити уми людей від тих отрут, які в різних формах продовжують свої впливи і забруджують нашу духовну християнську екологію, шкодять державному будівництву і відродженню народу. Їх невтралізувати можна тільки християнською чеснотою любови, про що так щиро і правильно говорить різними закликами Шевченко. А св. Августин говорив про мучеників: «Не подивляйте геройства мучеників у їхній крові, їхня любов перемагала терпіння, муки, переслідування — любов їхню подивляйте!». В них перемагав Той, що в них жив і діяв. Вони свідчили про Христа своєю вірою і своєю любов’ю. Хтось казав: є два докази на існування Бога — коли люди живуть згідно з вірою і коли люди вмирають за віру з любови. Такими були численні наші мученики XIX і XX століть.
Ми мали, і з наголосом це треба казати, в історії великих і святих батьків, братів і сестер наших, які були Христовими свідками, світилами і зразком високої любови до Бога і ближнього. Великим, отже, актом наших Владик було те, що встановили для них одну неділю в році для прослави їхніх імен і їхніх подвигів, а для нас і для грядучих поколінь поставили їх як наших світильників і приклад для наслідування. Як вчив св. Іван Дамаскин, коли дивився на ікони святих мучеників: «Я роздумую перед іконою про витривалість мучеників і нагороду вінців, я склонний до наслідування їх гарячими почуваннями, як вогонь, падаючи до землі, складаю мою пошану Богові через мученика і отримую спасення». Сам акт проголошення такої неділі для українських Святих був би замало. Нам треба чинно і святково цю неділю зробити неділею наших всіх Святих, це має бути нашим всенароднім празником-святом по всіх парафіях — католицьких і православних, в Україні і на різних чужинах. В найновішому молитовнику «Прийдіте поклонімся» є подана служба для цього свята. В наших календарях ця неділя мусить бути відповідно позначена і, на жаль, досі чимало календарів цього не роблять. Не поділімся ми тут знову на одних, що це приймають, і других, що не приймають. Так у нас, на жаль, буває.
Ми в історії не записали їхніх імен і їхніх вчинків. Така вже наша недолугість, і така була злободенність часів. Але імена їхні записані на небі, а ми говорім про них світові і нашим дітям і віддаваймо їм найбільшу пошану в цю неділю (цього року 1994 це буде неділя, 17 липня). Молімось у цю неділю: «О мученики, ісповідники і всі святі Божі угодники української землі! Моліться перед престолом Господнім за нас і за цю землю, на якій ви жили і свідчили вірою про нашого Господа і були для нас і для світу Христовим світлом, жили любов’ю до Бога і народу нашого, який Вашою заслугою отримав недавно великий дар волі і свободи від Бога Творця і Володаря народів. Моліться за нас, щоб ми — брати ваші, були теж гідними Христовими свідками перед безбожним світом, світлом віри і любови до тієї міри, щоб могли враз із св. Павлом і з вами сказати: нам жити — значить Христос!
о. Іван Музичка – Джерелo: https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/nedilya-vsih-svyatyh-ukrajinskoho-narodu/
«Хай тобі станеться за твоєю вірою ». (Мт. 8,13)
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішній святій Євангелії ми чули слова Христові у відповідь на прохання-молитву сотника з Капернауму: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. – Іди, хай тобі станеться ва твоєю вірою!» Що ж це є свята віра і яке її завдання в житті людини? Саме над цим питанням застановімся коротко в сьогоднішній проповіді.
Святий Павло, апостол народів, каже, що без віри не можна спастися. б деякі правди святої віри, які можемо пізнати самим розумом, хоч не докладно. Сам розум каже нам, що 6 Бог, Творець всесвіту. Розумом можемо пізнати також деякі Божі прикмети, але Божого єства, Його природи, не можемо пізнати розумом, тільки за допомогою Божого об’явлення. Можемо пізнати розумом, що мусить бути якась кара для злих людей по смерті, коли вони без поєднання в Богом відходять з цього світу; але яка саме ця кара, того без Божого об’явлення дізнатися не можемо. І ось тому об’явив нам Бог деякі правди в Старому Завіті через пророків, а в Новому Завіті – через Богочоловіка Ісуса Христа. Від того часу, коли Христос об’явив нам правди нашої святої віри, минуло майже дві тисячі років. Хоч Євангелисти – безпосередні або посередні свідки того об’явлення Й списали головніші правди віри в своїх Євангеліях, то все ж таки трудно, а то й цілком не можливо було б самим людям зберегти ці об’явлені правди без змін і перекручень до наших часів. Люди за дві тисячі років були б їх напевно змінили великою мірою. Щоб цьому запобігти, Христос заснував святу Церкву і їй у схов, як скарб правди, вручив скарб віри – свої об’явлені правди, щоб їх вірно зберігати й подавати людям. А щоб Церква не могла нічого змінити в Христовому вченні, Він дав їй особлившу поміч через Святого Духа, і запевнив, що сам буде чувати над нею, щоб вона ніколи, подаючи людям Його повчання, не помилялася, а, навпаки, щоб вона правильно вчила і славила Трисвятого Бога. Тому то правди святої віри, що їх проповідує Христова Церква є ті самі, що їх голосив Ісус Христос.
Отже, віра в нашому католицькому розумінні – це міцне, непохитне переконання, що все, чого вчив нас Христос і чого в Його іменні і з його доручення навчає свята Церква, 6 непомильна правда. І це тому, бо про те впевняв нас непомильний Бог і його непомильна Церква. Віра не може бути тільки якимсь здогадом, що речі, в які віримо, можуть бути правдивими, але віра мусить бути сильним переконанням. Віра мусить охоплювати всі правди, що їх Бог об’явив, а свята Церква проповідує. Немає у вірі більших або менших правд, більш правдивих чи менш правдивих. Всі є рівно правдиві, всі вони однаково важні, бо всі правди об’явив один і той самий Бог.
Дорогі в Христі! Чому ж нам треба вірити? Перш усього тому, що того хоче Бог, що така є воля Божа. Це ж ясне, що коли Бог об’явив людям свої правди, то хоче, щоб вони прийняли їх і вірили в них. Коли хтось оповідає нам щось, а ми в це не віримо, то його ображаємо, зневажаємо. Тому й Бога ображаємо, коли не віримо в Його об’явлене слово, правду. Отож гріх невірства – це один з найбільших гріхів. Віримо також тому, бо віра дає нам відповідь на найважливіші питання життя. Коли дитина росте, дозріває і врешті стає дорослою, тоді в її голові снуються різні запитання: звідки взявся я на світі? Як виник світ і все людство? Пощо живемо на світі? Куди прямуємо? Що в нами буде по смерті? І ось на ці всі питання дає ясну, задовільну відповідь тільки свята віра. Віра скаже тобі, що ти вийшов від Бога, в Його всемогутнього творчого хотіння, з його рук, та що до Нього повернешся. Твоє тіло взяте, правда, з землі, проте душа вивищує тебе понад усі земські речі, – це твір самого Бога. Душа, після довшого чи коротшого життя, опустить своє тіло і повернеться назад до свого Творця, від якого вона походить, щоб дістати або Його нагороду, або кару за свої діла. Тільки одна віра вказує людині ясну дорогу життя, тільки вона дає вміст життю. Без віри життя не має ніякого змісту, бо не має основи. Це так, як будівля без фундаменту. Серце людини, в якому немає віри, подібне до мертвої безлюдної пустині. Вийми пташину з гнізда, і побачиш, як вона буде побиватися за своєю мамою. Відверни квітку від сонця, і, ледве випустиш її з рук, вона знову обернеться до сонця. Витягни рибу в води, і вона гине. Подібно є в серцем людини: воно створене для Бога, і тільки в Ньому знайде своє щастя і своє правдиве життя. Тільки віра дає людині правдивий супокій і щастя. Невірство приносить їй неспокій і невдоволення. Люди, які мають глибоку віру, звичайно спокійні, зрівноважені Й лагідні. І, навпаки, люди без віри не раз повні дошкульного неспокою, заколоту; їх годі задовольнити якимись земськими втіхами. Віра, відповідаючи людині на найважніші питання життя, дає їй найтвердшу і найпевнішу підвалину життя, а тим самим – також моральну основу нашим починам і вчинкам. Мораль людини, не сперта на віру – це тільки зовнішня форма без змісту. Чеснота таких людей втримується так довго, доки життя не зажадає від них самопосвяти, жертви. З досвіду життя знаємо, що невіруюча людина так довго устоюється на висоті моральної чесноти, доки життя пливе спокійно, без супротивних вітрів, без хуртовин. А загуде буря пожадливостей, прийде більша спокуса, то така людина паде низько. В неї немає твердої основи життя, твердої підвалини, що її дає якраз віра.
В кінці, віра свята зберігає людство від загибелі, даючи йому тривкі основи, незмінні Божі закони, для суспільного співжиття. А хто не вірить у Бога, в безсмертність людської душі, в Божу справедливість, нагороду чи кару після смерти, той не знаходить рівноваги в житті, той хитається між крайностями, переходить від надмірної самопевности до повної зневіри і безнадійности. Одна лише віра дає втіху в терпіннях. А терпіння – це ж щоденний хліб людини, живучої на світі. Як птиця створена до літання, риба до плавання, так людина до боротьби й терпіння. Навіщо ж ці терпіння, та де шукати втіхи чи полегші, коли вони спадуть на нас? Невіруючі кажуть: ліпше скоротити собі життя. Бо коли не вірити в життя по смерті, коли все щастя має людина знайти собі в цьому житті, то немає ніякого глузду терпіти. Людина без віри, це хіба що маленьке коліщатко у величезній машині світу. Ота машина викидає Його, коли хоче, і бере собі інше. Зовсім інакше дивиться на терпіння людина 8 вірою. Вона знає, що теперішнє життя, це тільки підготування до іншого, кращого, досконалішого життя. Вона свідома, що правдивого щастя на цій землі не знайти, бо цей світ є тільки тимчасовим місцем її перебування; що земське життя – це тільки подорож і проба в дорозі до вічної вітчизни. А як у подорожі звичайно не шукаємо вигоди, а тільки думаємо, щоб якнайшвидше дійти до мети, так і віруюча людина знає, що в подорожі до неба треба перенести не одну невигоду і прикрість, маючи перед собою свою остаточну ціль. А вже найбільшу втіху дає віра людині в годині смерти. Ось тому то віра – це найбільший скарб для кожного з нас.
У сьогоднішній Євангелії бачимо ясно, що Чим сильніше хтось вірить в доброту і всемогутність Божу, тим певніше буде вислухана Його молитва, Його прохання. На прохання сотника Ісус відразу був готовий піти до його хати і там оздоровити хворого слугу; та сотник закликав: «Господи, я негідний, щоб ти ввійшов у мій дім. Скажи лиш слово, а мій слуга буде здоровий! » Він вірить, що Христос Спаситель має необмежену владу над сотворіннями, тому й не потребує йти особисто до хворого, щоб оздоровити його; на це бо вистачить одне слово, один акт волі Спасителя.
Сьогодні, коли потоп безвір’я заливає світ і наш рідний край, де навіть молитися свобідно ворог не дасть, зі щирого серця взиваймо: « Вірую, Господи і визнаю, що Ти Син Бога живого, прийшов на землю, щоб душу мою спасти від усякого злого!» Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
У погідну ніч нам приємно дивитися на небо, прикрашене безліччю яскравих зірок, які ніби усміхаються до нас. У небі є незлічиме число святих зірок святих угодників Божих, які насолоджуються вічним щастям і які бажають. щоб і ми всі осягнули вічне щастя в небі.
Святий Іван пише, що він у видінні бачив „натовп численний, перелічити який ніхто не міг, – від усякого народу і племен, і людностей, і язиків, стояли перед престолом і перед Агнцем, одягнені в одежі білі, і пальмові віті в руках їхніх” (Одкр. 7, 9).
У небі в душі праведних, яких Христова Церква непомильним авторитетом проголосила святими: ми називаємо їх канонізованими святими. Але, крім канонізованих святих в небі є багато праведних душ, які відійшли у вічність у стані Божої ласки і насолоджуються спогляданням Божої величі.
У небі є пророки, апостоли, патріархи, мученики, ісповідники віри, ієрархи, священики, монахи і монахині, праведні батьки, матері, діти і молодь, які совісно виконували свої обов’язки, заховували Божі заповіді, користали зі святих Тайн і старалися чесно жити.
Кожен християнський народ має своїх святих. Ми, українці, відзначаємо пам’ять святих Володимира Великого й Ольги, святих Бориса і Гліба, святих Антонія і Теодосія Печерських, святого Йосафата та інших святих. Синод української ієрархії, який відбувся в Римі з нагоди тисячоліття хрещення України, вирішив, що кожна четверта неділя по Зісланні Святого Духа в нашому обряді призначена на почитання всіх українських Святих. Саме сьогодні є четверта неділя по Зісланні Святого Духа, тому сьогодні ми прославляємо всіх наших рідних святих.
Вчора на Вечірній відправі ми молилися словами: „Мученики й ісповідники, святителі, ієреї, преподобні й усі миряни, що Христа ради каралися по в’язницях і каторгах, ламані душевно, побоями, голодом і холодом нищені! Ваше число та ваші імена відомі тільки всевидющому Богові! Ви ріки крови праведної пролляли і сльозами підвали в’язниць та землю каторжну скропили. Ваша мученицька кров свідчить перед небом і всією землею про вашу непохитну вірність Богові. Ви могутні заступники перед престолом Всевишнього, тож моліть з Богородицею Отця Небесного, Спасителя Христа й Утішителя Духа за повсякчасне благословення для нашої Церкви й народу, щоб ми могли завжди вільно і радісно прославляти ваші святі імена” (Стихира на „Господи, взиваю”).
Українські святі в небі це наші брати і сестри по крові. Вони люблять нас, вони бажають нам щастя і випрошують в Бога благословення для нас і для нашої батьківщини. Очевидно, що святі в небі люблять всіх віруючих людей на землі, але вони особливішим способом вставляються перед Богом за вірних свого рідного народу. Читаємо в Святому Письмі, що саме тоді, коли безбожний ворог поневолив ізраїльський народ і руйнував усі святощі на землі, в небі пророк Єремія молився за народ і за святе місто Єрусалим (2 Мк. 15, 14). Наші святі моляться враз із Пресвятою Дівою Марією за наш народ і за нашу Церкву.
Святий Домінік на смертній постелі промовив до заплаканих друзів: „Не плачте наді мною! Після смерті я буду більше корисний вам, бо помагатиму вам успішніше, ніж протягом мого життя на землі”. Свята Тереса від дитятка Ісуса часто повторювала слова: „В небі я бажаю Творити добро для землі”.
Почитаючи святих, ми віддаємо честь Богові. Оглядаю чи мистецьку ікону, ми подивляємо художника, котрий на малював цю ікону. Вшановуючи святого угодника Божого, ми прославляємо Господа, бо святість походить від Бога. „Без мене ви нічого чинити не можете”, каже Христос – Спаситель (Ів. 15, 5). Святі в небі це улюблені діти Божі, Тож Господь радіє, коли ми віддаємо їм належну честь.
Ми правдиво почитаємо святих тоді, коли стараємо ся наслідувати їхнє праведне життя. Наше прислів’я каже: „з ким пристаєш, таким сам стаєш”. Дуже часто добрі хлопці і дівчата сходять на манівці, занедбують молитву, церкву, святі Тайни, а навіть і втрачають віру в Бога тому, що попали в лихе товариство. Навпаки, добрий приклад заохочує до добра. Тому саме дуже похвальна річ читати життя святих, читати Святе Письмо і релігійну літературу, бо це скріплює віру, відстрашує від злого і зближує душу до Бога. Святі угодники Божі пригадують нам важливу правду, що ми всі можемо і маємо бути святими.
Якби Господь Бог дозволив українському святому з’явитися сьогодні тут, у церкві і промовити до нас, він могутнім голосом благав би нас словами: „Браття і сестри! Небо є чудово гарне! В небі ми всі безконечно щасливі! Ми благаємо вас: „Любіть Бога, будьте ревними християнами, збирайте собі скарби на небі. Якби я міг повернутися на землю і прожити ще якийсь час, я ще більше любив би Господа Бога, я ревніше служив би йому, я радо переносив би навіть найбільші терпіння! В небі Господь Бог щедро винагороджує кожне добре діло”. Тож стараймося бути ревними християнами. Апостол Павло каже: „Це ж саме воля Божа: святість ваша” (1 Сл. 4, 3). „Будьте досконалі”, закликає кає Христос Спаситель (Мт. 5, 48).
Хочу закінчити молитовною стихирою з Вечірні „Всіх українських святих”. „Прославляємо Отця і Сина і Святого Духа і подяку складаємо тобі, триєдиний й одноїстотний Боже, за неоціненний скарб, що ти зволив нам дати, святих князів і вчителів, ієреїв праведних та чернечих молільників, ісповідників та мучеників за Церкву Христову, їхні подвиги це наша сила. Тож, вшановуючи їхню пам’ять, разом з ними кличемо і благаємо: Господи, дай нам усім щиро об’єднатися, щоб усі діти України одним серцем й одними устами величали тебе, єдиного істинного Бога, та вдостоїлися твоєї вічної радості у світлі невечірньому” (Стихира на стиховні). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Святим: Рим. 99 зач.; 8, 28-39.
Браття, знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; і яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.
Що отже скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас; як, отже, разом із ним не дасть нам усього? Хто буде винуватити вибраних Божих, коли Бог оправдує, хто засудить? Христос Ісус, який умер, щобільше – й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас.
Хто нас відлучить від любови Христа? Горе чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Бо написано: За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець, призначених на заріз.
Але в усьому цьому маємо повну перемогу завдяки тому, хто возлюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Святим: Мт. 10 зач. 5, 1-16.
Побачивши народ, він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до нього його учні; і він, відкривши уста, почав навчати їх:
Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє царство небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради.
Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.
Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
Рим. 8, 28–39. «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?»
Апостол Павло категорично вказує нам на те, що ніщо зовнішнє, що б не діялось і не відбувалось, не може нас віддалити від Ісуса Христа. Згадаймо тут приклад мучеників: навіть коли їм відбирали життя, однак від Господа віддалити їх не могли. Вони ще й раділи, що можуть потерпіти за Господа!
Ми ж дуже часто невдоволені нашими щоденними обставинами, нарікаємо на них, маємо претензії до когось чи до чогось. Це означає, що нам бракує цього розуміння, що все є так, як нам дав Господь. Будьмо свідомі того, що ті обставини, складні та проблематичні, ніколи не є понад нашу силу.
Які б труднощі нам не ставали на перешкоді, ми завжди можемо залишитися з Богом.
Вл. Венедикт Алексійчук
Мт. 5, 1–16. «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі»
Господь називає блаженствами те, що ми по-людськи вважаємо терпінням, несправедливістю і чого не бажаємо ні собі, ні своїм близьким. Коли настають будь-які проблеми, ми швидше хочемо їх позбутися. Навіть коли і свідомі, що шлях до блаженства проходить через труднощі, все одно нелегко сприйняти, що Господь послав їх нам.
Інколи першим почуттям, яке приходить у важких і проблематичних ситуаціях, є злість: на ворогів, на ближніх, на себе, навіть і на Бога. Але якщо сприйняти кожну з цих ситуацій як таку, що її дав Господь з любови до нас, щоб ми змінювалися, ставали ближчими до Нього, зростали в Ньому, тоді зможемо відшукати той сенс, який закладений у кожній події.
Стараймося всі невигоди нашого життя, сприймати як нагоду стати ближчими до Бога, та ставати активнішими учасниками Його Царства!
Вл. Венедикт Алексійчу
Стихири на „Господи, взиваю я”
Рання зірнице Христової благовісти у городі Києві, свята княгине Ольго,* святий рівноапостольний Володимире, христителю Руси-України,* і всі святі князі, боговгодні провідники нашого народу!* Вашим праведним життям відкрили ви нам* двері Божої істини й благодаті.* Ви закріпили Церкву Христову на землях України.* Ви повсякчасні покровителі й заступники наші.* Ви наша честь і слава.* Тому нехай навіки сяють ваші імена* і будуть для нас натхненням до вірности й витривалости у святій вірі* – на спасіння душ наших.
Всі хори архиєреїв-святителів, могутні світила української Церкви!* Як вірні послідовники апостолів і добрі пастирі,* ви вірно берегли доручене вам стадо,* вели його дорогами правди і дбайливо подавали йому духовну поживу,* не вагаючись і життя своє віддати за свої вівці.* Тож, разом зі святим священномучеником Йосафатом,* вимолюйте українському народові у Начальника Пастирів – Христа Бога,* вірности його заповітам* і душам нашим великої милости.
Мученики й ісповідники, святителі, ієреї, преподобні й усі миряни,* що Христа ради каралися по в’язницях і каторгах,* ламані душевно, побоями, голодом і холодом нищені!* Ваше число та ваші імена відомі тільки всевидющому Богові.* Ви ріки крови праведної пролляли* і сльозами підвали в’язниць та землю каторжну скропили.* Ваша мученицька кров свідчить перед небом і всією землею* про вашу непохитну вірність Богові.* Ви могутні заступники наші перед престолом Всевишнього,* тож моліть з Богородицею Отця небесного,* Спасителя Христа й Утішителя Духа за повсякчасне благословення для нашої Церкви й народу,* щоб вони могли завжди вільно й радісно* прославляти ваші святі імена.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар святим (г. 4):
Христосла́вні князі́ і святи́телі,* преподо́бні і му́ченики,* і незла́мні іспові́дники всіх часі́в христия́нської Украї́ни,* молі́ть Христа́ Бо́га, щоб Він спогля́нув ласка́вим о́ком на наш наро́д,* і дав йому́ ла́ску витрива́ти у ві́рі,* і щоб спасли́ся ду́ші богомо́льних ві́рних,* що вшано́вують свяще́нну ва́шу па́м’ять.
Сла́ва: Кондак святим (г. 4):
Я́сними світи́лами ви ся́єте, Бо́гом натхне́нні пра́ведники на́шої це́ркви,* і при́кладом заохо́тливим сл́ужите грома́дам ві́рних* по всьо́му христия́нському сві́ті.* Тому́-то в поко́рі схиля́ємо пе́ред ва́ми на́ші го́лови,* дя́куючи вели́кому і вселаска́вому Бо́гові,* що вчини́в вас на́шими засту́пниками в не́бі* і молі́льниками за ду́ші на́ші.
І ни́ні: Богородичний (г. 4):
Йоаки́м і А́нна з несла́ви безді́тности* і Ада́м і Є́ва від тлі́ння сме́ртного ви́зволилися, Пречи́ста,* у святі́м різдві́ твої́м.* Його́ святку́ють лю́ди твої́,* з прови́ни прогрі́шень ви́зволені,* коли́ кли́чуть до те́бе:* Неплі́дна ро́дить Богоро́дицю* і корми́тельку життя́ на́шого.
Прокімен святим (г. 7): Че́сна пе́ред Го́сподом* смерть преподо́бних Його́ (Пс. 115,6).
Стих: Що відда́м Господе́ві за все, що Він возда́в менí? (Пс. 115,3).
святим (г. 4): Блаже́н муж, що бої́ться Го́спода, за́повіді Його́ ду́же лю́бі йому́ (Пс. 111,1).
Стих: Си́льне на землí бу́де сíм’я його́ (Пс. 111,2).
Причасний: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́ (Пс. 32,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
МОЛИТВА ДО ВСІХ СВЯТИХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.
Як плід чудесний твого спасительного засіву, Господи, земля наша приносить Тобі всіх святих, що просіяли в нашій землі. їх молитвами збережи наш нарід, Многомилостивий.
Усі святі нашого народу, моліть Бога за нас!
Слава наша і похвала Ти єси, свята Ольго/бо через Тебе ми від поганства освободились. І тепер молися за людей, що їх до Бога привела єси.
Радуйся, слуго Христовий, княже великий, святий Володимире. Ти, пізнавши єдиного в Тройці Бога, нарід хрещенням повів до стіп Христа.
Святі страстотерпці Борисе і Глібе, моліться за вашу вітчизну. Голод і злобу відженіть, міжусобиці й ворожнечу поборіть і викореніть їх з нашої землі, та від гріхів охороняйте нас.
Світло євангелії проповідують пре, славно Лавра, святий Антоніє Печорський, і всі наші монастирі, які від Тебе прийняли початок. Молитвами твоїми утверджуй у народі віру в Бога.
Величаємо Тебе, святий Теодосіє Печорський, угодниче божий. Молитвами твоїми проси, щоб сини й дочки нашої Церкви вели богоугодне життя.
Заступниками будьте, святий священномучениче Йосафате та всі мученики, перед Богом за нашу батьківщину, яку ви прославили мученицьким вінцем. Навчіть синів нашої Церкви відважно віру ісповідувати.
Усі святі угодники божі, мученики і священномученики, наша земля веселиться і небо радіє, величаючи подвиги ваші! Ви землі нашої утвердження, ви стовпи і краса нашої Церкви! Живучи в невечернім світлі царства божого, моліться за нас, за спасення душ наших.
Просіть благословення боже на нашу батьківщину, щоб утвердилася в нас віра і правовір’я, мир і благочестя. Сонце правди Христос послав вас, як лучі, які просвічують нашу землю, угодники божі, народу. нашого світила. Душу нашого народу молитвами вашими осіяйте.
Заступнице нашого краю, Пресвятая Богородице! Радуйся, Ти, що своїм благоволінням вінчала батьківщину нашу від давніх літ і посилаєш їй свою благодать! Не відійми від нас, Владичице, і нині милости Твоєї. Поглянь на потреби наші і поможи своїм заступництвом. Пресвятая Богородице, Покрове нашої землі, спаси нас!
Святий апостоле Андрею» святий Миколаю чудотворче, святі Кириле й Методіє, молітеся за нас.
Свята Ольго, святий Володимире, святі Борисе і Глібе, святі Антоніє й Теодосіє Печорські, святий Йосафате і всі мученики за віру, молітеся за нас і захороняйте нас від зла, від усякого гріха, від наглої і несподіваної смерти, від закаменілости серця, від незгоди, ненависти і злої волі, від хвороби душі і тіла, від суєт цього світу, від усяких спокус гріховних.
Дай нам, Боже, щоб, молитвами святого апостола Андрея, цвіло християнство чину в нашій батьківщині на радість і спасення наше; щоб, молитвами, святих Кирила й Методія, ми. завжди мали добре священство, яке вело б нас до Христа;
щоб, молитвами святого Миколая, наш нарід жив у справедливості й любові;
щоб, молитвами святої Ольги, наші родини росли у праведності;
щоб, молитвами святого Володимира, провідники нашого народу були обдаровані щедрістю і справедливістю;
щоб, молитвами святих Бориса і Гліба, братня любов і згода :володіли в нашому народі;
щоб, молитвами святих Антонія й Теодосія Печорських, жили ми в нашій землі у мирі й достатку та майно вічне завжди цінили вище від земного;
щоб, молитвами святого Йосафата й усіх мучеників, ми правдивим каяттям змивали наші гріхи та зберегли єдність віри.
О, Тройце Пресвята! Прийми, що наша земля приносить Тобі, як приємний запах духовний, усіх угодників твоїх – святих українського народу, відомих і невідомих – і, молитвами їх, захорони нашу землю й наш нарід від усього зла. Амінь.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02WfRVRD7eZQbFQ9zxMJw522fTu7E1HaSpEALwir2npd6r9i5xLrz5z1rMbpvetKFQl&id=61575175806637
о. Петро Фостик
